Вирок від 25 серпня 2026 р. у справі №168/918/25 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/918/25

Провадження № 1-кп/168/28/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У КР А Ї Н И

26 серпня 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі колегії суддів під

головуванням судді- ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря с/з - ОСОБА_4 ,

прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 та його захисника - ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),

потерпілого, законного представника малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та його захисника, захисника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Стара Вижівка в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030000000493 від 15 червня 2025 року відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковель Волинської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, раніше судимого: 21 травня 2026 року Старовижівським районним судом Волинської області за частиною 1 статті 246 КК України до одного року обмеження волі, судимість не знята та непогашена, у встановленому законом порядку,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_8 15 червня 2025 року біля 19.00 год. (більш точніший час не встановлено) з одного боку та його колишня дружина ОСОБА_13 і теща ОСОБА_14 з іншого боку перебували на подвір`ї домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Тоді ж на ґрунті особистих довготривалих неприязних відносин відбувся між ними конфлікт (у розумінні пункту З частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству»). Під час конфлікту в обвинуваченого ОСОБА_8 виник прямий умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , вчинений з особливою жорстокістю.

Обвинувачений ОСОБА_8 реалізував свій умисел, перебував у тому ж місці, в той же час, що зазначені вище. Останній усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачив настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та бажав їх настання, з мотивів особистої неприязні. Обвинувачений ОСОБА_8 мав на меті умисно та протиправно заподіяти смерть двом особам з особливою жорстокістю. При цьому посягнув на найвищу соціальну цінність - життя людини та бажав завдати потерпілим покійним ОСОБА_13 та ОСОБА_14 нестерпного болю та страждань. Бо, обвинувачений ОСОБА_8 підійшов до останніх та, тримаючи у руках холодну зброю, а саме ніж, який мав при собі, наніс лезом вказаного ножа 24 (двадцять чотири) удари в ділянку шиї, тулуба ОСОБА_14 та 20 (двадцять) ударів в ділянку шиї, тулуба та верхніх кінцівок ОСОБА_13 .

При нанесенні ударів ОСОБА_8 усвідомлював, що їх кількість та характер завдають покійним потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 нестерпного фізичного болю і особливих страждань та свідомо бажав цього.

Вищевказаними ударами ножа обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_14 тілесні ушкодження у вигляді 5 (п`яти) колото-різаних ран шиї, 12 (дванадцяти) ран тулуба, 7 (семи) ран верхніх кінцівок. А всього 24 ножові поранення. З яких: 9 проникаючих у грудну порожнину, 2 з яких пошкоджують праву легеню, 5 - серце, 2 проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Тобто завдав множині проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких остання померла на місці події. При цьому були випадки попадання у рану в одне і теж місце декілька раз.

Тілесні ушкодження у вигляді множинних проникаючих колото- різаних поранень иї,тулуба, що супроводжувались численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_14 .

Крім того, зазначеними вище ударами ножа обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв тоді ж покійній потерпілій ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді 3 колото-різаних рани шиї, 15 ран - тулуба, 2 ран - верхніх кінцівок. А всього 20 ножових поранень. З яких: 10 проникаючих ран у грудну порожнину, 5 (п`ять) ран з яких пошкоджують ліву легеню, 3 рани - в серце, 2 рани проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Тобто заподіяв останній множинні проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких покійна потерпіла ОСОБА_13 померла на місці події. . При цьому були випадки попадання у рану в одне і теж місце декілька раз.

Тілесні ушкодження у вигляді множинних проникаючих колото- різаних поранень шиї, тулуба, що супроводжувались численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_13 .

Таким чином обвинувачений ОСОБА_8 вчинив умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб з особливою жорстокістю.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Таким чином, встановлені достатні підстави вважати винним обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України за ознаками: умисне вбивство,тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю.

Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (частина 6 статті 22 КПК України).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 . Зокрема:

- Обвинувачений ОСОБА_8 під час судового засідання свою вину у скоєнні злочинів, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, визнав частково. Зокрема, за пунктом 1 частини 2 статті 115 КК України, тобто умисне вбивство двох або більше осіб визнав. А за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України, тобто умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, не визнав.

У судових засіданнях 5, 8, 9 червня 2026 року на пропозицію суду бути допитаним від надання пояснень суду тричі категорично відмовився. При цьому перед допитом постійно ставив суду умови його допиту. А саме, повторно заявляв клопотання, які судом раніше були відхилені. Що судом було висновано як зловживання обвинуваченим ОСОБА_8 своїми процесуальними обов`язками.

Обвинувачений ОСОБА_8 в своєму останньому слові вказав, що докази (показання) малолітнього ОСОБА_11 та висновок експертів судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року є неналежними та допустимими доказами. Цивільний позов визнав частково. Заперечив щодо збільшеного розміру витрат на правничу допомогу, визнав в розмірі лише 41 000,00 грн.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні підтримав позицію свого підзахисного. Подав до суду письмові пояснення. Заперечив щодо інкримінування ОСОБА_8 вчинення злочину з особливою жорстокістю. Бо згідно висновку експерта останній визнаний обмежено осудним. А така особа не може вчинити злочин з особливою жорстокістю. ОСОБА_8 сам викликав поліцію. Що виключає особливу жорстокість.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 17 грудня 2025 року подав клопотання про призначення повторної, стаціонарної комплексної судово - психолого-психіатричної експертизи щодо нього.

В судовому засіданні 28 травня 2026 року після дослідження всіх матеріалів справи,допиту свідків обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 підтримали клопотання та просили його задовольнити. Однак вказали, що розгляд даного клопотання є передчасним.

Прокурор ОСОБА_5 щодо призначення повторної, комплексної експертиз обвинуваченого заперечувала, посилаючись на те, що клопотання обвинуваченого є необґрунтованим, а його заявлення на даній стадії судового провадження має ознаки зловживання правом, з метою затягування кримінального провадження. Вказала, що клопотання було заявлене обвинуваченим ще 17 грудня 2025 року, майже пів року тому. Протягом цього часу як обвинувачений, так і його захисник, мали можливість надати суду додатки до цього клопотання. Одна цього не зробили. Тому подальше затягування розгляду справи суперечитиме вимогам закону щодо розумних строків та принципам справедливого правосуддя.

Потерпілий ОСОБА_10 повністю підтримав думку прокурора ОСОБА_5 .

Захисник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 вказав, що розгляд клопотання обвинуваченого є передчасним. Бо судом не досліджено усіх матеріалів справи.

Ухвалою від 28 травня 2026 року Старовижівського районного суду у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 про призначення повторної, стаціонарної комплексної судово - психолого - психіатричної експертиз у кримінальному провадженні - відмовили. Бо в судовому засіданні не встановили підстав для призначення повторної, стаціонарної комплексної судово - психолого - психіатричної експертиз.

Оцінка суду

Допитаний у якості потерпілого, законний представник ОСОБА_8 - ОСОБА_10 в судовому засіданні вказав таке.

Сам потерпілий ОСОБА_10 проживав із покійною дружиною, а покійна донька проживала від них окремо. Разом із старшим малолітнім його внуком ОСОБА_11 , дитиною від першого шлюбу покійної доньки. Інший, молодший малолітній його внук - ОСОБА_8 проживав разом із

обвинуваченим ОСОБА_8 , його батьком, у селі Поліське Ковельського району Волинської області. Бо відповідно до рішення органу опіки і піклування та нотаріального договору між покійною донькою та обвинуваченим ОСОБА_8 молодший малолітній його внук - ОСОБА_8 із понеділка по п`ятницю кожного тижня проживав із батьком у АДРЕСА_2. І лише на вихідні дні (суботу,неділю) його покійна донька ОСОБА_13 забирала свого молодшого сина від другого шлюбу з обвинуваченим до себе.

Потерпілий ОСОБА_10 ствердив, що спочатку обвинувачений ОСОБА_8 відносно його покійної доньки ОСОБА_13 поводився нормально. Але з часом відносини у їх сім"ї погіршилися. Був випадок, коли обвинувачений ОСОБА_8 із сокирою у руках прямо йшов на нього. Всі його боялися. Особливо боялася покійна донька ОСОБА_13 . Обвинувачений ОСОБА_8 відносно його покійної доньки вчиняв постійне домашнє насильство. Бо конфлікти були через місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_11 та ОСОБА_8 . Покійна донька ОСОБА_13 неодноразово зверталася із заявами про насильство у сім"ї до поліції.

Потерпілий ОСОБА_10 вказав суду, що обвинувачений ОСОБА_8 постійно погрожував його доньці, весь час слідкував за нею. Покійна донька ОСОБА_13 була неодноразово побита обвинуваченим. Останній проявляв агресію до дочки і при дітях. Дочка постійно зазнавала терору від обвинуваченого.

Потерпілий ОСОБА_10 зазначив, що коли обвинувачений ОСОБА_8 перебував у розшуку по інших кримінальних справах, то малолітній його син ОСОБА_8 проживав із обвинуваченим у місті Одеса.

Щодо подій 19 червня 2025 року, то потерпілий ОСОБА_10 ствердив, що під вечір його покійні дочка та дружина повезли з міста Ковеля його молодшого внука ОСОБА_8 у село Поліське до батька - обвинуваченого ОСОБА_8 . Дочка весь час надавала обвинуваченому грошові кошти на дитину. Бо постійно працювала. Купили сиру, хліба і поїхали у село.

А біля 20.00 год. йому подзвонила жінка - сусідка АДРЕСА_2 і сказала , що дружину та доньку обвинувачений порізав.

Потерпілий ОСОБА_10 зазначив, що відразу ж поїхав у село. А коли заїхав, то побачив, що малолітні внуки знаходилися на подвір`ї. Ствердив, що вони могли все бачити, що там відбулося. Внуки були переляканими. Окрім того,потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні ствердив, що молодшого внука, свого малолітнього сина ОСОБА_8 обвинувачений любив, а нерідного, старшого ОСОБА_11 , - ні. Для малолітнього ОСОБА_11 обвинувачений був щось страшним. Тому старший внук ОСОБА_11 і боявся обвинуваченого ОСОБА_8 .

Потерпілий ОСОБА_10 вказав суду, що після всього, що сталося менший його внук ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) розповідав у дитячому садочку як його батько зарізав маму.

Допитана у якості свідка ОСОБА_19 ствердила у судовому засіданні, що покійна ОСОБА_13 була їй кумою та подругою. Вказала, що спочатку подружнього життя обвинувачений із покійною жили непогано. Але пізніше почали сваритися. Після народження сина ОСОБА_8 покійна ОСОБА_13 проживала в Одесі із обвинуваченим. Але через 1-1,5 року обвинувачений побив покійну і остання повернулася до міста Ковеля сама. А ОСОБА_8 привезла до Ковеля поліція. Бо останній був у розшуку. Ховався від поліції за скоєні злочини.

Про побиття обвинуваченим ОСОБА_8 підтверджували фотографії покійної, які остання надсилала їй. Синяки були на ребрах та було синє вухо. Також ОСОБА_19 ствердила, що покійна зберігала аудіо погрози обвинуваченого ОСОБА_8 на її адресу на телефоні. А потім всі записи переслала їй на збереження. Просила їх зберегти на ноутбуці. Всі записи із погрозами свідок ОСОБА_19 згодом передала слідчому.

Свідок ОСОБА_20 вказала, що зі слів потерпілої обвинувачений постійно погрожував покійній. Останній казав, що переріже всіх родичів ОСОБА_13. Щоб остання жила та мучилась. Страхав, що вбиває ножем свиней кожен день - прямо у серце.

Покійна ОСОБА_13 хотіла забрати свого молодшого сина ОСОБА_8 від обвинуваченого до себе. Але сильно боялася. Бо обвинувачений ОСОБА_8 забрав свого сина від неї під тиском . Згода була добровільно-примусовою.

Щодо подій 19 червня 2025 року то свідок ОСОБА_20 , що того дня сама відпочивала на природі. Спілкувалася із покійною ОСОБА_13 . Остання казала, що купила продуктів і збиралася завезти сина ОСОБА_8 у село Поліське. Бо продукти завжди купляла. Адже сама покійна працювала постійно у ресторані.

А у ввечері близько 21.00 год. 19 червня 2025 року по телефону довідалася що таке сталося і приїхала у Поліське . Малолітні діти були вже у машині. Старший малолітній ОСОБА_11 був із перев`язаною рукою. Поріз був біля ліктя. Було трішки видно кров. Бинт був у крові.

Тіла покійних вже були накриті плівкою. Було зрозуміло, що обвинувачений ОСОБА_8 убив двох жінок. Забрала дітей та привезла їх до ОСОБА_10 .

Допитана у якості свідка ОСОБА_23 ствердила у судовому засіданні, що із покійною ОСОБА_13 вона знайома із дитячого садка. До одруження обвинувачений ОСОБА_8 гарно ставився до ОСОБА_13 . Дарував квіти, багато приділяв уваги. Але після одруження відносини у сім"ї ОСОБА_25 змінилися. Були погрози зі сторони обвинуваченого в адресу покійної. Погрози були як у письмові формі так і у аудіо форматі. Сварки у сім"ї були через місцеперебування дітей. Рідний син обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_8 проживав із ним. Тому згода покійної на проживання ОСОБА_8 із батьком була добровільно-примусовою. Адже останній постійно погрожував ОСОБА_13 фізичною розправою. Обвинувачений ОСОБА_8 казав, що переріже всю сім"ю ОСОБА_13. Щоб остання жила та мучилась. ОСОБА_8 хотів щоб його рідний син ОСОБА_8 проживав із ним.

Свідок ОСОБА_23 ствердила, що обвинувачений, зі слів покійної ОСОБА_13 , погрожував зарізати всю сім"ю та дітей. Покійна ОСОБА_13 неодноразово розповідала їй про побиття неї чоловіком.

Щодо подій 19 червня 2025 року то свідок ОСОБА_23 зазначила, що домовлялися зустрітися із покійною як остання приїде із села. Але вже біля 21.00 год. були повідомлені, що останньої немає у живих. На машині тоді не була. Поїхала до батьків покійної ОСОБА_13.

Допитаний у судовому засіданні відповідно до ухвали від 04 лютого 2026 року Старовижівського районного суду експерт психіатр ОСОБА_26 повністю підтримав свій висновок судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року.

Експерт психіатр ОСОБА_26 вказав, що обвинувачений ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на

емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії, однак повною мірою не міг керувати ними.

При цьому зазначив, що органами досудового розслідування було надано повністю всі необхідні документи для проведення судово-психіатричної експертизи. Витребувати будь-яких інші матеріали не мало потреби. Бо достатньо було наявних матеріалів, що надали органи досудового розслідування.

Експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив, що при ухваленні висновку експертами було враховано попередні лікування обвинуваченого ОСОБА_8 . Зокрема, була досліджена документація коли останній проходив судово-психіатричну експертизу у 2014-2015 роках.

Щодо періоду лікування обвинуваченого ОСОБА_8 під час його перебування на лікуванні у МОСПБ при Вільнянській ВК Запорізької області в період з 17 грудня 2011 року по 19 квітня 2011 року то під час проведення експертизи зазначена медична документація була відсутня. Разом з тим експертами було враховано даний факт лікування зі слів самого обвинуваченого ОСОБА_8 . Експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив, що наявність довідки про перебування на лікуванні у МОСПБ при Вільнянській ВК Запорізької області в період з 17 грудня 2011 року по 19 квітня 2011 року обвинуваченого ОСОБА_8 не вплинуло б на висновок судово-психіатричної експертизи. Бо після більше 12 років хвороби обвинуваченого експерти взяли до уваги більш свіжі дані про особу.

Експерт психіатр ОСОБА_26 зазначив, що обвинувачений ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Бо останній під час вчинення правопорушення розумів значення своїх дій, однак повністю не міг керувати ними. Експерт психіатр ОСОБА_26 виключив втрату пам`яті чи сильного душевного хвилювання при цьому ОСОБА_8 . Бо останній чітко описував окремі епізоди вчиненого. Тобто, усвідомлював і розумів, що вчиняє.

Експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив, що наявний у ОСОБА_8 психічний розлад не позбавляє його можливості самостійно

реалізувати своє право на захист. Бо обвинувачений ОСОБА_8 міг оцінити і розумів, що зробив вбивство та наслідки цього. Однак , у останнього обмежена можливість керувати діями. І під час скоєння протиправних дій важко було зупинитись.

З метою спростування чи підтвердження тверджень обвинуваченого ОСОБА_8 щодо медичної документації під час його перебування на лікуванні у МОСПБ при Вільнянській ВК Запорізької області в період з 17 грудня 2011 року по 19 квітня 2011 року під час проведення експертизи у судовому засіданні за клопотанням захисника потерпілого - адвоката ОСОБА_12 у судовому засіданні була досліджена зазначена медична документація: епікриз ОСОБА_8 (поступив 10 травня 2010 року, вибув 25 травня 2010 року); виписний епікриз ОСОБА_8 (поступив 17 лютого 2011 року, вибув 19 квітня 2011 року). Експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив, що зазначена медична документація не вплинула б на висновок судово-психіатричної експертизи.

Допитаний у судовому засіданні експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив, що між пунктом 1 ( ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії, однак повною мірою не міг керувати ними) та пунктом 3 (з урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки) висновку судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року суперечностей не має. Експерт психіатр ОСОБА_26 вказав, що наполягає на своєму формулюванні. А пункт 3 це висновок психолога ОСОБА_27 .

На запитання обвинуваченого ОСОБА_8 чи міг він усвідомлювати (розуміти) під час вчинення вбивства, що вчиняє він це з особливою жорстокістю, а саме що його дії завдають потерпілому особливих страждань експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив таке.

Обвинувачений ОСОБА_8 під час вчинення вбивства з особливою жорстокістю розуміти міг, але останньому було складно стриматися. А стриматися він не міг.

Експерт ОСОБА_26 у судовому засіданні вказав, що стаціонарна експертиза обвинуваченого ОСОБА_8 іншого висновку щодо підекспертного не дала б. А щодо доцільності призначення повторної чи комплексної психіатричної експертизи щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , то це відноситься до компетенції суду. Разом з тим , експерт ОСОБА_26 вказав, що при проведенні стаціонарної, повторної,комплексної експертиз застосовуються всі ці матеріали і методи, які були використані експертами під час судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року. І на його думку таких підстав для проведення нових експертиз не має.

Допитаний у судовому засіданні відповідно до ухвали від 04 лютого 2026 року Старовижівського районного суду експерт психолог ОСОБА_27 повністю підтримав свій висновок судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року.

Експерт ОСОБА_27 у судовому засіданні вказав, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 на момент обстеження була нестійкою, емоційний стан нестабільний. А на час вбивства останній не міг стримати себе.

Щодо суперечностей між пунктом 1 ( ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії,однак повною мірою не міг керувати ними) та пунктом 3 (з урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки) висновку судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року, то їх не має.

Бо пункт 1 висновку судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року має домінантну силу, а пункт 3 допоміжну.

Тому експерт психолог ОСОБА_27 вважає, що з урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки.

Адже психолог працює з людьми,які мають здорову психіку. А обвинувачений ОСОБА_8 має розлад психіки. Тому тягар висновку лягає на експерта психіатра. Якщо психіка під експертної особи нездорова, то психіатр визначає ступінь хвороби. Психолог є допоміжною ланкою. Тому пункт 3 (висновок психолога) є допоміжною інформацією для експерта психіатра (пункт 1).

На запитання обвинуваченого ОСОБА_8 чи хотів він під час вбивства завдати потерпілим страждань експерт психолог ОСОБА_27 вважає, що на це питання надав відповідь експерт психіатр ОСОБА_26 у висновку судової психіатричної експертизи № 220 від 26 червня 2025 року. Бо ОСОБА_8 має розлад психіки.

Допитана у якості свідка ОСОБА_28 ствердила у судовому засіданні, що покійна ОСОБА_13 була їй подругою. Свідок познайомилася із ОСОБА_13 на роботі, коли працювали у кафе-ресторані. ОСОБА_28 добре знала матір ОСОБА_13 - ОСОБА_14 . Свідок вказала, що знає також обвинуваченого ОСОБА_8 . Вказала, що спочатку відносини у сім"ї були нормальними. Все було добре. Однак, згодом обвинувачений ОСОБА_8 почав проявляти агресію до ОСОБА_13. Коли остання була вагітна ОСОБА_8, сім"я виїзджала за кордон. Обвинувачений не міг повернутися до України, бо перебував у розшуку. Однак одного літа повернувся в Україну і забрав меншого сина - ОСОБА_8 і сім"я поїхала в Одесу. Були випадки , коли обвинувачений ОСОБА_8 бив меншого сина - ОСОБА_8 та його матір ОСОБА_13 . Тоді ОСОБА_13 забрала старшого сина ОСОБА_11 і вони повернулися до Ковеля , а обвинувачений залишилися із сином у Одесі. Згодом потерпіла забрала і молодшого сина.

Свідок ОСОБА_28 ствердила у судовому засіданні, що причиною сімейного конфлікту ОСОБА_25 була опіка над спільною дитиною - ОСОБА_8 . Обвинувачений ОСОБА_8 хотів, щоб покійна ОСОБА_13 відмовилася від свого рідного молодшого сина ОСОБА_8 . Однак потерпіла не відмовлялася. Для досягнення мети обвинувачений ОСОБА_8 використовував шантаж та постійні погрози та побиття дружини. При цьому обвинувачений ОСОБА_8 отримував задоволення. Останній погрожував ОСОБА_13 смертю і вказував конкретно як це зробить: візьме ніж і заріже. А потім сяде у в`язницю. Окрім вбивства ОСОБА_13 погрожував вбити і всіх родичів. При цьому обвинувачений ОСОБА_8 заявляв це неодноразово. Матір ОСОБА_13 - потерпіла покійна ОСОБА_14 переживала за свою доньку і була на її стороні. Тому у обвинуваченого ОСОБА_8 був також конфлікт із тещею. Останній постійно своєю агресією прогресував. Навіть коли ОСОБА_13 була вагітна ОСОБА_8 , обвинувачений міг штовхнути, смикнути за руку. ОСОБА_8 постійно здійснював моральний та психологічний тиск. Погрожував вбивством всіх родичів ОСОБА_13.

Свідок ОСОБА_28 вказала, що з особистої розмови із подругою їй стало відомо, що за останні три роки шість місяців проживання ОСОБА_8 у АДРЕСА_2 були 2 випадки коли ОСОБА_8 застосовував до ОСОБА_13 фізичну силу (штовхав) ( відповідь свідка на запитання обвинуваченого).

Допитана у якості свідка ОСОБА_28 ствердила у судовому засіданні, що була очевидцем випадку, коли вони з ОСОБА_13 прийшли до дому ОСОБА_25 щоб поговорити про поведінку обвинуваченого, то останній взяв ножа і почав погрожувати в їх адресу. При цьому почав одягати ОСОБА_8 . Згодом взяв і закрив їх на ключ у кімнаті. Дитина залишалася у свідка на руках. Запитував останню, що вона набрехала ОСОБА_13 . У руках обвинуваченого був ніж. Однак через 20 хв. ОСОБА_8 відкрив кімнату і вони мали змогу залишити квартиру.

Свідок ОСОБА_28 зазначила, що була очевидцем сварок, а погрози ОСОБА_8 були постійними, здійснювалися у присутності дітей. Потерпіла ОСОБА_13 переживала як за своє життя так і за життя дітей та родини. Не хотіла проживати разом із ОСОБА_8 . Тому спочатку не зверталася до поліції. Однак все ж таки, вона звернулася до поліції. Але заяву не прийняли. А щодо випадку, коли ОСОБА_13 після побиття обвинуваченим ОСОБА_8 попала у лікарню,то була вимушена написати у заяві, що впала сама. Бо поряд находився обвинувачений і погрожував розправою (вбивством старшого сина ОСОБА_11 і всіх її родичів). Змушував клястись щоб не писала заяви. Тому боялася писати у заяві правду.

Допитана у якості свідка ОСОБА_28 ствердила повторно у судовому засіданні, що обвинувачений ОСОБА_8 здійснював погрози при дітях. А погрози про заподіяння смерті потерпілим вказував із зазначенням способу вбивства: візьме ніж і заріже за допомогою ножа. При цьому перебував тверезим, бо алкогольних напоїв не вживав.

Про події (смерть ОСОБА_13 та вбивство) дізналася від першого чоловіка ОСОБА_13 - ОСОБА_61 по телефону.

Допитана у судовому засіданні за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 свідок ОСОБА_34 ствердила таке.

Потерпілу покійну ОСОБА_13 знала давно, а обвинуваченого лише після весілля з ОСОБА_13 . Вона часто доглядала молодшого сина ОСОБА_8 . Свідок вказала, що був випадок коли вона за запрошенням відпочивала у сім"ї ОСОБА_8 в Одесі. Обвинувачений ОСОБА_8 ставився до неї добре. Також у нього було добре ставлення і до молодшого сина ОСОБА_8 , якого він любив. Однак через запальний характер ОСОБА_8 у сім"ї виникали конфлікти через будь-що. Ініціатором конфлікту завжди був обвинувачений. Останній міг підвищити голос, побити ОСОБА_13 . Коли їхала додому, то покійна потерпіла ОСОБА_13 написала, що її побив ОСОБА_8 . Просила зайти до аптеки та купити медикаментів. У покійної ОСОБА_13 була побита голова. Також остання неодноразово вказувала на погрози зі сторони чоловіка на свою адресу. Гулі на голові ОСОБА_13 бачила особисто. Детально причина конфліктів їй невідома. Але провокацій зі сторони потерпілої не було. Однак конфлікт між виникнути у будь-який момент. Тому потерпіла хотіла забрати дитину, бо боялася її залишати саму з обвинуваченим.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_8 відносився до свідка добре. І у Одесі було відношення гарне, а до ОСОБА_13 - недобре. Останній не ущемляв у фінансах ОСОБА_13 , коли відпочивали. Покійна потерпіла не вживала часто алкогольних напоїв.

Також свідок ОСОБА_34 повідомила суду, що на днях перед її допитом до неї додому заходила теперішня дружина обвинуваченого і представилася працівником суду. Остання сказала свідку, що будуть її викликати до суду. Вимагала від ОСОБА_34 свідчити у суді про те, що обвинувачений ОСОБА_8 був хороший. Свідок ОСОБА_34 вказала, що до свідка ОСОБА_8 ставився добре, але, що так само обвинувачений ставився до ОСОБА_13, вона говорити неправду не буде. Манера та інтонація теперішньої дружини обвинуваченого тоді були погрозливими.

Під час судового розгляду кримінального провадження судом досліджено письмові та речові докази, які підтверджують вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення(злочину), передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України.

Крім часткового визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини: за пунктом 1 частини 2 статті 115 КК України, тобто умисне вбивство двох або більше осіб свою вину визнав. А за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України, тобто умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, не визнав.

Невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_8 за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України, тобто умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю, суд розцінив виключно як сформовану останнім позицію захисту власних інтересів, шляхом спроби уникнути покарання за скоєне, так як доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке спростовано сукупністю наданих державним обвинувачем доказів у даному кримінальному провадженні.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК Українипідтверджується наступними доказами. А саме:

-протоколом від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого

ОСОБА_11 у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, який розташований за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Жабка, вул.Вишнева,25, із застосуванням безперервної відеофіксації, яка здійснювалася відеокамерою «Hikvizion DS-2DЕ2А404IW-DЕ3(С0)(S6)(С)», з використанням програми «ОВS Studio» та дослідженим у судовому засіданні диском з відеозаписом цього допиту малолітнього, проведеного у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус ОСОБА_37 та законного представника малолітньої дитини - його бабусі ОСОБА_38 , а також дослідженими у судовому засіданні: стенограма від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_11 та п рофесійний висновок психолога - спеціаліста за результатами проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата проведення психологічної роботи з дитиною: 16 червня 2025 року; дата складання висновку: 03 липня 2025 року).

При цьому суд зазначає що відповідно до пункту 11 статті 615 КПК України судом було використано показання, отримані під час допиту потерпілого ОСОБА_11 у кримінальному провадженні, що здійснювалися в умовах воєнного стану, та використані як докази в суді виключно у випадку коли хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відео фіксації.

А потерпілий малолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його інший малолітній брат ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були безпосередніми свідками вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 вбивства покійних їх матері та бабусі. При цьому всі учасники кримінального провадження у судовому засіданні визнали за недоцільне здійснювати допит малолітнього потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у судовому засіданні.

На підставі зазначених доказів у судовому засіданні було встановлено, що малолітній ОСОБА_11 вказав, що ОСОБА_8 це тато його братика ОСОБА_8 . Він живе у АДРЕСА_2 і вони до нього привозять брата. Малолітній ОСОБА_11 , вказав, що його тато (обвинувачений ОСОБА_8 ) є поганим і свариться з його мамою і бабусею («він дуже капризний і дуже поганий і він всіх б`є; з моєю мамою і моєю бабусею. Я з ним взагалі не говорив, я тільки здоровався за руку з ним»).

Малолітній ОСОБА_11 вказав свідком яких подій він став: він грався на вулиці з братиком в пісочниці. Все було спокійно. Потім почалось щось, але я був на дворі. Мама була в хаті, баба була в машині. Мама сварилася з татом в хаті. Потім ОСОБА_8 вийшов з ножиком і з таким балончиком, щоб в очі запшикувати. Мама вискочила з вікна, а батько бабі попшикав в очі балончиком, баба закрила очі і бабі ножиком я не знаю скільки разів вткнув. Хлопчик також описав як виглядав сам ніж (« такий дерев`яна була ручка і сам залізний, тільки товстий»).ОСОБА_11 розповів, як обвинувачений батько ОСОБА_8 наносив удари ножем його мамі і що вона хотіла заховатися від нього в машині («в машину заховатися хотіла, закрити двері, ножиком маму, по руці і в серце прямо (показав це рукою); у мами ще очі були відкриті, вона ще повзла, а потім вже впала і очі були закриті. Мама лежала біля машини. А мама вся до голови була в крові»).

Малолітній ОСОБА_11 бачив як обвинувачений батько ОСОБА_8 біг з ножем до його бабусі, але як і куди завдавав ударів він не бачив («він біг до бабусі, бабуся сиділа в машині. На другу сторону, бо баба сиділа спереду. Я не бачив, напевно в серце чи голову (показує руками в ділянку серця і голови). Я тільки сидів в пісочниці, а в пісочниці глибоко було. Я тільки одним оком побачив, що він якийсь балончик дістав. До бабусі в машину і оце і балончиком пшикнув в очі, щоб не бачила, щоб очі пекли. Ще бабуся була жива трошечки. Баба лежала біля маленького ставочка на траві і вся футболка була в крові. Я дивився на бабу, вона лежала, а очі я не бачив чи відкриті чи закриті. Потім приїхала скора і неї забрала»).

Окрім того під час допиту малолітній ОСОБА_11 вказав, що обвинувачений батько ОСОБА_8 ( багато раз наносив удари ножем і мамі і бабусі,багато, я не знаю скільки, і бабусі так само не знаю скільки. В мами більше чим в бабусі, бо до бабусі один раз, а до мами два рази підбіг).

ОСОБА_11 повідомив, що він хотів врятувати маму, але не зміг («я вибіг, побіг до мами, спасати неї, але не спас. Хотів ОСОБА_8 відпихнути, але не зміг, не встиг, хотів відштовхнути, але не полупилось трошки»).

Коли хлопчик хотів врятувати маму, він підбіг до обвинуваченого батька ОСОБА_8 і той йому порізав руку ножем (коли він маму вбив, він випадково мене порізав (показує на руку). Я типу в машину застрибнув, а мама сиділа в машині, я там де руль, спереду. Я типу пригнув, а він хотів мамі в руку, щоб кісточку зламати і він випадково мені різнув. Не спеціально, а випадково . Ну він типк мамі хотів в руку засунути, але не попав і попав мені. Він хотів отак мамі руку відрізати, але попав мені, але не відрізав. В руці був сильний надріз, а тепер малюсінький).

Малолітній ОСОБА_11 вказав, що обвинувачений батько ОСОБА_8 замотував руку йому і просив вибачення («спочатку ОСОБА_8 ваточкою і бинтом, и потім лікар прийшов і замотав. Казав «вибачиш», я сказав так, я просто так сказав, не вибачаю його, просто так сказав, бо я боявся його»).

Зазначені досліджені у судовому засіданні докази підтверджують

факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_8 смерті двом особам: ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ,вчинене з особливою жорстокістю у присутності сина - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлені та досліджені судом у судовому засіданні докази - показання малолітнього потерпілого ОСОБА_11 у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус суд визнає належними та допустими з огляду на таке.

Для забезпечення обвинуваченому ОСОБА_8 права на справедливий суд в обставинах цього провадження, суд наводить детальні мотиви, чому - враховуючи як зміст, так і спосіб отримання - він вважає показання малолітнього ОСОБА_11 такими, що варті довіри і підтверджують стверджуванні стороною обвинувачення обставини.

Показання малолітнього ОСОБА_11 містяться у відеозаписі бесіди з психологом у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус 16 червня 2025 року. Досліджений доказ надавав суду можливість оцінити ці показання, у тому числі оцінити здатність дитини як запам`ятовувати, так і описувати події, а також спосіб отримання від неї показань, що - враховуючи вікові особливості дитини - є важливим фактором в оцінці надійності показань дитини. Враховуючи психологічні особливості, притаманні малолітньому віку потерпілого, суду для оцінки достовірності і надійності його показань суд ретельно проаналізував і прийняв до уваги, наскільки якісно було проведено опитування малолітнього ОСОБА_11 .

При цьому суд звертає увагу на особливості провадження щодо малолітніх свідків і потерпілих. Низка міжнародних договорів, ратифікованих Україною, і документи міжнародних органів, до яких належить Україна, надають особливе значення забезпеченню інтересів дитини під час кримінального процесу. Стаття 3 Конвенції ООН про права дитини передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до Керівних принципів ООН щодо судочинства у питаннях дітей-жертв і дітей-свідків злочинів кожна дитина має право на першочергову увагу якнайкращому забезпеченню своїх інтересів, включаючи право на захист і можливість гармонійного розвитку.

Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, вимагають від Держав-учасниць гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращим інтересам приділялась першочергова увага в усьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Пункт (е) частини 1 статті 35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства передбачає, серед іншого, що кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження.

Відповідно до пункту 49 Віденських керівних принципів держави повинні перевірити, оцінити і поліпшити, якщо це необхідно, стан доказового і процесуального права, що регулює становище дітей-свідків злочинів, аби у повному обсязі забезпечити захист їхніх прав, і що слід намагатися, наскільки можливо, не допускати прямих контактів між дитиною-жертвою і правопорушником під час процесу розслідування і кримінального переслідування, а також в ході судових слухань. Пункт 50 того ж документу визначає, що Держави мають розглянути питання про внесення змін, якщо в цьому є потреба, до своїх кримінально-процесуальних кодексів, щоб дозволити, зокрема, зняття показань дитини-свідка на відеоплівку і представлення їх до суду як офіційно визнаного доказу. Зокрема, службовцям поліції і прокуратури, суддям слід понад усе враховувати інтереси дитини, наприклад, під час поліцейських операцій і опитування дітей-свідків.

Судом встановлено, що допит малолітнього ОСОБА_11 проводився у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус - ОСОБА_37 . Остання, ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (диплом магістра з відзнакою НОМЕР_19 виданий Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки від 31 січня 2019 року; Сертифікат спеціаліста за спеціальністю «Клінічна психологія», виданий Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського від 29 лютого 2024 року №109.

Відповідно до постанови Старший слідчий в ОВС слідчого управління ГУНП у Волинській області від 16 червня 2025 року про залучення спеціаліста було залучено психолога у якості спеціаліста - психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю «Барнахус» - ОСОБА_37 , під час проведення допиту досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025030000000493 від 15 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 115 КК України та наведено перелік питань,які необхідно було вияснити під час допиту малолітнього ОСОБА_11 .

Відповідно до частини 2 статті 84 КПК процесуальними джерелами доказів є, крім іншого, показання, тобто відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту (стаття 95 КПК). Статті 93 КПК передбачає, що сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих дій, у цьому випадку - допиту. Слідчі дії, у тому числі допит, проводяться особами, уповноваженими проводити розслідування у кримінальному провадженні, хоча допит малолітньої або неповнолітньої особи вимагає присутності законного представника або психолога (стаття 226 КПК).

Для проведення психологічного дослідження малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для з`ясування психологічного стану на даний час та можливості давати пояснення, відповідно до свого віку та опитування ОСОБА_11 психологу ОСОБА_37 для досягнення мети були поставлені наступні завдання: 1.Провести спостереження за особливостями контакту з психологом; 2. Дослідити емоційно-вольову сферу для розуміння, чи може дитина давати пояснення, відповідно до свого віку; 3.Надати відповіді та поставлені слідством запитання;4.Визначити характер психотравми малолітнього ОСОБА_11 та методи психологічної допомоги.

Судом встановлено, що між психологом ОСОБА_37 та малолітнім ОСОБА_11 під час допиту були встановлені довірливі відносини. Психофізіологічний розвиток малолітнього відповідає віковим нормам. Хлопчик демонстрував загалом спокійну зовнішню поведінку. Він сидів рівно, не проявляв надмірної рухової активності, руки тримав між ногами. Контакт зі спеціалістом установив одразу і підтримував протягом усієї розмови. На запитання відповідав логічно, послідовно, орієнтувався в хронології подій, розповідав обставини, свідком яких став.Дитина описала обставини події відповідно віку, структура викладу інформації є логічною.

Не входячи на цьому етапі в питання допустимості згаданих вище доказів, Суд висновує, що показання малолітнього потерпілого мають істотне, якщо не вирішальне, значення для висновків суду щодо винуватості обвинувачено ОСОБА_8 .

Суд при цьому зауважує, що значний час під час допиту малолітнього ОСОБА_11 психолог ОСОБА_37 приділила увагу відносинам, що склалися між малолітнім та обвинуваченим. При цьому суд висновує, що малолітній ОСОБА_11 постійно відчував страх перед обвинуваченим ОСОБА_8 , ще раніше,навіть до самих подій, що відбулися.

Судом встановлено, що між психологом і дитиною під час допиту були довірливі відносини, що дитина відчувала себе в безпеці у присутності такої особи. Що відповідало пункту 64 Керівних принципів щодо правосуддя, дружнього до дітей. Яке передбачає, що при опитуванні дітей всі зусилля мають бути направлені на те, щоб діти надавали свідчення у найбільш сприятливому оточенні та за найсприятливіших умов, з урахуванням віку, зрілості та рівня розуміння, а також будь-яких труднощів, які вони можуть мати.

Суд також врахував підхід законодавця щодо використання показань з чужих слів при дотриманні умов, викладених у статті 97 КПК. Оскільки процесуальний закон допускає, що показання особи, яка не допитується в суді, можуть бути використані у вигляді переказу їх іншими особами, Суд не бачить підстав вважати, що показання такої особи, які вона давала поза судовим розглядом, але які були записані і автентичність яких підтверджена, мають бути безумовно виключені без достатньої уваги до факторів, які зумовили неможливість допиту такої особи в суді.

Також судом було з`ясовано, що під час допиту ОСОБА_11 не велися в присутності дитини розмови, які могли вплинути на її показання, та не використовувалися навідні запитання і було опитування зосереджено на тому, щоб дитина розповіла про події і надала деталі таких подій, а не лише повторила те, що вже комусь розповідала.

Зазначений детальний аналіз допиту малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який було проведено 16 червня 2025 рокуу приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус ОСОБА_37 та законного представника малолітньої дитини - його бабусі ОСОБА_38 , а також дослідженими у судовому засіданні: стенограма від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_11 та професійний висновок психолога-спеціаліста за результатами проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата проведення психологічної роботи з дитиною: 16 червня 2025 року; дата складання висновку: 03 липня 2025 року) виключило порушенням права на захист обвинуваченого ОСОБА_8 та відповідає гарантіям справедливого судового розгляду, особливо в умовах, коли сторона захисту позбавлена можливості використати перехресний допит. А зазначені вище докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 є належними та допустимими, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (постанова від 17 січня 2023 року справа № 753/13113/18,провадження № 51-6км21,постанова від 23 листопада 2021 року справа №369/1044/19,провадження № 51-2732км21,постанова від 04 березня2020 року справа № 332/2216/17, провадження № 51- 3416 км 19); (а.с.173-206 т.3)

- протоколом від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, який розташований за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Жабка, вул.Вишнева,25,із застосуванням безперервної відеофіксації, яка здійснювалася відеокамерою «Hikvizion DS-2DЕ2А404IW-DЕ3(С0)(S6)(С)», з використанням програми «ОВS Studio» та дослідженим у судовому засіданні диском з відеозаписом цього допиту малолітнього, проведеного у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус ОСОБА_37 та законного представника малолітньої дитини - його бабусі ОСОБА_38 , а також дослідженими у судовому засіданні: стенограма від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 та професійний висновок психолога - спеціаліста за результатами проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата проведення психологічної роботи з дитиною: 16 червня 2025 року; дата складання висновку: 01 липня 2025 року).

При цьому суд зазначає що відповідно до пункту 11 статті 615 КПК України судом було використано показання, отримані під час допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, що здійснювалися в умовах воєнного стану, та використані як докази в суді виключно у випадку коли хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відео фіксації.

А потерпілий малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його інший малолітній брат ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були безпосередніми свідками вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 вбивства покійних їх матері та бабусі. При цьому всі учасники кримінального провадження у судовому засіданні визнали за недоцільне здійснювати допит малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у судовому засіданні.

На підставі зазначених доказів у судовому засіданні було встановлено, що малолітній ОСОБА_8 був свідком події: «мій тато (обвинувачений ОСОБА_8 - примітка суду) взяв ножика, зарізав бабусю ОСОБА_14 і маму ОСОБА_13, а тато подзвонив до лікаря і поліцію. Поліція тата забрала. І тато випадково трошки зарізав, випадково попав ОСОБА_11 , зарізав просто трошки (показує на руку). І так зав`язалось, що ніхто в ту хату не ішов. Все. І дід приїхав. ОСОБА_50 і кричав на поліцію.

Тато (обвинувачений ОСОБА_8 - примітка суду) взяв ножика і бабусю ОСОБА_14 зарізати і маму ОСОБА_13 і тато казав ховайтесь в хату. І тато подзвонив в поліцію і скору. Скора приїхала і маму ОСОБА_13 забрала і бабу ОСОБА_14 ; а тата поліція забрала»).

Він і його братик бачив те, що сталось («угу і ОСОБА_11 . Вони просто лежали, ага, бачив, що кров тече, в мами і бабусі. Всюди. Я бачив на дворі, ми в пісочниці грались. Я плакав, а тато (обвинувачений ОСОБА_8 - примітка суду) зарізав бабусю і маму»).

Також малолітній ОСОБА_8 розповів як саме і куди обвинувачений ОСОБА_8 наносив удари ножем: «(тато просто чік-чік-чік-чік-чік-чік (показує рукою механізм нанесення ударів). Сюди, сюди, сюди (показує рукою на ляльці на тулуб, голову, нижні і верхні кінцівки). Мамі і бабусі ОСОБА_14 »).

Малолітній ОСОБА_8 розповів що відбувалось далі:«(ми вдома були і сиділи з татом(обвинувачений ОСОБА_8 - примітка суду), і з ОСОБА_8 і з ОСОБА_11 і поліція, і приїхала скора і так довго були і приїхали дві поліції, і ми бачили все так. Я просто був в мами ОСОБА_13 вдома, а мами ОСОБА_13 не було і бабусі ОСОБА_14 не було»).\В кінці розмови малолітній ОСОБА_8 сам повідомив, що вже розповів все :«(Я все тобі розказав»).

Зазначені досліджені у судовому засіданні докази підтверджують факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_8 смерті двом особам: ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , вчинене з особливою жорстокістю у присутності сина обвинуваченого - малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановлені та досліджені судом у судовому засіданні докази - показання малолітнього потерпілого ОСОБА_8 у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус суд визнає належними та допустими з огляду на таке.

Для забезпечення обвинуваченому ОСОБА_8 права на справедливий суд в обставинах цього провадження, суд наводить детальні мотиви, чому - враховуючи як зміст, так і спосіб отримання - він вважає показання малолітнього ОСОБА_8 такими, що варті довіри і підтверджують стверджуванні стороною обвинувачення обставини.

Показання малолітнього ОСОБА_8 містяться у відеозаписі бесіди з психологом у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус 16 червня 2025 року. Досліджений доказ надавав суду можливість оцінити ці показання, у тому числі оцінити здатність дитини як запам`ятовувати, так і описувати події, а також спосіб отримання від неї показань, що - враховуючи вікові особливості дитини - є важливим фактором в оцінці надійності показань дитини. Враховуючи психологічні особливості, притаманні малолітньому віку потерпілого, суду для оцінки достовірності і надійності його показань суд ретельно проаналізував і прийняв до уваги, наскільки якісно було проведено опитування малолітнього ОСОБА_8 .

У той же час ЄСПЛ вважає, що гарантії пункту 3 (d) статті 6 є особливим аспектом справедливого розгляду, і першочергова увага ЄСПЛ відповідно до частини 1 статті 6 полягає в оцінці загальної справедливості кримінального судочинства. Для такої оцінки ЄСПЛ розглядає процес у цілому, у тому числі спосіб, яким були отримані докази, враховуючи як права сторони захисту, так і інтереси суспільства та потерпілих у належному обвинуваченні і, якщо необхідно, права свідків.

Суд нагадує, що у цій справі йдеться про допит потерпілого малолітнього ОСОБА_8 , якому на час стверджуваного злочину було біля 5 років. Суд вже згадував численні міжнародні положення, які зобов`язують Україну ставитися з особливою увагою до інтересів дітей під час кримінального провадження (див. вище).

ЄСПЛ у рішеннях у справах Al-Khawaja та Schatschaschwili узагальнив свої підходи до впливу такої ситуації на справедливість розгляду в цілому.

Як зазначив ЄСПЛ, при застосуванні цих принципів слід відповісти на три питання: (1) чи існували вагомі причини для відсутності свідка і для допуску показань відсутнього свідка як доказів; (2) чи були показання відсутнього свідка єдиною чи вирішальною підставою для висновку про винуватість або мали суттєвий вплив на цей висновок; і (3) чи існували достатні врівноважуючи фактори, враховуючи суворі процесуальні гарантії, що компенсували ускладнення, з яким стикається сторона захисту в результаті допущення неперевірених перехресним допитом доказів і забезпечували, щоб розгляд справи у цілому був справедливим.

Також ЄСПЛ відзначав, що можливість допитати свідка обвинувачення, який відсутній під час судового розгляду, на стадії досудового розслідування є важливою процесуальною гарантією, яка може компенсувати ускладнення сторони захисту, що виникли внаслідок відсутності такого свідка під час судового розгляду.

Тому суд використав цей підхід при аналізі розгляду цієї справи при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що допит малолітнього ОСОБА_8 проводився у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус - ОСОБА_37 . Остання, ОСОБА_37 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (диплом магістра з відзнакою НОМЕР_19 виданий Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки від 31 січня 2019 року; Сертифікат спеціаліста за спеціальністю «Клінічна психологія», виданий Тернопільським національним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського від 29 лютого 2024 року №109.

Відповідно до постанови Старший слідчий в ОВС слідчого управління ГУНП у Волинській області від 16 червня 2025 року про залучення спеціаліста було залучено психолога у якості спеціаліста - психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю «Барнахус» - ОСОБА_37 , під час проведення допиту досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025030000000493 від 15 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 115 КК України та наведено перелік питань,які необхідно було вияснити під час допиту малолітнього ОСОБА_8 .

Відповідно до частини 2 статті 84 КПК процесуальними джерелами доказів є, крім іншого, показання, тобто відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту (стаття 95 КПК). Статті 93 КПК передбачає, що сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих дій, у цьому випадку - допиту. Слідчі дії, у тому числі допит, проводяться особами, уповноваженими проводити розслідування у кримінальному провадженні, хоча допит малолітньої або неповнолітньої особи вимагає присутності законного представника або психолога (стаття 226 КПК).

Для проведення психологічного дослідження малолітнього ОСОБА_8 для з`ясування психологічного стану на даний час та можливості давати пояснення, відповідно до свого віку та опитування ОСОБА_8 психологу ОСОБА_37 для досягнення мети були поставлені наступні завдання: 1. Провести спостереження за особливостями контакту з психологом; 2. Дослідити емоційно-вольову сферу для розуміння, чи може дитина давати пояснення, відповідно до свого віку; 3.Надати відповіді та поставлені слідством запитання;4.Визначити характер психотравми малолітнього ОСОБА_8 та методи психологічної допомоги.

Судом встановлено, що між психологом ОСОБА_37 та малолітнім ОСОБА_8 під час допиту були встановлені довірливі відносини. Психофізіологічний розвиток малолітнього відповідає віковим нормам. Бо дитина 4-5 років під час проведення опитування встановила емоційний контакт із психологом, підтримувала зоровий контакт. Мовлення розвинене відповідно до віку, дитина зв`язно викладала думки, описувала побачене. У розповіді використовувала звукозображальні вирази, характерні для дітей дошкільного віку, наприклад: «тато робив ножиком чік-чік-чік», без виявлення емоційної напруги або страху. Поведінка дитини відповідала віковим особливостям: спостерігалась помірна рухова активність (крутилась на стільці, підіймала та опускала ніжку, торкалася шортів), що свідчило про наявність внутрішнього емоційного напруження.

Під час опитування малолітній ОСОБА_8 у спокійному тоні описував події, свідком яких був, зокрема, вбивства матері та бабусі. Дитина описала насильницькі дії з емоційно нейтральною інтонацією, що не супроводжується страхом, сльозами чи тривогою.

Подібна реакція свідчить про емоційне дистанціювання, що є природним механізмом психологічного захисту у дітей. Водночас така поведінка може бути наслідком вікових особливостей сприйняття - дитина ще не до кінця усвідомила масштаб та незворотність подій, які відбулись.

Суд зауважує, що ОСОБА_8 відтворив обставини події послідовно, доступною для його віку мовою.

Не входячи на цьому етапі в питання допустимості згаданих вище доказів, Суд висновує, що показання малолітнього потерпілого мають істотне, якщо не вирішальне, значення для висновків суду щодо винуватості обвинувачено ОСОБА_8 .

Суд при цьому зауважує, що значний час під час допиту малолітнього ОСОБА_8 психолог ОСОБА_37 приділила увагу відносинам, що склалися між малолітнім та обвинуваченим.

Судом встановлено, що між психологом і дитиною під час допиту були довірливі відносини, що дитина відчувала себе в безпеці у присутності такої особи. Що відповідало пункту 64 Керівних принципів щодо правосуддя, дружнього до дітей. Яке передбачає, що при опитуванні дітей всі зусилля мають бути направлені на те, щоб діти надавали свідчення у найбільш сприятливому оточенні та за найсприятливіших умов, з урахуванням віку, зрілості та рівня розуміння, а також будь-яких труднощів, які вони можуть мати.

Суд також врахував підхід законодавця щодо використання показань з чужих слів при дотриманні умов, викладених у статті 97 КПК. Оскільки процесуальний закон допускає, що показання особи, яка не допитується в суді, можуть бути використані у вигляді переказу їх іншими особами, Суд не бачить підстав вважати, що показання такої особи, які вона давала поза судовим розглядом, але які були записані і автентичність яких підтверджена, мають бути безумовно виключені без достатньої уваги до факторів, які зумовили неможливість допиту такої особи в суді.

Також судом було з`ясовано, що під час допиту ОСОБА_8 не велися в присутності дитини розмови, які могли вплинути на її показання, та не використовувалися навідні запитання і було опитування зосереджено на тому, щоб дитина розповіла про події і надала деталі таких подій, а не лише повторила те, що вже комусь розповідала.

Зазначений детальний аналіз допиту малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який було проведено 16 червня 2025 року у приміщенні Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, у присутності психолога центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус ОСОБА_37 та законного представника малолітньої дитини - його бабусі ОСОБА_38 , а також дослідженими у судовому засіданні: стенограма від 16 червня 2025 року допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 та професійний висновок психолога- спеціаліста за результатами проведення допиту малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , (дата проведення психологічної роботи з дитиною: 16 червня 2025 р.; дата складання висновку: 01 липня 2025 року.) виключило порушенням права на захист обвинуваченого ОСОБА_8 та відповідає гарантіям справедливого судового розгляду, особливо в умовах, коли сторона захисту позбавлена можливості використати перехресний допит. А зазначені вище докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 є належними та допустимими, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (постанова від 17 січня 2023 року справа № 753/13113/18,провадження № 51-6км21, постанова від 23 листопада 2021 року справа №369/1044/19,провадження № 51-2732км21,постанова від 04 березня2020 року справа № 332/2216/17, провадження № 51- 3416 км 19); (а.с. 207-217 т.3)

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025030000000493 від 15 червня 2025 року, з якого вбачається, що 15 червня 2025 року, близько 19.00 год. обвинувачений ОСОБА_8 перебував на подвір`ї за місцем проживання, за адресою: АДРЕСА_2 . Під час конфлікту з колишньою дружиною ОСОБА_13 та тещею ОСОБА_14 , що виник між ними на фунті особистих довготривалих неприязних відносин, з мотивів особистої неприязні, обвинувачений керувався метою умисного протиправного заподіяння смерті двом особам з особливою жорстокістю. При цьому останній бажав завдати потерпілим нестерпного фізичного болю, усвідомлював значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, передбачив наслідки і бажав їх настання, умисно, із застосуванням холодної зброї, а саме ножа, наніс 24 (двадцять чотири) удари в ділянку шиї, тулуба ОСОБА_14 та 20 (двадцять) ударів в ділянку шиї, тулуба та верхніх кінцівок ОСОБА_13 . При нанесенні ударів ОСОБА_8 усвідомлював, що їх кількість та характер завдають ОСОБА_14 та ОСОБА_13 нестерпний фізичний біль і особливі страждання та свідомо бажав цього. Вищевказаними діями ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_14 тілесні ушкодження у вигляді 5 (п`яти) колото-різаних ран шиї, 12 (дванадцяти) тулуба, 7 (семи) верхніх кінцівок, з яких 9 (дев`ять) проникаючих у грудну порожнину, 2 (дві) з яких пошкоджують праву легеню, 5 (п`ять) - серце, 2 (два) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Причиною смерті ОСОБА_14 (покійної потерпілої) є множинні проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких остання померла на місці події. Вищевказаними діями обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_13 (покійній потерпілій) тілесні ушкодження у вигляді 3 (трьох) колото-різаних ран шиї, 15 (п`ятнадцяти) - тулуба, 2 (двох) - верхніх кінцівок, з них 10 (десять) проникаючих в грудну порожнину, 5 (п`ять) з яких пошкоджують ліву легеню, 3 (три) - серце, 2 (два) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Причиною смерті ОСОБА_13 є множинні проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких остання померла на місці події. (а.с. 1-4 т.3)

- рапортом від 15 червня 2025 року старшого інспектора чергового відділення поліції №2 Ковельського РУР ГУНП у Волинській області ОСОБА_54 про те, що надійшло повідомлення від обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що останній перебував за адресою о 15 червня 2025 року о 10.05 год. АДРЕСА_2. Заявник знаходився у схвильованому стані та повідомив, що наніс ножем удари тещі та жінці. Надалі вказав, що їх зарізав. Зі слів заявника, останні подавали ознаки життя. Під час телефонної розмови було чутно, що поруч є дитина. Заявник: номер тел.: НОМЕР_20.(а.с. 31-32 т.3)

- протоколом від 15 червня 2025 року огляду місця події та ілюстрованими таблицями до нього (фото1-42) та відео до нього. З якого слідує, що ніж (фото 24-26) був захований (фото 27-31), а на захованих ганчірках сліди крові (фото 36-37). (а.с. 34-59 т.3)

- протоколом від 16 червня 2025 року огляду трупа ОСОБА_13 (покійної потерпілої дружини обвинуваченого) та фото таблицями до нього. При огляді на тілі наявні наступні ушкодження: на передній поверхні шиї більше зліва відмічається 3 рани веретеноподібної форми, розмірами 2.5 на 0.5 см., кінці рани є гострі. Окрім цього виявлено рани овальної форми 5 з яких в районі лівої половини грудної клітки між 2 - 5 міжребіррям, орієнтовно розмірами 2,5 на 1 см. Рана розміром 2 на 1 см, в районі проекції мечи видного відростка грудин також рана в проекції середини грудини розміром 1 на 0,5 см і рана виявлена в лівій проекції між 10-11 ребер розміром 2,7 на 1 см. І також виявлена ранка в районі підключичній ділянці зліва. Праве передпліччя задня поверхня виявлено 2 рани неправильної овальної форми розмірами 2,5 на 1,5 см та 2,5 на 1 см, краї рани рівні кінці гострі. Між лопатковій ділянці по середині лінії відмічається також рана веретоподібної форми розміром 2,5 на 05 см, краї рани рівні кінці гострі, 2 рани по лопатковій лінії в проекції 7-9 ребер, 2 рани по середній пахвинній лінії та ще одна рана виявлена в лівій поперековій ділянці. Встановлено, що труп належить ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

З оглянутих матеріалів вбачається наявність випадків ударом ножа в один і той самий канал декілька разів. (а.с. 81-106 т.3)

- протоколом від 16 червня 2025 року огляду трупа ОСОБА_14 (покійної потерпілої тещі обвинуваченого) та фото таблицями до нього.

Під час огляду на тілі виявлено наступні ушкодження: на боковій поверхні шиї нижньої третини виявлено 2 рани веретеноподібної форми розмірами 2,5 на 0,3 см, 3 рана по селищній лінії шиї розмірами 2,5 на 0,4 см, 4 рана на лівій надключичній ділянці розміром 2,5 на 0,5 см, з якої витікає речовина бурого кольору. У вказаних ран краї рівні кінці гострі. На передній поверхні грудної клітки по середині лінії тіла в впрекції рукоятки грудини рана розміром 2,5 на 0,5 см, веренолодібної форми. В ділянці правої молочної залози виявлено 2 рани веретенолодібної форми розмірами 3 на 0,5 см інша на 3,5 на 0,5 см. В ділянці лівої молочної залози виявлено 5 ран ветенолодібної форми 3 з яких розмірами 3 на 0,5 см, 4 рана розміром 4 на 1 см, 5 рана розміром 3,5 на 1 см. По правій боковій поверхні грудної клітки по задній пахвинній лінії в проекції 7-8 ребер виявлено рану веретободібної форми розміром 3 на 0,5 см. Встановлено, що труп належить ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

З оглянутих матеріалів вбачається наявність випадків ударом ножа в один і той самий канал декілька разів (малюнки 15,16,22,24,25,27,27-30,31,33 пошкодження неправильної форми, що підтверджує факт удару ножем в одне і теж місце). (а.с. 107-137 т.3)

- СД диском з 6 файлами з аудіо записами голосових повідомлень потерпілої ОСОБА_13 , 1 аудіо файлом з голосовим повідомлення підозрюваного ОСОБА_8 , 2 скріншотами смс-переписок потерпілої ОСОБА_13 з свідком ОСОБА_19 та 3 фотокартками потерпілої ОСОБА_13 по кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №12025030000000493 від 15 червня 2025 року з яких вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 шляхом нецензурної лексики погрожував життю потерпілої покійної ОСОБА_13 . А остання боялася, переживала за своє життя. (а.с. 23-24 т.4)

- висновок експерта від 03 липня 2025 року № 413 судово-медичної експертизи стосовно малолітнього потерпілого ОСОБА_11 . Під час проведення судово-медичної експертизи (під час огляду) у ОСОБА_11 було виявлено тілесне ушкодження: рана на задній поверхні ділянки лівого ліктьового суглобу у верхній третині (на межі з нижньою третиною плеча). Дане тілесне ушкодження виникло в результаті прямої травмуючої дії гостро-ріжучого предмету. Не виключається можливість виникнення вищевказаного тілесного ушкодження в час вказаний в постанові та в протоколі допиту підеспертного, а саме 15 червня 2025 року. За ступенем тяжкості дане тілесне ушкодження відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Зазначена обставина вказує на вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_8 у присутності малолітньої дитини та заподіяння останній тілесних ушкоджень обвинуваченим. (а.с. 28-33т.4).

-висновком від 22 серпня 2025 року судово-медичної експертизи № 76

трупа ОСОБА_13 . При проведенні судово-медичної експертизи трупа виявлено наступні тілесні ушкодження: колото-різані рани шиї (три), тулуба (п`ятнадцять), верхніх кінцівок (дві). Загальна кількість колото-різаних ран двадцять (20). З них проникаючих в грудну порожнину - десять (10), п"ять (5) з яких пошкоджують ліву легеню, три (3) серце, дві (2) проникаючі без

пошкодження внутрішніх органів. Крім того, виявлено три (3) садна в ділянці колінних суглобів. Морфологічні особливості ран свідчать, що вони колото-різані, глибина раневих каналів коливається від 1.0-10 см. Виявлені ушкодження є прижиттєвими, виникли вони від дії леза клинка ножа, в короткий проміжок часу що вимірюється хвилинами перед смертю потерпілої, послідовно одне за одним. Між виявленими тілесними ушкодженнями на тілі ОСОБА_55 та її смертю є прямий причинний зв`язок.

Наявність у потерпілої колото-різаних ран на нижній третині по задній поверхні правого передпліччя може свідчити , що потерпіла захищалася, прикриваючись руками, а це можливо при нанесенні ударів в передню поверхню грудної клітки та шию. Враховуючи розташування на анатомічно різних ділянках тіла, та різнонаправленість раневих каналів ймовірно, що положення нападника по відношенню до потерпілої в процесі нанесення пошкоджень змінювалось, та могла знаходитись в будь-якому положенні за умови доступності тіла для пошкодження.

Причиною смерті громадянки ОСОБА_13 , є множинні проникаючі колото-різані поранення шиї. тулуба, що супроводжувались численними пошкодженнями внутрішніх органів з гострою крововтратою, що і є безпосередньою причиною смерті, на що вказують характерні патоморфологічні ознаки характерні для даного вид смерті виявлені при дослідженні та відображені в його описовій частині.

Зазначена обставина вказує на вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 протиправного заподіяння смерті двом особам з особливою жорстокістю. А кількість тілесних ушкоджень, які не співпадають із первинним оглядом місця події вказують на удари ножем в одне і теж місце. Велика кількість ударів ножем вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_8 свідомо наносив удари потерпілій для завдання останній максимальної болі. (а.с. 42-44 т.4).

- висновком від 22 серпня 2025 року судово-медичної експертизи № 77 трупа ОСОБА_14 . При проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_14 , виявлено наступні тілесні ушкодження: колото-різані рани шиї (п`ять), тулуба (дванадцять), верхніх кінцівок (сім). Загальна кількість колото-різаних ран двадцять чотири (24). З них: проникаючих в грудну порожнину дев`ять (9), дві (2) з яких пошкоджують праву легеню,

п ять (5) серце, дві (2) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів.

Морфологічні особливості ран свідчать, що вони колото-різані, глибина ранених каналів коливається від 1.0-10 см. Виявлені ушкодження є прижиттєвими, виникли вони від дії леза клинка ножа, в короткий проміжок часу , що вимірюється хвилинами перед смертю потерпілої, послідовно одне за одним. Між виявленими тілесними ушкодженнями на тілі ОСОБА_14 та її смертю є прямий причинний зв`язок.

Достовірно судити про порядок заподіяння ушкоджень складно, враховуючи їх велику кількість, розташування на анатомічно різних ділянках тіла, швидкість нанесення. Наявність у потерпілої колото-різаних ран на верхній третині по задній поверхні лівого передпліччя може свідчити . що потерпіла захищалася, прикриваючись руками, а це можливо при нанесенні ударів в передню поверхню грудної клітки та шию. Враховуючи розташування на анатомічно різних ділянках тіла, та різнонаправленість раневих каналів ймовірно що положення нападника по відношенню до

потерпілої в процесі нанесення пошкоджень змінювалось, та могла знаходитись в будь-якому положенні за умови доступності тіла для пошкодження.

Причиною смерті громадянки ОСОБА_14 є множинні проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувались численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, що і є безпосередньою причиною смерті, на що вказують характерні

патоморфологічні ознаки характерні для даного виду смерті виявлені при дослідженні та відображені в його описовій частині.

Зазначена обставина вказує на вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 протиправного заподіяння смерті двом особам з особливою жорстокістю. А кількість тілесних ушкоджень, які не співпадають із первинним оглядом місця події вказують на удари ножем в одне і теж місце. Велика кількість ударів ножем вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_8 свідомо наносив удари потерпілій для завдання останній максимальної болі. (а.с. 48-50 т.4).

- висновками: від 11 вересня 2025 року молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/103-25/8246/БД експерта Волинського НДЕКЦ МВС про встановлення генетичних ознак букального епітелію обвинуваченого ОСОБА_8 ; від 16 вересня 2025 року молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/103-25/8787/БД експерта Волинського НДЕКЦ МВС про встановлення генетичних ознак крові покійної потерпілої ОСОБА_13 та покійної потерпілої ОСОБА_14 ; від 11 вересня 2025 року молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/103-25/8788/БД експерта Волинського НДЕКЦ МВС про встановлення факту того, що саме вилученим ножем і було позбавлено життя ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с. 55-63,71-82,87-101 т.4).

- висновком від 26 червня 2025 року № 220 судово-психіатричної експертизи обвинуваченого ОСОБА_8 . Відповідно до нього:

1. ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії, однак повною мірою не міг керувати ними.

2. В даний час ОСОБА_8 страждає на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані нестійкої компенсації, може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

3. З урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними

та прогнозувати наслідки.

4. Наявний у ОСОБА_8 психічний розлад не позбавляє його можливості самостійно реалізувати своє право на захист.

5. Поняття «осудності» є категорією права, а тому її констатація виходить за межі компетенції даної експертизи.

6. ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

7. Запитання про здатність ОСОБА_8 за станом психічного здоров`я «давати будь-які показання та розуміти їх зміст» не може бути вирішене в межах даної експертизи через відсутність відповідних норм у законодавстві.

8. На час правопорушення ОСОБА_8 під впливом фізіологічного афекту чи іншого особливого природнього емоційного стану (як однієї з психологічних підстав сильного душевного хвилювання) не знаходився.

9. На час вчинення інкримінованих йому протиправних дій ОСОБА_8 не перебував у стані патологічного алкогольного чи наркотичного сп`яніння. (а.с. 108-111 т.4).

- висновками судово-медичної імунологічної експертизи: № 104 від 17 липня 2025 року;№ 106 від 25 липня 2025 року; № 107 від 08 серпня 2025 року; № 108 від 08 серпня 2025 року; № 111 від 01 серпня 2025 року; № 109 від 25 липня 2025 року; № 133 від 18 липня 2025 року вказують, що сліди крові на лезах ножа, шторах у кімнаті проживання обвинуваченого ОСОБА_8 належать останньому. Тобто після скоєння убивства обвинувачений зайшов до хати і його руки були у крові (а.с.114-115,119-122,126-128,132-137,141-146,150-154,158-162,166-168,171-172 т.4).

- висновками цитологічних експертиз експертів Волинського обласного бюро судово - медичної експертизи: № 143 від 06 серпня 2025 року; № 144 від 08 серпня 2025 року; № 145 від 08 серпня 2025 року № 146 від 08 серпня 2025 року; № 147 від 18 серпня 2025 року; № 148 від 18 серпня 2025 року; № 156 від 29 серпня 2025 року. Зазначені висновки вказують до причетність обвинуваченого ОСОБА_8 до вбивства. Бо на вилученому ножі були сліди крові померлих осіб. (а.с. 175-179,182-187,190-195,198-202,205-208,211-214,217-222 т.4).

- висновком від 22 вересня 2025 року № 108-МК експерта судово-медичної медико - криміналістичної експертизи Волинського обласного бюро судово-медичних експертиз. Відповідно до якого зазначили, що згідно медичної документації у громадянки ОСОБА_13 виявлено двадцять колото-різаних ран глибиною від 1 до 10 см. У громадянки ОСОБА_14 виявлено двадцять чотири колото-різаних рани з аналогічної глибиною раневих каналів. Усі колото-різані ушкодження у потерпілих утворилися від дії плаского колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа з лезом і обушком, причому максимальна ширина клинка в межах його поринання не менше 3,0 см і обушок з добре вираженими ребрами не менше 2,0мм( дані характеристики наявні у ножа наданого на експертизу.)

Колото-різані пошкодження у потерпілих ОСОБА_14 і ОСОБА_13 могли бути спричинені ножем наданим на дослідження - підтвердженням чому являються морфологічні ознаки пошкоджень , а також дані судово медичної імунологічної експертизи. Зазначений доказ вказує на знаряддя злочину - ніж. (а.с.242-254 т.4).

- висновком від 09 липня 2025 року № СЕ-19/103-25/8929-ХЗ експерта Волинського НДЕКЦ МВС експертизи зброї за експертною спеціальністю 3.3.«Дослідження холодної зброї». Наданий на дослідження ніж, який був вилучений 15.06.2025 під час огляду місця подія за адресою: АДРЕСА_2. належить до холодної клинкової зброї і є мисливських ножем загального призначення.(а.с.259-263 т.4).

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт скоєння обвинуваченим ОСОБА_8 умисного вбивства, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю.

Зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд сприяв змагальності сторін, які мали можливість самостійно обстоювати їхні правові позиції, права, свободи, законні інтереси, передбачені КПК України, сторони не були позбавлені права та можливості подавати до суду речі, документи, інші докази, заявляти клопотання, а також реалізувати інші права.

Також, суд сприяв рівності сторін у їх процесуальних правах, дослідив, проаналізував показання обвинуваченого ОСОБА_8 його захисників - адвоката ОСОБА_9 ,потерпілого, законного представника малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та його захисника, захисника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 ,сторони обвинувачення - прокурора, всі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням частині 2 статті 17 КПК України.

При цьому, суд констатує факт, що стороною захисту під час підготовчого судового засідання та судового розгляду не заявлялися клопотання щодо, витребування речей та документів в якості доказів.

Під час судового розгляду ухвалою від 04 лютого 2026 року Старовижівського районного суду клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_58 про витребування доказів - задовольнили.

Витребували від Ковельського міськрайонного суду в строк до 11 лютого 2026 року належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно потерпілої ОСОБА_13 (справа № 159/4503/24), постанова відносно останньої виносилась Ковельським міськрайонним судом 17 липня 2024 року, з наявними у справі відеозаписами.

Таким чином, учасники кримінального провадження були вільні у реалізації процесуальних прав сторони захисту.

Оцінивши надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень частини1 статті 337 КПК України, колегія суддів всебічно, повно й неупереджено дослідивши всі обставини кримінального провадження, вважає вищезазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне вбивство двох осіб та вчинене з особливою жорстокістю.

Згідно з усталеною правозастосовною практикою (постанова Верховного Суду України у справі 5-24кс15; постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду у провадженнях № 51-313км17, № 51-4716км18, №51-7637км18, № 51-1269км18, № 51-2031км18; постанова Великої Палати Верховного Суду у провадженні № 13-32кс18), а також відповідно до орієнтирів, наведених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров`я особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер, локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини у виді прямого або непрямого умислу, коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків.

На думку суду, твердження обвинуваченого ОСОБА_8 щодо того, що він не мав умислу на вбивство дружини ОСОБА_13 та тещі ОСОБА_14 та заперечення ним про вчинення злочину з особливою жорстокістю, з огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження є безпідставними та свідчать про задовільні реакції самозахисту від пред`явленого обвинувачення з метою уникнення відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України.

Згідно зі статтею 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_8 під час судового розгляду, яке він подав 17 грудня 2025 року, про призначення повторної,стаціонарної комплексної судово - психолого-психіатричної експертизи щодо нього. Бо доводи обвинуваченого і захисту зводилися до аргументів без конкретизації підстав, які б слугували для призначення експертиз, тим більше комплексної.

А, обвинувачений у клопотанні не зазначив, які додаткові дослідження варто провести, щоб доповнити (усунути неповноту) первинної експертизи сторони обвинувачення.

Окрім того, суд зауважує, що клопотання було подано обвинуваченим ОСОБА_8 17 грудня 2025 року. У клопотанні не було зазначено жодного з додатків та необхідності допиту свідків з цього приводу. Протягом всього цього часу як обвинувачений, так і його захисник, мали можливість надати суду додатки до цього клопотання. Одна цього не зробили. Тому подальше затягування розгляду справи суперечило вимогам закону щодо розумних строків та принципам справедливого правосуддя.

В той же час ухвалою від 04 лютого 2026 року Старовижівського районного суду клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_58 про виклик та допит експерта, задовольнили. Викликали у судове засідання 11 лютого 2026 року лікаря судово-психіатричного експерта ОСОБА_26 та експерта-психолога судового ОСОБА_27 , які проводили судово-психіатричну експертизу обвинуваченого ОСОБА_8 . Зазначені експерти були допитані в судовому засіданні.

Загалом будь ? яких переконливих даних, які б слугували підставою для призначення повторної стаціонарної комплексної судово - психолого - психіатричної експертизи обвинуваченим та стороною захисту не було наведено. Фактично доводи клопотання зводилися до незгоди з висновком експертизи № 220 від 26 червня 2025 року сторони обвинувачення, що не є підставою для призначення повторної, стаціонарної комплексної судово - психолого - психіатричної експертиз.

Оцінюючи сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, колегія суддів прийшла до висновку про достатність доказів щодо визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне вбивство двох осіб та вчинене з особливою жорстокістю.

Тому, на підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030000000493 від 15 червня 2025 року,відомостей наданих сторонами у судовому засіданні,дослідженими в судовому засіданні доказами, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, тобто, умисне вбивство двох осіб та вчинене з особливою жорстокістю,є доведеною в повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до частин 1, 6 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно з частиною 2 статті 8 КПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», колегія суддів при розгляді даного кримінального провадження враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема, викладену в рішеннях ЄСПЛ по справах «Кобець проти України», «Коробов проти України» та «Ушаков проти України» щодо концепції доведення вини «поза розумним сумнівом» та вважає, що стороною обвинувачення в повній мірі доведено винуватість обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення, належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами у кримінальному провадженні «поза розумним сумнівом», що також узгоджується із положеннями статті 94 КПК України, які в повній мірі дають змогу суду зробити переконливий висновок щодо притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого.

Згідно з частиною 1 статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини, статті 62 Конституції України і норм КПК України, кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина обвинуваченого у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.

Оцінюючи сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, колегія суддів прийшла до висновку про достатність доказів щодо визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне вбивство двох осіб та вчинене з особливою жорстокістю.

Тому суд висновує таке.

Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України.

Бо, аналіз наданих суду стороною обвинувачення доказів не дає підстав для сумніву у спрямованості умислу обвинуваченого ОСОБА_8 на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .. Про що переконливо свідчать кількість, характер, спосіб та локалізація нанесених ним тілесних ушкоджень обвинуваченим, інтенсивність, рішучість та динамічність його дій. Також суд бере до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_8 сам визнає убивство двох осіб. Однак заперечує обставину - вбивство з особливою жорстокістю.

Що стосується вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 умисного вбивства двох осіб з особливою жорстокістю то суд висновує таке.

Умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи складу кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України, слід враховувати, що така кваліфікація може мати місце лише в тому випадку, коли буде доведено, що спосіб позбавлення потерпілого життя свідчить про особливу жорстокість злочину і вона охоплювалась умислом винного. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку.

Тому суд для встановлення ознак особливої жорстокості в діях засуджених при позбавленні життя потерпілого повинен проаналізувати суб`єктивну сторону цього злочину і в такий спосіб з`ясувати ставлення винного не тільки до наслідків, але й до особливої жорстокості як до обставин, що обтяжують умисне вбивство.

До особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки, коли винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Отже, особливою жорстокістю слід вважати умисну дію (або бездіяльність), що супроводжує або наступає за насильницьким злочином, є необов`язковою для його вчинення і настання звичайних для злочину наслідків, що полягає в заподіянні потерпілому або його близьким додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання, тобто винний усвідомлює, що він вчиняє діяння, які є надмірними для досягнення злочинного наслідку та обирає спосіб вчинення злочину, який охоплює діяння зайві (надмірні) для вбивства потерпілого.

Вичерпний перелік дій, які би характеризували особливу жорстокість у розумінні пункту 4 частини 2 статті 115 КК України, сформувати неможливо, тому необхідно враховувати конкретні обставини справи, спосіб і характер позбавлення життя потерпілого.

Згідно пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 01 квітня 1994 року (із змінами та доповненнями) « Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я людини» умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (пункт 4 частина 2 стаття 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Судом встановлено, що відповідно висновку від 22 серпня 2025 року судово-медичної експертизи № 76 трупа ОСОБА_13 виявлено наступні тілесні ушкодження: колото-різані рани шиї (п`ять), тулуба (дванадцять), верхніх кінцівок (сім). Загальна кількість колото-різаних ран двадцять чотири (24). З них : проникаючих в грудну порожнину дев`ять (9), дві (2) з яких пошкоджують праву легеню,п ять (5) серце, дві (2) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів.

Морфологічні особливості ран свідчать, що вони колото-різані, глибина ранених каналів коливається від 1.0-10 см. Виявлені ушкодження є прижиттєвими, виникли вони від дії леза клинка ножа, в короткий проміжок часу , що вимірюється хвилинами перед смертю потерпілої, послідовно одне за одним. Між виявленими тілесними ушкодженнями на тілі ОСОБА_14 та її смертю є прямий причинний зв`язок.

Достовірно судити про порядок заподіяння ушкоджень складно, враховуючи їх велику кількість, розташування на анатомічно різних ділянках тіла, швидкість нанесення. Наявність у потерпілої колото-різаних ран на верхній третині по задній поверхні лівого передпліччя може свідчити . що потерпіла захищалася, прикриваючись руками, а це можливо при нанесенні ударів в передню поверхню грудної клітки та шию. Враховуючи розташування на анатомічно різних ділянках тіла, та різнонаправленість раневих каналів ймовірно що положення нападника по відношенню до

потерпілої в процесі нанесення пошкоджень змінювалось, та могла знаходитись в будь-якому положенні за умови доступності тіла для пошкодження.

Судом також встановлено, що висновком від 22 серпня 2025 року судово-медичної експертизи № 77 трупа ОСОБА_14 виявлено наступні тілесні ушкодження: колото-різані рани шиї (п`ять), тулуба (дванадцять), верхніх кінцівок (сім). Загальна кількість колото-різаних ран двадцять чотири (24). З них : проникаючих в грудну порожнину дев`ять (9), дві (2) з яких пошкоджують праву легеню, п ять (5) серце, дві (2) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів.

Морфологічні особливості ран свідчать, що вони колото-різані, глибина ранених каналів коливається від 1.0-10 см. Виявлені ушкодження є прижиттєвими, виникли вони від дії леза клинка ножа, в короткий проміжок часу , що вимірюється хвилинами перед смертю потерпілої, послідовно одне за одним. Між виявленими тілесними ушкодженнями на тілі ОСОБА_14 та її смертю є прямий причинний зв`язок.

Достовірно судити про порядок заподіяння ушкоджень складно, враховуючи їх велику кількість, розташування на анатомічно різних ділянках тіла, швидкість нанесення. Наявність у потерпілої колото-різаних ран на верхній третині по задній поверхні лівого передпліччя може свідчити . що потерпіла захищалася, прикриваючись руками, а це можливо при нанесенні ударів в передню поверхню грудної клітки та шию. Враховуючи розташування на анатомічно різних ділянках тіла, та різнонаправленість раневих каналів ймовірно що положення нападника по відношенню до

потерпілої в процесі нанесення пошкоджень змінювалось, та могла знаходитись в будь-якому положенні за умови доступності тіла для пошкодження.

А тому суд виснував, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив вбивство двох осіб із особливою жорстокістю. Бо всі тілесні ушкодження він заподіював жертвам,які доволі тривалий час відчувала біль та фізичні страждання, оскільки їх смерть настала не миттєво, і вони були живими певний проміжок часу. Спосіб позбавлення життя потерпілих (шляхом пошкодження внутрішніх органів) з урахування того, що під час та одразу після заподіяння ушкоджень вони були живими, вказує на те, що своїми діями засуджений заподіяв потерпілим особливих мук та страждань, що є ознаками особливої жорстокості.

Також суд виснував,що обвинувачений ОСОБА_8 розумів суспільну небезпеку своїх дій, можливі наслідки у вигляді смерті потерпілої та, бажаючи їх настання, діяв з особливою жорстокістю. Бо відповідно до висновку від 26 червня 2025 року № 220 судово-психіатричної експертизи обвинуваченого ОСОБА_8 останній на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії,однак повною мірою не міг керувати ними; з урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки.

Окрім того, допитаний у судовому засіданні експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив на запитання обвинуваченого ОСОБА_8 чи міг він усвідомлювати (розуміти) під час вчинення вбивства, що вчиняє він це з особливою жорстокістю, а саме що його дії завдають потерпілому особливих страждань експерт психіатр ОСОБА_26 ствердив таке.

Обвинувачений ОСОБА_8 під час вчинення вбивства з особливою жорстокістю розуміти міг, але останньому було складно стриматися. А стриматися він не міг.

Таким чином, з врахуванням сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, колегія суддів прийшла до висновку про достатність доказів щодо визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне вбивство двох осіб та вчинене з особливою жорстокістю. Що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (Постанова 22лютого 2024 року колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, справа 686/18983/19,провадження № 51-4791 км 23; Постанова від 02 вересня 2023 року колегії суддів судової палати Касаційного кримінального суду, справа 144/246/20).

Щодо призначення міри покарання.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 доводиться матеріалами справи. Просила врахувати лише часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 , відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючих відповідальність обставин: рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Тому просила суд визнати обвинуваченого ОСОБА_8 винним у скоєнні злочину, передбаченого пунктами 1,4 частини 2 статті 115 КК України, і призначити йому покарання: за пунктами 1,4 частини 2 статті 115 КК України у виді довічного позбавлення волі. На підставі частини 4 статті 70 КК України, враховуючи вирок від 21 травня 2026 року Старовижівського районного суду, остаточно призначити ОСОБА_8 довічне позбавлення волі. Строк відбування покарання рахувати з 15 червня 2025 року. Залишити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави до вступу вироку в законну силу. Стягнути з обвинуваченого процесуальні витрати на залучення експертів. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Арешт на майно- скасувати. Цивільний позов задовольнити повністю.

Потерпілий, законний представник малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та його захисника, захисника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 просили суд визнати ОСОБА_8 винним у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України та призначити йому покарання у виді довічного позбавлення волі. Запобіжний захід залишити без змін до набрання вироком законної сили. Цивільний позов задовольнити повністю.

Обвинувачений ОСОБА_8 щодо призначення покарання поклався на розсуд суду.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 просив суд не призначати покарання у виді довічного позбавлення волі та не застосовувати амбулаторне примусове лікування в місці відбування покарання. Просив суд призначити покарання у виді 10-13 років позбавлення волі.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 містять склад злочину, передбаченого пунктами 1,4 частини 2 статті 115 КК України, та суд кваліфікує їх за ознаками : умисне вбивство,тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю.

Як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Судом у судовому засіданні встановлено такі обставини стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 .

Відповідно висновку від 26 червня 2025 року № 220 судово-психіатричної експертизи обвинуваченого ОСОБА_8 : в даний час ОСОБА_8 страждає на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані нестійкої компенсації, може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; наявний у ОСОБА_8 психічний розлад не позбавляє його можливості самостійно реалізувати своє право на захист; ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації, міг усвідомлювати свої дії, однак повною мірою не міг керувати ними; з урахуванням індивідуально-психологічних (зазначених в експериментальній і обгрунтувальній частині експертизи), вікових, емоційних особливостей ОСОБА_8 спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки; на час правопорушення ОСОБА_8 під впливом фізіологічного афекту чи іншого особливого природнього емоційного стану (як однієї з психологічних підстав сильного душевного хвилювання) не знаходився; на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій ОСОБА_8 не перебував у стані патологічного алкогольного чи наркотичного сп`яніння; ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а.с. 108-111 т.4).

Тому суд висновує, що обвинувачений у порядку статті 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності. Бо хоча обвинувачений ОСОБА_8 на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій страждав на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані декомпенсації. Однак останній спроможний був розуміти характер і фактичний зміст власних діянь, але не міг керувати ними та прогнозувати наслідки; на час правопорушення ОСОБА_8 під впливом фізіологічного афекту чи іншого особливого природнього емоційного стану (як однієї з психологічних підстав сильного душевного хвилювання) не знаходився; на час вчинення інкримінованих йому протиправних дій ОСОБА_8 не перебував у стані патологічного алкогольного чи наркотичного сп`яніння.

Разом з тим до обвинуваченого ОСОБА_8 суду слід застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Що стосується міри покарання то суд висновує таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання колегія суддів, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до статті 3 Конституції України життя людини визнано найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити її життя.

Санкцією частини 2 статті 115 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до частини 1 статті 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, тобто лише тоді, коли воно встановлене у санкції статті, за якою засуджується особа (лише за вчинення злочинів, за які визначено покарання у виді довічного позбавлення волі), якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

А згідно з частиною 3 статті 374 КПК суду належить зазначити мотиви призначення покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину і полягає у передбаченому законом обмеженні прав та свобод обвинуваченого.

При призначенні покарання колегія суддів, зважаючи на вказані вимоги закону, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого пунктами. 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, яке відповідно до статті 12 КК України, є особливо тяжким злочином, з умисною формою вини, високий ступінь суспільної небезпечності цього злочину, виходячи з конкретних обставин його вчинення, невідворотність наслідків у виді смерті двох людей,вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах приходить до висновку про неможливість призначення ОСОБА_8 позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією норми матеріального права - довічного позбавлення волі за злочин, передбачений пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України.

Крім того судом враховано поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 під час розгляду справи в суді, де він свідомо показував свою зневагу до потерпілого ОСОБА_10 .

Зазначене свідчить про нехтування обвинуваченим ОСОБА_8 загальнолюдськими моральними цінностями, крайню зневагу до людського життя та вказують на виключну небезпеку його особи для суспільства.

Вказані обставини свідчать про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 , його небажання дотримуватися правил норм і моралі, які існують у суспільстві, нехтування ними за рахунок досягнення своїх егоїстичних життєвих потреб, про знецінення ним життя та здоров`я інших людей та не бажання змінитися на краще

На думку колегії суддів, обвинувачений ОСОБА_8 , у подальшому схильний вчинення особливо тяжкі злочини проти життя та здоров`я інших осіб.

Тому, з урахуванням обставин даної конкретної справи, характеру і ступеню суспільної небезпеки цього злочину, який посягнув на найцінніше - життя двох людей, особу винного, який належних висновків для себе не зробив, враховуючи позицію потерпілого ОСОБА_10 , колегія суддів дійшла висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 можливе лише в умовах реального відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої та обтяжуючих покарання обставин.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Суд висновує, що обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до статті 66 КК України є, що злочин учинено в стані обмеженої осудності.

Бо відповідно висновку від 26 червня 2025 року № 220 судово-психіатричної експертизи обвинувачений ОСОБА_8 в даний час страждає на емоційно-нестабільний розлад особистості в стані нестійкої компенсації, може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

А відповідно до вимог статті 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні їй покарання за вчинений злочин і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно з вимогами цієї норми кримінального закону та роз`ясненнями, які містяться в пунктах 6, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», суд, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин учинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляє обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховує його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання, яка надається при засудженні особи до позбавлення волі медичною службою кримінально-виконавчих установ.

Що ж стосується пом`якшуючої обставини - щирого каяття, то вона у обвинуваченого ОСОБА_8 відсутня. Бо щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_8 судовому засіданні судом не встановлено. Хоча в своєму останньому слові обвинувачений звернувся до потерпілого ОСОБА_10 , однак зазначив, що хоче вибачитися лише перед дітьми. Та в черговий раз вступив в суперечку з потерпілим.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20 квітня 2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.

Вказана форма пост кримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Поведінка ОСОБА_8 під час судового розгляду кримінального провадження, на переконання суду, не свідчить про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд.

Однак, поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 під час підготовчого та судового розгляду вказувала на те, що обвинувачений у вчиненому не розкаявся, не зробив для себе відповідних висновків, не оцінив об`ємно та системно негативних наслідків своїх дій. Конкретних дій, які вказували б на щире каяття, ним виконано не було, вину він визнав частково, оскільки заперечив вчинення убивства з особливою жорстокістю. Також, ОСОБА_8 навіть не намагався вибачитися перед потерпілим ОСОБА_10 під час численних судових засідань, та не було спроб навіть частково відшкодувати моральну шкоду потерпілому, хоча обвинувачений визнав позов потерпілого частково. Натомість обвинувачений ОСОБА_8 у судових засіданнях поводився агресивно до учасників процесу, часто вживав нецензурну лайку при цьому.

Як висловився Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 166/1065/18 (провадження № 51-3392 км19) та від 15 листопада 2021 року у справі № 199/6365/19 (провадження № 51-3198км21), розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Також слід зазначити, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінальних правопорушень або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням пост кримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у кримінальному правопорушенні не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдуванням своєї протиправної поведінки.

Водночас обвинувачений ОСОБА_8 своєю поведінкою у судовому засіданні заперечив наявність у нього щирого каяття у скоєному, свою вину визнав лише частково, цивільний позов визнав частково, покликався на те, що йому морально та емоційно важко відтворювати події.

Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 не враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття. Що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (Постанови від 22 березня 2018 року, справа № 759/7784/15-к , від 18 вересня 2019 року, справа № 166/1065/18,провадження № 51-3392 км19, від 15 листопада 2021року, справа № 199/6365/19,провадження № 51-3198км21).

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 у відповідності до статті 67 КК України є: рецидив злочинів, вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини, вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Бо раніше був судимий: 21 травня 2026 року Старовижівським районним судом Волинської області за частиною 1 статті 246 КК України до одного року обмеження волі.

Суд враховує також, що ОСОБА_8 українець, громадянин України, одружений, має задовільну характеристику за місцем проживання, за місцем проживання на обліку у лікаря психіатра чи лікаря нарколога не перебуває, за допомогою не звертався (довідка від 25 травня 2025 року № 231/01.13 Комунального підприємства «Ратнівський центр первинної медичної допомоги» Ратнівської селищної ради ).

Таким чином, колегія суддів беззастережно вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_8 слід визначити в межах санкції статті пунктів 1, 4 частини 2 статті 115 КК України, за якою кваліфіковано кримінальне правопорушення, у виді довічного позбавлення волі, оскільки, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, колегія суддів переконана, що таке покарання є справедливим та необхідним для виправлення останнього.

Бо обвинувачений ОСОБА_8 вчинив умисне протиправне заподіяння смерті двом людям з особливою жорстокістю, виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, попередження нових кримінальних правопорушень. На переконання суду саме таке покарання відповідатиме справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечить спів розмірність діяння та кари, а також відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

На підставі частини 4 статті 70 КК України ОСОБА_8 слід призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком від 21 травня 2026 року Старовижівського районного суду, яким засуджено останнього у виді одного року обмеження волі, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком та остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Окрім того, суд враховує висновок від 26 червня 2025 року № 220 судово-психіатричної експертизи обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до якого ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а.с. 108-111 т.4).

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що до обвинуваченого ОСОБА_8 слід застосувати примусові заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Бо згідно статті 20 КК України визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні їй покарання за вчинений злочин і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно з вимогами цієї норми кримінального закону та роз`ясненнями, які містяться в пунктах 6, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», суд, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин учинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляє обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховує його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання, яка надається при засудженні особи до позбавлення волі медичною службою кримінально-виконавчих установ.

Саме таке покарання буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченим нових злочинів, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених статтею 6 Конвенції. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Вироком від 21 травня 2026 року Старовижівського районного суду ОСОБА_8 визнали винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 КК України, й призначили йому покарання за даною статтею кримінального закону у виді одного року обмеження волі.

Речові докази: бензопила марки «марки «Stihl-180», напильник та ключ до бензопили, сокира, вісім зрізів пнів, чотири зрізи колоди дерев породи «Сосна», колоди дерев породи « Сосна» кількістю -53 шт. по 1,25 м кожна, загальним об`ємом 3,38 м куб., що є знаряддям кримінального правопорушення, відповідно до статей 96-1, 96-2 КК України конфіскували у власність держави.

При цьому суд зазначає, що за своєю правовою природою спеціальна конфіскація належить до інших заходів кримінально-правового характеру (розділ XIV «Інші заходи кримінально-правового характеру» Загальної частини КК).

У рішенні № 1-р/2022 від 30 червня 2022 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України (щодо спеціальної конфіскації) Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), статті 96-1, 96-2 КК, при цьому, серед іншого вказав, що спеціальна конфіскація не є видом кримінального покарання, тому її застосування, зокрема, примусове безоплатне вилучення майна у недобросовісної третьої особи, на підставі судового рішення (вирок, ухвала), не є притягненням до кримінальної відповідальності.

Системно-структурний аналіз положень КК України свідчить про те, що за своєю правовою природою спеціальна конфіскація не є покаранням, а належить до інших заходів кримінально-правового характеру, які полягають у передбачених законом обмеженнях прав і свобод особи, що не мають карального навантаження, а спрямовані на забезпечення безпеки суспільства шляхом реалізації превентивної мети - утримання винних від скоєння нових протиправних діянь та усунення умов, які сприяють їх вчиненню.

Отже, спеціальна конфіскація є заходом процесуального примусу, який обтяжує становище особи. Тому при застосуванні інституту спеціальної конфіскації слід дотримуватися принципу справедливого балансу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання прав потерпілого.

Тому суд висновує, що застосування спеціальної конфіскації у вироку від 21 травня 2026 року Старовижівського районного суду стосовно ОСОБА_8 по вказаним вище речовим доказам не є додатковим покаранням і не підлягає врахуванню при винесенні даного вироку із застосуванням статті 71 КК України. Що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (Постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 жовтня 2019 року ,справа № 760/5853/18,провадження № 51-716км19; постанова від 16 вересня 2024 року Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, справа № 183/4229/23, провадження № 51-5837 кмо 23).

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Щодо заявленого цивільного позову

03 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_10 (Позивач 1) та законний представник (опікун) малолітніх:ОСОБА_11 (Позивач2) та ОСОБА_8 (Позивач 3) звернулися до Старовижівського районного суду із позовною заявою про відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення до ОСОБА_8 . Просили суд задовольнити позовну заяву та стягнути: - з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - дружини ОСОБА_14 ; - з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - доньки ОСОБА_13 ; - з ОСОБА_8 на користь на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 ; з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 ; з ОСОБА_8 на користь на користь ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 41 000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 15 червня 2025 року, близько 19 год., відповідач ОСОБА_8 , в порушення вимог статті 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», перебував на території приватного домоволодіння за місцем проживання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Тоді ж, під час конфлікту на побутовому ґрунті з колишньою дружиною ОСОБА_13 та її матір`ю ОСОБА_14 останній керувався метою умисного протиправного заподіяння смерті двом особам. При цьому ОСОБА_8 усвідомлював значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, передбачив наслідки та бажав їх настання, умисно наніс не менше 19 ударів ножем в ділянку грудної клітки ОСОБА_13 . Останній спричинив тілесні ушкодження у вигляді множинних колото - різаних ран, що призвели до смерті ОСОБА_13 . Після чого умисно наніс не менше 12 ударів ножем в ділянку грудної клітки ОСОБА_14 . Чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді множинних колото-різаних ран, від яких вона померла на місці.

Таким чином, Позивач 1 ( ОСОБА_10 ) вказав, що відповідач ( ОСОБА_8 ) умисно протиправно заподіяв смерть (умисне вбивство) двох і більше осіб, вчинене з особливою жорстокістю, тобто скоїв злочин, передбачений пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України.

ОСОБА_10 зазначив, що відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

ОСОБА_10 ( Позивач 1 ), ІНФОРМАЦІЯ_9 , є чоловіком ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 квітня 1991 року, а також являється батьком ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 15 квітня 1998 року.

Окрім цього, ОСОБА_11 (Позивач 2), ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , являються дітьми ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 31 жовтня 2017 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 19 квітня 2018 року, а також свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 19 листопада 2019 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 09 грудня 2021 року, відповідно.

Після подій вбивства обвинуваченим ОСОБА_8 потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_13 , серія НОМЕР_8 , від 17 червня 2025 року а/з № 421; рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2020 року, справа № 159/4957 /20, провадження №2/159/1198/20, про позбавлення ОСОБА_61 батьківських прав відносно сина ОСОБА_11 ; ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 161/11756/25, провадження № 1-кс/161/3561/25 щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 по кримінальному провадженню № 1202503000000493 від 15 червня 2025 року, виконавчий комітет Ковельської міської ради прийняв рішення «Про призначення опікуна над дітьми» від 30 червня 2025 року № 218, яким вирішив: 1.Встановити малолітній дитині ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 2.Встановити малолітній дитині ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування, на період обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , батька дитини. 3.Призначити ОСОБА_10 опікуном малолітнього онука ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 4.Призначити ОСОБА_10 опікуном малолітнього онука ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на період обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .

Позивач 1 ( ОСОБА_10 ) вказав, що відповідно до частини 1 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками (частина 2 статті 128 КПК України).

Тому, ОСОБА_10 вказав у позовній заяві,що є потерпілим, а також законним представником (опікуном) малолітніх потерпілих (своїх онуків) ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , за дорученням якого в інтересах самого ОСОБА_10 , а також в інтересах його малолітніх онуків діє адвокат - ОСОБА_12 .

Окрім того, Позивач 1 ( ОСОБА_10 ) зазначив у позовній заяві, що 23 червня 2025 року між адвокатом ОСОБА_12 та ОСОБА_10 уклали договір про надання правничої допомоги, яким передбачено, зокрема, представництво інтересів потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні та після подання відповідних документів, передбачених частиною 1 статті 50 КПК України адвокат ОСОБА_12 є представником потерпілого ОСОБА_10 .

Тому, Позивач 1 ( ОСОБА_10 ),Позивач 2 (малолітній ОСОБА_11 ), Позивач 3 (малолітній ОСОБА_8 ) просили суд задовольнити позовну заяву та стягнути:

- з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - дружини ОСОБА_14 ;

- з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - доньки ОСОБА_13 ;

- з ОСОБА_8 на користь на користь ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 ;

- з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 ;

- з ОСОБА_8 на користь на користь ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 41 000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

24 серпня 2026 року представник потерпілих та позивачів - адвокат ОСОБА_12 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. А саме збільшив розмір грошових коштів з раніше заявленої 41000 грн. до 170000 грн. В обгунтування збільшених вимог додав суду копії: акту № 1 від 16 вересня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акт від 07 жовтня 2025 року про попередню оплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат № 2 від 07 жовтня 2025 року; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 23 червня 2025 року № 23-06-25/05 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акту № 2 від 19 грудня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 3 від 20 січня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 3 від 01 травня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 4 від 04 травня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 4 від 24 серпня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрат; виписку Монобанку від 23 серпня 2026 року; детальний опис робіт від 24 серпня 2026 року на суму 170 000 грн.

Обвинувачений ОСОБА_8 (Відповідач за позовом) позовну заяву про відшкодування матеріальної та моральної шкоди визнав частково.

Зокрема:

-позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_8 на користь

ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1500000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - дружини ОСОБА_14 - визнав повністю;

-позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_8 на користь

ОСОБА_10 , грошові кошти у розмірі 1500000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - доньки позивача ОСОБА_13 - визнав повністю;

-позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_8 на користь

малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти у розмірі 2000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 - визнав повністю;

- позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_8 на користь малолітнього на користь малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові кошти у розмірі 2000000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - матері ОСОБА_13 - визнав повністю;

-позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_8 на користь

ОСОБА_10 ,грошові кошти у розмірі 170 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - не визнав. Визнав в розмірі 41 000,00 грн.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримав в частині часткового визнання позову свого підзахисного.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_10 , просила суд їх задовольнити.

Представник потерпілого, законного представника потерпілого, законного представника малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та представника батька малолітнього ОСОБА_11 - ОСОБА_61 (він же законний представник малолітнього ОСОБА_11 ), захисник малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_10 , просив суд їх задовольнити.

Потерпілий, законний представник малолітнього ОСОБА_8 - (позивач 1) ОСОБА_10 у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги, просив суд їх задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи в частині цивільного позову суд висновує таке.

Цивільний позов про відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення до обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає вирішенню в порядку статті 128 КПК України з урахуванням наступних норм законодавства.

Відповідно до статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 5 статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Як зазначено в частині 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом під час розгляду цивільного позову встановлено у судовому засіданні таке.

Обвинувачений ОСОБА_8 15 червня 2025 року біля 19 год. 00 хв. (більш точніший час не встановлено) з одного боку та його колишня дружина ОСОБА_13 і теща ОСОБА_14 з іншого боку перебували на подвір`ї домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Тоді ж на ґрунті особистих довготривалих неприязних відносин відбувся між ними конфлікт (у розумінні пункту З частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству»). Під час конфлікту в обвинуваченого ОСОБА_8 виник прямий умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , вчинений з особливою жорстокістю.

Обвинувачений ОСОБА_8 реалізував свій умисел, перебував у тому ж місці, в той же час, що зазначені вище. Останній усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачив настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді настання смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та бажав їх настання, з мотивів особистої неприязні. Обвинувачений ОСОБА_8 мав на меті умисно та протиправно заподіяти смерть двом особам з особливою жорстокістю. При цьому посягнув на найвищу соціальну цінність - життя людини та бажав завдати потерпілим покійним ОСОБА_13 та ОСОБА_14 нестерпного болю та страждань. Бо, обвинувачений ОСОБА_8 підійшов до останніх та, тримаючи у руках холодну зброю, а саме ніж, який мав при собі, наніс лезом вказаного ножа 24 (двадцять чотири) удари в ділянку шиї, тулуба ОСОБА_14 та 20 (двадцять) ударів в ділянку шиї, тулуба та верхніх кінцівок ОСОБА_13 .

При нанесенні ударів ОСОБА_8 усвідомлював, що їх кількість та

характер завдають покійним потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 нестерпного фізичного болю і особливих страждань та свідомо бажав цього.

Вищевказаними ударами ножа обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_14 тілесні ушкодження у вигляді 5 (п`яти) колото-різаних ран шиї, 12 (дванадцяти) ран тулуба, 7 (семи) ран верхніх кінцівок. А всього 24 ножові поранення. З яких: 9 (дев`ять) проникаючих у грудну порожнину, 2 (дві) з яких пошкоджують праву легеню, 5 (п`ять) - серце, 2 (два) проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Тобто завдав множині проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких остання померла на місці події. При цьому були випадки попадання у рану в одне і теж місце декілька раз.

Тілесні ушкодження у вигляді множинних проникаючих колото- різаних поранень шиї, тулуба, що супроводжувались численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_14 .

Крім того, зазначеними вище ударами ножа обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв тоді ж покійній потерпілій ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді 3 (трьох) колото-різаних рани шиї, 15 (п`ятнадцяти) ран - тулуба, 2 (двох) ран - верхніх кінцівок. А всього 20 ножових поранень. З яких: 10 (десять) проникаючих ран у грудну порожнину, 5 (п`ять) ран з яких пошкоджують ліву легеню, 3 (три) рани - в серце, 2 (дві) рани проникаючі без пошкодження внутрішніх органів. Тобто заподіяв останній множинні проникаючі колото-різані поранення шиї, тулуба, що супроводжувалися численними пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, від яких покійна потерпіла ОСОБА_13 померла на місці події. . При цьому були випадки попадання у рану в одне і теж місце декілька раз.

Тілесні ушкодження у вигляді множинних проникаючих колото- різаних поранень шиї, тулуба, що супроводжувались численними

пошкодженнями внутрішніх органів та гострою крововтратою, перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_13 .

Судом під час розгляду кримінального провадження встановили ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України за ознаками : умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю.

Судом також встановлено, що ОСОБА_10 (Позивач 1), ІНФОРМАЦІЯ_9 , є чоловіком ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 квітня 1991 року, а також являється батьком ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 15 квітня 1998 року.

Окрім цього, ОСОБА_11 (Позивач 2), ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , являються дітьми ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 31 жовтня 2017 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 19 квітня 2018 року, а також свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 19 листопада 2019 року та свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 09 грудня 2021 року, відповідно.

Після вбивства 15 червня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_8 потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про смерть ОСОБА_13 , серія НОМЕР_8 , від 17 червня 2025 року а/з № 421; рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2020 року, справа № 159/4957 /20, провадження №2/159/1198/20, про позбавлення ОСОБА_61 батьківських прав відносно сина ОСОБА_11 ; ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 161/11756/25, провадження № 1-кс/161/3561/25 щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 по кримінальному провадженню № 1202503000000493 від 15 червня 2025 року, виконавчий комітет Ковельської міської ради прийняв рішення «Про призначення опікуна над дітьми» від 30 червня 2025 року № 218, яким вирішив: 1.Встановити малолітній дитині ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 2.Встановити малолітній дитині ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування, на період обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , батька дитини. 3.Призначити ОСОБА_10 опікуном малолітнього онука ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 4. Призначити ОСОБА_10 опікуном малолітнього онука ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на період обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками (частина 2 статті 128 КПК України). Що Позивач 1 - ОСОБА_10 і зробив.

Тому суд погоджується із тим, що ОСОБА_10 є потерпілим, а також законним представником (опікуном) малолітнього потерпілого (свого онука) ОСОБА_8 , за дорученням якого в інтересах самого ОСОБА_10 , а також в інтересах його малолітнього онука діє адвокат - ОСОБА_12 .

Що стосується представництва малолітнього ОСОБА_11 , то суд зазначає таке.

09 лютого 2026 року до суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_12 щодо залучення у кримінальному провадженні законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 - його батька ОСОБА_61 .

Своє клопотання мотивував тим, що малолітній потерпілий ОСОБА_11 являється рідним сином ОСОБА_61 . Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_61 поновлено у батьківських правах щодо сина ОСОБА_11 . Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 08 січня 2026 року № 34 звільнено ОСОБА_10 від обов`язків та повноважень опікуна над малолітнім онуком ОСОБА_11 .

Ухвалою Старовижівського районного суду від 11 лютого 2026 року клопотання адвоката ОСОБА_12 - задовольнили. Звільнили ОСОБА_10 від обов`язків законного представника малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та залучили в якості законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_11 його батька - ОСОБА_61 .

Окрім того, батько ОСОБА_64 малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 09 лютого 2026 року уповноважили адвоката ОСОБА_12 бути їх представниками у суді відповідно до ордерів серії АА № 1676287 та 1676288.

Тобто представником ОСОБА_61 та представником малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є як у кримінальному провадженні так і під час цивільного провадження під час розгляду цивільного позову є адвокат ОСОБА_12 .

Також судом встановлено,що ухвалою від 06 травня 2026 року Старовижівського районного суду замінили законного представника малолітнього позивача ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_10 на належного законного представника малолітнього позивача ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_61 (його батька).

Окрім того, судом встановлено, що Позивач 1 ( ОСОБА_10 ) 23 червня 2025 року між адвокатом ОСОБА_12 та ОСОБА_10 уклали договір про надання правничої допомоги, яким передбачено, зокрема, представництво інтересів потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні та після подання відповідних документів, передбачених частиною 1 статті 50 КПК України адвокат ОСОБА_12 є представником потерпілого ОСОБА_10 .

Переходячи до обґрунтування розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам протиправними діями відповідача ОСОБА_8 , суд бере до уваги не лише положеннями чинного законодавства України, а й судову практику його застосування, враховує практику Верховного Суду з цього питання та практику ЄСПЛ.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».

Статтею 16 ЦК України також передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із вимогами ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частиною 2 статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, наданих в пунктах 5,7 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами внесеними постановою № 5 від 25. Травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Так, у відповідності із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28. Травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

При задоволенні позову у повному обсязі суд бере до уваги професійний висновок психолога-спеціаліста Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради, наявний в матеріалах кримінального провадження та досліджений у судовому засіданні. Відповідно до цього висновку у малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час проведення опитування в Центрі комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, спостерігались виражені ознаки психотравматизації. В ході опитування дитина без видимих ознак страху чи афективного напруження розповідав обставини, пов`язані з вбивством матері та бабусі, свідком чого він був. Хлопчик описував сцени з деталями (наявність ножа, крові, дії ОСОБА_8), при цьому не виявляв сліз, не кричав, його мовлення залишалось контрольованим. Така відсутність зовнішнього емоційного реагування на травматичний зміст розповіді може бути ознакою емоційного шоку, дисоціації або реакції замороженості, які характерні для дітей у стані гострої психотравматизації. Дитина у віці 7 років вже починає розуміти, що смерть - це назавжди, і що померлі не повертаються. Його вислів: «побіг до мами, спасати неї, але не спас» - є чітким показником розуміння незворотності смерті і власної безпорадності. За словами дитини, під час подій, свідком яких він став, у нього виникало відчуття утрудненого дихання, з`являлось відчуття, що він «задихається». Така реакція є типовою гострою соматичною реакцією організму на психотравмуючу ситуацію, що свідчить про інтенсивний рівень стресу, страху та внутрішнє емоційне перевантаження в момент події. Рекомендовано: 1) забезпечення стабільного безпечного середовища; 2) надати консультативну підтримку сім`ї щодо взаємодії з дитиною; 3) робота з психологом (психотерапевтом) з метою опрацювання психотравмуючого досвіду (ігрова терапія, арт-терапія, казкотерапія); 4) у разі виникнення поведінкових або емоційних розладів - консультація дитячого психіатра.

Окрім цього, суд враховує професійний висновок психолога-спеціаліста Центру комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради, наявний в матеріалах кримінального провадження та досліджений у судовому засіданні. Згідно цього висновку у малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час проведення опитування в Центрі комплексної реабілітації «Фенікс» за моделлю Барнахус, не спостерігалось ознак психотравми. Однак, сама ця подія є психотравмуючою і може мати відтерміновані наслідки. Поведінка та особливості опису подій свідчать про те, що дитина ще не повною мірою усвідомила серйозність та незворотність втрати, що характерно для її віку. Дитина описує насильницькі дії з емоційно нейтральною інтонацією, що не супроводжується страхом, сльозами чи тривогою. У поведінці хлопчика спостерігаються ознаки емоційного дистанціювання у відповідь на психотравмуючі події. Це виконує функцію психологічного самозахисту: дитина, не маючи достатнього ресурсу для осмислення і переживання болісного досвіду, ніби «відключає» почуття, щоб уникнути внутрішнього перевантаження. Це не є ознакою байдужості, а свідчить про психотравмуючий вплив подій, які перевищують емоційні можливості дитини цього віку. Рекомендовано: 1) забезпечення стабільного безпечного середовища; 2) надати консультативну підтримку сім`ї щодо взаємодії з дитиною; 3) робота з психологом (психотерапевтом) з метою опрацювання психотравмуючого досвіду (ігрова терапія, арттерапія, казкотерапія); 4) у разі виникнення поведінкових або емоційних розладів - консультація дитячого психіатра.

Отже, страждання дітей - ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у зв`язку зі смертю матері - ОСОБА_13 обґрунтовуються втратою найближчої людини, що спричиняє психоемоційні травми, почуття страху, провини, самотності та розгубленості, а також порушення стабільності в житті. Ці страждання є природною реакцією на глибоку втрату, яка може проявлятися через тривогу про майбутнє, почуття безпорадності, а також можливі страхи за безпеку інших близьких. Заподіяння смерті їх матері відповідачем ОСОБА_8 , який є вітчимом та батьком, відповідно, тільки посилює страждання і біль дітей від втрати найріднішої людини. Це у свою чергу вимагає докладання певних зусиль від оточуючих, зокрема їх дідуся, для налагодження порушеного звичайного ритму їх життя.

А тому суд висновує, щодо задоволення позовних вимог стосовно заявленого розміру відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

Що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21; Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року в справі № 309/3659/21 (провадження № 61-3329св25).

Щодо відшкодування майнової (матеріальної) шкоди як компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що Позивач 1 ( ОСОБА_10 ) 23 червня 2025 року та адвокат ОСОБА_12 уклали Договір про надання правничої допомоги № 23-06-25/05, яким передбачено, зокрема, представництво інтересів потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні та після подання відповідних документів, передбачених частиною 1 статті 50 КПК України адвокат ОСОБА_12 є представником потерпілого ОСОБА_10 .

Відповідно до додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги № 23-06-25/05 від 23 червня 2025 року сторони визначили розмір,порядок,умови сплати гонорару та фактичних витрат.

Згідно пункту 2 додаткової угоди до Договору Клієнт ( ОСОБА_10 ) оплачує Адвокату за ставкою 4 100,00 грн. за одну годину.

Відповідно до Акту про попередню виплату гонорару та/або компенсацію можливих втрат № 1 від 27 червня 2025 року загальна вартість попереднього гонорару склала 41 000,00 грн. Що підтверджується квитанцією про оплату ОСОБА_10 зазначеної суми.

Вказана сума у розмірі 41 000,00 грн. підтверджується також актом про надану практичну допомогу та фактичні витрати №1 від 16 вересня 2025 року та попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. ( а.с.147-156 т.2)

Окрім того, 24 серпня 2926 року представник потерпілих та позивачів - адвокат ОСОБА_12 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. А саме збільшив розмір грошових коштів з раніше заявленої 41000 грн. до 170000 грн. В обгунтування збільшених вимог додав суду копії: акту № 1 від 16 вересня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акт від 07 жовтня 2025 року про попередню оплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат № 2 від 07 жовтня 2025 року; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 23 червня 2025 року № 23-06-25/05 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акту № 2 від 19 грудня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 3 від 20 січня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 3 від 01 травня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 4 від 04 травня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 4 від 24 серпня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрат; виписку Монобанку від 23 серпня 2026 року; детальний опис робіт від 24 серпня 2026 року на суму 170 000 грн.

Щодо збільшеної вимоги в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З огляду на статтю 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Також у рішенні ЄСПЛ зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина друга статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Судом у судовому засіданні встановлено, що Позивач 1 ОСОБА_10 отримав правову допомогу і поніс витрати на правову допомогу в розмірі 170 000, 00 грн. Що підтверджується випискою Монобанку від 23 серпня 2026 року.

Крім того, з огляду на частину першу статті 26 Закону України «Про адвокатуру» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Застосування цієї норми права у подібних правовідносинах уже було предметом перегляду Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/3874/22 (провадження № 61-900св23) міститься правовий висновок про те, що не є підставою для скасування законного судового рішення ордер, форма якого не відповідає вимогам Положення про ордер на надання правової допомоги та порядку ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України, оскільки адвокат діяв на підставі договору про надання правової допомоги, що передбачено статтею 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». В адвоката не зупинено право на заняття адвокатською діяльністю і він не позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю з виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

У справі представник позивача - адвокат ОСОБА_12 долучив як докази: Договір про надання правничої допомоги № 23-06-25/05 від 23 червня 2025 року; Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги № 23-06-25/05 від 23 червня 2025 року; Акт про попередню виплату гонорару та/або компенсацію можливих втрат № 1 від 27 червня 2025 року та квитанцію до нього; Акт про надану практичну допомогу та фактичні витрати №1 від 16 вересня 2025 року та попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Окрім того для підтвердження збільшення витрат на правничу допомогу адвокат ОСОБА_12 надав суду копії: акту № 1 від 16 вересня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06; договір від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; додаткову угоду від 06 жовтня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акт від 07 жовтня 2025 року про попередню оплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат № 2 від 07 жовтня 2025 року; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 23 червня 2025 року № 23-06-25/05 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/06 про надання правничої допомоги; додаткову угоду № 2 від 15 грудня 2025 року до Договору від 06 жовтня 2025 року № 06-10-25/07 про надання правничої допомоги; акту № 2 від 19 грудня 2025 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 3 від 20 січня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 3 від 01 травня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрати; акт № 4 від 04 травня 2026 року про попередню виплату гонорару та /або компенсацію можливих витрат; акт № 4 від 24 серпня 2026 року про надану правничу допомогу та фактичні витрат; виписку Монобанку від 23 серпня 2026 року; детальний опис робіт від 24 серпня 2026 року на суму 170 000 грн.

Адвокат ОСОБА_12 брав участь у судових засіданнях, готував та здійснював промову у дебатах, відповідно до відомостей Єдиного реєстру адвокатів України не зупинено його право на заняття адвокатською діяльністю та він не позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю з виключенням.

Судом було досліджено повністю долучені адвокатом ОСОБА_12 документи. При цьому суд зазначає таке.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Судом досліджено долучені адвокатом ОСОБА_12 документи. Зміст вказаних документів не суперечить вимогам законодавства до їх оформлення. Однак щодо розміру заявлених вимог у сумі 170 000 грн., то суд дійшов висновку що про те , що вони є завищеними у даному регіоні.

А суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг в конкретному регіоні.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Також Пунктом 3.02. Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Як убачається з матеріалів справи, витрати на правничу допомогу адвоката ОСОБА_12 в сумі 170 000 грн. не відповідають обсягу виконаних робіт, не є співмірними з предметом позову, ціною позову та складністю справи. Тим більше, що основний тягар доказів по справі несла сторона обвинувачення.

Очевидно, що перелічені в договорі та акті виконаних робіт дії адвоката не вимагали від нього витрат часу у зазначеному ним обсязі, а заявлена до відшкодування сума не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності. Що підтверджується матеріалами справи. Зокрема, долученим адвокатом ОСОБА_12 детальним описом робіт (наданих послуг) від 24 серпня 2026 року. ( а.с.157 т.6).

Окрім того, суд враховує те, що відповідач ОСОБА_8 у судовому засіданні вказали щодо завищених розмірів представника потерпілих та цивільних позивачів - адвоката ОСОБА_12 щодо стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 витрат на правову допомогу у розмірі 170000 грн. З чим суд погоджується.

Враховуючи викладене, приписи частини 2 статті 141 ЦПК України, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, з урахуванням критеріїв співмірності необхідних і достатніх витрат суд приходить до висновку, що справедливим та виваженим буде стягнення з відповідача ОСОБА_8 витрат на правничу допомогу в сумі - 55 000 грн. Така сума відповідає принципам розумності та справедливості.

Тому суд висновує про часткове задоволення позову у частині стягнення відшкодування майнової (матеріальної) шкоди як компенсації витрат на професійну правничу допомогу у сумі 55 000,00 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн. А врешті заявленої вимоги компенсації витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Щодо судового збору при заявлені цивільного позову

у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 липня 2018 у справі № 713/1275/16-к, судом установлено, що згідно з пунктом 6 частини 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної). Що була завдана в результаті її заподіяння , за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом. Виходячи з наведеного цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосудця, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Отже, у розрізі позиції ОП ККС ВС у справі № 713/1275/16-к цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об`єкту посягань.

Слушним є такий підхід і у розрізі позиції ОП ККС ВС викладеної в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 187/291/17 (ЄДРСРУ № 79439726) щодо того, що при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК України завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам частини 5 статті 128, статтям 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.

А тому суд не стягує судовій збір із відповідача ОСОБА_8 . Що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду (Постанова від 23 січня 2019 року Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду , справа № 187/291/17,провадження № 51-274км17).

Зважаючи на те, що з досліджених судом доказів встановлена винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 4 частини 2 статті 115 КК України за ознаками: умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двох осіб, вчинене з особливою жорстокістю, суд приходить до висновку, що цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягає задоволенню у повному обсязі зі стягненням з обвинуваченого ОСОБА_8 всієї суми заявлених позовних вимог у розмірі всього 7 000 000,00 грн. моральної шкоди та 55 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо запобіжного заходу.

Ухвалою від 17 червня 2025 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області обрали відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 13 серпня 2025 року включно.

Строк тримання під вартою обчислили з моменту його затримання - з 20.40 год. 15 червня 2025 року.

Ухвалами від 11 серпня слідчого судді Луцького міськрайонного суду, від 03 жовтня, 13 листопада,17 грудня 2025року, 11 лютого, 01 квітня,21 травня, 08 червня 2026 року Старовижівського районного суду запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався, останній раз 27 липня 2026 року - строком на 60 днів до 24 вересня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Тому суд висновує, що слід продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави до набрання вироком суду законної сили.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дати затримання - з 15 червня 2025 року.

На підставі частини 5 статті 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_8 строк попереднього ув`язнення, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.

Арешт на майно, накладений ухвалою від 17 червня 2025 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду,- скасувати.

Стягнути з ОСОБА_8 процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі в дохід держави за проведення :