Вирок від 25 серпня 2026 р. у справі №202/3618/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2565/26 Справа № 202/3618/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020040660000193 за апеляційними скаргами заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2026 року щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не маючого на утриманні неповнолітніх осіб, раніше судимого, останній раз: 17.09.2019 року Амур- Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі ст. 75 КК України до відбуття покарання з іспитовим строком 2 роки, який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2026 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

У відповідності до ст. 71 КК України ОСОБА_8 призначено покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до призначеного покарання не відбуте покарання за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2019 року, у виді шести місяців позбавлення волі, остаточно визначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на три роки і шість місяців.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, після його затримання.

Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення з 22.04.2020 року по 08.11.2022 року, включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Зараховано в строк відбуття покарання період часу знаходження ОСОБА_8 під запобіжним заходом у вигляді цілодобового домашнього арешту з 09.11.2022 року по 02.03.2023 року, включно, із розрахунку відповідно до вимог ч.7 ст. 72 КК України, три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

За обставин, які були встановлені судом першої інстанції,02 лютого 2020 року, близько 15:00 години, ОСОБА_8 , знаходячись біля буд. АДРЕСА_2 , на першому поверсі побачив вікно офісного приміщення, де здійснює свою діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у інше приміщення, діючи у денний час доби, умисно, таємно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, вчиняючи злочин повторно, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, шляхом віджиму металопластикового вікна за допомогою невстановленого предмета, проник до приміщення вищевказаного офісного приміщення.

Далі, ОСОБА_8 , знаходячись в офісному приміщенні, де здійснює свою діяльність ФОП ОСОБА_10 , розташованому на першому поверсі буд. АДРЕСА_2 , побачив майно, яке належить ОСОБА_10 , а саме: монітор «Philips» 22 дюйми вартістю 650 гривень, монітор «Philips» 21 дюйм вартістю 500 гривень, монітор «Philips» 23 дюйми вартістю 750 гривень, монітор «Philips-V-Line» вартістю 970 гривень 80 копійок, системні блоки «Dell» у кількості 4 штуки, вартістю 700 гривень кожен, перфоратор «MakitaHR 2470» вартістю 3372 гривні 72 копійки, регулятор «EUROSTER» вартістю 514 гривень 80 копійок, «Bluetooth» адаптер STLabB-421 вартістю 129 гривень, вінчестер 3.5 «WDRed 2TB» вартістю 2625 гривень, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 12312 гривень 32 копійки.

14 лютого 2020 року, близько 17:00 години, ОСОБА_8 проходив повз буд. АДРЕСА_3 , де у нього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. Так, зайшовши до під`їзду багатоповерхового будинку, ОСОБА_8 піднявся на 2-й поверх, де помітив вхідні двері до квартири АДРЕСА_4 та визначив предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться у приміщенні вищевказаної квартири в буд. АДРЕСА_3 .

Так, знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у вечірній час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету «відмички», яку ОСОБА_8 тримав при собі, відчинив вхідні двері та проник до приміщення вищевказаної квартири.

Далі, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_5 , побачив майно, яке належить ОСОБА_11 , а саме: золотий ланцюг 585 проби вагою 5 г. з золотим кулоном 585 проби вагою 1 г. вартістю 5589 гривень, золоту каблучку 585 проби вагою 2 г. вартістю 1863 гривні, золоту каблучку 585 проби вагою 4 г. вартістю 3726 гривень, золоту каблучку 585 проби вагою 6,5 г. вартістю 6054 гривні 75 копійок, телевізор «Sony 32 WD 603» вартістю 6559 гривень 20 копійок, ноутбук «AsusK53S» вартістю 3300 гривень, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_11 майнову шкоду на загальну суму 27091 гривня 95 копійок.

22 лютого 2020 року, близько 16:00 години, ОСОБА_8 проходив повз буд. АДРЕСА_6 , де у нього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. Так, зайшовши до під`їзду багатоповерхового будинку, ОСОБА_8 піднявся на 5-й поверх, де помітив вхідні двері до квартири АДРЕСА_7 та визначив предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться у приміщенні вищевказаної квартири в буд. АДРЕСА_6 .

Так, знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету – «відмички», яку ОСОБА_8 тримав при собі, відчинив вхідні двері та проник до приміщення вищевказаної квартири.

Далі, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_8 , побачив майно, яке належить ОСОБА_12 , а саме: дві золотих каблучки 585 проби вагою по 3 г. кожне, загальною вартістю 2794 гривні 50 копійок, золотий браслет 585 проби вагою 10 г. вартістю 9315 гривень, золотий кулон 585 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, золотий ланцюг 585 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, золотий хрестик 585 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, золотий ланцюг 585 проби вагою 3 г вартістю 2794 гривні 50 копійок, золоту підвіску 585 проби вагою 1 г. вартістю 931 гривні 50 копійок,три золотих каблучки 585 проби вагою по 3 г.кожне, загальною вартістю 2794 гривні 50 копійок, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_12 майнову шкоду на загальну суму 31205 гривень 25 копійок.

08 березня 2020 року, близько 22:00 години, ОСОБА_8 проходив повз буд. АДРЕСА_9 , де у нього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. Так, зайшовши до під`їзду багатоповерхового будинку, ОСОБА_8 піднявся на 4-й поверх, де помітив вхідні двері до квартири АДРЕСА_10 та визначив предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться у приміщенні вищевказаної квартири в буд. АДРЕСА_9 .

Знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету «відмички», яку ОСОБА_8 тримав при собі, відчинив вхідні двері та проник до приміщення вищевказаної квартири.

Далі, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_11 , побачив майно, яке належить ОСОБА_13 , а саме: золоті сережки 585 проби вагою 4 г. вартістю 3726 гривень, золотукаблучку 585 проби вагою 4,5 г. вартістю 4191 гривень 75 копійок, золотий браслет 585 проби, вагою 7 г. вартістю 6520 гривень 50 копійок, срібну каблучку 925 проби вагою 5 г. вартістю 486 гривень, срібні сережки з камінням 925 проби вагою 4 г., вартістю 388 гривень 80 копійок, ноутбук марки «Aser Extensa 2519» чорного кольору вартістю 4564 гривні 16 копійок, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_13 майнову шкоду на загальну суму 19877 гривень 21 копійок.

10 березня 2020 року, близько 09 години 50 хвилин, ОСОБА_8 проходив повз домоволодіння АДРЕСА_12 , яке огороджене парканом, де у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

Знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , визначивши предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться в приміщенні житлового будинку за вказаною адресою реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, подолавши паркан, проник на територію домоволодіння АДРЕСА_12 . Після чого, ОСОБА_8 за допомогою заздалегідь заготовленого предмету вирвав віконну металеву решітку, після чого шляхом віджиму відчинив вікно та проник до приміщення вказаного будинку.

Далі, ОСОБА_8 , знаходячись в приміщенні житлового будинку АДРЕСА_12 , побачив майно, яке належить ОСОБА_14 , а саме: перфоратор марки «Bosh» синього кольору вартістю 1935 гривень 12 копійок, мобільний телефон марки «Sony ZL» золотистого кольору вартістю 820 гривень, планшет марки «LenovoIdeaTab A3000» вартістю 700 гривень, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_14 майнову шкоду на загальну суму 3455 гривень 12 копійок.

18 березня 2020 року, близько 12:00 години, ОСОБА_8 проходив повз домоволодіння АДРЕСА_13 , яке огороджене парканом, де у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, визначивши предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться в приміщенні житлового будинку за вказаною адресою.

Знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , визначивши предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться в приміщенні житлового будинку за вказаною адресою, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, подолавши паркан, проник на територію домоволодіння АДРЕСА_13 . Після чого, ОСОБА_8 шляхом віджимувідчинив вікно та проник до приміщення вказаного будинку.

Далі ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні житлового будинку АДРЕСА_14 , побачив майно, яке належить ОСОБА_15 , а саме: золоту каблучку 583 проби, вагою 1 г. вартістю 931 гривня 50 копійок, золоту каблучку 583 проби вагою 2 г. вартістю 1863 гривні, золоту каблучку 583 проби вагою 4 г. вартістю 3726 гривень, золотий ланцюг 583 проби вагою 2 г. вартістю 1863 гривні, золотий браслет 583 проби вагою 3 г. вартістю 2794 гривні 50 копійок, золоту каблучку 585 проби вагою 1 г. вартістю 931 гривня 50 копійок, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_15 майнову шкоду на загальну суму 12109 гривень 50 копійок.

19 березня 2020 року, близько 16:00 години, ОСОБА_8 проходив повз буд. АДРЕСА_15 , де у нього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. Так, зайшовши до під`їзду багатоповерхового будинку, ОСОБА_8 піднявся на 5-й поверх, де помітив вхідні двері до квартири АДРЕСА_16 та визначив предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться у приміщенні вищевказаної квартири в буд. АДРЕСА_15 .

Знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету «відмички», яку ОСОБА_8 тримав при собі, відчинив вхідні двері та проник до приміщення вищевказаної квартири.

Далі ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_17 , побачив майно, яке належить ОСОБА_16 , а саме:золотийланцюг 585 проби вагою 10 г. вартістю 9315 гривень, золотий хрестик 583 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, золоті сережки 583 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, золоті сережки 585 проби вагою 4 г. вартістю 3726 гривень, золоту каблучку 583 проби вагою 4 г. вартістю 3726 гривень, золоту каблучку 583 проби вагою 3,5 г. вартістю 3260 гривень 25 копійок, золоту каблучку 583 проби вагою 8 г. вартістю 7452 гривні, золоту брошку 585 проби вагою 1,5 г. вартістю 1397 гривень 25 копійок, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_16 майнову шкоду на загальну суму 31671 гривень.

07 квітня 2020 року, близько 13:00 години, ОСОБА_8 проходив повз буд. АДРЕСА_18 , де у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. Так, зайшовши до під`їзду багатоповерхового будинку, ОСОБА_8 піднявся на 1-й поверх, де помітив вхідні двері до квартири АДРЕСА_4 та визначив предметом свого злочинного посягання майно, яке знаходиться у приміщенні вищевказаної квартири в буд. АДРЕСА_18 .

Знаходячись у вказаному місці та у вказаний час ОСОБА_8 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, діючи у денний час доби, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету «відмички», яку ОСОБА_8 тримав при собі, відчинив вхідні двері та проник до приміщення вищевказаної квартири.

Далі ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні квартири АДРЕСА_19 , побачив майно, яке належить ОСОБА_17 , а саме: ноутбук марки «Aser E732Z» вартістю 2300 гривень, срібну каблучку 925 проби вагою 2,5 г. вартістю 243 гривні, срібний ланцюг 925 проби вагою 1,5 г. вартістю 145 гривень 80 копійок, срібні сережки 925 проби вагою 1,5 г. вартістю 145 гривень 80 копійок, які ОСОБА_8 визначив предметом свого злочинного посягання та викрав.

Після чого, ОСОБА_8 , доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел до кінця, разом з викраденим майном з місця скоєння кримінального правопорушення втік, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_17 майнову шкоду на загальну суму 2834 гривні 60 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє інтересах ОСОБА_8 , просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та пом`якшити остаточне покарання, призначене за правилами ст.71 КК України, шляхом зменшення частини невідбутого покарання, приєднаної за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги вказує, що ОСОБА_8 свою вину визнав у повному обсязі, не заперечував фактичних даних, брав участь у слідчих експериментах, під час яких пояснив механізм вчинення крадіжок.

Вказав, що ОСОБА_8 змінив спосіб життя, соціально адаптувався, почав працювати, а також з моменту події пройшов значний проміжок часу.

Зазначив, що обвинувачений тривалий час перебував під істотним обмеженням свободи.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте покарання за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2019 року остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги вказує, що судом першої інстанції під час прийняття рішення про призначення покарання не враховано низки обставин, а саме: протягом 2009-2019 років ОСОБА_8 вчинив ряд умисних, у тому числі корисливих злочинів проти власності за які 4 рази був засуджений до реальної міри покарання у виді позбавлення волі, судимості за які не знято та не погашено в установленому законом порядку.

Вказав, що з часу скоєння кримінальних правопорушень пройшло більше ніж 6 років, але заподіяну внаслідок злочину шкоду потерпілим обвинувачений не відшкодував, вибачення не просив, тому вважає, що в матеріалах справи відсутні дані, що підтверджували б наявність щирого каяття.

Зазначив, що кримінальні правопорушення обвинувачений скоїв у стані рецидиву, оскільки злочини вчинено у той час, коли останній мав непогашені судимості за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні частково підтримав апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 , просив скасувати вирок стосовно ОСОБА_8 в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ч. 3 ст. 185 КК України призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 71 КК України визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник підтримали подану захисником апеляційну скаргу та просили її задовольнити і пом`якшити остаточне покарання, призначене за правилами ст.71 КК України. Також заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у апеляційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю доповідача, думку учасників провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, і правильність кваліфікації його дій, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам провадження, встановлених під час судового розгляду та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким суд надав належну оцінку, що в апеляційних скаргах не оскаржуються, тому апеляційним судом не переглядаються.

Перевіряючи доводи прокурора та захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, через м`якість та суворість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання, окрім зазначеного, враховуються також й обставини, що пом`якшують та обтяжують його, у відповідності до ст. 66 - 67 КК.

Як встановлено апеляційним судом, вказані вимоги закону судом першої інстанції не було дотримано у повному обсязі.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який не має на утриманні малолітніх дітей та непрацездатних осіб, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою раніше судимою.

Обставинами, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнав щире каяття.

Обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого, суд визнав рецидив злочинів.

Суд першої інстанції, проаналізувавши сукупність зазначених обставин, зробив висновок про призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого в санкції ч.3 ст.185 КК України.

Між тим, з такими висновком суду першої інстанції інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки суд не навів докладних мотивів, з яких він вважав можливим призначити обвинуваченому мінімальне покарання, встановлене санкцією інкримінованого йому злочину, а посилання у вироку на те, що суд врахує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, є формальним і фактично не враховує характер вчиненого обвинуваченим злочину, яке віднесено до категорії тяжких, способу та характеру його вчинення, його суспільної небезпеки.

При цьому суд залишив поза увагою те, що впродовж 2009-2019 років ОСОБА_8 вчинив ряд умисних, у тому числі корисливих злочинів проти власності за які 4 рази був засуджений до реальної міри покарання у виді позбавлення волі, судимості за які не знято та не погашено в установленому законом порядку.

Також, будучи засудженим вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17.09.2019 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки та звільненим від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, тобто отримавши шанс від держави стати на шлях виправлення, до нормального життя не повернувся, не працевлаштувався, і знову продовжив свою злочинну діяльність.

Так, вже в період з 02.02.2020 року до 07.04.2020 року, тобто менше як через півроку з моменту ухвалення останнього вироку, ОСОБА_8 вчинив ряд тяжких, умисних, корисливих злочинів, а саме 8 крадіжок, поєднаних із проникненням до іншого приміщення та житла потерпілих.

Тому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що вказані обставини характеризують обвинуваченого з негативного боку, свідчать про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого, схильність до вчинення кримінальних правопорушень та стійке небажання стати на шлях виправлення, про недостатність застосованих до нього засобів кримінально-правового впливу для досягнення мети спеціальної превенції.

Тобто, ОСОБА_8 , надану державою довіру не виправдав і повернувся до забезпечення власного існування та задоволення власних потреб за рахунок протиправного заволодіння чужим майном (крадіжки), що мало б враховуватися судом при визначенні міри покарання.

Окрім того, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції визнаючи, в якості обставин, що пом`якшують ОСОБА_8 покарання, а саме щире каяття, належним чином не мотивував свого рішення в цій частині та дійшов помилкових висновків, щодо його наявності, а його висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Згідно роз`ясненнями, які містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Верховний Суд у своїх рішеннях (ЄУН справ 199/6365/19, 643/13256/17, 166/1065/18) неодноразово зазначав про те, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчать про рішучість стати на такий шлях, самосуд свого вчинку.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею кримінального правопорушення, добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Отже, той факт, що обвинувачений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.

На переконання апеляційного суду, у цьому випадку наявність у ОСОБА_8 такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття є сумнівним і носить формальний характер, оскільки з часу вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 пройшло більше ніж 6 років, але заподіяну внаслідок злочину шкоду потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 обвинувачений ОСОБА_8 не відшкодував, вибачення в останніх не просив.

Як обгрунтовано зазначає прокурор, визнавши обставиною, що пом`якшує відповідальність обвинуваченого, щире каяття, суд залишив поза увагою, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність щирого каяття.

Колегія суддів вважає, що визнання вини обвинуваченим свідчить проте, що ОСОБА_8 під тиском беззаперечних процесуальних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене, яке б відповідало загальним засадам призначення покарання.

Тобто фактично за вчинення тяжких кримінальних правопорушень, які завдали матеріальної шкоди потерпілим на загальну суму 140556 грн. 95 коп., ОСОБА_8 не понесе необхідного й достатнього покарання.

Отже, висловлене ОСОБА_8 у суді щире каяття є удаваним, спрямованим на уникнення від покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та його наслідкам, а тому колегія суддів вважає, що така пом`якшуюча обставина, як щире каяття не знайшла свого підтвердження.

Крім того, кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні, ним скоєно у стані рецидиву злочинів — злочини вчинено у той час, коли останній мав непогашені судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Також, обвинувачений ОСОБА_8 офіційно ніде не працює, що свідчить про те, що останній не має постійного джерела доходу, що є причиною вчинення ним злочинів проти власності, а також забезпечення власного існування за рахунок протиправного заволодіння чужим майном.

Отже, враховуючи, відсутність пом`якшуючих ОСОБА_8 покарання обставин і тих обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставне призначення місцевим судом обвинуваченому мінімального покарання, передбаченого у санкції ч.3 ст. 185 КК України, і грунтується на висновках, які не відповідають дійсності, тому призначення останньому такого розміру покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 щодо строку покарання, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження надійшло до суду за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.185 КК України. За результатами судового розгляду вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2021 року ОСОБА_8 визанно винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.185 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 307 у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 311 у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.

Зазначений вирок був оскаржений захисником з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зокрема, в апеляційній скарзі захисник просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

Проте ухвалою суду апеляційної інстанції вказаний вирок було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з тим, що суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне й обгрунтоване рішення.

За результатами нового розгляду суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 , яким визнав доведеним обвинувачення за ч.3 ст.185 КК України та призначив покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Зазначений вирок був оскаржений прокурором з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції та призначити покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в місцевому суді допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.

Вказані вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування апеляційним судом попереднього судового рішення місцевого суду, крім випадків, прямо передбачених законом.

Вказана норма (ч. 2 ст. 416 КПК України) розташована в тексті кримінального процесуального закону одразу після норми, що визначає підстави для скасування апеляційним судом вироку чи ухвали суду й призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ч. 1 ст. 415 КПК України), а також норми, що забороняє апеляційному суду при призначенні нового розгляду у суді першої інстанції вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Таке розташування вказаних правових норм указує на те, що законодавець свідомо сформулював їх саме в такій, а не іншій редакції. Відтак положення ч. 2 ст. 416 КПК України в чинній редакції мають тлумачитися буквально, зокрема, як такі, що відображають чіткий намір законодавця визначити вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила, оскільки законодавець мав можливість (якщо б мав такий намір) включити в текст ч. 2 ст. 416 КПК України вказівку на те, що застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання при новому розгляді в місцевому суді можливе, також, у випадку скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції з підстав, передбачених у ст. 415 КПК України.

Отже, системне тлумачення цих норм указує на те, що навіть у разі встановлення апеляційним судом таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог статей 370, 419, 416 ч. 2 КПК України він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції.

Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність чи призначення того чи іншого покарання, як на додаткову підставу для скасування судового рішення.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало б достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та призначення більш тяжкого покарання у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку (аналогічний підхід, зокрема, застосовується у практиці Верховного Суду з метою дотримання положень ч. 3 ст. 439 КПК, як наприклад, у справі № 242/1697/17).

Зокрема, суд апеляційної інстанції може зробити висновок, що суд першої інстанції : 1) не надав належної оцінки тим чи іншим доказам або їх сукупності; 2) здійснив неправильне тлумачення норм матеріального чи процесуального права; 3) не дослідив ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення тих чи інших питань в межах кримінального провадження тощо. У зв`язку з цим апеляційний суд вправі дати вказівку перевірити при новому розгляді ті чи інші обставини, дати оцінку певним доказам, належним чином розглянути питання щодо кваліфікації дії обвинуваченого тощо, проте він не може наперед категорично визначати, які висновки суд першої інстанції повинен зробити щодо питань, указаних у ч. 2 ст. 415 КПК України.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, колегія звертає увагу на те, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 17 червня 2021 року і призначив новий розгляд в суді першої інстанції виключно з підстав, передбачених ст.ст. 412, 415 КПК України. При цьому він взагалі не розглядав питання щодо необхідності застосування закону про більш тяжке правопорушення.

Таким чином, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості застосувати щодо ОСОБА_8 норми закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.

Доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_8 ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, внаслідок суворості, є безпідставними, а твердження про те, що судом першої інстанції не було враховано той факт, що обвинувачений перебував під істотним обмеженням свободи, а саме під домашнім арештом, то колегія зазначає, що суд першої інстанції на підставі ст. 72 КК України зарахував строк перебування під домашнім арештом у строк відбуття покарання.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника, що судом не було враховано того, що за період розгляду справи обвинувачений змінив свій образ життя на краще, за шість років він не притягувався до кримінальної відповідальності, то вони є безпідставними, оскільки сам по собі факт непритягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності протягом певного періоду часу не свідчить про його стійке виправлення та не спростовує інших даних, які характеризують його поведінку, зокрема те, що він раніше неодноразово судимий, наявність рецидиву та вчинення значної кількості тяжких кримінальних правопорушень.

Згідно з ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Разом з цим, згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, внаслідок чого призначив ОСОБА_8 мінімальне покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів убачає підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку в цій частині.

Призначаючи покарання ОСОБА_8 , колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше судимий, не має на утриманні малолітніх дітей та непрацездатних осіб, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований, щиро не розкаявся, вибачення не попросив, заподіяну шкоду не відшкодував.

Обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченій, апеляційним судом не встановлено.

Обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченій, колегія суддів визнає рецидив злочинів.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання в межах санкції інкримінованого злочину, у виді позбавлення волі строком на чотири роки, та до призначеного покарання частково приєднати покарання невідбуте за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року та остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, що відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого, та сприятиме його виправленню та попередженню вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги захисника необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, а скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого апеляційний суд приходить до висновку про скасування вироку щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 421 КПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , — залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_9 — задовольнити частково.

Вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 04 червня 2026 року щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України — скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки.

На підставі ст.71 КК України, за сукупність вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати покарання невідбуте за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 вересня 2019 року та остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки один місяць.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4