Постанова від 01 жовтня 2024 р. у справі №761/27802/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 761/27802/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9150/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року (суддя Притула Н.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання права власності в порядку спадкування,

установив:

у серпні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на недоотриманні за життя останнього пенсійні виплати за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві нарахувати та виплатити їй в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 пенсійні виплати за період із 1 листопада 2016 року по 21 вересня 2017 року.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що її батько ОСОБА_2 був переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, проживав у місті Києві та отримував пенсію, однак з 1 липня 2016 року її виплата була незаконно припинена. Відповідно до заповіту від 24 червня 2010 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори, все своє майно він заповів їй. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 30 березня 2021 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина складалась із невиплаченої пенсії у сумі 409 656,22грн. 29 вересня 2021 року частина суми недоотриманої пенсії у розмірі 359 745,24грн була їй виплачена на розрахунковий рахунок.

Позивачка зазначала, що із листа Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 27 жовтня 2021 року вона дізналась, що її батько з 1 липня 2016 року не отримував пенсію, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється через рахунки та мережу установ та пристроїв АТ «Ощадбанк». В листі від 22 травня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило, що виплата пенсії ОСОБА_2 не здійснювалась, у зв`язку із відсутністю його заяви про переведення пенсійної виплати на АТ «Державний ощадний банк України».

Позивачка вважала, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено

їй пенсійні виплати за період із 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року в розмірі 139 900,88грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року відмовлено у постановленні додаткового рішення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно відсутності у позивачки права на звернення із заявою про нарахування та виплату недоотриманої пенсії померлого батька, оскільки Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зробив висновок, що припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав не передбачених законом та не оскарження дій органу Пенсійного фонду України не позбавляє спадкоємців можливості спадкувати право на отримання таких виплат.

Також представник позивачки вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на рішення суду у цивільній справі № 761/1598/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про стягнення недоплаченої суми пенсії, оскільки кошти у цій справі були стягнуті за інший період.

Крім цього, представник позивачки вважає, що у подібних правовідносинах стосовно нарахування та виплати страхових виплат у справі № 761/3952/23, суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що спадкодавець мав право на нарахування та виплату страхових виплат, а відтак спадкоємець, відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання виплат у порядку спадкування за заповітом.

У відзиві на апеляційну скаргу начальник Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - Бойко О.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що позивачці у повній мірі була виплачена недоплачена її померлому батьку пенсія на підставі її заяви, а також рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 1 червня 2022 року № 761/1598/22.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.194, 205), у судове засідання свого представника двічі не направив, 5 вересня 2024 року в.о. начальника юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - Колодій К.Г. подала до апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача (с.с.206-207).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М.М., який апеляційну скаргу підтримав, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 24 червня 2010 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори Стародубовою І.Б, зареєстрований в реєстрі № 3-1903, згідно якого він заповідав усе своє майно, яке буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, ОСОБА_1 (с.с.22).

З серпня 2014 року ОСОБА_2 був особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 26 листопада 2014 року № 3009005140 (с.с.21).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (с.с.23).

30 березня 2021 року державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної

нотаріальної контори Івасішиним С.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у якому він посвідчив, що ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого Першою Єнакіївською державною нотаріальною конторою від 24 червня 2010 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3-1903. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з не виплаченої пенсії в розмірі 409 656,22грн, що належала померлому відповідно до повідомлення, виданого Головним управлінням пенсійного фонду України в місті Києві від 18 листопада 2020 року № 2600-0501-8/164350 (с.с.24).

Із листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27 жовтня 2021 року № 2600-0501-8/170841 вбачається, що 7 квітня 2021 року позивачка звернулась до відділу обслуговування громадян № 9 Головного управління із свідоцтвом про право на спадщину на своє ім`я для отримання недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , на що була надана відмова листом від 13 квітня 2021 року № 2600-0501-8/61929. Після надання всіх необхідних документів, виплата недоотриманої пенсії була проведена у вересні 2021 року шляхом перерахування на поточний рахунок позивачки в АТ «Ощадбанк». Розмір виплачених коштів за померлого ОСОБА_2 в сумі 359 745,24грн визначений за період, початок якого рахувався від дня звернення (с.с.25-26).

Також, відповідно до цього листа, ОСОБА_2 на момент смерті перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, але пенсію не отримував з 1 липня 2016 року, оскільки згідно даних електронного особового рахунку померлого ОСОБА_2 , виплата йому пенсії здійснювалась шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Креді Агріколь Банк» по червень 2016 року, а з липня 2016 року виплата пенсії була припинена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637, згідно якої виплата (продовження виплати) пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через рахунки та мережу установ та пристроїв АТ «Ощадбанк». Водночас, за життя ОСОБА_2 до Головного управління за поновленням виплати пенсії не звертався.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що у січні 2022 року позивачка зверталась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення коштів, в якому позивачка просила суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_2 за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року та зобов`язати відповідача виплатити решту недоотриманої ОСОБА_2 пенсії згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 березня 2021 року в розмірі 49 910,98грн. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 1 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення коштів задоволено повністю та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 кошти недоотриманої суми пенсії в розмірі 49 910,98грн та 908грн судового збору. Вказане рішення суду набрало законної сили.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка зазначене рішення суду не оскаржувала, однак у той же час це рішення не містить будь-яких обґрунтувань щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року, а тому, враховуючи, що вказані вимоги були предметом спору, проте з інших підстав, позивачка не позбавлена можливості звернутись із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо не вирішених вимог.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що лише особі, якій нараховувалась та виплачувалась пенсія, належить право звернутись до суду з вимогами про здійснення її нарахування та виплати, оскільки право на пенсію не спадкується. При цьому, ОСОБА_2 , за життя не звертався з вимогами про нарахування та виплату йому пенсійного забезпечення, відповідне судове рішення з цього приводу також відсутнє.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для

задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на недоотримані за життя останнього пенсійні виплати за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року, оскільки нарахування та виплата пенсійного забезпечення ОСОБА_2 була припинена, відсутні докази того, що вказані суми були нараховані та не виплачені.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1217, частини першої статті 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до заповіту, складеного 24 червня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Єнакіївської державної нотаріальної контори Стародубовою І.Б., ОСОБА_2 усе своє майно заповідав ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Згідно матеріалів справи, на запит державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Івасішина С.В., Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві надало довідку №2600-0501-8/164350 від 18 листопада 2020 року, відповідно до якої розмір недоотриманої ОСОБА_2 пенсії становить 409 656,22грн.

На підставі даної довідки, державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Івасішиним С.В., 30 березня 2021 року було видано свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за номером 9-80, відповідно до якого донька померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 є спадкоємицею усього його майна, а саме: не виплаченої пенсії у сумі 409 656,22грн.

За обставинами справи, органом Пенсійного фонду було виплачено на користь позивачки грошові кошти у розмірі 359 745,24грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , будучи внутрішньо переміщеною

особою, на день своєї смерті перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві, однак не отримував пенсію з 1 липня 2016 року.

Виплата пенсії ОСОБА_2 до 1 липня 2016 року здійснювалась на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Креді Агріколь Банк», однак була припинена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Згідно Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Постановою Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року №436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 6 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» Національний банк України зобов`язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв`язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (стаття 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення

прав і свободі внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).

Статтею 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

За змістом частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання

пенсійних виплат та соціальних послуг.

Пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством (стаття 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Зазначеній в цій статті перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом»

Отже, тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав не передбачених законом та не оскарження відповідних дій пенсійного органу, не позбавляє можливості позивачку успадкувати право на отримання грошових сум пенсії, оскільки у розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Відтак, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про

відсутність у позивачки права на отримання не нарахованих ОСОБА_2 пенсійних виплат за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на такі виплати у порядку спадкування, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці пенсійні виплати за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києві від 1 червня 2022 року у справі № 761/1598/22 було стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 решту недоотриманої суми пенсії після смерті ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про спадщину, у розмірі 49 910,98грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі № 761/1598/22 за заявою позивачки про ухвалення додаткового рішення про нарахування та виплату пенсійних виплат за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року, у зв`язку з тим, що зазначені позовні вимоги підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набрала законної сили і оскаржена позивачкою та її представником не була.

Діяльність суду під час здійснення судочинства у цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

За змістом норм ЦПК України предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало

законної сили, постановленого у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21, від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20.

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Проаналізувавши зміст заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 761/1598/22 та позовної заяви у даній справі, колегія суддів вважає їх тотожними, оскільки вони стосуються спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, не врахував норм процесуального права, які забороняють повторний розгляд позовних вимог, які вже були предметом розгляду суду.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання права власності на недоотримані пенсійні виплати в порядку спадкування та закриття провадження в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсійні виплати.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсійні виплати за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року закрити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_2 на недоотримані за життя останнім пенсійні виплати за період з 1 липня 2016 року по 21 вересня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук