Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №760/20575/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/20575/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року суддя Солом`янського районного суду міста Києва Агафонов С.А., за участю захисника Маринушкіна А.Г., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Індія, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2026 року о 14 год. 22 хв. ОСОБА_1 у м. Києві по бул. Вацлава Гавела, 65 керував ТЗ «BMW 320i» д.н.з. НОМЕР_1 , без посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, тобто не маючи права керувати таким т.з., правопорушення вчинив повторно протягом року, оскільки притягувався до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП 16.11.2025 року, що підтверджується постановою серії ЕНА №6162696, чим порушив п.2.1.а ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП.

За вказаними обставинами щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 692020 від 13 червня 2026 року за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Його інтереси представляв захисник Маринушкін А.Г., який ознайомився з матеріалами справи, подав письмові клопотання та висловив позицію щодо пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до ст. 268 КУпАП присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, під час розгляду справи обов`язковою не є. Враховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 , участь його захисника та відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суддя вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

Захисник Маринушкін А.Г. просив закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Посилався на те, що ОСОБА_1 має чинне національне посвідчення водія Республіки Індія № НОМЕР_2 , видане 5 липня 2022 року Урядом штату Раджастхан, із зазначенням класів транспортних засобів MCWG та LMV, а також документ під назвою «Міжнародний переклад посвідчення водія» № НОМЕР_3 , виданий 23 липня 2025 року. На думку захисника, клас LMV відповідає категорії «В», а сукупність наданих документів підтверджує право ОСОБА_1 керувати автомобілем в Україні відповідно до Конвенцій про дорожній рух 1949 та 1968 років.

Захисник також зазначив, що ОСОБА_1 мав посвідку на тимчасове проживання, тому обов`язок обміну іноземного посвідчення протягом 60 днів на нього не поширювався. Відсутність інформації про індійське посвідчення в українських реєстрах, на переконання захисника, не підтверджує відсутності права керування, а поліцейські не зверталися до компетентних органів Індії, не залучили перекладача, спеціаліста чи експерта для перевірки документів і з`ясування значення класу LMV. Захисник вважав недоведеною повторність правопорушення, оскільки матеріали начебто не містять належного підтвердження набрання законної сили постановою серії ЕНА № 6162696.

Крім того, захисник стверджував, що під час складання протоколу ОСОБА_1 не було забезпечено перекладача, що порушило вимоги ст. 256, 268, 274 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На обґрунтування своєї позиції захисник послався на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Камазінскі проти Австрії», «Візгірда проти Словенії», «Малофєєва проти Росії», «Карелін проти Росії», «Коробов проти України», а також на принцип презумпції невинуватості та неприпустимість виконання суддею функцій сторони обвинувачення.

Вислухавши думку захисника, дослідивши матеріали справи, суддя прийшов до висновків, які мотивує наступним чином.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи і вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 280 КУпАП під час розгляду справи суддя зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інші обставини, що мають значення для справи. Такі дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, висновками експерта, показаннями технічних приладів і засобів, відеозаписами та іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Жоден доказ, включаючи протокол про адміністративне правопорушення, наперед установленої сили не має.

Дослідивши матеріали справи, суддя встановив, що обставини правопорушення підтверджуються протоколом серії ЕПР1 № 692020 від 13 червня 2026 року, відеозаписом з технічного засобу поліцейського, копією постанови серії ЕНА № 6162696 від 16 листопада 2025 року, довідкою уповноваженого підрозділу Національної поліції, сформованою за відомостями інформаційних систем МВС України, копією посвідки ОСОБА_1 на тимчасове проживання, копією індійського національного посвідчення водія та наданим захистом документом під назвою «Міжнародний переклад посвідчення водія», а також копією міжнародного посвідчення водія.

Відповідно до п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з п. 2.4 «а» Правил дорожнього руху водій на вимогу поліцейського зобов`язаний пред`явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 цих Правил.

Порядок використання в Україні посвідчень водія, виданих іноземними державами, визначений п. 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340.

За змістом п. 30 Положення № 340 особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право керувати транспортними засобами за наявності:

- міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, яке не відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, якщо записи в такому національному посвідченні виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту;

- посвідчення водія іноземної держави, яке відповідає вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, якщо записи у ньому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Таким чином, наявність чинного на території іноземної держави національного посвідчення водія сама по собі не надає права керування транспортними засобами в Україні. Виконання записів латинськими літерами становить одну з установлених умов і не замінює вимоги щодо відповідності документа положенням Конвенції 1968 року або наявності належного міжнародного посвідчення водія.

Суддя погоджується з доводами захисника в тій частині, що ОСОБА_1 мав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_4 , видану 9 жовтня 2025 року та чинну до 1 серпня 2026 року. Отже, передбачене п. 30 Положення № 340 правило про обов`язковий обмін іноземного посвідчення протягом 60 днів після отримання посвідки на постійне проживання на нього не поширювалося.

Водночас статус особи, яка тимчасово проживає в Україні, не звільняє таку особу від обов`язку виконати одну з установлених п. 30 Положення № 340 умов. Відсутність обов`язку обмінювати посвідчення протягом 60 днів не створює права керувати транспортними засобами за будь-яким іноземним посвідченням чи його приватним перекладом.

Відповідно до ст. 41 Конвенції про дорожній рух 1968 року Договірні Сторони визнають на своїй території чинними національні посвідчення водія, що відповідають вимогам додатка 6 до Конвенції, та міжнародні посвідчення водія, що відповідають вимогам додатка 7 до Конвенції, за умови пред`явлення міжнародного посвідчення разом із відповідним національним посвідченням.

Такі посвідчення повинні бути чинними та виданими компетентним органом іншої Договірної Сторони, її територіальним підрозділом або об`єднанням, належним чином уповноваженим компетентним органом.

За відомостями офіційного переліку учасників Конвенції про дорожній рух 1968 року, який ведеться Генеральним секретарем ООН як депозитарієм, Республіка Індія не є Договірною Стороною цієї Конвенції.

Надане ОСОБА_1 посвідчення водія № НОМЕР_2 видане компетентним органом штату Раджастхан і є національним індійським посвідченням. У ньому зазначено внутрішні індійські класи транспортних засобів MCWG та LMV. Стандартизовані категорії, передбачені додатком 6 до Конвенції 1968 року, у посвідченні відсутні.

Навіть у разі технічної відповідності класу LMV легковим транспортним засобам категорії «В» приватний переклад або пояснення значення цього класу не змінює юридичної форми документа та не надає національному посвідченню статусу документа, що відповідає додатку 6 до Конвенції 1968 року.

Функція перекладача полягає у відтворенні змісту документа іншою мовою. Перекладач не уповноважений змінювати встановлені органом іноземної держави категорії транспортних засобів, здійснювати їх офіційне міжнародне прирівняння чи надавати документу новий юридичний статус.

Наданий захистом документ № 2125072301 має назву «Міжнародний переклад посвідчення водія». Видавцем документа зазначено INTERNATIONAL DRIVERS GROUP, Inc. У тексті документа прямо вказано, що IDG є приватною компанією та не пов`язана з Організацією Об`єднаних Націй або іншою міждержавною організацією.

Документ № 2125072301, виданий INTERNATIONAL DRIVERS GROUP, Inc., має строк дії з 23 липня 2025 року до 22 липня 2028 року та назву «Міжнародний переклад посвідчення водія». У самому документі зазначено, що його видавцем є приватна компанія. Відомостей або інших доказів того, що INTERNATIONAL DRIVERS GROUP, Inc. була належним чином уповноважена компетентним органом Договірної Держави видавати міжнародні посвідчення водія, матеріали справи не містять. Відповідно до п. 3 ст. 24 Конвенції про дорожній рух 1949 року міжнародне посвідчення водія видається компетентним органом Договірної Держави, її територіальним підрозділом або належно уповноваженим об`єднанням. Додатком 10 до цієї Конвенції встановлено, що строк дії міжнародного посвідчення становить один рік із дня його видачі. Отже, документ, виданий строком на три роки приватною компанією, повноваження якої компетентним державним органом не підтверджені, не може вважатися міжнародним посвідченням водія, оформленим відповідно до ст. 24 та додатка 10 до Конвенції 1949 року.

Посилання у приватному документі на Конвенції про дорожній рух 1949 та 1968 років юридичного статусу міжнародного посвідчення йому не надає. Такий статус виникає внаслідок видачі документа компетентним або належно уповноваженим органом із дотриманням установлених відповідною Конвенцією вимог щодо форми, змісту та строку чинності.

Нотаріальне засвідчення від 13 липня 2026 року вчинене після події правопорушення і підтверджує справжність підпису перекладача, його особу та кваліфікацію. Таке засвідчення не підтверджує справжність первинного документа INTERNATIONAL DRIVERS GROUP, Inc., повноваження цієї компанії видавати міжнародні посвідчення водія та відповідність документа вимогам Конвенцій.

Таким чином, на момент керування автомобілем ОСОБА_1 не мав передбаченої п. 30 Положення № 340 сукупності документів, яка складалася б із національного посвідчення водія, записи в якому виконані латинськими літерами, та належного міжнародного посвідчення водія. Національного посвідчення іноземної держави, яке самостійно відповідало б вимогам Конвенції 1968 року, він також не мав.

Відсутність інформації про іноземне посвідчення водія в українських інформаційних системах не дає можливості перевірити поліцейським можливості перевірити чи дійсно особа має таке посвідчення.

У цій справі висновок про відсутність у ОСОБА_1 права керування ґрунтується на змісті та юридичній природі документів, поданих стороною захисту, їх невідповідності вимогам п. 30 Положення № 340 та відсутності належного міжнародного посвідчення водія.

На місці зупинки ОСОБА_1 не пред`явив поліцейським індійського та міжнародного посвідчення водія . За таких обставин поліцейські об`єктивно не мали можливості дослідити, перекласти чи направити для перевірки документи, які водій їм не пред`явив.

Чинне законодавство не покладає на поліцейського обов`язку в кожному випадку направляти міжнародні запити або призначати експертизу для пошуку можливого іноземного посвідчення, про існування якого водій не повідомив і якого не пред`явив. Обов`язок мати при собі та пред`явити належні документи прямо покладений на водія п. 2.1 та 2.4 Правил дорожнього руху.

З матеріалів справи вбачається, що постановою серії ЕНА № 6162696 від 16 листопада 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв`язку з керуванням 16 листопада 2025 року о 11 годині 33 хвилини автомобілем Honda Civic, державний номерний знак НОМЕР_5 , без права керування транспортними засобами, та накладено штраф у розмірі 3 400 гривень.

Тобто, ОСОБА_1 16 листопада 2025 року вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без наявності посвідчення водія категорії В, однак, незважаючи на це, будучи громадянином Індії, належних висновків для себе не зробив, поведінку не виправив і продовжив свідомо та умисно порушувати Правила дорожнього руху України, зухвало демонструючи таким чином свою зневагу до Закону України та встановлених в державі правил.

Правопорушення, яке є предметом цього розгляду, вчинене 13 червня 2026 року, тобто до спливу одного року після попереднього притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853, повторність визначається з урахуванням відомостей про попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності та набрання відповідною постановою законної сили.

П. 4 та 5 розділу VII Інструкції № 1395 передбачають обов`язок уповноваженої особи поліції перевірити наявність повторності та долучити до матеріалів, які направляються до суду, відповідну довідку із зазначенням відомостей про попереднє правопорушення і постанову.

До матеріалів справи долучено копію постанови серії ЕНА № 6162696 та офіційну довідку уповноваженого підрозділу поліції, сформовану за відомостями інформаційних систем МВС України. У довідці зафіксовано факт попереднього притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Відомостей про скасування цієї постанови або виключення її з офіційного обліку матеріали справи не містять.

Отже, повторне протягом року вчинення ОСОБА_1 порушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, суддя визнає доведеним.

Протокол серії ЕПР1 № 692020 містить відомості про дату, час і місце правопорушення, транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 , суть порушення, порушений пункт Правил дорожнього руху, дані про попереднє притягнення до відповідальності та правову кваліфікацію за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Зміст протоколу давав ОСОБА_1 та його захиснику можливість зрозуміти фактичні обставини і правову кваліфікацію діяння та належним чином організувати захист.

Відмова ОСОБА_1 від підписання протоколу зафіксована поліцейським. Відповідно до ст. 256 КУпАП відмова особи від підпису не спричиняє недійсності протоколу. У такому разі у протоколі робиться відповідний запис.

Суддя оцінює протокол разом із відеозаписом, офіційною довідкою, попередньою постановою та документами, поданими стороною захисту.

Посилання адвоката на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» висновків судді не спростовують.

У зазначених рішеннях Європейський суд звертав увагу на неприпустимість самостійного формування суддею нового фактичного обвинувачення, усунення істотної невизначеності первинного обвинувачення та виконання функцій сторони обвинувачення.

У цій справі суддя не змінює час, місце, транспортний засіб, фактичні обставини чи правову кваліфікацію діяння. Факт керування без права та повторність протягом року прямо зазначені у протоколі.

Суддя враховує положення ст. 62 Конституції України, згідно з якими обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Викладена у рішенні Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 правова позиція підтверджує поширення конституційних гарантій, включаючи презумпцію невинуватості, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Водночас наведена правова позиція не передбачає автоматичного закриття провадження через будь-яке заперечення особи або посилання на можливий формальний недолік процесуального документа. Суддя повинен оцінити характер такого недоліку, його вплив на право на захист і всю сукупність доказів.

Висновок про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується на факті керування автомобілем, зафіксованому протоколом і відеозаписом, відсутності належних документів під час зупинки, результатах правової оцінки документів, поданих згодом стороною захисту, та підтвердженій офіційними матеріалами повторності.

Ці докази взаємно узгоджуються. Суперечностей, які породжували б обґрунтований сумнів у винуватості ОСОБА_1 , суддя не встановив.

Ст. 268 КУпАП гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо вона не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Відповідно до ст. 274 КУпАП перекладач призначається органом або посадовою особою, у провадженні яких перебуває справа, у разі виникнення необхідності перекладу.

Пп. «е» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи безоплатно користуватися допомогою перекладача, якщо вона не розуміє мови, яка використовується у провадженні, або не розмовляє нею.

Визначальною умовою залучення перекладача є фактична нездатність особи розуміти мову провадження або висловлюватися нею. Сам факт іноземного громадянства такої нездатності не підтверджує.

На дослідженому суддею відеозаписі ОСОБА_1 сприймає звернені до нього українською мовою запитання і вимоги поліцейських, надає відповіді по суті, реагує на зміст повідомленого, розуміє причину зупинки та вимогу пред`явити документи.

ОСОБА_1 не повідомляв поліцейським про нерозуміння української мови, не заявляв клопотання про залучення перекладача та не демонстрував поведінки, яка свідчила б про неможливість зрозуміти зміст процесуальних дій.

Його відмова від підписання протоколу за обставинами, зафіксованими на відеозаписі, мала характер усвідомленої процесуальної поведінки.

У рішенні «Камазінскі проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на безоплатну допомогу перекладача поширюється на усні заяви під час судового розгляду, письмові матеріали та досудове провадження. Переклад має охоплювати ті документи і висловлювання, розуміння яких необхідне особі для забезпечення справедливого розгляду. Водночас ст. 6 Конвенції не вимагає письмового перекладу всіх письмових доказів та офіційних документів. Надана мовна допомога повинна забезпечувати особі можливість зрозуміти суть висунутого обвинувачення та здійснювати свій захист.

У рішенні «Візгірда проти Словенії» Європейський суд з прав людини зазначив, що органи влади повинні з`ясувати, чи потребує особа допомоги перекладача, якщо існують підстави припускати, що вона недостатньо володіє мовою провадження. Такий обов`язок не залежить виключно від заявлення особою відповідного клопотання. Спосіб перевірки мовних потреб визначається з урахуванням конкретних обставин, характеру провадження, змісту спілкування з особою та її відповідей.

У цьому випадку поліцейські безпосередньо спілкувалися з ОСОБА_1 . Його відповіді та поведінка не створювали об`єктивних підстав вважати, що він не розуміє змісту звернених до нього вимог і роз`яснень.

Іноземне громадянство та наявність документів іноземної держави без інших ознак мовної неспроможності не створюють безумовної підстави для призначення перекладача.

КУпАП не встановлює обов`язку отримувати від кожного іноземця окрему письмову відмову від перекладача, якщо особа фактично розуміє мову спілкування, відповідає на поставлені запитання та не заявляє про потребу в перекладі. Тому відсутність у протоколі відомостей про перекладача або письмової відмови від його послуг не спричиняє недопустимості протоколу за встановлених у цій справі обставин.

Суддя окремо наголошує, що не достатнє знання іноземцем української мови не може бути підставою для звільнення від юридичної відповідальності за порушення законів України.

Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами та несуть такі самі обов`язки, як громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Ст. 68 Конституції України зобов`язує кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України й прямо визначає, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Держава повинна компенсувати реальний мовний бар`єр належними процесуальними гарантіями, зокрема залученням перекладача, роз`ясненням прав та забезпеченням правничої допомоги.

Мовний бар`єр не створює простору, в якому припиняється дія законів України. Право на перекладача не є щитом від відповідальності за порушення Закону. Воно не є індульгенцією від Закону та не усуває обов`язку мати встановлені законодавством підстави для керування джерелом підвищеної небезпеки.

Протилежний підхід ставив би іноземця у привілейоване становище порівняно з громадянином України: громадянин відповідав би за керування без права, тоді як іноземець отримував би можливість уникнути такої самої відповідальності через посилання на незнання мови. Подібний результат суперечив би принципу рівності перед законом і самій сутності правової держави. Повага до гідності іноземця полягає у забезпеченні йому всіх необхідних засобів захисту та подальшій оцінці його поведінки за єдиними для всіх правилами. Перебування в іншій державі передбачає обов`язок поважати її правопорядок, а участь у дорожньому русі вимагає завчасно переконатися у наявності документів, які надають право керування. Незнання української мови не здатне перетворити приватний переклад на офіційне міжнародне посвідчення водія та не надає права керувати автомобілем без документів, передбачених законодавством.

Процесуальне значення могла б мати доведена нездатність особи зрозуміти зміст провадження, яка фактично перешкодила здійсненню права на захист. У цій справі такої нездатності суддею не встановлено.

Оцінивши докази в їх сукупності, суддя дійшов висновку, що 13 червня 2026 року ОСОБА_1 керував автомобілем BMW 320i, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами на території України.

Зазначене порушення вчинене повторно протягом року після притягнення ОСОБА_1 постановою серії ЕНА № 6162696 від 16 листопада 2025 року до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Отже, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 126 КУпАП як повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Підстав для закриття провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП суддя не встановив, у зв`язку з чим клопотання захисника задоволенню не підлягають.

При визначенні виду та розміру адміністративного стягнення суддя враховує характер вчиненого правопорушення, його повторність, підвищену суспільну небезпеку керування транспортним засобом без установленого законом права, відомості про особу правопорушника та відсутність установлених обставин, які пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Суддя вважає необхідним застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на мінімальний передбачений законом строк, п`ять років.

Відомості, які підтверджували б належність автомобіля BMW 320i, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на праві приватної власності, у матеріалах справи відсутні. Тому підстав для застосування оплатного вилучення транспортного засобу суддя не встановив.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП та п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» із ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

На підставі викладеного, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, який необхідно сплатити на наступні реквізити: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві /м.Київ /21081300, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, Номер рахунку (IBAN): UA698999980313040149000026001, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 21081300, Призначення платежу: адміністративний штраф у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років, без вилучення транспортного засобу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн., який необхідно сплатити на наступні реквізити: Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача /код ЄДРПОУ/37993783, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 22030106, Призначення платежу: судовий збір.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. При здійсненні примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Строк пред`явлення до виконання 3 (три) місяці.

Суддя С.А. Агафонов