Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №361/3447/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

33/824/3251/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 361/3447/26

24 серпня 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді Судової палати з розгляду цивільних справ Кафідової О.В.

при секретарі Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Костенка Олександра Миколайовича на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2026 рокув справі про адміністративне правопорушенняза ч. 1, 2 ст. 172-6 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого заступником голови Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, РНОКПП НОМЕР_1 ,-

в с т а н о в и в:

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2026 року об`єднано справи про адміністративні правопорушення № 361/3448/26, провадження № 3/361/983/26, та № 361/3447/26, провадження № 3/361/982/26, присвоєно їм загальний номер справи № 361/3447/26, провадження № 3/361/982/26.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн 00 коп.

Стягнуто ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції, 01 червня 2025 року захисник ОСОБА_1 адвокат Костенко О.М. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2026 року та закрити провадження у справі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з`ясуванням обставин справи.

Зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки, на його думку, суд не встановив належним чином усіх обставин справи, не дав оцінки доводам сторони захисту та фактично погодився з викладеним у протоколах про адміністративні правопорушення.

В апеляційній скарзі захисник зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, ухвалена з неповним з`ясуванням обставин справи, без належної оцінки доказів та доводів сторони захисту.

Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не навів належного мотивування вини ОСОБА_1 , обмежившись фактичним відтворенням змісту протоколів про адміністративні правопорушення. На думку захисника, висновок про наявність у ОСОБА_1 приватного інтересу ґрунтується на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що, преміюючи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 діяв з метою отримання лояльного ставлення до себе, позитивного оцінювання своєї роботи чи подальшого отримання стимулюючих виплат.

Також в апеляційній скарзі вказано, що ОСОБА_1 підписав розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року не як заступник селищного голови та підлеглий ОСОБА_2 , а як особа, на яку на час тимчасової відсутності ОСОБА_2 було покладено виконання обов`язків селищного голови з наданням права першого підпису. На думку захисника, у цей день ОСОБА_1 діяв у межах наданих йому повноважень, а не в інтересах свого безпосереднього керівника.

Крім того, апелянт зазначає, що преміювання ОСОБА_2 було здійснене не за власною ініціативою ОСОБА_1 , а на виконання рішення Великодимерської селищної ради № 1899 LXII-VIII від 01 лютого 2024 року «Про встановлення надбавки та заохочувальних виплат секретарю селищної ради», яким ОСОБА_2 було встановлено можливість отримання стимулюючих виплат. Захисник вважає, що ОСОБА_1 фактично виконував рішення колегіального органу - селищної ради, тому не приймав самостійного рішення в умовах реального конфлікту інтересів.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що органом, уповноваженим на складання протоколів, не доведено обов`язкових елементів складу правопорушення, а саме: наявності у ОСОБА_1 приватного інтересу; наявності суперечності між таким інтересом та службовими повноваженнями; реального впливу цієї суперечності на об`єктивність чи неупередженість прийнятого рішення; наявності вини у формі умислу. Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути єдиним доказом винуватості особи.

Апелянт також посилається на принцип презумпції невинуватості, стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом, практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України, вказуючи, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.

Крім того, захисник звертає увагу на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, а тому, на думку апелянта, судовий розгляд був неповним та однобічним.

В судове засідання з`явився ОСОБА_1 та його адвокат Костенко О.М., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор Грушковський В.Ю. проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка - ОСОБА_2 пояснив, що перебуває з ОСОБА_1 виключно у робочих відносинах. Свідок повідомив, що 29 вересня 2025 року був відсутній на робочому місці, а його обов`язки на той час виконував ОСОБА_1 . Пояснив, що преміювання та нарахування заробітної плати працівникам здійснюється на підставі відповідного розпорядження, яке підписує особа, яка на відповідний момент виконує обов`язки керівника. 29 вересня 2025 року таке розпорядження було підписано ОСОБА_1 . За словами свідка, зазначене преміювання здійснювалося до свята, а його розмір був визначений у відповідному розпорядженні. При цьому премійований був не лише він, а й інші працівники. Також свідок пояснив, що преміювання було передбачене рішенням сесії ради, яким йому було встановлено можливість преміювання у розмірі до 200 відсотків, а конкретний розмір премії визначався відповідним самим розпорядженням. Свідок зазначив, що після того, як дізнався про своє преміювання на підставі розпорядження, підписаного ОСОБА_1 , його ставлення до останнього та оцінка його роботи не змінилися. Факт та розмір преміювання жодним чином не впливали на їхні робочі відносини. Також свідок заперечив, що у зв`язку з власним преміюванням мав намір чи здійснював у подальшому преміювання ОСОБА_1 у відповідь.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її захисника, прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, іншими документами та матеріалами справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Притягуючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції посилався на те, що останній, обіймаючи тимчасово (1 день) посаду заступника голови Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та будучи посадовою особою місцевого самоврядування, належить до суб`єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». Суд першої інстанції встановив, що 29 вересня 2025 року ОСОБА_1 , тимчасово виконуючи обов`язки селищного голови на час відсутності ОСОБА_2 , підписав розпорядження № 432-к «Про преміювання», яким премійовано секретаря ради ОСОБА_2 у розмірі 30 000 грн. При цьому суд дійшов висновку, що перед підписанням указаного розпорядження у ОСОБА_1 був наявний реальний конфлікт інтересів, оскільки рішення приймалося щодо особи, яка була його безпосереднім керівником за основною посадою та після завершення тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків селищного голови продовжувала здійснювати щодо нього керівні повноваження. За висновком суду першої інстанції, ОСОБА_1 не повідомив у встановленому законом порядку Національне агентство з питань запобігання корупції про наявність у нього реального конфлікту інтересів та, незважаючи на це, підписав розпорядження про преміювання ОСОБА_2 , чим порушив вимоги п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 172-7 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.

Частиною другою статті 172-7 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Згідно з приміткою до статті 172-7 КУпАП суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі тими, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

За змістом пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: вживати заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів; повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Отже, для вирішення питання про наявність у діях особи складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, суд має перевірити наявність сукупності таких юридично значимих обставин: чи є особа суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції»; чи існував у неї приватний інтерес; чи перебував такий приватний інтерес у суперечності з її службовими або представницькими повноваженнями; чи впливала така суперечність на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення чи вчинення дій; чи повідомила особа у встановленому законом порядку про наявність реального конфлікту інтересів; чи вчинила вона дії або прийняла рішення в умовах такого конфлікту.

Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області № 23-к від 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника селищного голови.

Розпорядженням виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області № 78-к від 16 лютого 2024 року ОСОБА_1 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 5 категорії посад.

Таким чином, ОСОБА_1 на час подій, які стали підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення, був посадовою особою місцевого самоврядування та, відповідно, суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією.

Рішенням Великодимерської селищної ради № 1775 LVIII-VIII від 05 грудня 2023 року ОСОБА_2 обрано секретарем Великодимерської селищної ради.

Рішенням Великодимерської селищної ради № 1776 LIX-VIII від 12 грудня 2023 року секретарю Великодимерської селищної ради ОСОБА_2 доручено тимчасово здійснювати повноваження Великодимерського селищного голови до початку повноважень селищного голови, якого буде обраного на позачергових виборах відповідно до законодавства України, або до дня відкриття першої сесії Великодимерської селищної ради, обраної на чергових місцевих виборах.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на його засіданнях.

Пунктами 7, 13, 20 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільський, селищний, міський голова здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету, є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою, та видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, заступника або заступників сільського, селищного, міського голови, керуючого справами виконавчого комітету, а також інших осіб.

Отже, ОСОБА_2 як секретар ради, на якого рішенням селищної ради було покладено тимчасове здійснення повноважень селищного голови, набув обсягу повноважень, передбачених для селищного голови, зокрема щодо керівництва апаратом ради та її виконавчим комітетом. ОСОБА_1 як заступник селищного голови входив до складу виконавчого комітету та за своєю посадою перебував в організаційному підпорядкуванні особи, яка здійснювала повноваження селищного голови, тобто ОСОБА_2 .

Цей висновок також узгоджується з посадовою інструкцією заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Великодимерської селищної ради, з якою ОСОБА_1 був ознайомлений 02 вересня 2024 року, та відповідно до якої він безпосередньо підпорядковується селищному голові.

26 вересня 2025 року тимчасово здійснюючий повноваження Великодимерського селищного голови ОСОБА_2 видав розпорядження № 429-к «Про надання відпустки», яким зазначив, що відбуває у відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 1 календарний день - 29 вересня 2025 року, з приступленням до роботи 30 вересня 2025 року.

Пунктом 2 цього розпорядження ОСОБА_2 призначив заступника селищного голови ОСОБА_1 виконуючим обов`язки селищного голови з наданням права першого підпису на час своєї тимчасової відсутності.

29 вересня 2025 року виконуючий обов`язки селищного голови ОСОБА_1 видав та підписав розпорядження № 432-к «Про преміювання», яким до Дня українського козацтва преміював секретаря ради ОСОБА_2 грошовою премією у розмірі 30 000 грн.

З листа Національного агентства з питань запобігання корупції № 37-01/7161-26 від 06 лютого 2026 року вбачається, що повідомлень про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів від ОСОБА_1 до НАЗК у період з 01 січня 2025 року по 04 лютого 2026 року не надходило.

Наведені обставини підтверджуються сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема: протоколами про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, № 4606 та № 4607 від 20 березня 2026 року; копією розпорядження виконавчого комітету Великодимерської селищної ради № 23-к від 07 лютого 2020 року про призначення ОСОБА_1 на посаду; копією розпорядження № 78-к від 16 лютого 2024 року про присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування; копією посадової інструкції заступника селищного голови; копією рішення Великодимерської селищної ради № 1775 від 05 грудня 2023 року; копією рішення Великодимерської селищної ради № 1776 від 12 грудня 2023 року; копією розпорядження № 429-к від 26 вересня 2025 року «Про надання відпустки»; копією розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року «Про преміювання»; копією листа НАЗК № 37-01/7161-26 від 06 лютого 2026 року; поясненнями ОСОБА_1 від 18 лютого 2026 року.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_1 був відсутній приватний інтерес, апеляційний суд виходить з такого.

Закон України «Про запобігання корупції» визначає приватний інтерес широко - як будь-який майновий або немайновий інтерес особи. При цьому законодавче визначення приватного інтересу не обмежується виключно сімейними чи дружніми зв`язками або статусом близьких осіб. Такий інтерес може бути зумовлений і іншими обставинами, які об`єктивно створюють заінтересованість особи у певному результаті прийняття рішення.

У цій справі приватний інтерес ОСОБА_1 полягав не у безпосередньому отриманні ним премії за розпорядженням № 432-к, а у наявності особистої немайнової та потенційної майнової заінтересованості, пов`язаної з прийняттям рішення на користь особи, яка була і залишалася його безпосереднім керівником за основною посадою, мала повноваження щодо організації його роботи, оцінювання її результатів, впливу на службову діяльність та, у межах відповідних процедур, на питання застосування до нього стимулюючих виплат.

Той факт, що 29 вересня 2025 року ОСОБА_1 тимчасово виконував обов`язки селищного голови, не усуває і не спростовує наявності службової залежності від ОСОБА_2 у звичайному порядку проходження служби в органі місцевого самоврядування. Виконання обов`язків селищного голови було покладено на ОСОБА_1 тимчасово, лише на один календарний день, на час відпустки ОСОБА_2 , після чого ОСОБА_2 продовжив здійснювати повноваження особи, яка виконує обов`язки селищного голови, а ОСОБА_1 залишився на посаді заступника селищного голови.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент підписання розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року ОСОБА_1 усвідомлював, що приймає рішення про преміювання особи, яка до тимчасового покладення на нього обов`язків селищного голови була його безпосереднім керівником і після завершення тимчасового виконання ним таких обов`язків знову фактично залишалася його безпосереднім керівником у службових відносинах.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 підписував розпорядження не як заступник селищного голови, а як виконуючий обов`язки селищного голови, не спростовують висновку про наявність конфлікту інтересів.

Саме перебування ОСОБА_1 у статусі виконуючого обов`язки селищного голови наділяло його відповідними службовими повноваженнями щодо видання та підписання розпорядження про преміювання. Однак наявність таких повноважень не виключала обов`язку діяти відповідно до вимог антикорупційного законодавства. Навпаки, саме при реалізації цих повноважень у нього виник обов`язок оцінити наявність приватного інтересу, повідомити про конфлікт інтересів у передбаченому законом порядку та утриматися від прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_2 був премійований як секретар ради, а не як особа, яка тимчасово здійснювала повноваження селищного голови, також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції. Формальне зазначення у розпорядженні посади ОСОБА_2 як секретаря ради не змінює встановленого матеріалами справи факту, що рішенням селищної ради саме на ОСОБА_2 було покладено тимчасове здійснення повноважень селищного голови, і саме він здійснював керівні повноваження щодо апарату ради та її виконавчого комітету.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не приймав самостійного рішення, а лише виконував рішення Великодимерської селищної ради № 1899 LXII-VIII від 01 лютого 2024 року «Про встановлення надбавки та заохочувальних виплат секретарю селищної ради», оскільки в даному рішенні не зазначено ні час коли повинно відбутись преміювання, ні те, що преміювання повинне бути саме у розмірі - 30 000 грн.

Отже, рішення селищної ради створювало лише нормативну або організаційну передумову для можливого застосування стимулюючих виплат, визначало граничні умови такого преміювання, однак не підміняло собою індивідуального розпорядчого акта про виплату конкретної премії за конкретною підставою, у конкретну дату та в конкретному розмірі.

Саме ОСОБА_1 як виконуючий обов`язки селищного голови підписав розпорядження № 432-к, яким реалізовано рішення щодо фактичної виплати ОСОБА_2 премії. Тому твердження апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 дискреційних повноважень є необґрунтованим.

При цьому дискреція у даному випадку полягала не лише у праві визначити розмір премії у межах, передбачених рішенням селищної ради, а й у самому прийнятті управлінського рішення про преміювання саме у відповідний день, саме з відповідної підстави та саме в конкретному розмірі. Відповідно, ОСОБА_1 мав обов`язок не приймати таке рішення в умовах реального конфлікту інтересів та повідомити про нього у передбаченому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу, що відсутність у актах органу місцевого самоврядування спеціальної процедури погодження преміювання особи, яка тимчасово здійснює повноваження селищного голови, не усуває вимог Закону України «Про запобігання корупції». Навпаки, у випадку, коли особа тимчасово виконує повноваження керівника і не має безпосереднього керівника в межах відповідного органу, закон прямо передбачає обов`язок повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції або іншого визначеного законом органу.

З матеріалів справи вбачається, що такого повідомлення ОСОБА_1 не здійснив.

Доводи апеляційної скарги про те, що у справі не доведено реального впливу приватного інтересу на об`єктивність чи неупередженість ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає безпідставними.

Реальний конфлікт інтересів за змістом статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» не вимагає доведення фактичного настання шкідливих наслідків, фактичного отримання особою вигоди, обов`язкового встановлення подальшого сприятливого ставлення керівника чи прийняття ним певних рішень щодо особи після вчинення дій. Для встановлення реального конфлікту інтересів достатнім є з`ясування того, що на момент прийняття рішення існувала суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, і така суперечність за своїм характером впливала на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення.

У цій справі така суперечність полягала у тому, що ОСОБА_1 , будучи заступником селищного голови та підлеглим ОСОБА_2 за основною посадою, приймав рішення про виплату значної грошової премії ОСОБА_2 , який був його безпосереднім керівником і після завершення одноденного тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків селищного голови продовжував здійснювати керівні повноваження щодо нього.

При цьому апеляційний суд відхиляє аргументи захисника про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що після підписання розпорядження ОСОБА_2 фактично приймав рішення на користь ОСОБА_1 , преміював його чи змінював до нього ставлення. Такі обставини не є обов`язковими для кваліфікації дій за ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, оскільки склад цих правопорушень є формальним і спрямований на запобігання самому ризику упередженого прийняття рішень у публічній службі.

Метою антикорупційного законодавства у частині запобігання та врегулювання конфлікту інтересів є не лише реагування на вже вчинені зловживання, а насамперед запобігання ситуаціям, у яких приватний інтерес посадової особи може впливати на реалізацію її службових повноважень. Тому доведення фактичної винагороди, подальшої прихильності чи матеріального результату для особи не є необхідною умовою для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-7 КУпАП.

Апеляційний суд також не приймає доводи апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним доказом вини особи.

Такий довід є правильним за своїм загальним змістом, однак у даній справі вина ОСОБА_1 підтверджується не лише протоколами про адміністративні правопорушення, а сукупністю письмових доказів, які узгоджуються між собою, мають належне процесуальне походження та в сукупності підтверджують усі істотні обставини справи.

Зокрема, протоколи про адміністративні правопорушення містять опис інкримінованих дій та посилання на конкретні документи, а обставини, викладені у протоколах, підтверджуються розпорядженнями, рішеннями селищної ради, посадовою інструкцією, листом НАЗК, поясненнями самого ОСОБА_1 та іншими матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції не поклав в основу постанови лише протоколи про адміністративні правопорушення, а дослідив сукупність доказів, які підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Щодо доводів апелянта про те, що у матеріалах справи відсутні пояснення ОСОБА_2 , депутатів ради або інших осіб, які брали участь у процедурі встановлення стимулюючих виплат, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, у тому числі документи. Закон не встановлює обов`язковості підтвердження обставин у справах про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, виключно показаннями певних осіб або обов`язкового допиту всіх осіб, чиї документи або рішення згадуються у матеріалах справи.

У цій справі істотні обставини - службовий статус ОСОБА_1 , службовий статус ОСОБА_2 , факт тимчасового покладення на ОСОБА_1 обов`язків селищного голови, факт підписання ним розпорядження про преміювання ОСОБА_2 , розмір премії та відсутність повідомлення до НАЗК- підтверджуються письмовими доказами, достовірність яких апелянтом належним чином не спростована.

При цьому ОСОБА_1 у своїх поясненнях не заперечував факту підписання розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року та факту неповідомлення НАЗК, а фактично не погоджувався лише з правовою оцінкою цих обставин.

Отже, відсутність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_2 або інших осіб не свідчить про неповноту доказової бази і не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин.

Апеляційний суд також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що в діях ОСОБА_1 відсутня суб`єктивна сторона правопорушень.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених ст. 172-7 КУпАП, полягає в усвідомленні особою фактичних обставин, за яких у неї виник реальний конфлікт інтересів, та у невиконанні встановлених законом обов`язків щодо повідомлення про нього і невчинення дій чи неприйняття рішень у таких умовах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був посадовою особою місцевого самоврядування, був ознайомлений із вимогами Закону України «Про запобігання корупції», усвідомлював свій службовий статус, статус ОСОБА_2 як особи, яка тимчасово здійснює повноваження селищного голови, а також факт тимчасового характеру покладення на нього обов`язків селищного голови лише на один день.

ОСОБА_1 також усвідомлював, що підписує розпорядження про преміювання ОСОБА_2 у розмірі 30 000 грн. Незважаючи на це, він не повідомив НАЗК про наявність конфлікту інтересів і підписав відповідне розпорядження.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він суб`єктивно не вбачав у своїх діях конфлікту інтересів, не звільняє його від адміністративної відповідальності, оскільки посадова особа місцевого самоврядування зобов`язана знати та виконувати вимоги антикорупційного законодавства, а у випадку сумнівів щодо наявності конфлікту інтересів - діяти у спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції», зокрема шляхом повідомлення компетентного органу.

Наявність у ОСОБА_1 власного переконання про правомірність своїх дій не спростовує об`єктивно встановлених обставин справи та не усуває складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку йшлося лише про потенційний, а не реальний конфлікт інтересів.

Потенційний конфлікт інтересів передбачає лише наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує службові або представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття нею рішення. Натомість реальний конфлікт інтересів має місце тоді, коли суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями виникає у зв`язку з конкретним рішенням або дією та впливає на об`єктивність або неупередженість їх прийняття чи вчинення.

У даному випадку ОСОБА_1 не лише перебував у ситуації, яка потенційно могла створити конфлікт інтересів, а фактично реалізував службове повноваження - видав та підписав розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року про преміювання свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 . Саме прийняття такого конкретного рішення в умовах наявної суперечності між приватним інтересом та службовими повноваженнями свідчить про реальний, а не потенційний конфлікт інтересів.

Щодо посилання захисника на презумпцію невинуватості та стандарт доведення поза розумним сумнівом, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення доти, доки її вину не буде доведено у законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Апеляційний суд погоджується з тим, що у справах про адміністративні правопорушення, особливо пов`язані з корупцією, суд має дотримуватися підвищених гарантій справедливого судового розгляду, а висновок про винуватість особи не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, у цій справі висновок про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується не на припущеннях, а на сукупності належних і допустимих доказів, які узгоджуються між собою, є логічними, послідовними та достатніми для висновку про наявність у його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Апеляційна скарга фактично не заперечує основних фактичних обставин справи, а саме: перебування ОСОБА_1 на посаді заступника селищного голови; здійснення ОСОБА_2 повноважень селищного голови; тимчасове покладення на ОСОБА_1 обов`язків селищного голови на один день; підписання ОСОБА_1 розпорядження № 432-к про преміювання ОСОБА_2 ; відсутність повідомлення до НАЗК.

Спір у справі зводиться переважно до правової оцінки цих обставин. Однак наведена захистом інша правова оцінка не створює розумного сумніву у доведеності вини ОСОБА_1 , оскільки не спростовує встановлених фактичних даних та не усуває жодного з обов`язкових елементів складу інкримінованих адміністративних правопорушень.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, апеляційний суд оцінює з урахуванням такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції. Клопотання захисника про відкладення судового засідання у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі суд першої інстанції залишив без задоволення, оскільки до нього не було додано належних доказів такої зайнятості.

Суд першої інстанції виходив із необхідності забезпечення розумних строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, а також з того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисник мають добросовісно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Апеляційний суд бере до уваги, що під час апеляційного перегляду сторона захисту реалізувала право на подання апеляційної скарги, виклала у ній детальні доводи щодо незгоди з постановою суду першої інстанції, а апеляційний суд перевірив ці доводи у повному обсязі. Тому наведені апелянтом обставини не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень і не є підставою для закриття провадження у справі.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що саме по собі незадоволення клопотання захисника про відкладення судового засідання, за відсутності належного підтвердження причин неможливості його участі, не свідчить про істотне порушення права на захист, якщо особа та її захисник були належним чином повідомлені про розгляд справи та мали можливість реалізувати свої процесуальні права.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд також враховує, що при розгляді справи суд першої інстанції з`ясував обставини, які відповідно до статті 280 КУпАП мають значення для правильного вирішення справи, а саме: факт вчинення адміністративних правопорушень; винуватість ОСОБА_1 у їх вчиненні; належність ОСОБА_1 до суб`єктів відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією; відсутність обставин, що виключають провадження у справі; відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону.

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки він, будучи посадовою особою місцевого самоврядування та суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, не повідомив у встановленому законом порядку Національне агентство з питань запобігання корупції про наявність у нього реального конфлікту інтересів перед підписанням розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП також кваліфіковані правильно, оскільки він в умовах реального конфлікту інтересів вчинив дію та прийняв рішення - видав і підписав розпорядження № 432-к від 29 вересня 2025 року «Про преміювання», яким премійовано ОСОБА_2 грошовою премією у розмірі 30 000 грн.

Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до статті 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до частини другої статті 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом або посадовою особою, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн, діяв у межах санкції ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, врахував характер вчинених адміністративних правопорушень, дані про особу правопорушника та відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність.

Призначене адміністративне стягнення є законним, справедливим, співмірним характеру вчинених правопорушень та відповідає меті адміністративного стягнення, визначеній статтею 23 КУпАП.

Підстав для застосування статті 22 КУпАП, звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого або для закриття провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП апеляційний суд не вбачає.

Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності посадових осіб місцевого самоврядування посягає на встановлений порядок публічної служби, авторитет органів місцевого самоврядування та довіру суспільства до об`єктивності й неупередженості прийняття управлінських рішень. За встановлених обставин вчинені ОСОБА_1 правопорушення не можуть бути визнані малозначними.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою обставин, наданою судом першої інстанції, однак не містять обставин, які б спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

З урахуванням викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що постанова Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2026 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, ухвалена з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а підстави для її скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Костенка Олександра Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя: