Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 19 серпня 2026 р.
Справа: №209/525/26
Суддя: Федотова В. М.
Єдиний унікальний номер 209/525/26
Номер провадження2/205/3715/26
Справа № 209/525/26
Провадження № 2/205/3715/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого – судді Федотової В.М.,
при секретарі – Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра із Дніпровського районного суду міста Кам`янського за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 25.02.2022 року по 05.12.2025 року позивач перебував у лавах ЗСУ, приймав безпосередню участь у захисті Батьківщини від збройної агресії російської федерації. У серпні 2023 року загинув син позивача – ОСОБА_3 оскільки рідних у позивача не залишилось, він вирішив надавати грошову допомогу своїм двоюрідним сестрам та племінницям. Однак, у період з 22.10.2024 року по 25.01.2025 року позивач помилково перерахував чужій людині грошові кошти у розмірі 246 000 грн. Після звільнення у відставку з лав ЗСУ, позивач дізнався контактні дані особи, якій помилково перерахував зазначені кошти, однак остання відмовилась добровільно їх повертати. На думку позивача, відповідач безпідставно зберегла у себе грошові кошти, які належать позивачу. Позивачем зроблено розрахунки 3% відсотків річних за користування відповідачем чужими грошовими коштами та інфляційних втрат відповідно до яких 3% річних складає 7 380 грн., інфляційні втрати – 19 680 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості складає 273 060 грн.
Враховуючи викладене, позивач звертається до суду та просить стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 10.04.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
30.04.2026 року від відповідача ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому вона, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначила, що твердження позивача про те, що перекази здійснювалися «помилково» з метою матеріальної допомоги родичам, є завідомо неправдивими, спрямованими на введення суду в оману та приховування дійсних обставин. Фактично між позивачем та відповідачем існували тривалі відносини, в рамках яких відповідач проводила з позивачем спільне дозвілля. Всі перераховані позивачем кошти, які він зараз намагається стягнути як «безпідставно набуті», насправді були цілеспрямованою та добровільною оплатою за вказані зустрічі. Кожна транзакція, вказана у позові, була здійснена позивачем свідомо, з чітким розумінням того, кому саме він переказує кошти і за що саме. Справжня природа відносин між сторонами справи підтверджується не лише систематичними платежами, а й активною цифровою взаємодією у соціальних мережах позивача. Звертає увагу суду, що позивач був активним глядачем соціальних мереж відповідача (зокрема платформи TikTok), де він регулярно переглядав відеоматеріали відповідача та виражав свою прихильність через відповідні реакції. Це підтверджує, що позивач був знайомий з відповідачем та активно цікавився її життям, що повністю виключає твердження позивача щодо помилковості його платежів. Як вбачається з банківських виписок, доданих до позову, перекази коштів здійснювалися систематично, різними сумами протягом тривалого періоду часу – з 29.01.2024 року по 25.01.2025 року, а також ще один окремий платіж через деякий час – ІНФОРМАЦІЯ_1 , як подарунок на день народження позивача. На багатьох переказах наявний розгорнутий коментар до платежу: «Для поповнення рахунку, ОСОБА_4 , НОМЕР_1 ». При здійсненні переказу через банківські додатки (Приват24, monobank тощо) система завжди відображає певні ідентифікуючі відомості. Тобто, позивач протягом тривалого часу просто ігнорував той факт, що ініціали відповідача не збігаються з ініціалами його сестер чи племінниць. На думку відповідача, позивач діяв свідомо, цілеспрямовано та добровільно переказував кошти саме на рахунок відповідача. Позивач перед кожним переказом точно ідентифікував особу отримувача коштів та усвідомлював наслідки своїх дій. До того ж, грошові перекази здійснювалися позивачем на два різні карткові рахунки відповідача. Це свідчить про те, що позивач не лише володів детальною інформацією про банківські рахунки відповідача, а й свідомо обирав конкретний рахунок для кожної окремої транзакції. Така поведінка є підтвердженням наявності певних взаємовідносин між позивачем та відповідачем та повністю нівелює його твердження про випадковий характер цих операцій. Окрім того, позивач у позовній заяві наводить лише вибірковий перелік платежів, свідомо приховуючи значну частину інших транзакцій, що систематично здійснювалися протягом набагато довшого періоду часу – з 29.01.2024 року по 25.01.2025 року різними сумами, а також ще один платіж через деякий час – 28.11.2025 року. Така вибірковість доказів свідчить про спробу позивача ввести суд в оману щодо характеру правовідносин. Наявність десятків додаткових платежів, які не увійшли до суми позову, але здійснювалися на ту саму банківську картку відповідача, остаточно спростовує версію про випадковість. Враховуючи викладене, відповідач зазначає, що оскільки позивач здійснював перекази добровільно, систематично, без жодного примусу чи обману з боку відповідача, правові підстави для стягнення таких коштів на підставі ст. 1212 ЦК України відсутні.
Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, у прохальній частині позову просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Представник відповідача – адвокат Збицька А.В. через систему «Електронний суд» направила до суду клопотання у якому просила розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Суд, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що за період з 22.10.2025 року по 25.01.2025 року на рахунок відповідача ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у загальному розмірі 246 000 грн., що підтверджується копіями відповідних квитанцій, які долучено позивачем до позовної заяви.
Платником у зазначених квитанціях зазначено ОСОБА_1 , отримувачем – ОСОБА_2 , призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 ».
Згідно копії виписки по рахунку відповідача ОСОБА_2 , на картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 було зараховано грошові кошти від ОСОБА_1 , а саме:
- 29.01.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 29.01.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 07.04.2024 року у розмірі 7 500 грн.;
- 26.04.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
- 30.04.2024 року у розмірі 700 грн.;
- 03.06.2024 року у розмірі 8 000 грн.;
- 07.06.2024 року у розмірі 11 000 грн.;
- 11.06.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
-15.06.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 17.06.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 18.06.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 19.06.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 19.06.2024 року у розмірі 10 000 грн.;
- 19.06.2024 року у розмірі 30 000 грн.;
- 20.06.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 21.06.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 24.06.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 09.10.2024 року у розмірі 100 грн.;
- 28.11.2024 року у розмірі 3 000 грн.
Також, матеріалами справи підтверджено, що згідно копії виписки по рахунку відповідача ОСОБА_2 , на картковий рахунок відповідача НОМЕР_3 було зараховано грошові кошти від ОСОБА_1 , а саме:
- 08.07.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 31.08.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 01.09.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
- 02.09.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 07.09.2024 року у розмірі 7 000 грн.;
- 11.09.2024 року у розмірі 10 000 грн.;
- 12.09.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
- 12.09.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 13.09.2024 року у розмірі 100 грн.;
- 14.09.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 22.09.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 22.10.2024 року у розмірі 4 000 грн.;
- 22.10.2024 року у розмірі 8 000 грн.;
- 23.10.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 24.10.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 25.10.2024 року у розмірі 30 000 грн.;
- 30.10.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 01.11.2024 року у розмірі 3 000 грн.;
- 02.11.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 03.11.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 04.11.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 04.11.2024 року у розмірі 10 000 грн.;
- 04.11.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
- 04.11.2024 року у розмірі 12 000 грн.;
- 05.11.2024 року у розмірі 2 000 грн.;
- 06.11.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 07.11.2024 року у розмірі 500 грн.;
- 08.11.2024 року у розмірі 1 000 грн.;
- 09.11.2024 року у розмірі 5 000 грн.;
- 11.11.2024 року у розмірі 25 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 13.11.2024 року у розмірі 20 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 17.11.2024 року у розмірі 5 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 19.11.2024 року у розмірі 5 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 19.11.2024 року у розмірі 3 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 22.11.2024 року у розмірі 1 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 22.11.2024 року у розмірі 2 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 24.11.2024 року у розмірі 3 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 25.11.2024 року у розмірі 3 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 25.11.2024 року у розмірі 1 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 26.11.2024 року у розмірі 2 500 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 27.11.2024 року у розмірі 5 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 27.11.2024 року у розмірі 1 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 28.11.2024 року у розмірі 20 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 »;
- 28.11.2024 року у розмірі 10 000 грн., призначення платежу «Для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 ».
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно зберегла у себе грошові кошти, які їй не належать, а є власністю позивача, а тому вона має повернути такі кошти та сплатити 3% відсотки річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 7 380 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 680 грн. Розрахунок 3% відсотків річних та інфляційних втрат наведено позивачем у позовній заяві.
До правовідносин, що склались між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми законодавства України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (ст. 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До таких висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, систематично, протягом тривалого періоду часу, а саме з 29.01.2024 року по 25.01.2025 року, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перераховував грошові кошти на два різні рахунки відповідача ОСОБА_2 , зазначаючи призначення платежу «переказ власних коштів» та «для поповнення рахунку, ОСОБА_2 , НОМЕР_1 » знаючи при цьому, що між сторонами відсутні фінансові зобов`язання.
До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких договірних відносин, зокрема, правовідносин договору позики, а також доказів існування обов`язку відповідача по поверненню вказаних коштів позивачу або недобросовісності дій відповідача.
Позивач зазначає, що помилково здійснив перерахування грошових коштів через сервіс «Приват24» різними транзакціями за період з 22.10.2024 року по 25.01.2025 року на загальну суму 246 000 грн., при цьому не надає суду жодних належних та допустимих доказів того, що зазначенні транзакції були здійсненні ним саме помилково.
З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, послідовно та систематично протягом тривалого періоду часу здійснював перекази грошових коштів на рахунки відповідача.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.01.2023 року у справі № 548/741/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач негайно після виконання платіжної операції повідомляв надавача платіжних послуг про факт виконання з його рахунку неналежної платіжної операції.
Суд звертає увагу, що остання транзакція на рахунок відповідача здійснена позивачем 25.01.2025 року, а безпосередньо до суду із вказаним позовом позивач звернувся лише у лютому 2026 року, що свідчить про поведінку позивача, яка суперечить принципу добросовісності та чесній діловій практиці. Пасивна поведінка платника протягом року з моменту останньої транзакції не узгоджується з діями особи, яка дійсно припустилася помилки та прагне відновити своє порушене майнове право.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивач здійснював перекази грошових коштів добровільно, систематично, без жодного примусу чи обману з боку відповідача, правові підстави для стягнення цих коштів, відповідно до ст. 1212 ЦК України, відсутні.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, приймаючи до уваги наявність волевиявлення позивача на перерахування грошових коштів відповідачу та відсутність будь-якої помилки при їх перерахуванні, в тому числі і розрахункової, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення грошових коштів як безпідставно набутих відповідачем на підставі ст.1212 ЦК України.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 віднесений до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією відповідного посвідчення, а тому, згідно п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору у вказаній справі.
Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено, судові витрати по справі у вигляді судового збору суд відносить на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 1212, 1213, 1215 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів – відмовити у повному обсязі.
Судові витрати по справі у вигляді судового збору віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 31 серпня 2026 року.
Суддя: Федотова В.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua