Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №947/103/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1070/26

Номер справи місцевого суду: 947/103/26

Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Погорєлової С.О., за участю секретаря – Турик А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1

- про накладення на нього стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

встановив:

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у вигляді однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665,60 грн.

З вказаної постанови вбачається, що 02.11.2025 року о 23:18 год. по вул. Фонтанська дорога, 14 в м. Одесі, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, а саме електросамокатом JET без номерного знаку, в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законодавством порядку за допомогою газоаналізатора Alcotest 7510 ARLM 0435, результат позитивний 0,34%, тест 2110, чим порушив вимоги п. 2.9.а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України.

Не погоджуючись з постановою Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою з наступних підстав:

1)Відсутність причини зупинки. Зупинка транспортного засобу була здійснена без конкретно визначеної та обґрунтованої підстави;

2)Маніпуляція ознаками сп`яніння;

3)Психологічний тиск та порушення процедури огляду. Не були роз`яснені права та обов`язки передбачені ст. 268 КУпАП, відмовлено у залученні свідків;

4)Порушення права на захист;

5)Обставини, що пом`якшують відповідальність, малозначність. Позбавлення права керування військовослужбовця в умовах війни є непропорційно суворим заходом.

Посилаючись на такі доводи, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, або змінити постанову в частині стягнення, врахувати статус військовослужбовця та характер транспортного засобу, застосувавши стягнення у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 22 КУпАП звільнити від адміністративної відповідальності за малозначністю, обмежившись усним зауваженням.

Одеський апеляційний суд належним чином сповіщав ОСОБА_1 про розгляд справи на 17.07.2026 року на 11:00 год. В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився.

02.07.2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заяву про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали адміністративної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Так, за положеннями ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За правилами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За приписами ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 294 КУпАП України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Свій висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції мотивував наявністю доказів на підтвердження даних обставин.

Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, були повторно досліджені наступні докази:

-протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №501703 від 02.11.2025 року з якого вбачається, що 02.11.2025 року о 23:18 год. по вул. Фонтанська дорога, 14 в м. Одесі, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, а саме електросамокатом JET без номерного знаку, в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законодавством порядку за допомогою газоаналізатора Alcotest 7510 ARLM 0435, результат позитивний 0,34%, тест 2110, чим порушив вимоги п. 2.9.а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України;

-довідка з якої вбачається, що згідно до звірки з базою «Адмінпрактика» ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП;

- довідка з якої вбачається, що згідно до звірки з базою «Адмінпрактика» ОСОБА_1 посвідчення водія ВХН отримав 28.05.2024 року;

-роздруківка тесту Драгер, з якого вбачається, що ОСОБА_1 02.11.2025 року о 23:23 год. пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Alkotest Drager 7510. Результат тесту 0,34‰. ОСОБА_1 даний результат підписав без зауважень;

-акт огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів з якого вбачається що огляд проведено у зв`язку із виявленими ознаками: різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, неприродне почервоніння шкіри обличчя. Огляд проводився за допомогою приладу Alkotest Drager 7510. Результат огляду на стан сп`яніння позитивний 0,34‰;

- відеозапис, з якого вбачається, що 02.11.2025 року приблизно о 23:16 год. працівник поліції виходить із службового автомобіля і підходить до водія електросамокату, біля якого стояв інший працівник поліції. ОСОБА_1 дихнув в бік працівника поліції. Далі працівник поліції робить зауваження ОСОБА_1 , що від нього відчувається різкий запах алкоголю. ОСОБА_1 говорить, що він випив одну пляшку вина на трьох. Працівник поліції попросив надати документи, які посвідчують особу. Працівник поліції зауважив ОСОБА_1 на тому, що по велодоріжці дозволяється рухатись тільки велосипедистам. Електросамокатом, їздити по ній заборонено. Також пояснили, що дійсно на електросамокат водійського посвідчення не потрібно. Проте рухатись на електросамокаті у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння заборонено. Працівник поліції пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, або проїхати до медичного закладу. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. Працівник поліції роз`яснив процедуру проходження огляду. ОСОБА_1 пройшов огляд, результат виявився позитивним та склав 0,34‰. Працівник поліції спитав ОСОБА_1 чи згоден він із результатом. Останній відповів, що так згоден. Працівник поліції повідомив, що відносно нього зараз буде складатися адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також, були роз`яснені права та обов`язки, повідомлено про відсторонення від керування транспортним засобом.

Отже посилання апеляційної скарги про те, що з боку працівників поліції чинився на ОСОБА_1 психологічний тиск, а також що було порушено процедуру огляду, не були роз`яснені права та обов`язки передбачені ст. 268 КУпАП, відмовлено у залученні свідків не заслуговують на увагу та спростовуються дослідженим відеозаписом.

Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів.

Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція), визначено, що кінозйомка та відеозапис – це процеси фіксації динамічних властивостей об`єктів, подій, явищ за допомогою кіно- або відеокамери. Кінозйомка проводиться на фотоматеріалах, відеозапис - на цифрових носіях інформації.

Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу (п. 5 розділу ІІ Інструкції).

Крім того, слід зазначити, що відеозапис є об`єктивним доказом, оскільки унеможливлює суб`єктивне висвітлення поліцейським або іншими особами обставин справи.

Так з наданого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодився на вимогу працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу. Результат якого становив 0,34‰. З даним результатом огляду ОСОБА_1 погодився.

Із наданого відеозапису не вбачається будь-яких маніпуляцій ознаками сп`яніння, як то вказано у апеляційній скарзі, так працівник поліції зауважив, що від ОСОБА_1 відчувається запах алкоголю, на що останній сам повідомив, що вживав вино.

Також, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що Законом України від 16.02.2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», внесено зміни, зокрема до ст. 266 КУпАП, що набрали чинності 17.03.2021 року. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що після цих змін до КУпАП з 17.03.2021 року свідки проходження огляду водієм на стан сп`яніння залучаються лише у випадку неможливості застосування технічних засобів відеозапису.

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до вимог п. 2.9 а Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі Правила) водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною вину останнього зібраними по справі доказами, а саме: роздруківкою тесту Драгеру; актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписом.

Отже саме з підстав того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у нетверезому стані і було складено працівниками поліції адміністративний протокол.

Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.

Крім того, відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.

ОСОБА_1 таким правом не скористався, не вказав заперечень, зауважень щодо порушень поліцейськими законодавства при складанні протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. При спілкуванні із працівниками поліції також не виказував своєї незгоди з їх діями.

Доводи ОСОБА_1 про те, що йому не було забезпечено право на юридичну допомогу під час складання протоколу не ґрунтуються на відповідній правовій основі. Слід зазначити, що діючим законодавством не передбачена обов`язкова присутність адвоката під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст.130 КУпАП.

Твердження апеляційної скарги про те, що не ОСОБА_1 не були повідомлені причини зупинки, апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки судом перевіряється доведеність чи недоведеність факту порушення водієм вимог п. 2.9а ПДР України та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 послався на те, що він є військовим, а тому працівники поліції повинні були викликати співробітників ВСП для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, проте такі твердження спростовуються наступним.

Стаття 266-1 КУпАП встановлює порядок огляду військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до положень вказаної норми військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Відповідно до п. 3 Порядку направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №32 12.01.2024 огляду підлягають військовослужбовці/ військовозобов`язані, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин (установ, закладів) у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння).

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

За обставинами даної справи відомості щодо виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби (перебування у відрядженні, виконання наказу, виконання державних обов`язків тощо) або ж прямування зі служби/на службу або повернення до місця служби за обставин, викладених у протоколі, не встановлені.

Будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 не було надано, в тому числі й під час складення протоколу щодо нього.

Також ОСОБА_1 зауважив на тому, що працівниками поліції не встановлювалися характеристики його електросамокату, а тому не можна стверджувати, що він відноситься до механічних транспортних засобів. Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

За положеннями ст.121 КУпАП під транспортними засобами у ст.ст.121-126, 127-1 - 128-1, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Згідно пункту 1.10 ПДР України, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому механічний транспортний засіб.

Окрім того, відповідно до Закону України № 2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 року низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

У зв`язку з тим, що електричні самокати Jet не підлягають державній реєстрації, використання загальнодоступних джерел Інтернету для встановлення характеристики транспортного засобу не суперечить правовим нормам.

Отже, у відповідності до діючого законодавства електросамокат, яким керував ОСОБА_1 , є таким, який потрібно відносить до транспортних засобів.

В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати).

Посилання апеляційної скарги про те, що обставини, що пом`якшують відповідальність, малозначність. Позбавлення права керування військовослужбовця в умовах війни є непропорційно суворим заходом, спростовуються наступним.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п. 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає один безальтернативний вид стягнення - накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що складає 17000 грн.) із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Таким чином, суд позбавлений можливості застосувати до ОСОБА_1 не передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП альтернативний менш суворий вид стягнення, не зважаючи на обставини вчинення правопорушення, особу правопорушника.

Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненому адміністративному правопорушенні та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що було встановлене в передбаченому законом порядку.

Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, суд першої інстанції обґрунтовано застосував стягнення у вигляді штрафу та позбавлення права керувати транспортними засобами, адже воно, відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, є безальтернативним.

У відповідності до положень п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Отже, за результатами апеляційного розгляду суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а постанова Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2026 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 251,268, 280, 293, 294 КУпАП, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова