Окрема думка від 30 серпня 2026 р. у справі №461/3993/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

31 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/3993/26 пров. № А/857/36499/26

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року апеляційну скаргу адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 – задоволено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2026 року у справі №461/3993/26 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення про примусове видворення з України задоволено, скасовано рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01 квітня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні; окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення (частина друга статті 34 КАС України).

Хоча і окрема думка, в свою чергу, немає жодного правового значення для результатів розгляду справи та прийнятого рішення, але, відповідно до вимог процесуального закону, виключно саме таким чином суддя у процесуальний спосіб може висловити свою незгоду з прийнятим по справі рішенням суду в цілому або в частині.

Окрема думка судді свідчить про наявність правової дискусії, складність справи та існування альтернативного юридичного підходу до вирішення спору. Вона демонструє, що судове рішення не є єдино можливим варіантом тлумачення закону, а також демонструє професійну незалежність та незаангажованість судді, що входить до складу колегії.

Також викладення окремої думки може слугувати підставою для подальшого аналізу судами вищих інстанцій судової практики, її доповнення новими позиціями чи формування нової судової практики в певних категоріях справ.

З огляду на вищенаведене, вважаю за необхідне висловити окрему думку в справі № 461/3993/26 та зазначити наступне.

Адвокатом Янкул Г.І., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 було подано адміністративний позов до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба безпеки України, Управління Служби безпеки України у Львівській області про скасування рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби №4601100100000750 від 01.04.2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2026 року позов задоволено частково, заборонено Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби виконання рішення № 4601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, російська федерація, ОСОБА_1 , шляхом його видворення чи передачі безпосередньо до російської федерації. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.08.2026 апеляційну скаргу адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2026 року у справі №461/3993/26 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення про примусове видворення з України – задоволено. Скасовано рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01 квітня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 .

При прийнятті постанови судом апеляційної інстанції здійснено перевірку оскаржуваного рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01 квітня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та вказано, що дане рішення таким вимогам не відповідає.

Власне, в цій мотивувальній частині постанови я не в повній мірі згоден із висновками колег та вважаю за необхідне зазначити наступне.

Рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 було прийнято 01 квітня 2026 року.

Прийняттю рішення передувало встановлення ДМС України того, що зі слів іноземця, востаннє прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області. З того часу територію України не покидав. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”, інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має правових підстав для подальшого перебування в Україні. Відтак, вирішено примусово видворити з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Згідно протоколу про адміністративне затримання від 01.04.2026 № МЛВ 000129, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП був доставлений 01.04.2026 о 16:15 год. у службове приміщення ЗМУ ДМС, за адресою м. Львів, вул. Руданського, 3, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника та вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ.

Як вбачається з матеріалів справи, громадянину ОСОБА_3 роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а також право отримання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, що підтверджується особистими підписами позивача у зазначеному протоколі.

За змістом протоколу про адміністративне затримання позивач ознайомлений зрозумілою мовою, перекладача не потребував, скарги та зауваження у останнього були відсутні, що підтверджується особистим підписом позивача.

Також, як вбачається із копії доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги на ім`я адвоката Сиворіга В.О., таке видано о 16:40 год 01.04.2026, підписи якого також містяться у протоколі про адміністративне затримання від 01.04.2026 №МЛВ 000129.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 01.04.2026 ПР МЛВ 003465 позивачем вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.203 КупАП, а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. У вказаному протоколі особистим підписом позивач підтвердив, що йому роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

У графі пояснення особи, щодо якої складено протокол зазначено: “Я, гр. російської федерації ОСОБА_2 , розумію, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребую, українську мову розумію, свою провину визнаю, зміст протоколу мені зрозумілий”. У вказаному протоколі міститься особисті підписи позивача та адвоката ОСОБА_4 .

Отже, орган міграційного контролю, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в межах, на підставі, та у спосіб наданих законом йому повноважень, а також не допустив порушень прав позивача по справі.

Попри це, хочу наголосити на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається правосуддям лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснює активну волонтерську діяльність, також підтверджена його участь у підтримці обороноздатності України в умовах збройної агресії російської федерації, розроблення та передачу інноваційних технічних рішень, зокрема наземних роботизованих комплексів (НРК) для потреб Сил оборони України, наявність стійких соціальних зв`язків на території України, шлюб з громадянкою України, наявність трьох неповнолітніх дітей громадян України та здійснення підприємницької діяльності.

На національному рівні Україна визнала факти збройної агресії російської федерації, розпочатої 20 лютого 2014 року, і тимчасової окупації своїх територій, у тому числі окремих районів Луганської області, у преамбулі та статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, Заяві Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII “Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків” (далі - Заява № 337-VIII), преамбулі та статті 1 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”.

26 травня 2026 року Європейським судом з прав людини було розглянуто заяву представника ОСОБА_1 про застосування тимчасових заходів у відповідності до Правила 39 Регламенту Європейського суду та вирішено заборонити Уряду України видворення заявника ОСОБА_1 до подальших повідомлень Європейського суду. Рішення Європейського суду є обов`язковим до виконання.

Європейський суд окремо звернув увагу Уряду України, що невиконання вказівок, наданих на підставі Правила 39 Регламенту Європейського суду, може призвести до констатації Європейським судом порушення ст. 34 Конвенції (як це мало місце у справі “Маматкулов і Аскаров проти Туреччини”, заяви №46827/99 та № 46951/99).

Відтак, попри дійсне порушення міграційного законодавства і те, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта, так як перетнув державний кордон України в 2015 році поза межами пункту пропуску, проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк, вважаю, що є абсолютно неприпустимим його видворення з території України, так як матеріали адміністративної справи містять належні та допустимі докази на підтвердження обставин, настання яких передбачає застосування положень частини 1 статті 31 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а також такі свідчать на користь висновку, що позивач може підпадати під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суддя С. П. Нос