Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №520/31002/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 р. Справа № 520/31002/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 19.05.26 по справі № 520/31002/25

за позовом ОСОБА_1

до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа Офіс Генерального прокурора

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту - ВДВС, відповідач), Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - ОГП, третя особа), в якому просила суд:

- визнати бездіяльність відповідача з питань відмови від здійснення розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 09.11.2025р та відмови від надання відповіді на вказану заяву протиправною;

- зобов`язати відповідача здійснити розгляд вказаної заяви в повному обсязі із наданням відповіді гр. ОСОБА_1 у електронному вигляді за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі №520/31002/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (61024, м. Харків, вул. Максиміліанівська, 11. код ЄДРПОУ 41430683), третя особа: Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.11.2025.

Зобов`язано Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2025 відповідно до вимог чинного законодавства та надати письмову відповідь, за результатом розгляду заяви.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі №520/31002/25 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі - задоволено частково.

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 р. у справі № 520/31002/25.

Зобов`язано Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 р. у справі №520/31002/25.

У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 по справі № 520/31002/25 апеляційну скаргу - залишено без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 520/31002/25 - залишено без змін.

14.05.2026 відповідачем подано звіт про виконання рішення суду, в якому останній просив суд першої інстанції прийняти звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/31002/25, встановлений ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 520/31002/25, за результатами якого постановити відповідну ухвалу.

В обґрунтування звіту повідомив, що на виконання рішення по справі № 520/31002/25 від 22.01.2026, яке набрало законної сили 03.02.2026, Відділом було надано відповідь ОСОБА_1 за результатами розгляду заяви від 09.11.2025. На підставі вищенаведеного, 13.04.2026, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 по справі №520/31002/25 прийнято звіт Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (61024, м. Харків, вул. Максиміліанівська, 11. код ЄДРПОУ 41430683), третя особа: Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд.13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції у справі № 520/31002/25 від 19.05.2026 у повному обсязі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про винесення оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Наполягала, що суд першої інстанції взагалі не дослідив та не з`ясував, що надана відповідачем на виконання рішення суду у даній справі відповідь на заяву позивача від 09.11.2025 взагалі не містить обґрунтувань, чи було повернуто виконавчий документ стягувачу з відміткою про виконання за підписом державного виконавця. Так само, матеріали виконавчого провадження не містять підтвердження направлення виконавчого листа стягувачу після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, що є доказом не виконання судового рішення у справі № 520/31002/25.

Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання судового рішення 03.02.2026 Відділом було надано відповідь ОСОБА_1 за результатами розгляду її заяви від 09.11.2025, копію якої разом із доказами направлення додано до звіту.

02.03.2026 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 520/31002/25, виданого Харківським окружним адміністративним судом 25.02.2026.

У звіті відповідач вказав, що 05.03.2026 за вих. № 29394 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було надано відповідь про те, що 27.02.2026 на електронну адресу ОСОБА_1 направлено лист-відповідь за вих. № 14625 на її звернення від 09.11.2025.

Також відповідач зазначив, що 13.04.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.

До звіту відповідачем додано копію відповіді ОСОБА_1 від 03.02.2026 №14625, докази направлення вказаної відповіді, копію постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Приймаючи звіт про виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем виконано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 у справі № 520/31002/25, оскільки заяву позивача від 09.11.2025 розглянуто, письмову відповідь за результатами її розгляду підготовлено та направлено позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали, та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/31002/25, яке набрало законної сили 03.02.2026, відповідач був зобов`язаний розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2025, у якій остання просила надати детальну інформацію щодо виконавчого провадження та вчинених у його межах виконавчих дій.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/31002/25, Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надано відповідь від 03.02.2026 № 14625, адресовану ОСОБА_1 , за результатами розгляду її заяви від 09.11.2025.

Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що відповідачем повідомлено позивача про результати розгляду її звернення, а саме, що : «на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 76165704 з примусового виконання виконавчого листа № 645/2544/21 від 18.09.2024, виданого Октябрським районним судом м. Полтави про зобов`язання Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» надати ОСОБА_1 розрахунок нарахованих їй до сплати сум за кожен місяць за послуги теплопостачання, починаючи з 30.10.2019 по 20.02.2021.

01.10.2024 керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26 та 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження в порядку статті 28 Закону.

01.10.2024, керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

01.10.2024, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

07.10.2024 до відділу надійшла заява боржника (з копіями підтверджуючих документів), в якій повідомлено про виконання виконавчого документа самостійно до відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, 09.10.2024, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.».

Крім того, до матеріалів звіту долучено лист Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05.03.2026 № 29394, адресований головному державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Антосік І.О., в якому зазначено, що лист-відповідь від 03.02.2026 №14625 на звернення ОСОБА_1 від 09.11.2025 було направлено 27.02.2026 на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_1

На підтвердження направлення відповіді відповідачем також надано скріншот електронного листування, з якого вбачається направлення 27.02.2026 на електронну адресу позивача листа відповіді за вих. № 14625.

Водночас, на переконання позивача, надана відповідачем на виконання рішення суду у даній справі відповідь на заяву від 09.11.2025 не містить обґрунтувань, чи було повернуто виконавчий документ стягувачу з відміткою про виконання за підписом державного виконавця, що свідчить про її протиправність.

З приводу наведеного колегія суддів зауважує, що резолютивна частина рішення суду у справі № 520/31002/25 не містить будь-яких зобов`язань в частині покладення обов`язку на Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначити у відповіді на заяву ОСОБА_1 від 09.11.2025 інформації щодо повернення виконавчого документу стягувачу з відміткою про виконання за підписом державного виконавця з наданням відповідних доказів.

Будь-яких інших судових рішень у даній справі, які б зобов`язували відповідача надати позивачу докази повернення виконавчого документу стягувачу з відміткою про виконання за підписом державного виконавця судами не приймалось, а сторони на такі обставини не посилаються.

Незгода ОСОБА_1 із діями чи бездіяльністю державного виконавця, які полягають у не поверненні виконавчого документу стягувачу може слугувати підставою для звернення до суду із позовом про їх оскарження, однак не свідчить про невиконання відповідачем рішення суду у справі №520/31002/25.

Відповідно до частини 1 статті 382-3 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Системний аналіз викладеної вище правової норми дозволяє стверджувати, що подання суду звіту про виконання судового рішення та доказів, які підтверджують виконання судового рішення, є підставою для прийняття відповідного звіту.

Враховуючи викладене, оскільки із поданого Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/31002/25 слідує, що відповідачем розглянуто заяву ОСОБА_1 від 09.11.2025 та надано детальну інформацію щодо виконавчого провадження та вчинених у його межах виконавчих дій, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для прийняття такого звіту та не вбачає обставин, за яких для Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України потрібно було б встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 по справі № 520/31002/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко