Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №494/1561/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3061/26

Справа № 494/1561/24

Головуючий у першій інстанції Буран В. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії та судових витрат, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат у розмірі 7 383,78 грн та сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 призначена субсидія у розмірі 119,52 грн з 1 жовтня 2022 року та додаткову підтримку у розмірі 6 786,18 грн.

Згідно з довідкою відділу опрацювання документів № 1 від 01.05.2024 року № 7357/05-16 встановлено, що надмірно виплачена сума субсидії у розмірі 7 383,78 грн утворилась за період з 01.08.2023 року по 31.12.2023 року у зв`язку з операцією купівлі іноземної валюти, банківських металів на суму, що перевищує 50 тисяч грн.

Відповідачу було надіслано лист-повідомлення від 06.05.2024 року № 1500-0504-8/68454 щодо добровільного повернення надміру отриманої суми житлової субсидії на розрахунковий рахунок Пенсійного фонду України. Станом на дату подання позову до суду, відповідачем у добровільному порядку не повернуто надмірно отриману житлову субсидію у розмірі 7 383, 78 грн.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2025 року позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна – залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Рикіна Ю.І. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2025 року в повному обсязі, винести нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після встановлення обставин щодо надміру виплачених бюджетних коштів, у позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна, на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦПК України.

Вважає, що судом першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту недобросовісності відповідача та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст. 1215 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення надмірно виплачених бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії та судових витрат, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволені позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту зловживання чи недобросовісності з боку відповідача, що призвели до надміру виплачених коштів на її користь.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:

- 23.02.2023 року ОСОБА_2 асиль ОСОБА_3 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення та надання житлової субсидії (а. с. 9-13);

- відповідно до службової записки від 01.05.2024 року №7357/05-16 надано реєстр особових рахунків, по яких розраховано переплати субсидії та які необхідно взяти на баланс. Так, згідно з протоколом розрахунку надміру виплаченої суми житлової субсидії встановлено,що надміру виплачена сума субсидії у розмірі 7 383,78 грн утворилась за період з01.08.2023 року по 31.12.2023 року у зв`язку зі здійсненням покупки іноземної валюти, а також банківських металів на суму, що перевищує 50 тис. грн (а. с. 14, 15);

- рішенням про утримання надміру виплачених сум житлової субсидії від 02.05.2024 року № 107 заступника начальника відділу з питань відрахувань управління з питань виплат ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області зазначено, що надміру виплачена сума субсидії у розмірі 7 383,78 грн. утворилась за період з 01.08.2023 року по 31.12.2023 року у зв`язку зі здійсненням покупки іноземної валюти, а також банківських металів на суму, що перевищує 50 тис. грн. та відповідно п. 125 постанови Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування виплат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 року № 848 сума надмірно виплаченої субсидії можуть біти повернутими отримувачем добровільно (а. с. зворот 14);

- 06.05.2024 року на ім`я ОСОБА_1 1 було сформовано лист - повідомлення від 06.05.2024 року № 1500-0503-8/68454 щодо добровільного повернення надміру отриманої суми субсидії на р/р ПФУ (а. с. зворот 15);

- станом на дату подання позовної заяви до суду, відповідачем у добровільному порядку не повернуто надміру отриману житлову субсидію, що і стало підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Питання призначення житлових субсидії врегульоване Положенням «Про порядок призначення житлових субсидій», яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 (далі – Положення в редакції, що діяґла на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 вказаного Положення передбачено, що житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку. Суми призначеної, але не виплаченої у зв`язку із смертю одержувача житлової субсидії виплачуються одному із членів домогосподарства, з урахуванням яких призначалася субсидія, за письмовим зверненням такої особи, поданим протягом трьох місяців після смерті одержувача.

Підпунктом 10 пункту 14 Положення передбачено, що житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо: будь-хто із складу домогосподарства або член сім`ї особи із складу домогосподарства протягом 12 місяців перед місяцем звернення за призначенням житлової субсидії, призначенням житлової субсидії без звернення здійснив операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних та/або освітніх послуг), а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 50 тис. гривень.

Згідно пункту 125 Положення № 848 у випадках, зазначених в абзацах четвертому - дев`ятому пункту 119 цього Положення, на вимогу уповноваженого органу, який призначив житлову субсидію, сума надміру перерахованої (виплаченої) житлової субсидії повертається громадянином.

Такими випадками є, якщо:

- у заяві та/або декларації громадянин зазначив недостовірні дані, що вплинуло на встановлення права на житлову субсидію або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії;

- громадянин не повідомив уповноваженому органу про обставини, зазначені у пункті 90 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення настали умови, у тому числі під час отримання житлової субсидії, зазначені у підпунктах 2, 4, 8-10 пункту 14 цього Положення, виявлені, зокрема, на підставі рекомендацій Мінфіну, отриманих відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат»;

- плата за житлово-комунальні послуги, витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги або витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку відповідно до договору, нормативно-правового або розпорядчого акта здійснюються третьою особою за її рахунок або виконавчим органом за рахунок коштів місцевого бюджету.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15, у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у частині першій статті 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року по справі № 234/9643/19, від 11 березня 2020 року по справі № 328/1056/19, від 08 квітня 2020 року по справі № 296/9905/15-ц, від 06 травня 2020 року по справі № 711/3248/18, від 06 березня 2019 року по справі №607/4570/17.

Механізм повернення надмірно отриманих коштів у виді житлової субсидії передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини отримувача субсидій, а саме через його зловживання, зокрема подання документів з недостовірними відомостями. Вказаний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року по справі № 332/2805/18.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд першої інстанції вірно вказав про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження недобросовісності дій (бездіяльності) ОСОБА_1 , що призвело до отримання надмірно виплаченої субсидії.

При цьому суд мотивовано звернув увагу, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження обставин придбання відповідачем іноземної валюти, а також банківських металів на суму, що перевищує 50 тис. грн., що унеможливило перевірку цих обставин судом та надання їм оцінки на предмет недобросовісності дій (бездіяльності) ОСОБА_1 щодо не повідомлення уповноваженому органу про обставини, зазначені у пункті 90 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення настали умови, у тому числі під час отримання житлової субсидії, зазначені у підпунктах 2,4,8-10 пункту 14 цього Положення, виявлені, зокрема, на підставі рекомендацій Мінфіну, отриманих відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат».

Оскільки у даній категорії справи добросовісність набувача пенсійних та прирівняних до них виплат та державної допомоги презюмується, то обов`язок спростування такої добросовісності покладається на платника відповідних грошових сум, тобто на позивача – Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області.

В матеріалах справи відсутні конкретні посилання на обставини, за яких Пенсійний фонд виявив операцію з купівлі ОСОБА_1 іноземної валюти, банківських металів на суму, що перевищує 50 000 грн, і на будь-які обставини цієї операції за яких ОСОБА_1 придбав іноземну валюту, банківські метали на суму, що перевищує 50 000 грн. (коли, де, яку валюту або банківський метал, яким чином здійснювався розрахунок готівкою чи безготівково, на який рахунок в якому банку чи фінансовій установі тощо).

Також при поданні позову Головне управління ПФУ в Одеській області не заявило до суду першої інстанції клопотання про витребування цих доказів з обґрунтуванням про неможливість їх подання самостійно.

Більше того, в матеріалах справи міститься заява позивача до суду першої інстанції про розгляд справи без участі його представника.

Не надано відповідних доказів або клопотань про їх витребування і до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції відмовляючи у позові такожзвернув увагу на друге речення пункту 125 Положення №848, з якого слідує, що у разі призначення житлової субсидії громадянину на наступний період уповноважений орган може утримувати суму надміру виплаченої житлової субсидії під час виплати щомісячних сум субсидій шляхом їх зменшення не більш як 20 відсотків, вказуючи, що законодавець таким чином надає можливість вирішення питання щодо утримання суми надміру виплаченої житлової субсидії у позасудовому порядку.

Однак колегія суддів вважає, що така переплата може стягуватися шляхом щомісячних утримань (не більше ніж 20%) виключно за згодою або на підставі рішення якщо субсидію призначено на новий період.

У даному випадку відсутні відомості про наявність відповідної згоди сторін та про призначення субсидії ОСОБА_1 на новий період, у зв`язку з чим вирішення спору підлягає в судовому порядку.

Проте такі висновки суду першої інстанції не вплинули на правильність остаточного висновку при вирішенні спору і не призвела до ухвалення незаконного рішення.

Встановивши відсутність двох обов`язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України можливе повернення надміру виплаченої допомоги відповідачу, а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку самого відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова