Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №516/442/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2280/26

Справа № 516/442/24

Головуючий у першій інстанції Ширінська О. Х.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 11 березня 2025 року у цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат у розмірі 16 438 грн. 62 коп., посилаючись на те, що обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області перебуває ОСОБА_1 та отримує частину пенсії у зв`язку з втратою годувальника на утриманця - неповнолітню ОСОБА_2 2011 року народження. Інша частка пенсії у зв`язку з втратою годувальника виплачувалася з 22.08.2011 року на утриманця ОСОБА_3 20005 року народження.

Після досягнення ОСОБА_3 2005 року народження 18-річного віку йому було подовжено виплату частки пенсії у зв`язку з втратою годувальника з 01.05.2023 року на підставі особистої заяви від 30.05.2023 року № 3112 та довідки про навчання в державному навчальному закладі «Одеському вищому професійному училищі морського туристичного сервісу» від 11.05.2023 року № 496. Розпорядженням від 27.04.2023 року ОСОБА_1 призначено пенсію в сумі 2520,00 грн. (100% замість 50% ). Пенсію не було перераховано після подовження виплати пенсії по виділеній долі ОСОБА_3 в результаті чого утворилась переплата пенсії по особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 01.05.2023 року по 30.06.2024 року у розмірі 16438,62 грн, про що остання була повідомлена листом від 20.03.2024 року за вих. № 1500-0504-8/93901.

Відповідач ОСОБА_1 надала заперечення в на позовну заяву, в якому заявлені до неї вимоги не визнала і просила у позові відмовити, зазначивши, що розмір надміру сплачених їй коштів не є наслідком її недобросовісних дій. Вона є маррі`ю ОСОБА_4 2011 року, а ОСОБА_5 є сином її померлого чоловіка ОСОБА_6 від іншого шлюбу. ОСОБА_3 проживає за іншою адресою. з нею не спілкується і про зміни у його житті після досягнення ним 18 річного віку та продовження ним навчання в Одеському професійному училище морського туристичного сервісу вона не знала і та не зверталась до пенсійного Фонду з заявою про перерахунок пенсії утриманця ОСОБА_4 . Розмір цієї пенсії було визначено Пенсійним фондом самостійно без її участі і без її звернення.

Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 11 березня 2025 року позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним ОСОБА_7 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 11 березня 2025 року в повному обсязі, ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після вставлення обставин щодо надміру виплачених бюджетних коштів, у позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна, на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦПК України.

Вважає, що судом першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту недобросовісності відповідача та безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст. 1215 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просила залишити апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеської області без задоволення, а рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 11.03.2025 року - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є повернення безпідставно набутого майна, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволені позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту зловживання чи недобросовісності з боку відповідача, що призвели до надміру виплачених коштів на її користь та не довів наявності арифметичної помилки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:

- згідно з заявою від 05 вересня 2011 року ОСОБА_1 1981 року народження , звернулась до управління ПФУ у Біляївському районі Одеської області про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на одного утриманця;

- ОСОБА_1 призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника на утриманця - неповнолітню доньку ОСОБА_2 2011 року народження у розмірі 50% пенсії за віком померлого годувальника у відповідності до норм ст. 37 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та заведено особовий рахунок НОМЕР_1 ;

- інша частка пенсії у зв`язку з втратою годувальника виплачувалася з 22.08.2011 року на утриманця ОСОБА_8 2005 року народження;

- згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 245, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса; батько - ОСОБА_9 ; мати - ОСОБА_10 ;

- згідно з поданою заявою №3112 за призначенням/перерахунком пенсії від 30.05.2023 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за перерехунком пенсії, а саме виділення долі в пенсії у разі втрати годувальника на підставі до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До заяви додаються документи, підтверджуючі факт навчання за денною формою;

- з наданих позивачем рішень 951160162399 про перерахунок пенсії вбачається, що Малиновським об`єднаним управлінням ПФУ у м. Одесі по особовому рахунку НОМЕР_1 періодично здійснювалися перерахунки пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 на двох утриманців: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; Категорія утриманців: син, донька, усиновлені, пасинок, падчериця. В жодному з рішень не вбачається, що ОСОБА_1 зверталася за перерахунком та/або надавала будь-які документи для перерахунку;

- згідно з рішенням про прийняття суми переплати пенсії на облік від 18.06.2024 року №2551 та листа Управління з питань виплат №1500-0504-8/93901 від 20.06.2024 року зазначається, що згідно з довідкою відділу опрацювання документації № 1 ГУПФУ в Одеській області встановлено суму переплати 16 438 грн. 62 коп. по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.05.2023 року по 30.06.2024року у зв`язку з подовженням виплати пенсії по виділеній долі згідно заяви ОСОБА_3 від 30.05.2023 року;

- відповідно до Реєстру особових рахунків, по яким розраховано переплати пенсій та які необхідно взяти на баланс, затвердженого Додатком 2 до Порядку взаємодії підрозділів ГУПФУ в Одеській області при організації роботи щодо обліку, погашення, охоплення заходами стягнення та списання сум надміру виплачених пенсій, наданого суду позивачем, фіксується зазначена переплата по причині утворення: у зв`язку з подовженням виплати пенсії по виділеній долі згідно заяви ОСОБА_3 від 30.05.2023 року та з вини спеціалістів, які призначають пенсії.

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у ч. 2ст. 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 року по 21.02.2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

Згідно ч.1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне і пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Статтею 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року у справі № 753/15556/15, у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у частині першій статті 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року, "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" від 08 квітня 2008 року, "Москаль проти Польщі" від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року і "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" від 18 червня 2002 року та "Беєлер проти Італії" від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Матеріали справи не містять відомостей та позивачем, відповідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виплата пенсії з втрати годувальника на користь ОСОБА_1 на 2-х неповнолітніх дітей померлого годувальника після досягнення одним із дітей ОСОБА_3 2005 року повноліття і подання ним заяви про продовження виплати йому частки пенсії, яка припадає на нього (50% пенсії за віком померлого годувальника), була продовжена ОСОБА_1 у розмірі 100% пенсії за віком померлого годувальника, як на 2-х неповнолітніх дітей (без зменшення розміру частки (50%), що припадає на ОСОБА_3 , який досяг повноліття та продовжив навчання на денній формі у професійно-технічному училищі, проживаючи окремо від ОСОБА_1 та її дочки ОСОБА_2 2011 року народження, оскільки не є сином ОСОБА_1 , а є братом її дочці лише по лінії батька, була здійснена внаслідок поведінки відповідачки, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а відтак, виплачені суми грошових коштів, як справедливо та законно виснував районний суд, не підлягають поверненню з відповідача.

Документальних відомостей на підтвердження рахункової (суто арифметичної) помилки зі своєї сторони, позивач також не надав.

Як свідчать матеріали справи прийняття рішення про виплату пенсії відповідачці без зменшення частки, яка припадає на ОСОБА_3 , який у 2023 році досяг повноліття та подав до органів пенсійного фонду відповідну заяву, що він навчаються на денній формі у професійно-технічному училищі, зумовлене не наданням відповідачем ОСОБА_1 недостовірних документів, а викликане поверхневим дослідженням змісту документів поданих ОСОБА_3 , який не є сином ОСОБА_1 , а з дочкою ОСОБА_1 . ОСОБА_11 2011 року народження, перебуває у родинних відносинах виключно по батьківській лінії, особою, яка приймала рішення про призначення пільги, що не є підставою для задоволення позову.

Встановивши відсутність двох обов`язкових складових, за наявності яких відповідно до вимог статті 1215 ЦК України можливе повернення безпідставно виплаченої пенсії у розмірі 1 438,62 грн (частка, яка припадає на особу ОСОБА_3 , який є сином померлого годувальника від шлюбу з іншою жінкою), а саме: рахункової помилки з боку позивача і недобросовісності, зловживань з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Теплодарського міського суду Одеської області від 11 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова