Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №520/14276/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року Справа № 520/14276/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про нарахування сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки; №0036969-2405-2034 від 02.05.2023 на суму 710,5 грн. (за 2021 рік); №2187869-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 219,92 грн (за 2022 рік); №0016358-2405-2030-UA63120270000028556 від 01.04.2026 на суму 340,03 грн. (за 2023 рік); - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є власником 1/2 частки нежитлових приміщень площею 40,6 кв. м на АДРЕСА_1 , які за техпаспортом є складськими, проте контролюючий орган безпідставно класифікував їх як «закусочна»/«ЗАГС» (код 216) і застосував ставку 1 % мінімальної зарплати замість 0,1 %, що призвело до неправильного розрахунку податку. Податкові повідомлення-рішення не були належно вручені, оскільки позивач з грудня 2022 року перебуває під тимчасовим захистом в Ірландії, а за довіреністю кореспонденція на податкову адресу не надходила, при цьому ППР від 02.05.2023 відсутнє в електронному кабінеті, а копії рішень фактично отримані лише у квітні та травні 2026 року. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що база оподаткування визначається за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де відсутня деталізація підтипу об`єкта. Платник не звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю для отримання висновку. Податкові повідомлення-рішення направлені за наявною податковою адресою і вважаються врученими з дати повернення поштою через закінчення строку зберігання. Просить у позові відмовити.

У відповіді на відзив позивач спростувала доводи відповідача, вказавши на ігнорування технічного паспорта, наданого ще 05.03.2026 у порядку п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, неправильну класифікацію об`єкта, відсутність доказів направлення за точною податковою адресою (без позначення «ГУРТОЖИТОК»), відсутність ППР № 0036969-2405-2034 в електронному кабінеті та неправдивість тверджень про зміну податкової адреси 10.05.2025. Просить задовольнити позов.

08.06.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду у задоволенні заяви позивача про зміну предмету позову від 02.07.2026 та від 10.07.2026 відмолено.

Ухвалою суду клопотання позивача про поновлення процесуального строку задоволено та поновлено процесуальний строк звернення до суду.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач ОСОБА_1 , з 23.11.2011 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (основний вид діяльності — діяльність у сфері архітектури, код 71.11). З січня 2022 року підприємницьку діяльність не здійснює у зв`язку з військовими діями на території Харківської міської територіальної громади.

Позивач є власником 1/2 частки нежитлових приміщень загальною площею 40,6 кв. м, розташованих на 1-му поверсі житлового двоповерхового будинку ОСББ «ЖОРЖ БОРМАН» літ. «Б-2» по вул. Ярославській, 1 у м. Харкові. Право власності зареєстровано 09.06.2021 (реєстраційний номер об`єкта 1323468963101). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2025 та технічним паспортом, виготовленим КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (інвентарна справа № 31780, остання перевірка 27.01.2011), приміщення є складськими.

05.03.2026 позивачу стало відомо про наявність у її електронному кабінеті платника податків трьох податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: № 2187869-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 219,92 грн (за 2022 рік); № 1448129-2405-2034-UA63120270000028556 від 28.06.2024 на суму 1020,08 грн (за 2023 рік); № 0163160-2405-2030-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 360,32 грн (за 2024 рік).

Також у кабінеті відображалася сума податкового боргу 710,50 грн без відповідного ППР. Того ж дня позивач подала до ГУ ДПС у Харківській області заяву про проведення звірки даних у порядку п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, додавши скріншот з кабінету та копію технічного паспорта.

Листом від 02.04.2026 № 16333/20-40-24-05-10 ГУ ДПС повідомило про скасування ППР за 2023 та 2024 роки (рішення № 2329/20-40-24-05-02 від 01.04.2026) і залишення без змін ППР № 0036969-2405-2034 від 02.05.2023 на суму 710,50 грн (за 2021 рік) та № 2187869-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 219,92 грн (за 2022 рік). Одночасно надіслано нове ППР № 0016358-2405-2030-UA63120270000028556 від 01.04.2026 на суму 340,03 грн (за 2023 рік). У листі наведено розрахунок із застосуванням ставки 1 % мінімальної заробітної плати.

Позивач не заперечує обов`язку сплачувати податок, а оскаржує неправильне застосування ставки та відсутність належного вручення рішень. Заява про бажання отримувати документи через електронний кабінет подана лише 06.05.2026.

Не погоджуючись із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

У силу вимог п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов`язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.

Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.

Судом встановлено, що об`єктом оподаткування за яким обраховано спірні податкові зобов`язання, є 1/2 частка нежитлових приміщень які розташовано в багатоквартирному житловому будинку літ «Б-2" по вул. Ярославській, 1 у місті Харкові та які, згідно експлікації технічного паспорту виготовленого Харківським міським бюро технічної інвентаризації, є складськими.

В розумінні рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 22.02.2017 №542/17, моє складське приміщення яке розташовано у Житловій будівлі (багатоквартирному житловому будинку) відноситься до категорії "інші будівлі" за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як було безпідставно застосовано контролюючим податковим органом при винесені оскаржуваних рішень.

Суд відмічає, що 1/2 частка нежитлових складських приміщень загальною площею 40,6 кв.м. розташовано в багатоквартирному житловому будинку літ «Б-2" по вул. Ярославській, 1 у місті Харкові - розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки повинен здійснюватись за ставкою 0,1%, а саме: - за 2021 рік у сумі 71,05 грн. Розрахунок податкового зобов`язання: 40,6/2 х (6000,00 грн х 0,1%)/12 х 7 = 71,05 грн, де 40,6 кв.м загальна площа об`єкта оподаткування і оподаткуванню підлягає 1/2 що відповідає частки власності; 6000 грн - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2021 року; 0,1% - ставка податку; 7 - кількість календарних місяців, враховуючи що право власності на 1/2 частку набуто 09.06.2021 року; - за 2022 рік у сумі 21,99 грн. Розрахунок податкового зобов`язання, з урахуванням положень п.69.22 підрозділу 10 розділу XX «Перехідних положень» ПК України: 40,6/2 кв.м х (6500,00 грн х 0,1%)/12 х 2 = 21,99 грн, де 40,6 кв.м загальна площа об`єкта оподаткування і оподаткуванню підлягає 1/2 що відповідає частки власності; 6500 грн - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2022 року; 0,1% - ставка податку, 2 кількість календарних місяців, що підлягали нарахуванню (січень лютий); - за 2023 рік у сумі 34,00 грн. Розрахунок податкового зобов`язання, з урахуванням рішення 29 сесії 8 скликання Харківської міської ради від 19.08.2024 № 633/24 «Про продовження дії пільг з місцевих податків»: 40,6/2 кв.м х (6700,00 грн х 0,1%)/12 х 3 = 34,00 грн, де 40,6 кв.м загальна площа об`єкта оподаткування але оподаткуванню підлягає 1/2 що відповідає частки власності; 6700 грн - мінімальна заробітна плата на 1 січня звітного 2023 року; 0,1% - ставка податку, 3 кількість календарних місяців, що підлягали нарахуванню (січень березень).

Твердження відповідача про те, що база оподаткування визначається виключно за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а за відсутності деталізації підтипу орган вправі застосовувати «наявну інформацію», є помилковим. Відсутність у реєстрі детальних технічних характеристик не надає податковому органу права довільно визначати тип об`єкта. Обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). Відповідач цього обов`язку не виконав.

Рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 (зі змінами, зокрема рішенням від 28.11.2018 № 1284/18) для будівель промислових та складів (з 01.01.2019 — для «інших будівель») встановлено ставку 0,1 %, для торговельних/готельних/офісних — 1 %.

Технічний паспорт КП «Харківське міське БТІ» прямо визначає приміщення як складські. Це підтверджує віднесення їх до категорії «інші будівлі» (або раніше — «будівлі промислові та склади»). Класифікатор ДК 018-2000 використовується для визначення статусу приміщення, а не для автоматичного застосування ставки (правова позиція ВС у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16).

Позивач 05.03.2026 зверталася до ГУ ДПС із заявою про звірку в порядку п.п. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, додавши технічний паспорт. Контролюючий орган проігнорував ці дані і продовжив застосовувати код 216 та ставку 1 %. Таке застосування не ґрунтується на законі і суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладено на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Відповідач не надав доказів, що спростовують технічні характеристики об`єкта чи підтверджують належне направлення ППР за точною податковою адресою.

Розрахунки позивача (71,05 грн за 2021 р., 21,99 грн за 2022 р., 34,00 грн за 2023 р.) відповідають нормам ПКУ (з урахуванням п. 69.22 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ та рішень Харківської міської ради про пільги) і є обґрунтованими.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що адміністративний позов необхідно задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд прийшов наступного.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд установив, між позивачем та адвокатом Оленою Когу укладено договір про надання професійної правничої допомоги від №52/26 від 09.07.2026.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідач в заяві від 14.07.2026 наводить аргументи про те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із складністю справи, значно завищені.

Суд установив, відповідно умов договору загальна сума витрат становить: 5500,00 грн. (п`ять тисяч п`ятсот гривень 00 кол.). На підтвердження надано договір №52/26 від 09.07.2026; додатки до договору - протоколи № 1 та № 2 від 09.07.2026; рахунок від 11.07.2026; акт виконаних послуг від 11.07.2026.

Детальний опис послуг наданих адвокатом визначено в протоколах погодження договірної ціни № 1 та № 2, в рахунку №1 від 11.07.2026 та в акті виконаних послуг від 11.07.2026.

Питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд повторно відмічає, що вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.09.2020 (справа № №420/6027/19) положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 (справа №640/15803/19), від 01.09.2020 (справа №640/6209/19).

Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палата Верховного Суду 19.02.2020 (справа №755/9215/15-ц) при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що такий розмір витрат у даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, докази, надані позивачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції, однак вони є неспірмірними із складністю справи, адже така розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на викладене вище, фактичний об`єм наданих позивачу послуг, складність справи та обсяг доказів, які подані стороною позивача, кваліфікацію та досвід адвоката, який безпосередньо надав професійну правничу допомогу, а тому суд вважає розумно обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн, який обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів та заяв по суті, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.

Враховуючи вищевикладене суд прийшов висновку, що з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

У відповідності до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про нарахування сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки №0036969-2405-2034 від 02.05.2023 на суму 710,5 грн. (за 2021 рік); №2187869-2405-2034-UA63120270000028556 від 18.06.2024 на суму 219,92 грн (за 2022 рік); №0016358-2405-2030-UA63120270000028556 від 01.04.2026 на суму 340,03 грн. (за 2023 рік).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач Головне управління ДПС у Харківській області, місцезнаходження – місто Харків, Григорія Сковороди, буд. 46, код ЄДРПОУ 43983495.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 31.08.2026.

Суддя М. І. Садова