Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №500/4846/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/4846/25 пров. № А/857/46266/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 30 вересня 2025 року (головуючий суддя Грицюк Р.П.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Тернопіль, у справі № 500/4846/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

14.08.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Київській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач-2, ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якому просила: визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.05.2025 № 192050005213 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати з 26.05.2025 ОСОБА_1 до страхового стажу відповідно до ст. 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” періоди роботи з 14.11.1989 по 26.06.1990, з 28.07.1990 по 24.08.1991, з 26.09.1991 по 02.09.1992, з 29.08.1992 по06.10.1992 відповідно до довідки АТ “АГД Даймонде” від 26.11.2020 №28-462-Арх; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити з 26.05.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду 30 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 27.05.2025 № 192050005213.

Зобов`язано Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14.11.1989 до 26.06.1990, з 28.07.1990 до 24.08.1991, 26.09.1991 до 02.09.1992, з 29.08.1992 до 06.10.1992 згідно із довідкою від 26.11.2020 №28-462-Арх. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Суд зазначив, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених у ній записах. Також суд зазначив, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і вихід України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» і набрання чинності Законом № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи на території рф до страхового стажу. Також суд зазначив, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 14.11.1989 року по 06.10.1992, з посиланням на те, що на довідці не проставлено апостиль компетентним органом держави, в якій документ було складено. При цьому суд вказав на те, що вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України після зарахування відповідних періодів роботи повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком. Також суд вказав, що дії зобов`язального характеру щодо зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи та повторного розгляду її заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за заявою позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 30 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до страхового стажу не можуть бути враховані періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня печатка на титульній сторінці; згідно довідки №28-462-Арх від 26.11.2020 за 1989-1991 роки на території російської федерації, оскільки відсутнє проставлення апостиля компетентним органом держави, в який документ був складений та не підтверджено факт неотримання пенсійних виплат в іншій державі. З огляду на вищезазначене вважає, що у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії позивачці, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 20.05.2025 позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.05.2025 № 192050005213 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивача становить 12 років 9 місяців 28 дні.

До страхового стажу не враховано стаж позивача:

-згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки печатка на титульній сторінці відсутня. Для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи, або підтвердити приналежність трудової книжки в судовому порядку;

-згідно довідки № 28-462-Арх від 26.11.2020 за 1989-1991 роки на території російської федерації, оскільки відсутнє проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений та не підтверджено факт неотримання пенсійних виплат в іншій державі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно вимог статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Як передбачено ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Апеляційний суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки не може бути основною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу для призначення пенсії.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до відомостей у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 14.11.1989, вона у період з 14.11.1989 по 06.10.1992 працювала у РСУ сторожем в Архангельському виробничо геологічному об`єднанні Східного вишкомонтажного управління (записи № 1-2).

Апеляційний суд зазначає, що зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема: відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Відтак, на переконання суду, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період роботи з 14.11.1989 по 06.10.1992 коли позивач працювала у РСУ сторожем в Архангельському виробничо геологічному об`єднанні Східного вишкомонтажного управління підтверджується належними доказами, а відтак не зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду є протиправним. З огляду на наведе, наявні підстави для зарахування до страхового стажу, що враховується для призначення пенсії за віком, вищевказаного періоду.

Щодо не зарахування спірних періодів роботи позивача на території російської федерації, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що на час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 24 -1 “Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу”.

За змістом частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Як зазначив відповідач в оскаржуваному рішення, позивачем не підтверджено факт про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Щодо наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства убачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ України під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.

Щодо відсутності апостилю, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 та ратифіковану Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

01.12.2022 було прийнято Закон України №2783-ІХ “Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року”. 22.12.2022 Закон опубліковано у газеті “Голос України” та 23.12.2022 Закон набрав чинності.

Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців До закінчення поточного п`ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19.05.1994. Останнім днем чергового п`ятирічного періоду дії Конвенції для України є 18.05.2024.

З 19.05.2024 Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.

Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов`язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з Росією та РБ, оскільки Законом від 01.12.2022 було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.

Отже, після набуття зазначеним Законом чинності 23.12.2022, Конвенція перестала застосовуватись у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів виданих та посвідчених у цих країнах, незалежно від дати їх видачі та посвідчення.

Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04.02.2023 №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав”, якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.

Зважаючи на той факт, що станом на 24.02.2022 Конвенція і Протокол до неї у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.

Враховуючи, що документи на момент їх подання до відповідача до 24.02.2022 приймалися на території України без спеціального посвідчення, тому твердження відповідача про необхідність проставлення апостилю є безпідставною.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність проставлення апостилю на довідці від 26.11.2020 № 28-462-Арх, виданої АТ "АГД Даймондс" не може бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмеженні особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Тому, період роботи позивача з 14.11.1989 року по 06.10.1992 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що період трудової діяльності з 14.11.1989 по 06.10.1992 у Архангельському виробничо геологічному об`єднанні Східного вишкомонтажного управління необхідно зарахувати до страхового стажу позивача з урахуванням відомостей про підтверджені періоди роботи за виключенням періодів надання відпустки без збереження заробітної плати, а саме з 14.11.1989 до 26.06.1990, з 28.07.1990 до 24.08.1991, 26.09.1991 до 02.09.1992, з 29.08.1992 до 06.10.1992.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржене рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 27.05.2025 № 192050005213 діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат, тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Також колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та забезпечує поновлення порушеного права.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло оскаржуване рішення з порушенням норм законодавства, а тому рішення від 27.05.2025 № 192050005213 про відмову у призначенні пенсії необхідно скасувати та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, зарахувавши спірні періоди роботи.

Оскільки сторони рішення суду в частині відмови в позові не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду 30 вересня 2025 року у справі № 500/4846/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний