Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №560/9280/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9280/26

РІШЕННЯ

іменем України

31 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 якому просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 які виразилися у відмові ОСОБА_1 , у звільненні з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 166 666 (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень) що є 1/6 частки від 1000000 (одного мільйона) грн. на підставі Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153, Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі - 166 666 (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень) що є 1/6 частки від 1000000 (одного мільйона) грн. на підставі Постанови КМУ від 1 лютого 2025 року №.153, Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 квітня 2026 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби та небажання продовжувати військову службу (у вказаному рапорті бажання продовжувати військову службу позивач не висловив), та рапорт про виплату одноразової грошової винагороди за укладення контракту у віці до 25 років, та за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі - 166 666 (сто шістдесят шість`тисяч шістсот шістдесят шість гривень) що є 1/6 частки від 1 000 000 (одного мільйона) грн. Однак, відповідачем було відмовлено у задоволенні вищезазначених рапортів.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що на момент укладання контакту 07.09.2022 року діюче законодавство не передбачало можливості для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та строк контракту яких закінчився, продовження служби за новими контрактами, а містило імперативну норму, що дія контракту продовжується понад встановлені строки. Відповідач не приймає до уваги посилання позивача на положення підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, відповідно до якого під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, який набув чинності 18.05.2024 року, оскільки умову підпункту "ж" п.3 ч.5 ст. 26 Закону №2232 щодо наявності контракту, укладеного під час дії воєнного стану слід розуміти, як таку, що новий контракт має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності вказаної норми, тобто після 18.05.2024 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого солдату старшого саперу взводу підтримки роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення на підставі укладеного 07.09.2022 контракту про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу.

Вказаний контракт укладений 07 вересня 2022 року, у віці позивача до 25 років та його дія закінчилась 09.09.2025 року.

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій в період з 23.06.2025 по 23.07.2025.

23 квітня 2026 року позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби та небажання продовжувати військову службу (у вказаному рапорті бажання продовжувати військову службу позивач не висловив), та рапорт про виплату одноразової грошової винагороди за укладення контракту у віці до 25 років, та за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі - 166666 грн що є 1/6 частки від 1000000 грн.

Однак, відповідач листами від 12.05.2026 відмовив позивачу у задоволенні вказаних рапортів. Зазначив, що стосовно виплати одноразової грошової винагороди строк проходження служби в бойових умовах, який за сукупністю повинен бути не менше 6 місяців сукупно станом на дату набрання чинності постанови №153. Стосовно розгляду рапорту щодо звільнення з військової служби вказано, що позивач повинен був не пізніше ніж три місяці до закінчення контракту повідомити відповідача про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні, однак позивач вказаного обов`язку не вчинив.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 2232-ХІІ правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 2 Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Згідно частини третьої статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у частині п`ятій якої наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Суд зазначає, що 07 вересня 2022 року (контракт набрав чинності 09 вересня 2022 року) позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посаді старшого солдату старшого саперу взводу підтримки роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення.

Відповідно до п. З контракту визначено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством за погодженням сторін на три роки.

Отже, військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Позивачем було подано рапорт від 23 квітня 2026 року про звільнення з військової служби та небажання продовжувати військову службу (у вказаному рапорті бажання продовжувати військову службу позивач не висловив).

Отже, суд вважає, що твердження відповідача у зазначеній відмові, про те, що позивач не висловлював небажання продовжувати військову службу є безпідставним.

E зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», В Україні введено воєнний стан, а також Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації. Станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї справи по суті, в Україні діє воєнний стан та загальна мобілізація.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону №2232-ХІІ під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Згідно абз. 9 п. 41 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), за яким під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Відповідно до абз. 6 п. 20 Положення №1115/2009 під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Суд зазначає, що законодавець у Положенні №1115/2009 допускає можливість продовження військової служби за контрактом на визначений строк, а не лише до закінчення воєнного стану.

Інше тлумачення правових норм з огляду на приписи абз. 6 п. 20 Положення № 1115/2009 нівелювало б запроваджену законодавцем передбачену п. п. «ж» п.3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ підставу звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»),

Разом з тим, позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «...повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку».

Згідно з Рекомендацією N R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року N З-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

З огляду на наведені вище обставини, суд вважає, що відмова відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

А тому з метою захисту право позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Щодо позовних вимог про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 166666 грн що є 1/6 частки від 1000000 грн на підставі Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153, Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 року, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що позивач звертався із рапортом про отримання виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану”.

На його звернення військовою частиною НОМЕР_3 була надана відповідь про неможливість виплати винагороди. У вказаній відповіді вказано, що старший солдат ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій з 23.06.2025 по 23.07.2025, сумарна кількість днів безпосередньої участі у бойових діях складає 30 днів, однак відмовлено у зв`язку із тим, що позивач повинен був проходити військову службу та брати безпосередню участь у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Суд зазначає, що на підтвердження участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора строком, що за сукупністю становить один місяць надавались до рапорту наступні документи: копію витягу з журналу бойових дій від 02.07.2025 року № 602 аркуш 22; копію витягу з журналу бойових дій від 02.07.2025 року № 602 аркуш 16; копію витягу з журналу бойових дій від 24.05.2025 року № 574 аркуш 39; копію витягу з журналу бойових дій від 02.07.2025 року № 602 аркуш 11.

Згідно вказаних доказів встановлено, що згідно бойового розпорядження командира інженерно-саперної роти батальйону підтримки НОМЕР_4 броп №19 дек від 11.07.2025, з метою проведення дистанційного мінування на позиції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( НОМЕР_5 ) призначений - старший сапер взводу підтримки роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_3 старший солдат ОСОБА_1 .

Згідно бойового розпорядження командира інженерно-саперної роти батальйону підтримки 14 броп №14 дек від 08.07.2025, з метою проведення руйнування 2-х об`єктів транспортної інфраструктури за координатами: водопропускна труба (37U СР 73902 56038), насипна дамба (370 СР 76688 51889) призначений - старший сапер взводу підтримки роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_3 старший солдат ОСОБА_1 .

Відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_4 броп від 23.06.2025 № 4535 дек прийнята група розмінування 29 п НГ У (чисельністю п`ять військовослужбовців та одна одиниця автомобільної техніки) з метою проведення заходів інженерного забезпечення (мінування, розмінування) у смузі оборони НОМЕР_4 броп НГУ (аркуш 39).

Згідно бойового розпорядження командира інженерно-саперної роти батальйону підтримки 14 броп №10 дек від 05.07.2025, з метою проведення інженерної розвідки та мінування місцевості в районі Новоекономічне за координатами з центром (37 U СР 77185 52158, НОМЕР_6 ) призначений - старший сапер взводу підтримки роти вогневої підтримки батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_3 старший солдат ОСОБА_1 (аркуш 11).

Отже, позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій після дати набрання чинності Постанови КМУ № 153 - з 23.06.2025.

Проте, станом на дату набрання чинності Постанови КМУ № 153 11.02.2025 позивач, як військовослужбовець Національної гвардії України не мав права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану».

Право позивача на отримання такої виплати виникло внаслідок внесення доповнення, а саме пункту 2 абзацом згідно з Постановою КМ№ 942 від 30.07.2025.

Вказаними доповненнями встановлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

З огляду на наведені вище обставини, суд вважає, що військовослужбовці Національної Гвардії України віком до 25 років, які брали участь у бойових діях до набрання чинності змінами, мають право на отримання такої виплати.

Таким чином, згідно з матеріалами справи позивач, який проходив у відповідача військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 23.06.2025 по 23.07.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій 30 днів.

З огляду на зазначене, відповідно до абзацу третього пункту 4 Постанови № 153 відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу винагороду пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а саме: 166666,67 грн (1/6 від 1 млн гривень, тобто за повних 30 календарних днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Крім цього, зазначена представником позивача вартість послуг в розмірі 60000,00 грн є безпідставною з огляду на предмет спору у справі незначної складності.

Водночас, відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні на користь якої ухвалено судове рішення всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi V. Italy), № 34884/97).

На думку суду а також враховуючи категорію даної справи, а тому загальна сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 15000,00 грн.

Суд зазначає, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 15000,00 грн підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 , у звільненні з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_7 ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", а саме: в розмірі 166666 (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_9 )

Головуючий суддя О.П. Шевчук