Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №761/33516/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/33516/25

провадження № 22-ц/824/11698/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в складі судді Матвєєвої Ю. О.,

установив:

02.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» виконавчого органу Київської міської ради (далі - КНП «Центр ЕМД та МК») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02 квітня 2018 року вона працювала у КНП «Центр ЕМД та МК» на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів, з 01 січня 2025 року її було переведено на посаду парамедика відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції 15).

Наказом КНП «Центр ЕМД та МК» №443/к від 30 червня 2025 року її було звільнено згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин.

Вважала вказаний наказ незаконним, винесеним з порушенням норм чинного трудового законодавства.

Позивачка зазначала, що 08 червня 2025 року в телефонному режимі повідомила безпосереднє керівництво про неможливість виходу на роботу у період з 08:00 09 червня 2025 року по 08:00 10 червня 2025 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Зазначене повідомлення було зроблено позивачем безпосередньо завідуючій відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції 15) ОСОБА_2 . За результатами цього повідомлення було досягнуто домовленість, і ОСОБА_2 надала дозвіл позивачу на відсутність на робочому місці. Таким чином, неявка позивача на роботу в цю зміну відбулась за попереднім погодженням та з дозволу безпосереднього керівництва, та за наявності поважної причини.

09.06.2025 вона невідкладно звернулась в приймальне відділення КНП «Київська клінічна лікарня №12», де їй видали довідку огляду чергового лікаря та призначили список діагностичних процедур для проходження, які потрібно було терміново пройти. Їй було виконано неврологічний огляд, рентген грудного поперекового відділів хребта, рентген угп, закритий аналіз крові, ЕКГ. Зазначено, що пацієнт підлягає подальшому спостереженню та лікуванню в поліклініці за місцем проживання.

09.06.2025 вона знову телефоном повідомила про ситуацію ОСОБА_2 .

Того ж дня було виконано неврологічний огляд рентген грудного поперекового відділів хребта, рентген угп, закритий аналіз крові.

Копія цієї довідки була зроблена ОСОБА_2 безпосередньо під час її подачі, що підтверджує факт ознайомлення роботодавця з документом та його наявність. Також копії довідки №661 від 09 червня 2025 року та довідки №662 від 09 червня 2025 року робила медичний реєстратор ОСОБА_3 .

Незважаючи на своєчасне надання всіх необхідних документів, що підтверджують поважну причину її відсутності та факт виготовлення копії медичної довідки ОСОБА_2 , відповідач видав наказ №06д від 26.06.2025 року про дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Центр ЕМД та МК» №443/к від 30.06.2025 року;

поновити її на посаді парамедика відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції 15) КНП «Центр ЕМД та МК»;

стягнути з КНП «Центр ЕМД та МК» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення 30.06.2025 по день винесення судового рішення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не заперечувала обставину відсутності на робочому місці в робочу зміну з 08.00 09.06.2025 року до 08.00 10.06.2025 року, проте зазначила, що порушення нею трудової дисципліни зумовлене поважними причинами, а саме погіршенням стану її здоров`я, на підтвердження чого до позову було додано копії довідок від 09.06.2025 року, виданих Київською міською клінічною лікарнею № 12, з яких вбачається, що ОСОБА_1 була на прийомі у лікарів 09.06.2025 року.

Суд зазначив, що умовою підтвердження тимчасової непрацездатності в Україні, яка надає право на допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», є наявність належним чином оформленого лікарняного листа або іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність. Порядок видачі таких документів регулюється Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року №455 (далі Інструкція №455). Право на отримання листка непрацездатності мають особи які, зокрема, працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання.

Пунктами 1.1, 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян передбачено, що Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції №455 особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації.

За приписами пункту 1.7 Інструкції №455 видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обґрунтуванням тимчасової непрацездатності.

Також, у відповідності до п.п. 2.5-2.7 Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу, листок непрацездатності видається з моменту звернення у здоровпункт у разі визнання їх тимчасово непрацездатними.

Особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.

З аналізу положень Інструкції №455 випливає, що випадок тимчасової непрацездатності може засвідчуватися видачею листка непрацездатності, а у окремих випадках довідкою про тимчасову непрацездатність із зазначенням порядкового номера та дати її видачі. При цьому в довідку слід вносити всі ті ж реквізити, що і в бланк листка непрацездатності, відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд зазначив, що надані позивачкою довідки з медичної установи не підтверджують тимчасову втрату нею працездатності та, відповідно, поважність причин відсутності на роботі, а лише констатують факт звернення позивачки до медичного закладу.

Крім того, в наданих медичних довідках зазначено, що для оформлення лікарняного литка з приводу тимчасової втрати непрацездатності пацієнт повинен з`явитись в районну поліклініку 09.06.2025 року, що позивачкою зроблено не було, про що вона зазначила в судовому засіданні.

Оскільки позивачкою не доведено належними, достатніми та достовірними доказами поважність причин відсутності на робочому місці протягом робочої зміни з 08.00 09.06.2025 року до 08.00 10.06.2025 року, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а відтак теж не підлягає задоволенню.

08 травня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що листок непрацездатності (лікарняний) - це документ, який передусім дає право на звільнення від роботи з виплатою матеріального забезпечення за рахунок коштів соціального страхування. Однак, для цілей трудового права (зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП), визначальним є не наявність права на виплати, а саме факт наявності поважних причин, які виключають вину працівника у відсутності на робочому місці. Поважними причинами є об`єктивні обставини, що перешкоджали з`явленню на роботу, і стан здоров`я (захворювання, гострий больовий синдром), підтверджений медичною довідкою, є саме такою об`єктивною причиною.

Позивач самостійно звернулась в приймальне відділення до КНП «Київська клінічна лікарня №12№, де їй було видано довідку огляду чергового лікаря від 09.06.20-25 та призначили список діагностичних процедур для проходження, які потрібно терміново пройти.

Сам факт звернення фельдшера з медицини невідкладних станів до лікарів через біль свідчить про те, що позивач не могла належним чином виконувати свої професійні обов`язки, оскільки її стан створював ризик як для її власного здоров`я, так і для безпеки пацієнтів, яким вона мала надавати допомогу. Таким чином, звернення до лікаря було невідкладною потребою (крайньою необхідністю), а не прогулом.

Суд не врахував специфіку професійної діяльності позивача. Працюючи фельдшером з медицини невідкладних станів, позивач несе відповідальність за життя пацієнтів. Вихід на зміну в стані вираженого больового синдрому, під дією медикаментів або при обмеженій рухливості (що підтверджено довідками про біль у хребті) був би посадовою недбалістю, оскільки позивач не змогла б фізично надати допомогу пацієнтам (проведення реанімаційних заходів, транспортування хворих тощо). Таким чином, дії позивача були спрямовані на запобігання шкоди третім особам, що апріорі виключає вину як обов`язкову складову прогулу.

Не перевіривши належним чином причин відсутності на роботі, відповідач прийняв поспішне рішення про застосування до позивача найбільш суворого виду дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Висновок суду першої інстанції про те, що довідка огляду чергового лікаря лікарні від 09.06.2025 про звернення за медичною допомогою не є підтвердженням поважності причин відсутності на роботі суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №752/12360/16-а, від 27 червня 2018 року у справі №799/3487/16-ц, від 31 травня 2018 року у справі №324/1102/16-ц.

Також зазначає, що висновок суду про те, що її відсутність на робочому місці 09.06.2025 підпадає під ознаки прогулу суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.08.2018 у справі № 461/4469/16-ц, від 12.09.2018 у справі №205/6983/16-ц.

Суд фактично позбавив позивача права на захист, виставивши до доказів вимогу, яка не передбачена трудовим законодавством як виключна. Довідки №661 та №662 є беззаперечним доказом того, що відсутність позивача мала під собою реальну медичну підставу, а отже, ознаки прогулу (умисної відсутності без причин) повністю відсутні.

Не було досліджено судом те, що відсутність позивача була зумовлена саме поважними причинами, а саме погіршенням стану її здоров`я, на підтвердження чого до позову було додано копії довідок від 09.06.2025, виданих Київською міською клінічною лікарнею № 12, а тільки вказав, що позивач неналежним чином оформила дану відсутність, що суперечить практиці Верховного Суду.

Разом з тим зазначила, що станом на 06.05.2026сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, складає 117 877, 56 грн.

02 червня 2026 року представник КНП «Центр ЕМД та МК» подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що довідки №661 та №662 від 09.06.2025 були долучені позивачем лише до позовної заяви, про причини відсутності на роботі остання нікого не повідомляла. Вказані довідки не підтверджують тимчасову непрацездатність позивача протягом усієї робочої зміни та не засвідчують об`єктивної неможливості виконання нею трудових обов`язків у зазначений період. До районної поліклініки для оформлення листка непрацездатності остання не зверталась.

Вважає, що звільнення позивачки було здійснено на законних підставах, у порядку та спосіб, визначенні чинним законодавством України, з дотриманням установленої процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та звільнення за прогул.

15.06.2026 ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу та клопотання про витребування копії технічного запису судового засідання, на якому проводився допит свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином (а.с.49), про поважність причин неявки в судове засідання не повідомила.

Представник КНП «Центр ЕМД та МК» Шалейко Н.О. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які вони давали суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КНП «Центр ЕМД та МК» з 02.04.2018 на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів, а з 01.01. 2025 - на посаді парамедика (а.с. 110-112 т.1).

09.06.2025 о 08.00 год. виявлена відсутність на роботі парамедика ОСОБА_1 , про що завідувачем відділення ОСОБА_2 , страшим фельдшером ОСОБА_5 та диспетчером оперативно-диспетчерської служби ОСОБА_6 складено Акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці. Зазначено, що про причини відсутності ОСОБА_1 нікому не повідомила, на зв`язок не виходила (а.с.152 т.1).

10.06.2025 о 08.00 год. виявлена відсутність на роботі протягом всієї робочої зміни (з 08.00 год. 09.06.2025 до 08.00 год. 10.06.2025) парамедика ОСОБА_1 , про що завідувачем відділення ОСОБА_2 , страшим фельдшером ОСОБА_5 та диспетчером оперативно-диспетчерської служби ОСОБА_6 складено Акт про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці. Зазначено, що про причини відсутності ОСОБА_1 нікому не повідомила, на зв`язок не виходила (а.с.153 т.1).

13.06.2025 ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких зазначила, що вона 09.06.2025 року була оглянута лікарем-невропатологом, так як не могла приступити до роботи в стані вираженого больового синдрому і загальної слабкості. Лікарем було встановлено діагноз: тораколюмбалгія з помірно вираженим больовим синдромом. Призначене лікування та нагляд у невролога, дообстеження у гінеколога за місцем проживання. Обмеження фізичних навантажень на протязі одного тижня. Лікування у сімейного лікаря. Оглянута терапевтом. Діагноз: залишкові явища бронхіту, анемія легкого ступіню. У неї з сімейним лікарем стався конфлікт, вона зафіксувала цей випадок викликом 102. Вона 09.06.2025 р. не могла продовжувати роботу в такому стані, так як при огляді лікарями КМКЛ №12 було винесено основний діагноз: міома матки? Її направили в лікарню №3, в якій був черговий гінеколог і їй було відмовлено в госпіталізації. Вона направилась 09.06.2025 за місцем реєстрації в м. Малин в поліклініку. Там відмовили, тому що сімейний лікар в м. Києві. Нею домовлено про перезаключення договору з сімейним лікарем в поліклініці на Печерську (а.с.151 т.1).

Згідно світлокопії довідки № 661 від 09.06.2025 року, виданої черговим лікарем Київської міської клінічної лікарні № 12, ОСОБА_1 09.06.2025 року зверталась в приймальне відділення Печерського району з приводу болю в грудному, поперековому відділах хребта. Рекомендовано дообстеження у терапевта, гінеколога, хірурга. Пацієнт підлягає подальшому спостереженню та лікуванню в поліклініці за місцем проживанню. Для оформлення лікарняного листка з приводу тимчасової втрати працездатності повинен з`явитись в районну поліклініку 09.06.2025 (а.с.55 т.1).

Вказана довідка не містить зазначення о котрій годині відбулось звернення.

За отриманням лікарняного листка з приводу тимчасової втрати працездатності ОСОБА_1 до відповідного закладу не зверталась.

Згідно світлокопії довідки №661 від 09.06.2025, виданої черговим лікарем Київської міської клінічної лікарні № 12, ОСОБА_1 09.06.2025 року зверталась в приймальне відділення Печерського району з приводу болю в спині, сухого кашлю. В довідці зазначено діагноз: залишкові явища гострого бронхіту, анемія легкого ступеню. Рекомендовано огляд дільничного лікаря (а.с.56 т.1).

Матеріали справи також містять світлокопію документу, який датований 09.06.2025, 13.00, має назву «невролог», та який не містить відомостей щодо прізвища пацієнта, якому було встановлено зазначений в ньому діагноз (а.с.55 т.1).

Наказом директора КНП «Центр ЕМД та МК № 06д від 26.06.2025 року ОСОБА_1 звільнено з 30.06.2025 року із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що парамедик відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції № 15) ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 08.00 09.06.2025 року протягом усієї робочої зміни до 08.00 10.06.2025 року (згідно затвердженого графіку роботи).

30.06.2025 року видано наказ директора КНП «Центр ЕМД та МК» № 443/к про припинення трудового договору з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням за прогул.

Актом від 30.06.2025 року, складеним комісією в складі ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , зафіксовано відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 26.06.2025 року про її звільнення.

Згідно характеристики парамедика ОСОБА_9 від 22.09.2025за підписом директора ОСОБА_10 , начальника відділу персоналом С. Швець та завідувача відділення Т.Пустовіт, з 2021 року ОСОБА_9 почала запізнюватися на роботу та завчасно (до закінчення робочої зміни) нікого не попередивши уходити з роботи. З цього приводу мала зауваження від керівника структурного підрозділу. 18.10.2021 за чергове порушення - запізнення на роботу на 1 годину без поважної причини до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани (наказ від 26.10.2021 №56-д). В подальшому медичні працівники відділення почали скаржитись на роботу ОСОБА_1 (усно та письмово: доповідна записка фельдшера з медицини невідкладних станів ОСОБА_11 від 03.10.2023, який найдовше пропрацював в одній бригаді з ОСОБА_1 , а також доповідні записки інших співробітників). Повідомляли що не можуть працювати з ОСОБА_1 , оскільки під час виконання викликів щодо надання екстреної медичної допомоги ОСОБА_1 відмовляється виконувати свої посадові обов`язки, неадекватно та навіть грубо поводиться з пацієнтами. Наказом від 24.03.2025 №02-д парамедика відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги (підстанції №15) ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за допущення ряду порушень під час роботи у складі бригади екстреної (швидкої ) медичної допомоги №1208, а саме: не дотримувалась встановленого порядку сортування медичних відходів, категорично не виконувала вказівки керівника бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, провокувала конфліктні ситуації з пацієнтами та працівниками приймального відділення стаціонарного закладу охорони здоров`я, недбало ставилась до майна бригади. Наказом від 01.04.2025 №04-д парамедика ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення санітарних правил і норм поводження з медичними відходами під час роботи у складі бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги №1506, а саме: не дотримувалась встановлення порядку сортування медичних відходів (а.с. 164-166 т.1).

Як пояснила в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не попереджала про причини відсутності на робочому місці. Зміна триває добу. Вона і на наступний день нічого не повідомила. Жодних телефонних дзвінків не було. На роботі ОСОБА_1 з`явилась через 3 доби, на наступну зміну. Нічим не підтвердила, що була у лікаря. Вона надала письмові пояснення, чому була відсутня на роботі. Якщо б вона щось долучила до своєї пояснювальної записки, то це б було долучено.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що позивачка запізнювалась на роботу, уходила раніше з роботи. Вона запитувала у ОСОБА_1 чому вона була відсутня на роботі, остання повідомила, що була у лікаря. На прохання надати документи, вона нічого не надала. Жодних копій довідок вона не надавала. Розмова відбулась 13 червня.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі, а основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18, провадження № 61-2338св21).

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/14798/17 (провадження № 61-6928св19), на яку є посилання в апеляційній скарзі, зазначено, що: «в Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов`язковим зазначенням часу проведеної консультації (пункт 2.19)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2021 року в справі № 202/7726/19 (провадження № 61-560св21), вказано, що: «встановивши, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці протягом двох робочих днів - 26 та 27 вересня 2019 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних та достовірних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці протягом зазначеного періоду, а тому її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням норм трудового законодавства. Судами правильно враховано, що надана позивачкою виписка комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11» з амбулаторної картки від 30 січня 2020 року не може свідчити про поважність причин відсутності позивачки на робочому місці 26 та 27 вересня 2019 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року N 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6., які за обставин цієї справи встановлені не були. Аргумент касаційної скарги про те, що роботодавець не відібрав у позивачки пояснень щодо причин відсутності на роботі спростовується матеріалами справи, зокрема актом про результати службового розслідування від 30 вересня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовилась надавати письмові пояснення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22 (провадження № 61-9457св23) зазначено, що: «при відмові в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не з`явилася на роботу 16 листопада 2021 року, тобто, допустила прогул у розумінні положень пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а поважність причин відсутності на робочому місці не довела. Суд також установив, що відповідач дотримав процедуру накладення дисциплінарного стягнення, надіславши ОСОБА_1 вимогу про надання пояснень щодо причини прогулу, від отримання якої позивачка відмовилась; ОСОБА_1 не заперечувала обставину відсутності на робочому місці 16 листопада 2021 року, проте зазначила, що порушення нею трудової дисципліни зумовлене поважними причинами, а саме погіршенням стану її здоров`я, на підтвердження чого надала суду копію медичної картки амбулаторного хворого щодо звернення 15 листопада 2021 року до лікаря зі скаргами на прискорене серцебиття та копію кардіограми. До заяви про збільшення позовних вимог позивачка також додала виписку про огляд лікаря-невролога від 16 листопада 2021 року; місцевий суд належним чином дослідив подані позивачкою докази, зазначивши, що копії медичної картки амбулаторного хворого та виписки про огляд лікаря-невролога не містять печатки лікувально-профілактичного закладу та в них не зазначений час проведеної консультації. Суд указав, що надані позивачкою документи не підтверджують тимчасову втрату нею працездатності та, відповідно, поважність причин відсутності на роботі, а лише констатують факт звернення позивачки до медичного закладу. При цьому суд урахував, що згідно з висновком Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи № 29 від 19 серпня 2022 року встановлений ОСОБА_1 діагноз (ВСП по кардіальному типу - згідно кардіограм - варіант норм) не впливав 15 та 16 листопада 2021 року на її працездатність і вона могла виконувати свої трудові обов`язки; апеляційний суд на підставі тих самих доказів, оцінка яким у повному обсязі надана судом першої інстанції, констатував поважність причин відсутності позивачки на роботі, не навівши мотивів на спростування висновків суду першої інстанції та відхилення наявного в матеріалах справи експертного висновку, що є порушенням статті 110 ЦПК України; суд апеляційної інстанції не врахував, що видача інших (крім листків непрацездатності) документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції № 455, які за обставинами цієї справи апеляційний суд не установив; апеляційний суд не звернув увагу, що днем відсутності позивачки на роботі є саме 16 листопада 2021 року. Єдиним документом, який позивачка надала на підтвердження поважності причин відсутності на роботі 16 листопада 2021 року, є копія документа з назвою «огляд невролога», який, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, не містить печатки медичної установи. Суд апеляційної інстанції не встановив, що згідно вказаного документа позивачка не могла виконувати трудові обов`язки 16 листопада 2021 року за станом здоров`я, не з`ясував період перебування ОСОБА_1 на консультації та можливість прибути на робоче місце до або після відвідування лікаря, в зв`язку з чим зробив помилковий висновок про поважність причин відсутності позивачки на роботі протягом усього дня 16 листопада 2021 року; з огляду на викладене апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року у справі № 185/5871/16-ц (провадження № 61-818св18) зазначено, що: «суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року), встановивши, що позивач після консультації лікаря 29 березня 2016 року на роботу не з`явилася та не надала лист непрацездатності, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі протягом 29 березня 2016 року. Роботодавець не отримавши доказів поважності причин відсутності на робочому місці які б могли свідчити про поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_4 (листок непрацездатності), прийняв правомірне рішення про звільнення останньої за прогул».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України, частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання наказу про звільнення недійсним, незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого вказала, що наказ про звільнення з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин у період з 08.00 год. 09.06.2025 до 08.00 год. 10.06.2025, є незаконним, оскільки 09.06.2025 у неї погіршився стан здоров`я, про що вона повідомила завідувача відділення ОСОБА_2 .

Разом з тим, судом встановлено, що ні 09.06.2025, ні наступного дня 10.06.2025 ОСОБА_1 не повідомляла роботодавця про неможливість з`явитись на роботу за станом здоров`я.

Надані ОСОБА_1 до позовної заяви довідки про те, що 09.06.2025 вона зверталась до чергового лікаря Київської міської клінічної лікарні № 12 з приводу болю в грудному, поперековому відділах хребта та сухого кашлю, який надав рекомендації щодо дообстеження у терапевта, гінеколога, хірурга та подальшому спостереженню та лікуванню в поліклініці за місцем проживанню не є достатніми доказами на підтвердження поважності причин неявки на роботу через неможливість виконувати свої трудові обов`язки за станом здоров`я.

Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до лікаря для оформлення лікарняного листка з приводу тимчасової втрати працездатності, а також доказів того, що після прийому у чергового лікаря 09.06.2025 вона не могла з`явитись на роботу та повідомити про причини неможливості виконання своїх посадових обов`язків протягом усієї робочої зміни, яка тривала до 08.00 10.06.2025 року (згідно затвердженого графіку роботи).

При цьому суд бере до уваги, що згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , 09.06.2025 вона направилась за місцем реєстрації в м. Малин в поліклініку, де їй відмовили (а.с.151 т.1).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем не доведено поважності причин її відсутності на роботі з 08.00 09.06.2025 до 08.00 10.06.2025, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, установивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, що доведено належними й допустимими доказами та не спростовано позивачем, зробив правильний висновок про те, що звільнення позивача з роботи відбулось без порушення вимог чинного законодавства.

Доводи позивача щодо незаконності її звільнення та наявності поважних причин відсутності на роботі є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Загалом доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалене по справі рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук