Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №377/317/26 — Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/317/26

Провадження №2/377/393/26

31 серпня 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої – судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання –Маряхіної І.В., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

У С Т А Н О В И В:

26 березня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь борг в розмірі, еквівалентному 20 000 (двадцять тисяч) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що 02 липня 2025 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 з проханням надати у позику грошові коштив розмірі 20 000 доларів США на особисті потреби, що за курсом НБУ відповідало 850000 гривень. До цього ОСОБА_2 неодноразово зверталась до неї з таким самим проханням, отримувала гроші в борг та завжди повертала їх в строки, обумовлені їх домовленістю. 02 липня 2025 року вона передала їй 20 000 доларів США, про що ОСОБА_2 написала боргову розписку, відповідно якою підтвердила факт отримання грошей в зазначеній сумі готівкою. Відповідно до розписки відповідач зобов`язується повернути отримані в борг гроші не пізніше 07 липня 2025 року, але після зазначеної дати гроші не повернула та ухиляється від зустрічей з нею. Тому позивач звернулась до суду з позовною заявою про стягнення боргу, який підлягає стягненню з відповідача на її користь з урахуванням положень статей 192, 524, 526, 533, 626, 627, 1046, 1047 ЦК України (а. с. 3-6).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2026 року судову справу №377/317/26, провадження №2/377/393/26, передано для розгляду судді Славутицького міського суду Київської області Бабич Наталі Сергіївні.

Після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, та отримання відповіді від Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, яка надійшла до суду 15 квітня 2026 року щодо зареєстрованого місця проживання відповідача,15 квітня 2026 року суддею подана заява про самовідвід на підставі пункту 2 частини першої статті 36 ЦПК України та постановлена ухвала про задоволення заяви про самовідвід судді Славутицького міського суду Київської області Бабич Наталі Сергіївни у цивільній справі №377/317/26, провадження №2/377/393/26, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Матеріали цивільної справи №377/317/26, провадження №2/377/393/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано до канцелярії Славутицького міського суду Київської області для здійснення автоматизованого розподілу справи між суддями для визначення іншого головуючого судді для розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2026 року судову справу №377/317/26, провадження №2/377/393/26, передано для розгляду судді Славутицького міського суду Київської області Теремецькій Наталії Федорівні.

Ухвалою судді від 17 квітня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13 травня 2026 року.

13 травня 2026 року цивільну справу було знято з розгляду та призначено підготовче засідання на 28 травня 2026 року.

28 травня 2026 року за клопотанням представника позивача – адвоката Плюсніна М.В., відповідача ОСОБА_2 було відкладено підготовче засідання на 09 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04 серпня 2026 року.

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 2026 року відкладено розгляд справи до 18 серпня 2026 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Плюснін М.В. в призначене судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від представника позивача - адвоката Плюсніна М.В. до суду 18.08.2026 подано заяву, в якій він просив розглядати справу за відсутності позивача та його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 повторно в призначене судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином через електронний кабінет. На електронну адресу суду 18.08.2026 від ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення судового засідання через погіршення стану здоров`я, проте жодних доказів на підтвердження стану здоров`я суду не надано. Враховуючи, що відповідачем до заяви про відкладення судового розгляду справи не додано медичних документів, які б свідчили про погіршення її стану здоров`я та об`єктивно унеможливлювали її явку в судове засідання та відсутність інших, передбачених частиною другою статті 223 ЦПК України, підстав для відкладення судового розгляду справи, ухвалою суду від 18.08.2026 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового розгляду справи. 20 серпня 2026 року в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, який підлягає залишенню без розгляду відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України, оскільки він поданий після закінчення строку, встановленого ухвалою судді від 17 квітня 2026 року.

За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 18 серпня 2026 року суд ухвалив заочне рішення у справі.

Згідно з частиною другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11, та частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно розписки від 08 липня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США на особисті потреби, що за курсом НБУ відповідало 850000 гривень.

На підтвердження укладення вказаного договору позивач надала розписку від 08 липня 2025 року, копія та оригінал якої долучено до матеріалів справи, в якій рукописним способом за допомогою кулькової ручки зазначено, що ОСОБА_2 отримала в борг 20 000 доларів США, що за курсом НБУ відповідало 850000 гривень, від ОСОБА_1 та зобов`язалася повернути кошти до 12 липня 2025 року. В разі повернення в гривнях ОСОБА_2 зобов`язалася повернути суму, еквівалентну 20000 (двадцять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день повернення. Вказана розписка містить зобов`язання ОСОБА_2 в разі порушення строків повернення грошових коштів сплатити пеню в розмірі 1% від загальної суми боргу за кожен день прострочення, три проценти річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України (а. с. 7, 57).

Як вбачається із змісту позовної заяви, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконала.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з правилами частини другої статті 640 цього Кодексу, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частини другої цієї статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-Ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Також Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, в цивільному законодавстві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Надана суду розписка містить зобов`язання однієї особи повернути іншій особі визначену суму грошей, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, передбаченого частиною першою статті 1046 ЦК України, і є належним підтвердженням укладених між сторонами договорів позики зазначеної в них суми грошей.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За правилом частини другої статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Враховуючи, що борговий документ перебуває у кредитора після закінчення строку, зазначеного у частині першій статті 1049 ЦК України, боржника слід вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем грошових коштів за договором позики від 08 липня 2025 року. Після закінчення строку, зазначеного у частині першій статті 1049 ЦК України, оригінал розписки перебував у позивача та був наданий ним до суду( а.с. 57).

Таким чином, суд вважає встановленим, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_2 , яка підтверджує, як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання ОСОБА_2 повернути суму боргу – 20 000 доларів США, в разі повернення суми боргу в грошовій одиниці – гривні, повернути суму, яка еквівалентна 20000 доларів США на день повернення.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 ( провадження № 14-81цс24).

Таким чином, стягнення судом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у сумі, еквівалентній 20 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України.

З урахуванням наведеного, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає борг за договором позики від 08 липня 2025 року в розмірі еквівалентному 20 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 5M4Z-BTRD-2DKE від 26 березня 2026 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 8774,40 гривень (а. с. 2). Вказана сума судового збору була зарахована до спеціального фонду державного бюджету України (а. с. 1).

Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 8774,40 гривень, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 8774,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 08 липня 2025 року в розмірі 20 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 8774 гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повне заочне рішення суду складено 31 серпня 2026 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька