Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №758/2275/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 758/2275/26

номер провадження № 22-ц/824/8821/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року /суддя Петров Д.В./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних виплат за порушення грошового зобов`язання встановленого судовими рішеннями, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних виплат за порушення грошового зобов`язання встановленого судовими рішеннями, які набрали законної сили, разом з додатками надіслано за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (вулиця Загорська, 53, Ужгород, Закарпатська область, 88000)./а.с. 51-52/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказував, що він, як позивач скористався правом на альтернативну підсудність, передбаченим частиною шістнадцятою статті 28 ЦПК України, оскільки справа не має виключної підсудності, встановленої статтею 30 ЦПК України. Суд першої інстанції передав справу до іншого суду, який позивач не обирав, чим порушив його абсолютне право на вибір між кількома судами, яким підсудна справа. Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц та у постанові від 02 липня 2018 року у справі № 552/9770/14-ц дійшов висновку, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Вказував, що суд першої інстанції неправильно визначив місце проживання відповідача, поклавши в основу висновку лише відповідь з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери про реєстрацію ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_1 . Однак довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, що підтверджує зареєстроване місце проживання чи перебування особи, а лише підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік ВПО, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2024 року у справі № 400/8007/23. Крім того, відповідно до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, а довідка ВПО не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце проживання/перебування особи.

Наголошував, що сам відповідач системно, протягом 2018-2026 років, в офіційних процесуальних документах (заявах, відзивах, апеляційних скаргах у справах № 758/5326/20, № 758/391/25, № 758/8934/23, а також у виконавчих провадженнях) вказував адресу свого фактичного проживання та перебування: АДРЕСА_2 , яка територіально підсудна Подільському районному суду міста Києва. Зокрема, у заяві про відвід від 06 березня 2026 року у справі № 758/8934/23 представник відповідача адвокат Сіньков В.Г. офіційно задекларував, що ОСОБА_2 постійно проживає або перебуває за вказаною адресою. Також відповідач отримує пенсію в Головному управлінні ПФУ в м. Києві, що підтверджується відповіддю Пенсійного фонду України на запит Подільського ВДВС від 10 березня 2026 року. Також за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та засновник ТОВ «ПЕРЕЯСЛАВ-СВ», що свідчить про його фактичне перебування у м. Києві.

Згідно з листом ТОВ «АПАРТЕЛЬ УЖГОРОД» від 04-09 березня 2026 року, ОСОБА_2 проживав у готелі за адресою: АДРЕСА_1 , лише в 2024 році, юридичних зв`язків з товариством не має, більше його там не бачили. Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, фактичним місцем проживання/перебування не можуть зазначатися адреси юридичних осіб, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають/не перебувають. У разі зміни фактичного місця проживання ВПО зобов`язана стати на облік за новою адресою протягом 60 днів. Отже, адреса: АДРЕСА_1 , не може вважатися зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання або перебування ОСОБА_2 .

Наголошував, що реєстрація відповідача як ВПО за адресою юридичної особи здійснена з метою ухилення від виконання судового рішення у справі № 758/5326/20 про стягнення 1 414 500,00 грн. Київський апеляційний суд постановами від 18 жовтня 2023 року та від 07 листопада 2024 року у справі № 758/5326/20 встановив, що боржник протягом тривалого часу рішення суду не виконує, не подав виконавцю декларацію про доходи, відомості щодо дійсної адреси проживання, вчиняє дії щодо відчуження майна, що беззаперечно свідчить про його ухилення від виконання рішення суду.

Крім того, позов заявлено про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання, встановленого у преюдиційній справі № 758/5326/20, яка розглянута Подільським районним судом міста Києва. У виконавчому провадженні №80143682 на виконання судового рішення у справі № 758/5326/20 здійснюються виконавчі дії Подільським відділом державної виконавчої служби у м. Києві. Справа № 758/8934/23 про визнання фраудаторного правочину недійсним також розглядається Подільським районним судом міста Києва. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/8934/23 накладено арешт на спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_4 (квартиру та машиномісце), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та гараж № НОМЕР_1 , що територіально підсудні Подільському районному суду міста Києва. Вартості цього майна достатньо для відшкодування боргу.

Отже, суд першої інстанції при вирішенні питання про підсудність не дослідив усі доводи позивача, передбачені частинами 6, 8, 9, 10, 16 статті 28 ЦПК України (за місцем заподіяння шкоди, за місцем виконання договору, за місцезнаходженням майна, за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача, за місцем отримання пенсії), обмежившись формальним аналізом відомостей про реєстрацію відповідача як ВПО.

Суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц та від 02 липня 2018 року у справі № 552/9770/14-ц, про те, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, чим порушив приписи статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

ОСОБА_2 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, через електронну пошту, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертався.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що позивач вказує на те, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_3 . Відповідач є внутрішньо переміщеною особою і з 2018 року був взятий Подільською районного в м. Києві державною адміністрацією на облік за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді № 2387752 від 25.02.2026 з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.03.2025 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно адміністративно-територіального поділу м. Києва та України зазначена адреса не відноситься до території Подільського району м. Києва, а відноситься до території м. Ужгорода, Закарпатської області.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України про те, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; ч. 9 ст. 187 ЦПК України якою встановлено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що оскільки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.03.2025 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , справа належить до підсудності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на таке.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції права позивача на альтернативну підсудність є помилковими. Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичних осіб пред`являються до суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем їх проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою та з 07 березня 2025 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери № 2387752 від 25 лютого 2026 року. /а.с. 50/ Зазначена адреса територіально не належить до Подільського району м. Києва, а тому справа не підсудна Подільському районному суду м. Києва. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Отже, суд першої інстанції діяв у межах процесуального закону, передаючи справу за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Твердження апелянта про те, що він має право на вибір підсудності згідно з частиною шістнадцятою статті 28 ЦПК України, не заслуговують на увагу. Право позивача на вибір між кількома судами, яким підсудна справа, не є абсолютним і може бути реалізоване виключно за наявності підстав, визначених статтею 28 ЦПК України. Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що справа підсудна Подільському районному суду м. Києва за правилами альтернативної підсудності. Посилання позивача на частини 6, 8, 9, 10 статті 28 ЦПК України не підтверджені відповідними доказами, а тому не можуть бути підставою для визначення підсудності за вибором позивача. Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить позивачеві, однак таке право може бути реалізоване лише за наявності передбачених законом підстав. У даній справі таких підстав не встановлено.

Доводи апелянта про те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, що підтверджує зареєстроване місце проживання або перебування особи, також є помилковими. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка діє безстроково. Зазначена довідка є офіційним документом, що засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, визначених законом, та є належним доказом для визначення підсудності справи. Крім того, згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, а довідка ВПО є окремим документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення. Відтак, суд першої інстанції правомірно виходив з відомостей про реєстрацію відповідача як ВПО при визначенні підсудності справи.

Посилання апелянта на те, що відповідач самостійно визнає адресу свого фактичного проживання у м. Києві та отримує пенсію у Головному управлінні ПФУ в м. Києві, також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України визначальним для підсудності є саме зареєстроване у встановленому порядку місце проживання або перебування особи, а не її фактичне місце перебування, яке може змінюватися. Наявність у відповідача статусу внутрішньо переміщеної особи та його реєстрація за адресою: АДРЕСА_1 , є достатньою підставою для визначення підсудності справи за загальним правилом, встановленим статтею 27 ЦПК України. Докази, на які посилається апелянт - лист ТОВ «АПАРТЕЛЬ УЖГОРОД», заяву про відвід від 06 березня 2026 року, відповідь Пенсійного фонду України, не спростовують факту реєстрації відповідача як ВПО за адресою в м. Ужгороді, а тому не впливають на правильність визначення підсудності.

Крім того, згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не має права приймати нові докази, якщо неподання їх до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами. Апелянт не довів поважності причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях. Суд першої інстанції правильно встановив, що справа не підсудна Подільському районному суду м. Києва, та обґрунтовано передав її за підсудністю до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: