Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №754/19694/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/13096/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/19694/25

31 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гринчак О.І., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 137 532,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

На виконання вимог законодавства КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), а на вебсайті підприємства оприлюднено типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, відповідно квартира № 131 за цією адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання.

Позивач зазначав, що ОСОБА_1 не здійснювала належним чином оплату наданих послуг, у зв`язку із чим станом на 31 липня 2025 року утворилась заборгованість.

Крім того, позивач посилався на те, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року № 602-18 ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

З урахуванням викладеного КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» просило стягнути з ОСОБА_1 137 532,52 грн заборгованості, з яких:

- 13 648,09 грн - заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення, 2 333,82 грн - інфляційна складова боргу, 613,60 грн - три проценти річних;

- 17 163,90 грн - заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води, 2 935,03 грн - інфляційна складова боргу, 771,67 грн - три проценти річних;

- 12 749,28 грн - заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення, 2 355,63 грн - інфляційна складова боргу, 620,13 грн - три проценти річних;

- 33 028,97 грн - заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води, 5 651,43 грн - інфляційна складова боргу, 1 486,12 грн - три проценти річних;

- 20 206,43 грн - заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії, 2 833,53 грн - інфляційна складова боргу, 746,24 грн - три проценти річних, 907,93 грн - пеня;

- 15 245,67 грн - заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води, 2 328,28 грн - інфляційна складова боргу, 610,20 грн - три проценти річних, 742,41 грн - пеня;

- 459,56 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії;

- 94,60 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року позов КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованість за надані послуги у розмірі 137 532,52 грн та судовий збір у сумі 3 028,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до неї про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Посилаючись на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та висновки Верховного Суду у справах № 686/14833/15-ц, № 750/12850/16-ц, апелянт зазначає, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. На її думку, сам по собі факт підключення будинку в цілому до мереж не доводить фактичного споживання нею комунальних послуг.

ОСОБА_1 вказує, що з метою спростування доводів позивача про споживання нею послуг вона зверталася до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» із заявою щодо надання відомостей про її фактичне проживання у квартирі АДРЕСА_3 .

Як на підтвердження фактичного непроживання за вказаною адресою апелянт посилається на складений 15 травня 2026 року акт. Зі змісту цього акта вбачається, що щодо ОСОБА_1 в ньому зазначено, що вона з 23.05.2002 по 01.06.2025 року дійсно не проживала за адресою: АДРЕСА_4 .

За таких обставин апелянт вважає, що фактично не споживала та не могла споживати послуги, вартість яких стягнуто судом.

Також зазначає, що суд першої інстанції цієї обставини не з`ясував, не надав їй додаткового часу для подання відповідних доказів, тоді як позивачу було надано можливість доводити обставини надання спірних послуг, чим, на думку апелянта, її було поставлено у нерівне процесуальне становище.

Окремо ОСОБА_1 посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що вона є власником квартири АДРЕСА_3 .

Щодо місця проживання апелянт зазначає, що наданий позивачем витяг з Реєстру територіальної громади міста Києва підтверджує реєстрацію ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 , однак сама по собі реєстрація місця проживання не доводить фактичного проживання особи у цьому житлі та фактичного отримання нею житлово-комунальних послуг.

Щодо договірних відносин ОСОБА_1 вказує, що позивач посилається на опублікування договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), а також на оприлюднення договорів на вебсайтах, однак, на її думку, належних доказів такого опублікування до матеріалів справи не надано.

Зазначає, що у матеріалах справи немає примірника відповідної газети, скріншотів вебсторінок чи інших відомостей, які б підтверджували дату розміщення договорів, а саме посилання на вебсайт не доводить, що відповідні документи були оприлюднені у зазначений позивачем час.

Стосовно заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року, ОСОБА_1 посилається на положення статей 512, 514 ЦК України та зазначає, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» і КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги.

Водночас апелянт вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами перехід саме тієї вимоги і в тому розмірі, які заявлені у цій справі, а також посилається на відсутність доказів проведення розрахунків між сторонами договору відступлення права вимоги.

Зазначає, що відступлена може бути лише дійсна вимога, яка існувала на момент її переходу до нового кредитора, а тому, на її думку, позивач повинен був довести існування та розмір відповідної заборгованості станом на момент відступлення права вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» з 01 липня 2014 року було визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності.

На підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі договір цесії) від 11.10.2018 року, ПАТ «Київенерго» (далі - кредитор) передав, аКП «Київтеплоенерго» (далі - новий кредитор), прийняв право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води.

Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року№111 (4511).

Будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Задовольняючи позовні вимоги КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином виконував свої зобов`язання шляхом надання за адресою: АДРЕСА_4 послуг з централізованого опалення, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання теплової енергії, та послуг з централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - послуг з постачання гарячої води, тоді як відповідачка своїх зобов`язань щодо їх оплати належним чином не виконувала.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Зазначеним вимогам закону рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року відповідає.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов`язки протягом спірного періоду регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відповідно до абзацу десятого частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який діяв на час виникнення частини спірних правовідносин, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За змістом статті 1 Закону № 1875-IV споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до п. 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць; оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, якщо договором не встановлено інший строк.

При цьому Правилами № 630 передбачалося право споживача на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує їх відсутність.

Отже, за правовим регулюванням, чинним у відповідній частині спірного періоду, сама по собі фізична відсутність особи у житловому приміщенні не тягнула автоматичного припинення нарахувань за всі житлово-комунальні послуги, а реалізація відповідного права була пов`язана із вчиненням споживачем передбачених законодавством дій.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIIIжитлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п. 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Разом із тим частиною третьою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг, крім постачання теплової енергії, у разі їх невикористання за відсутності приладів обліку за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до п. 11 частини другої статті 7 цього Закону індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з пунктом 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору, а також не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні споживача та інших осіб.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас факт відсутності письмово оформленого договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не є підставою для звільнення споживача від оплати фактично наданих послуг.

Ураховуючи наведені норми матеріального права та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відсутність у матеріалах справи доказів належності ОСОБА_1 квартири № 131 на праві власності виключає наявність у неї обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів враховує, що поняття індивідуального споживача, визначене пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII, не обмежується виключно власником нерухомого майна. Крім того, частина третя статті 9 цього Закону прямо визначає правові наслідки реєстрації дієздатних осіб у житлі споживача та встановлює їх солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять доказів належності їй квартири на праві власності, не є достатнім для висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Такий висновок узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17.

У зазначеній справі відповідачі посилалися на те, що у спірний період у квартирі не проживали, матеріали справи підтверджували лише їх реєстрацію, а один із відповідачів окремо стверджував, що він не є власником, користувачем чи наймачем квартири. Верховний Суд відхилив ці доводи, зазначивши, що проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі; щодо особи, яка заперечувала свій статус належного відповідача, Верховний Суд виходив із того, що її реєстрація у квартирі підтверджує користування наданими послугами.

Колегія суддів враховує наведене при оцінці посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 712/8733/17.

У справі № 712/8733/17 Верховний Суд дійсно виходив із того, що у разі належності житлового приміщення особі на праві приватної власності суб`єктом правовідносин щодо надання житлово-комунальних послуг є власник такого приміщення, а участь інших осіб, які проживають у ньому, визначається, зокрема, положеннями статті 156 ЖК УРСР.

Разом з тим фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи № 712/8733/17. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 протягом спірного періоду зареєстрована у квартирі, за якою здійснювалося надання комунальних послуг та нарахування за особовим рахунком; матеріали справи не містять встановлених судом обставин про існування іншої конкретної особи, щодо якої доведено, що саме вона є єдиним споживачем послуг та єдиним боржником перед позивачем. Крім того, для відповідної частини спірного періоду підлягає застосуванню спеціальна норма частини третьої статті 9 Закону № 2189-VIII щодо відповідальності дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги про фактичне непроживання ОСОБА_1 у квартирі протягом періоду, зазначеного нею в апеляційній скарзі.

При цьому колегія суддів не ототожнює реєстрацію місця проживання із фактичним постійним перебуванням особи у відповідному житловому приміщенні.

Однак сама по собі обставина проживання особи в іншому місці не є безумовною підставою для звільнення її від усіх нарахувань за житлово-комунальні послуги.

Щодо послуги з постачання теплової енергії закон прямо виключає можливість неоплати лише з підстав тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні. Пунктом 37 Правил № 830 прямо передбачено, що споживач не звільняється від оплати цієї послуги за період тимчасової відсутності у житловому приміщенні споживача та інших осіб.

З матеріалів справи не вбачається, що квартира № 131 у встановленому законом порядку була відключена від системи централізованого опалення, що теплова енергія до неї не постачалася, послуга надавалася не в повному обсязі або неналежної якості.

Отже, фактична відсутність ОСОБА_1 у квартирі сама по собі не спростовує факту надання послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії до відповідного житлового приміщення.

Щодо інших комунальних послуг, для яких законодавством передбачено можливість неоплати у зв`язку з тимчасовою відсутністю особи, реалізація такого права пов`язана не лише з фактом відсутності, а й із його належним документальним підтвердженням та повідомленням виконавця у передбаченому законом і договором порядку.

Матеріали справи не містять доказів того, що протягом періоду, за який здійснювалося нарахування, ОСОБА_1 повідомляла ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» або КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про свою фактичну відсутність, подавала відповідні заяви та документи для проведення перерахунку, повідомляла про фактичну кількість осіб, які проживають у квартирі, або зверталася із претензіями у зв`язку з ненаданням чи неналежним наданням послуг.

Щодо акта від 15 травня 2026 року, на який ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі як на підтвердження свого фактичного непроживання, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскаржуване рішення ухвалене Деснянським районним судом міста Києва 13 травня 2026 року, тоді як акт, який ОСОБА_1 просить долучити як додатковий доказ, складений 15 травня 2026 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово виходив із того, що відсутність існування доказу на момент ухвалення рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття такого доказу апеляційним судом у порядку статті 367 ЦПК України.

Таким чином, акт від 15 травня 2026 року, якого не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, не може бути підставою для висновку про незаконність рішення від 13 травня 2026 року.

При цьому наведений в апеляційній скарзі довід про фактичне непроживання відповідачки у квартирі сам по собі, з огляду на наведене вище правове регулювання, не спростовує висновків районного суду, оскільки щодо теплової енергії така обставина не є підставою для звільнення від оплати, а щодо послуг, за якими закон допускає неоплату або перерахунок у разі тривалої відсутності, матеріали справи не містять доказів своєчасного звернення ОСОБА_1 до виконавця послуг та реалізації такого права у встановленому порядку.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про недоведеність договірних відносин між сторонами.

Незалежно від того, чи укладений між сторонами письмовий договір у формі єдиного документа, відсутність такого договору сама по собі не звільняє особу від обов`язку оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги.

Тому посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи примірника газети «Хрещатик», скріншотів вебсторінок чи інших доказів оприлюднення відповідних договорів у зазначені позивачем дати саме по собі не спростовує встановленого матеріалами справи факту надання житлово-комунальних послуг за спірною адресою та не є достатньою підставою для звільнення від їх оплати.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність розміру та обсягів наданих послуг колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи надано розрахунки заборгованості, документи щодо надання послуг та підключення будинку до відповідних мереж.

Відповідачкою власного контррозрахунку, доказів здійснення оплати у більшому розмірі, ніж ураховано позивачем, доказів споживання послуг в іншому обсязі або ненадання послуг у певні періоди суду не надано.

Саме лише незазначення апелянтом іншого конкретного розміру боргу та висловлення сумнівів щодо механізму здійснення нарахувань не спростовує розрахунку позивача, оціненого судом першої інстанції у сукупності з іншими матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності переходу до КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» права вимоги за заборгованістю, яка виникла до 01 травня 2018 року, також не дають підстав для скасування рішення суду.

Матеріалами справи підтверджено укладення 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» договору № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким до нового кредитора передано права вимоги щодо грошових зобов`язань з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Положення статей 512, 514 ЦК України передбачають можливість заміни кредитора шляхом відступлення права вимоги та перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у тому обсязі і на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Сам по собі довід апелянта про ненадання позивачем платіжних документів щодо розрахунків між сторонами договору відступлення права вимоги не спростовує встановленого судом факту укладення договору та переходу відповідного права вимоги до КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».

Належних доказів того, що відповідна вимога не була передана КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», що договір № 602-18 є недійсним або припиненим чи що право вимоги за заявленою заборгованістю залишилося у первісного кредитора, матеріали справи не містять.

Таким чином, оцінивши докази, подані сторонами, у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_1 права власності на квартиру, фактичного непроживання у ній, відсутності укладеного у письмовій формі договору, недоведеності обсягів нарахувань та переходу права вимоги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий: Судді: