Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №752/16623/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/10028/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/16623/25

31 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бараболі Вячеслава Івановича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чекулаєва С.О., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач просив стягнути з відповідача:

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 982,33 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 782,08 грн та три проценти річних у розмірі 1 157,71 грн;

заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 9 207,42 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 519,22 грн та три проценти річних у розмірі 367,79 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 868,85 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 763,36 грн та три проценти річних у розмірі 1 153,17 грн;

заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 18 380,72 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 032,82 грн та три проценти річних у розмірі 734,22 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 31 571,56 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 066,58 грн, три проценти річних у розмірі 966,59 грн та пеню у розмірі 1 176,02 грн;

заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 14 214,57 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 2 001,25 грн, три проценти річних у розмірі 474,37 грн та пеню у розмірі 577,15 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії у розмірі 1 437,35 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 760,10 грн.

Загальна сума заявлених позовних вимог становила 160 195,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року у зв`язку зі зміною законодавства є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Зазначало, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, унаслідок чого квартира № 41 за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідач є споживачем відповідних послуг.

Позивач посилався на те, що виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплачувати їх вартість.

Зазначав, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2025 року утворилася заборгованість.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року позов КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у загальному розмірі 114 178,68 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» судовий збір у розмірі 2 158,06 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 01 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бараболя Вячеслав Іванович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року, застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Голосіївським районним судом міста Києва при винесенні рішення від 15 січня 2026 року всебічно не досліджено обставини справи та докази, які знаходяться в матеріалах справи, а відтак винесено необґрунтоване рішення.

Вважає рішення суду першої інстанції прийнятим неправомірно, без додержання норм процесуального та матеріального права, оскільки з доданих до позову доказів вбачається, що позивач посилається на складені ним розрахунки заборгованості, які одразу починаються із наявної заборгованості, що виникла невідомо звідки. Відповідно усі подальші розрахунки та нарахування штрафів, пені тощо, на думку апелянта, містять помилки та не відповідають дійсності.

Зазначає, що згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Вказує, що пеня нараховується у випадку виникнення заборгованості за комунальні послуги, її розмір вказується у договорі, який укладається між споживачем та виконавцем послуги, при цьому розмір пені не може перевищувати 0,01 відсотка від суми загального боргу за кожен день прострочення оплати, а загальний розмір пені не має бути більшим, ніж загальний розмір боргу.

Апелянт зазначає, що посилання позивача на укладення індивідуального публічного договору не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази взагалі існування публічного договору, опублікованого в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року.

Також вказує, що твердження позивача про наявність у нього права вимоги боргів на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року не відповідає дійсності, а сам договір укладено на виконання мирової угоди у господарському судочинстві.

Зазначає, що відповідач не отримував жодних підтверджуючих документів та вимог щодо наявності заборгованості, жодних договорів та боргів перед сторонами договору про відступлення права вимоги не має ані перед ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», ані перед КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».

На думку апелянта, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» викупило право вимоги у ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», а останнє відступило таке право саме відносно відповідача ОСОБА_1 відповідно до договору № 602-18 від 11 жовтня 2018 року.

Вказує на відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують надання та замовлення послуг; доказів викупу саме заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 160 195,23 грн; інформації про розмір заборгованості; копій платіжних документів, які підтверджують частковий або повний викуп права вимоги; належним чином завіреної копії розрахунку безспірної або погодженої заборгованості ОСОБА_1 .

Зазначає, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до суду, повинно існувати на момент звернення. Так само, на думку апелянта, на момент звернення стягувача до суду повинна існувати і бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Звертає увагу на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року у КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» взагалі відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 , оскільки в договорі про відступлення права вимоги немає боржника ОСОБА_1 , а сам договір не має предметом боргові зобов`язання ОСОБА_1 або відповідне право вимоги.

Вказує, що в наданому розрахунку позивача зазначено, що право вимоги відступлено до КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», однак у матеріалах справи немає жодного доказу про переуступку, відсутні повідомлення боржника про укладення правочину, погодження суми боргу, акт приймання-передачі документів по відступленню права вимоги.

Зазначає також про відсутність фінансових документів щодо викупу боргових зобов`язань саме ОСОБА_1 , платіжних доручень, договору, акта приймання-передачі тощо.

Апелянт вважає, що розрахунок боргу, здійснений позивачем щодо наявності грошового зобов`язання відповідача по заборгованості, процентах річних та пені, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог до боржника.

Зазначає, що ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах.

Вказує, що на підтвердження безспірності заборгованості суду мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора, а документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про її отримання.

Зазначає, що позивачем надано незрозумілий розрахунок заборгованості за незрозумілий період, у матеріалах справи відсутні докази надання позивачем та отримання відповідачем послуг, а узагальнений та нечіткий розрахунок заборгованості не дає можливості встановити її дійсний розмір та підстави нарахування.

Вказує, що підтверджуючих повноважень позивача на право вимоги немає, а посилання позивача на форму реєстру боржників, що є додатком до договору, не є належним чином оформленим доказом безспірності боргових зобов`язань відповідача та не підтверджує викуп саме боргових зобов`язань відповідача згідно з укладеним договором і відповідного права вимоги.

Посилаючись на статті 257, 258 ЦК України, апелянт зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а щодо окремих видів вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені), застосовується позовна давність строком в один рік.

Вказує, що згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-1138цс15, зазначає, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми дванадцятьма місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Також зазначає, що у позовній заяві позивач не вказує точний термін невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Посилаючись на частини першу, другу статті 642 ЦК України, апелянт зазначає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття повинна бути повною і безумовною, а особа, яка одержала пропозицію укласти договір, має вчинити відповідну дію згідно з указаними у пропозиції умовами договору, яка засвідчує її бажання укласти договір.

Вказує, що надані позивачем корінці нарядів жодним чином не підтверджують надання послуг ОСОБА_1 , більшість із них взагалі не підписані, а у підписаних нарядах споживачем зазначається юридична особа, тому такі докази, на думку апелянта, не є належними доказами заборгованості ОСОБА_1 .

Зазначає, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не надавало йому жодних послуг, він їх не замовляв у позивача, а на якій підставі позивач надає комунальні послуги та в якому обумовленому сторонами обсязі, йому невідомо.

Також вказує, що відповідач тривалий час проживав у м. Вишгород та не користувався послугами позивача, не укладав із позивачем жодного договору, не замовляв жодних послуг у позивача та не вчиняв жодних дій, які можна було б трактувати як прийняття пропозиції публічного договору.

Апелянт зазначає, що з матеріалів справи та доказів позивача взагалі не вбачається належних та допустимих доказів, які давали б право вимагати з ОСОБА_1 заборгованість, та вказує, що йому невідомо, що це за «штучно створені борги», які їх складові та на підставі чого вони нараховуються.

Посилаючись на частини третю, четверту статті 267 ЦК України, зазначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, апелянт вказує, що відповідно до законодавства не можна застосовувати позовну давність на кожний місячний платіж, ігноруючи позовну давність на все кредитне зобов`язання, оскільки це буде порушенням логічної побудови системи норм Цивільного кодексу України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з 11 червня 1991 року.

З копій нарядів та довідки про обсяги споживання послуги за показниками вузла комерційного обліку судом установлено, що будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло - та водопостачання.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року заборгованість з централізованого опалення почала формуватися з жовтня 2018 року та станом на 01 червня 2025 року становила 28 868,85 грн, а заборгованість з централізованого постачання гарячої води становила 18 380,72 грн.

За наданими розрахунками заборгованість з постачання теплової енергії становила 31 571,56 грн, з постачання гарячої води - 14 214,57 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії - 1 437,35 грн, з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води - 760,10 грн.

На підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) (далі договір цесії) від 11.10.2018 року, ПАТ «Київенерго» (далі - кредитор) передав, аКП «Київтеплоенерго» (далі - новий кредитор), прийняв право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води.

Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року№111 (4511).

Задовольняючи позовні вимоги в частині заборгованості за послуги, надані починаючи з 01 травня 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зареєстрований у квартирі за адресою надання послуг, будинок під`єднаний до централізованих мереж тепло- та водопостачання, доказів відключення квартири від відповідних мереж матеріали справи не містять, а надані позивачем розрахунки в цій частині відповідачем не спростовані.

Водночас у задоволенні вимог про стягнення 28 982,33 грн заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та 9 207,42 грн заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання суд першої інстанції відмовив.

Відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд першої інстанції зазначив про недоведеність відступлення ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» на користь КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» саме відповідних вимог та відсутність у матеріалах справи доказів надання відповідних послуг за спірною адресою до 2018 року.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог позивачем не оскаржено.

Отже, предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою відповідача є законність та обґрунтованість рішення в тій частині, в якій позовні вимоги КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» задоволені та з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за послуги, надані починаючи з 01 травня 2018 року, а також відповідні нарахування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані починаючи з 01 травня 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Правовідносини сторін протягом відповідної частини спірного періоду регулювалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII та нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

Відповідно до п. 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 32 цього Закону було встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Частиною третьою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно із зазначеними нормами споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, які йому фактично надаються, а відсутність письмово оформленого договору сама по собі не є підставою для звільнення від оплати фактично наданих послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 11 червня 1991 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Як убачається з копій нарядів та довідки про обсяги споживання послуги за показниками вузла комерційного обліку, будинок АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем корінці нарядів не підтверджують надання послуг ОСОБА_1 , оскільки більшість із них не підписані, а в підписаних нарядах споживачем зазначена юридична особа, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Корінці нарядів підтверджують не факт індивідуальної передачі певного обсягу послуг безпосередньо ОСОБА_1 , а включення та відключення централізованого опалення будинку № 29 у відповідні опалювальні періоди.

Вказані докази оцінюються не окремо, а у сукупності з відомостями про підключення будинку до відповідних мереж, даними вузла комерційного обліку, відомостями про реєстрацію відповідача та наданими позивачем розрахунками за особовим рахунком.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи не містять доказів того, що квартира № 41 у встановленому законодавством порядку була відключена від централізованої мережі теплопостачання, що теплова енергія до неї не постачалася, що послуги не надавалися або надавалися не в повному обсязі чи неналежної якості.

Тому доводи апелянта про те, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не надавало йому послуг, а він їх не замовляв, ґрунтуються на його запереченнях проти позову, однак не спростовують сукупності доказів, на підставі яких суд першої інстанції встановив факт надання послуг за спірною адресою.

Не спростовує цього висновку і посилання апелянта на те, що він тривалий час проживав у м. Вишгород та не користувався послугами позивача.

Матеріали справи не містять доказів проживання ОСОБА_1 у м. Вишгород протягом конкретного періоду, за який стягнута заборгованість.

При цьому сама по собі фізична відсутність особи у житловому приміщенні не тягне автоматичного припинення нарахувань за всі житлово-комунальні послуги.

Пунктом 29 Правил № 630 передбачалося право споживача на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує їх відсутність.

Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 у спірний період до виконавця послуг із відповідною заявою та документами для проведення перерахунку.

Крім того, щодо послуги з постачання теплової енергії тимчасова відсутність особи у житловому приміщенні сама по собі не звільняє від її оплати.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів існування публічного договору, опублікованого у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року.

Незалежно від того, чи укладений між сторонами письмовий договір у формі єдиного документа, відсутність такого договору сама по собі не звільняє особу від обов`язку оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги.

Тому заперечення апелянта щодо наявності доказів опублікування договору саме по собі не спростовує встановленого на підставі інших матеріалів справи факту надання житлово-комунальних послуг за спірною адресою та передбаченого законом обов`язку їх оплатити.

Посилання апелянта на статтю 642 ЦК України також не дає підстав для іншого висновку.

Відповідно до частини першої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Разом із тим положення цієї статті не виключають виникнення цивільних прав та обов`язків безпосередньо з актів цивільного законодавства у випадках, передбачених частиною третьою статті 11 ЦК України, а частина перша статті 9 Закону № 2189-VIII прямо встановлює, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильність та незрозумілість розрахунків заборгованості колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість з централізованого опалення, яка стягнута судом першої інстанції, почала формуватися з жовтня 2018 року та станом на 01 червня 2025 року становила 28 868,85 грн, а заборгованість з централізованого постачання гарячої води становила 18 380,72 грн.

Також матеріали справи містять розрахунки заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води та плати за абонентське обслуговування.

Твердження апелянта про те, що розрахунки одразу починаються із заборгованості, яка виникла невідомо звідки, не спростовує задоволеної частини позовних вимог.

Суд першої інстанції розмежував заборгованість, яка обліковувалася до 01 травня 2018 року, та заборгованість, що виникла за послуги, надані після цієї дати.

Вимоги щодо заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, судом першої інстанції не задоволені.

Натомість щодо стягнутої заборгованості, яка виникла після 01 травня 2018 року, матеріали справи містять помісячні розрахунки відповідних нарахувань.

Відповідачем власного контррозрахунку, доказів здійснення оплати у більшому розмірі, ніж враховано позивачем, доказів неправильності конкретних нарахувань або ненадання послуг у певні періоди суду не надано.

Тому саме лише заперечення відповідача проти розрахунку та висловлення сумнівів щодо походження заборгованості не спростовують розрахунку, який судом першої інстанції оцінено у сукупності з іншими матеріалами справи.

Не можуть бути підставою для скасування рішення й доводи апелянта про те, що заборгованість повинна бути безспірною та підтверджуватися її визнанням боржником.

Ця справа розглядається в порядку позовного провадження за наявності спору між сторонами щодо існування та розміру грошового зобов`язання.

Норми ЦПК України не ставлять право кредитора на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в залежність від попереднього визнання боргу відповідачем.

Відповідно до статей 76, 77, 81, 89 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність спірного зобов`язання шляхом дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами.

Отже, невизнання відповідачем заявленої заборгованості та наявність його заперечень проти розрахунку самі по собі не свідчать про відсутність грошового зобов`язання.

Щодо доводів апеляційної скарги, пов`язаних із договором № 602-18 про відступлення права вимоги від 11 жовтня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт посилається на відсутність у договорі № 602-18 ОСОБА_1 як боржника, відсутність доказів викупу саме його заборгованості, платіжних документів, акта приймання-передачі документів, повідомлення боржника про відступлення права вимоги, погодження суми боргу та інших доказів переходу права вимоги саме щодо ОСОБА_1 .

Водночас зазначені доводи стосуються заборгованості за послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, право вимоги щодо якої позивач обґрунтовував договором № 602-18 про відступлення права вимоги.

У задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 28 982,33 грн заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та 9 207,42 грн заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання суд першої інстанції відмовив.

Рішення в цій частині КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не оскаржено.

Натомість задоволені судом першої інстанції вимоги стосуються заборгованості за послуги, які надавалися починаючи з 01 травня 2018 року безпосередньо КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО», а тому їх стягнення не ґрунтується на переході до позивача права вимоги від ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за договором № 602-18.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів переходу права вимоги за договором № 602-18 не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимогта не є підставою для скасування оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою відповідача.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання, відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Доводи апелянта про те, що не можна застосовувати позовну давність на кожний місячний платіж окремо, не ґрунтуються на характері спірних правовідносин.

Обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг має періодичний характер, оскільки плата за такі послуги нараховується щомісяця.

Тому порушення строку внесення кожного щомісячного платежу є окремим порушенням грошового зобов`язання, а перебіг позовної давності щодо кожного такого платежу визначається окремо.

При цьому при визначенні спливу позовної давності підлягають урахуванню положення розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо перебігу відповідних строків у період карантину та воєнного стану.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин було відмінено з 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257-259 цього Кодексу, продовжувалися на строк його дії.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Вказаний Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Позов у цій справі поданий до суду до поновлення перебігу позовної давності з 04 вересня 2025 року.

Заборгованість за централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води, яка стягнута судом першої інстанції, почала формуватися з жовтня 2018 року, а тому на момент набрання чинності Законом № 540-IX 02 квітня 2020 року трирічна позовна давність щодо перших відповідних платежів не спливла.

З урахуванням наведеного законодавчого регулювання перебігу строків підстав для висновку про сплив позовної давності щодо задоволених судом першої інстанції вимог немає.

Не є підставою для скасування рішення й посилання апелянта на однорічну позовну давність щодо вимог про стягнення пені.

Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України дійсно встановлено спеціальну позовну давність тривалістю один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас наведене вище законодавче регулювання щодо продовження, а надалі зупинення перебігу позовної давності поширювалося також на строк, установлений статтею 258 ЦК України.

З наданих позивачем розрахунків убачається, що пеня, інфляційні втрати та три проценти річних нараховані за період з 01 січня 2024 року по 31 травня 2025 року.

Отже, доводи апеляційної скарги про сплив спеціальної позовної давності щодо стягнутої пені правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Власного контррозрахунку інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені відповідачем не надано.

Таким чином, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності та перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта про незрозумілість та неправильність розрахунків, відсутність публічного договору та доказів його опублікування, відсутність акцепту, ненадання та незамовлення ним послуг, проживання у м. Вишгород, неналежність корінців нарядів, необхідність підтвердження безспірності заборгованості, відсутність доказів переходу права вимоги за договором № 602-18 та сплив позовної давності не спростовують висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року в оскарженій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв`язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бараболі Вячеслава Івановича - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий: Судді: