Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №697/221/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1360/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №697/221/26 Категорія: 310010000 Скирда Б.К.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бовшика Миколи Юрійовича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 01 березня 2003 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 у відділі РАГС Канівського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 01 березня 2003 року, актовий запис № 37.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 04 листопада 2003 року, видане відділом РАЦС по м. Каневу Канівського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області.

Позивач зазначила, що причиною розпаду їх сім`ї є те, що протягом останнього часу подружні стосунки між ними порушені через різні погляди на життя, цінності та ведення спільного господарства, побуту. Вже тривалий проміжок часу кожен живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб розпався та має лише формальний характер. Вирішила шлюб розірвати. Строк на примирення не потрібний. Врегулювати подружні взаємовідносини неможливо. Син повнолітній, але немає можливості для звернення у відділ державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про розірвання шлюбу. Питання розподілу майна, придбаного в зареєстрованому шлюбі, сторони вирішать за згодою.

Просила шлюб розірвати, після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 квітня 2026 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01 березня 2003 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Канівського міського управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 37 розірвано. Ухвалено після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач категорично не має наміру зберігати шлюб, він носить формальний характер і відновити подружні стосунки неможливо.

Оцінюючи обставини щодо надання сторонам строку на примирення суд врахував, що із позовної заяви вбачається, що сторони не виявили бажання зберегти сім`ю, тому суд прийшов до висновку про недоцільність надання сторонам часу для примирення. Крім того, позивач в судовому засіданні категорично заперечувала щодо надання часу для примирення з відповідачем та зазначила про здійснення з боку відповідача психологічного та морального тиску, у зв`язку з висловленими відповідачем погрозами. У ОСОБА_2 наявні побоювання за своє життя, що в подальшому слугувало підставою для звернення до правоохоронних органів.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням представник відповідача – адвокат Бовшик М.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права в частині рівності сторін у судовому процесі, просить скасувати рішення суду першої інстанції. Крім того, скаржник просить розглянути заяву про зупинення провадження у справі та надати час на примирення для подружжя ОСОБА_4 строком на два місяці.

Скаржник наголошує на тому, що позивач звернувшись до суду з вказаним позовом, не обґрунтувала неможливість розірвання шлюбу з відповідачем у органах ДРАЦС. Отже, з позову не вбачається наявність порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача. При відкритті провадження, а також і під час судового розгляду суд першої інстанції не з`ясував вказаних обставин, що є порушенням процесуального законодавства.

Також у скарзі адвокат зазначає, що відповідач ОСОБА_1 перебуває у лавах ЗСУ і не має змоги прибувати до дому, з часу призову під час мобілізації був в зоні бойових дій, а згодом від отриманих ушкоджень перебував на обороні критичної інфраструктури в м. Києві і останнім часом від отриманих травм проходить лікування. Фактичних взаємин подружжя суд не з`ясовував так, як матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач вчиняє протиправні дії відносно дружини, відсутні будь-які матеріали про притягнення відповідача до адмінвідповідальності за домашнє насильство, вживання алкогольних напоїв, дійсних причин позову. ОСОБА_1 хоче підтримувати шлюбні стосунки, але в зв`язку з перебуванням на службі в ЗСУ не може і суд цих обставин не з`ясовував.

Крім того, апелянт вказує на те, що відповідач мав намір повідомити суд про можливість примирення, хоча відповідач і не сварився з позивачем. Тому висновки суду про задоволення позову з мотивів категоричності позивача на розірванні шлюбу не підтверджено належними доказами.

Адвокат відповідача також зазначає, що суд першої інстанції порушив процесуальне законодавство в частині рівності сторін в судовому процесі, оскільки не надіслав ухвалу Канівського міжрайонного суду від 08 квітня 2026 року про відмову в зупинення провадження у справі. Також позбавив можливості відповідача подати інше клопотання про відкладення справи в зв`язку з лікуванням. Тому вважає, що суд надав перевагу позивачу, оцінив справу однобоко, позбавивши особу відповідача права бути присутнім в судовому засіданні та користуватися процесуальними правами, що є грубим порушенням норми процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

З доводів, викладених в позовній заяві, вбачається, що у зв`язку з непорозумінням, неможливістю врегулювання подружніх взаємовідносин, позивач вирішила шлюб розірвати шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Слід зазначити, що сторони вправі подати заяву про розірвання шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану (за наявністю спільної згоди та відсутністю неповнолітніх дітей), однак позасудовий порядок вирішення цього спору не позбавляє права одного з подружжя звернутися безпосередньо до суду з позовом про розірвання шлюбу, що не суперечить ч. 1 ст. 110 СК України, тому посилання апелянта у скарзі на грубе порушення судом норм процесуального права у зв`язку із необгрунтуванням позивачем неможливості розірвання шлюбу у органах ДРАЦС, недоведення позивачем порушення, невизнання або оспорення відповідачем її прав, свобод та інтересів, є безпідставними.

Аналіз зазначених норм права свідчить про право особи звернутись до органів ДРАЦСУ із заявою про розірвання шлюбу, а не її обов`язок, який повинен передувати зверненню з такою заявою до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 одружилися 01 березня 2003 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Канівського міського управління юстиції Черкаської області, актовий запис № 37 (а.с.4).

Неповнолітніх дітей сторони не мають.

Звертаючись до суду із позовом про розірвання шлюбу позивач в обґрунтування вимог зазначила, що протягом останнього часу подружні стосунки між сторонами порушені через різні погляди на життя, цінності та ведення спільного господарства, побуту. Тривалий час кожний із подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, шлюб розпався та має лише формальний характер. Строк на примирення не потрібний. Врегулювати шлюбні взаємовідносини не можливо. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відмова у розірванні шлюбу буде примушуванням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим (а.с.1-3).

Також з матеріалів справи вбачається, що судова повістка про виклик до суду відповідача 05 березня 2026 року разом із копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви було направлено на адресу ОСОБА_1 . Поштове відправлення повернуто на адресу суду із відміткою «адресат відсутній». (а.с.15)

04 березня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі, в якому зазначено про його неможливість приймати участь у розгляді справи, знайомитися з матеріалами справи, подати відзив на позов, заявляти клопотання, бути присутнім у судових засіданнях у зв`язку із перебуванням на військовій службі (а.с.24-25).

Відповідач наголосив, що позбавлений права, в тому числі, на подачу заперечень на доводи позовної заяви (відзиву) у зв`язку із перебуванням на військовій службі, хоча клопотання ОСОБА_1 підписане ним особисто, зареєстровано через канцелярію районного суду, і будь-яких заперечень, окрім як щодо зупинення провадження у справі, щодо бажання відповідача зберегти шлюб, надати сторонам строк для примирення ОСОБА_1 суду не вказав.

В подальшому, 27 березня 2026 року шляхом направлення до суду поштового відправлення відповідач повідомив суд про причини неявки у судове засідання з наданням відповідних доказів, зокрема у зв`язку із перебуванням на військовій службі, проте будь-яких заперечень чи власних доводів щодо розірвання шлюбу, власної позиції щодо можливості та бажання відповідача зберегти подружні стосунки не вказав (а.с.41).

Згідно з витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 13 травня 2025 року молодшого сержанта ОСОБА_1 наказом від 07 травня 2025 року призначено на посаду водія-електрика, який прибув з ВЧ НОМЕР_5 з 13 травня 2025 року зараховано до списків особового складу (а.с.42).

В судовому засіданні стороною позивача було долучено до матеріалів справи заяву ОСОБА_2 до поліції про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 за ознаками ст. 173, ст.173-2 КпАП України та домашнього насильства (а.с. 48).

Також до скарги представником відповідача додана заява ОСОБА_1 від 05 квітня 2026 року, адресована до Канівського міськрайонного суду Черкаської області та поштова накладна з описом вкладення про направлення ОСОБА_6 документів (позовна заява з додатками) позивачеві ОСОБА_2 05 травня 2026 року (а.с. 76 зв -77, 78)

Проте, скаржником не надано доказів та не наведено обставин неподання заяви на примирення, датованої 05 квітня 2026 року, особисто чи поштовим відправленням до суду до ухвалення рішення по суті.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком, тому враховуючи відсутність активної позиції відповідача та неповідомлення суду першої інстанції щодо наміру відповідача зберегти шлюбні відносини з позивачем, доводи скаржника про позбавлення його права на примирення є безпідставними.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що сімейні відносини між сторонами фактично припинені. Подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї виявилось неможливим, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, яку неможливо примусити перебувати у шлюбі поза її волею.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Відповідач зі спливом значного строку після ухвалення рішення не надав до суду апеляційної інстанції доказів про те, що наразі позивач змінила свою думку та не бажає розірвання шлюбу, що сталося примирення сторін. Тому, колегія суддів не знаходить обґрунтованих підстав для надання строку на примирення сторін та зупинення провадження у справі на підставі пп. 3 ч. 1 ст. 253 ЦПК України.

Відповідно до ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно із ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду та виходячи зі змісту ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Установлено, що сторони тривалий час не проживають разом, в тому числі під час проходження відповідачем військової служби, не підтримують шлюбні відносини, з моменту прийняття до розгляду справи судом першої інстанції 10 лютого 2026 року примирення подружжя не відбулося, позивач категорично не бажає зберігати шлюб з відповідачем, про що заявила в суді апеляційноїінстанції.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки за встановлених у справі обставин подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам позивача.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційний суд вважає, що доводи скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бовшика Миколи Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Судді: