Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №695/5673/25 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/5673/25

номер провадження 2/695/1177/26

31 серпня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді – Середи Л.В.,

за участю секретаря с/з – Оніщенко Н.В.,

представника позивача – адвоката Нечипоренко Ж.М.,

представника третьої особи – Радченко С.А.,

розглянувши у відкритому засіданні у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Золотоніської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області через представника, адвоката Нечипоренко Ж.М., звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Золотоніської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після фактичного припинення шлюбних відносин з матір`ю дитини, ОСОБА_2 , та її переїзду до м. Києва, неповнолітній фактично проживає разом із позивачем (починаючи з 2011 року і до теперішнього часу) та перебуває на його повному утриманні. Шлюб між позивачам та відповідачем у подальшому було розірвано у серпні 2015 року. Позивач зазначає, що самостійно забезпечує дитину житлом, доглядом, організацією навчання, лікування та всебічного розвитку, здійснює щодо неї повний комплекс обов`язків із піклування, виховання, моральної та духовної підтримки. На думку позивача, відповідачка з 2011 року фактично самоусунулася від виховання сина, не спілкується з ним, не відвідує його, повністю ігнорує його інтереси та не бере жодної участі в його житті.

У зв`язку з проведенням мобілізаційних заходів ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було призвано на військову службу, внаслідок чого неповнолітній син залишився без його постійного догляду та супроводу. Необхідність судового встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивач обґрунтовує тим, що цей факт має для нього визначальне юридичне значення: він необхідний для забезпечення прав та інтересів дитини, а також для підтвердження соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує неповнолітню дитину, що є підставою для звільнення з військової служби згідно зі статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За таких обставин позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 31.12.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.

Відзив на позовну заяву не надходив.

У судовому засіданні 21.08.2026 за участю представника позивача та представника третьої особи суд завершив розгляд справи по суті та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, винесення якого призначено на 31.08.2026 відповідно до вимог статті 244 ЦПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 21.08.2026 наполягала на задоволенні позовної заяви, з підстав, які вказані у ній.

Відповідач у судовому засіданні 21.04.2026 позовні вимоги визнала повністю, надала до суду заяву про визнання позову, в якій підтвердила, що дитина фактично проживає з батьком, тобто позивачем, який самостійно здійснює її утримання, догляд і виховання.

У подальшому відповідач у судові засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про день, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином. З огляду на наявність у матеріалах справи заяви відповідача від 21.04.2026, що підтверджує її повну обізнаність зі суттю спору та наявністю справи в суді, а також враховуючи відсутність доказів поважності неявки, суд визнає причини неявки відповідача неповажними і розглядає справу за її відсутності на підставі наявних матеріалів.

Представник третьої особи Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Золотоніської міської ради у судовому засіданні 21.08.2026 проти задоволення позову не заперечувала.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з даними довідки, виданої в/ч НОМЕР_1 від 26.08.2025 за №2590 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації в в/ч НОМЕР_1 з 10.08.2025 по час видачі довідки.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі № 695/2171/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.03.2009 у відділі ДРАЦС по місту Золотоноша Золотоніського МРУЮ (актовий запис № 27), розірвано.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2025/015769320 від 27.10.2025 зареєстрована адреса місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 . Аналогічні дані містяться і в довідці про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, номер довідки № 1737403-2025.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 30.07.2025 неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 , умови проживання останнього задовільні. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: окрема кімната, в якій є ліжко, стінка, письмовий стіл, телевізор, забезпечений одягом, взуттям, засобами особистої гігієни, має телефон і ноутбук. За цією адресою проживають і мають постійне місце проживання: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (пенсіонер, бабуся); ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (учень 11 класу ЗОШ №1); ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (батько, працював сторожем в Золотоніській спеціальній школі, мобілізований 29.07.2025).

Відповідно до довідки Золотоніської спеціалізованої школи № 1 Золотоніської міської ради Черкаської області від 24.10.2025 № 238 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у школі з 2015 року. Весь цей час дитина проживає з батьком, який один виховує сина. Мати участі у виховання сина не бере. Упродовж 11 років мати ніколи не з`являлася в школі і не опікувалася дитиною.

У характеристиці директора та класного керівника Золотоніської спеціалізованої школи № 1 Золотоніської міської ради Черкаської області зазначено про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у навчальному закладі з 1 класу. ОСОБА_4 виховується у неповній родині, батьки розлучені. Вихованням займається батько. Мама проживає в іншому місті. Батько завжди підтримував тісний зв`язок зі школою, класним керівником, відвідував батьківські збори та шкільні заходи.

Відповідно до характеристики КЗ «Золотоніська спеціальна школа Черкаської обласної ради», ОСОБА_5 працює сторожем з 2023 року. За час роботи зарекомендував себе з позитивної сторони.

Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Золотоніської міської ради вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , що підтверджується висновком від 27.08.2025 № 2161 про доцільність позбавлення батьківських прав.

Також представником позивача долучено до матеріалів справи письмові пояснення сусідів позивача, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , стосовно проживання, виховання та утримання сина батьком, підписи яких належним чином не засвідчені.

Крім вказаного до матеріалів справи долучено ухвалу суду від 02.09.2025 про відкриття провадження у справі №695/3458/25 за позовною заявою неповнолітнього ОСОБА_1 , законним представником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області, про позбавлення батьківських прав.

Судом встановлено, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28.05.2026 у справі №695/3458/25 у задоволенні позову неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту виконавчого комітету Золотоніської міської ради Черкаської області, про позбавлення батьківських прав – відмовлено повністю у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

При цьому вказаним судовим рішенням встановлено, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і представником позивача не доведено.

Суд у вказаній справі зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б негативно характеризували відповідача, як матір, упродовж усього періоду, про який вказує представник позивача у позовній заяві. Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні звернення батька до органу опіки та піклування щодо невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та/або до правоохоронних органів щодо неналежного поводження в сім`ї чи по відношенню до своєї дитини, а отримані і долучені докази, характеристики, довідки не можна визнати достатніми для позбавлення матері батьківських прав щодо дитини за відсутності негативних характеристик про неї. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним поводженням щодо сина, вчиняла насильство щодо нього, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками.

Вказане рішення суду набрало законної сили 29.06.2026 року.

Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, яка є предметом розгляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини.

Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує дитину, з метою в подальшому звільнитися з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Конвенція в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У частині четвертій статті 15 Сімейного кодексу України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 Сімейного кодексу України).

Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 Сімейного кодексу України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивач просить установити факт самостійного виховання і утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Водночас матеріали справи свідчать про те, що між сторонами вже існував спір щодо виконання батьківських обов`язків у межах іншого судового провадження за позовом про позбавлення матері батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , законним представником якого є позивач. За результатами розгляду тієї справи судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог через недоведеність факту ухилення матері від виховання дитини. Суд у тому провадженні констатував відсутність належних і допустимих доказів, які б негативно характеризували відповідача як матір протягом усього заявленого періоду: у матеріалах справи не було зафіксовано звернень батька до органу опіки та піклування щодо невиконання матір`ю обов`язків, до правоохоронних органів щодо неналежного поводження з дитиною, а також доказів притягнення її до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Оскільки спір, який безпосередньо стосується зміни обсягу сімейних прав та оцінки виконання чи невиконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків, уже був предметом судового розгляду та вирішений по суті в іншому провадженні з ухваленням відповідного судового рішення, правові підстави для повторного перегляду цих обставин у межах даного провадження відсутні.

Крім того, звернення із позовною заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини в цій справі необхідне позивачу для створення преюдиційного рішення для вирішення питання щодо можливості звільнення з військової служби, що є неприпустимим з огляду на характер спірних правовідносин.

Утримання та виховання дітей батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

Системний аналіз положень Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв`язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов`язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому, до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Як вбачається із поданого позивачем позову, наданих в судовому засіданні пояснень, між позивачем та відповідачкою відсутній спір щодо виховання та утримання дитини, її місце проживання. Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає звільнитися з військової служби, а тому суд вбачає в цій справі ознаки штучного спору у зв`язку з тим, що ніхто з учасників у даній справі, які залучені позивачем не ставить під сумнів, що неповнолітній син позивача та відповідача фактично проживає з позивачем. Більше того, вказана обставина ніким не оспорюється, зокрема відповідачем, а тому відповідного спору між сторонами немає.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України вбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення вказаного позову.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 89, 223, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей, сім`ї, молоді та спорту Виконавчого комітету Золотоніської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини батьком, – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Суддя Середа Л.В.