Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №333/7431/17 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 333/7431/17 Головуючий у 1 інстанції Варнавська Л.О.

Провадження № 22-ц/807/1947/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Товстопятко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_3 , в особі представника - адвоката Черкашина Івана Івановича, про видачу дубліката судового наказу у справі № 333/7431/17 за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2025 року заявниця ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Черкашина І.І. звернулась до суду з заявою про видачу дублікату судового наказу № 333/7431/17 (№ 2-н/333/453/2017), виданого 20 грудня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

В обґрунтування заяви посилалася на те, що 13 грудня 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання двох малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 13 грудня 2017 року (з дня подання заяви) і до досягнення дітьми повноліття.

28 грудня 2017 року судом було видано судовий наказ. ОСОБА_3 не зверталась до органів примусового виконання з приводу стягнення аліментів. Станом на день звернення з даною заявою діти не досягли вісімнадцяти років. Оскільки оригінал судового наказу було втрачено, заявниця просить суд видати його дублікат.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про видачу дубліката судового наказу було відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 травня 2026 року ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2026 було скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року заяву ОСОБА_3 про видачу дубліката судового наказу задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 20 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Руденької Катерини Сергіївни подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 липня 2026 року про видачу дублікату скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 про видачу дубліката судового наказу відмовити.

Узагальненими доводами апеляції є те, що заявником не доведений факт втрати виконавчого документа, судом першої інстанції належним чином не були перевірені повноваження представника щодо підписання заяви про видачу наказу, не перевірений факт виконання/невиконання рішення суду, напроти суд першої інстанції переклав цей обов`язок на органи виконавчої служби. В матеріалах справи наявні квитанції щодо сплати боржником, який є фізичною-особою підприємцем (з 2016 року він перебуває на спрощеній системі оподаткування), аліментів за період з 13.12.20217 року по 24.02.2020 року. Середня місячна зарплата в Запорізькій області в січні 2017 року становила 5831 грн, в січні 2018 року - 7479 грн, в січні 2019 року - 9356 грн, в січні 2020 року - 10720 грн. Підсумовуючи вищевказане, ОСОБА_1 за період з 13.12.2017 по 24.02.2020 мав сплатити аліменти в розмірі 1/3 частки від середньої заробітної плати в Запорізькій області в сумі 90 614, 65 грн. Однак із квитанцій доданих 18.05.2026 встановлено, що він в добровільному порядку перерахував аліментні платежі на користь ОСОБА_3 за судовим наказом, виданим у справі №333/7431/17 в розмірі 973565,39 грн. Отже, ОСОБА_1 виконав рішення суду у справі №333/7431/17, так як в добровільному порядку сплатив аліменти, однак судом першої інстанції це не було перевірено належним чином. Постановивши видати дублікат виконавчого документа на весь період до повноліття дітей без урахування рішення суду про зменшення аліментів, яке набрало законної сили, суд першої інстанції створив умови для протиправного подвійного стягнення та штучного нарахування неіснуючого боргу за майбутні періоди, чим грубо порушив права боржника та норми як матеріального, так і процесуального права.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 21 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Бредун Д.С. та Сакоян Д.І.

Ухвалою від 21 липня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

29 липня 2026 року вищезазначена справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 30 липня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 30 липня 2026 справу призначено до розгляду.

13 серпня 2026 року від представника стягувача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апелянта такими, що не заслуговують на увагу апеляційного суду, зазначеним доводам було надано правильну оцінку судом першої інстанції, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції було вжито усіх необхідних заходів для забезпечення проведення відеоконференції з представником апелянта адвоката Руденької К.С., натомість вона не змогла прийняти активної участі у судовому засіданні з причин, що не залежали від суду апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду від 20 серпня 2026 року, задовольняючи клопотання адвоката Руденької К.С. про участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, апеляційним судом було роз`яснено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку, коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відео конференції. Використані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов`язки.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не була втрачена технічна можливість забезпечити проведення відеоконференції, натомість використані представником апелянта технічні засоби і технології не забезпечили належну якість звуку, судом було постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у відсутність апелянта ОСОБА_2 .

Представник стягувача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засобивнутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника стягувача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини наголосив, що п. 1 ст. 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (п. 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

У ч. 1,3 ст. 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Так, у ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

У розумінні практики Європейського суду ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

Згідно п.п. 17.4 п. 1 р. XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч.1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі ст.129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року по справі № 196/673/14-ц (провадження № 61-21357св21) зроблено висновок, що аналіз п. 17.4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа, є його втрата. При цьому виконавчий лист може бути виданий лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 201/4043/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/14604/20-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 2-1053/10, від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року по справі № 6-66/2011 (провадження № 61-8679св22) зроблено висновок, що факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено

У той же час, обов`язковою умовою видачі дубліката виконавчого документу є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи про стягнення періодичних платежів можуть бути пред`явлені до виконання протягом усього строку, на який присуджені платежі.

Оскільки аліменти присуджені до досягнення дітьми повноліття, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив.

Судом першої інстанції встановлено, що судовим наказом Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2017 року заяву ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх дітей задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісяця, у розмірі 1/3 частини від доходів відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви, тобто з 13 грудня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття.

На виконання вищевказаного судового наказу ОСОБА_3 особисто отримала судовий наказ 28 грудня 2017 року, про що міститься відмітка у матеріалах справи.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2020 року у справі ЄУН 333/6500/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/88122773 ухвалено зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі судового наказу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.12.2017 у справі №333/7431/17, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів у зміненому розмірі ухвалено розпочати з дня набрання цим рішенням законної сили. Рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01.09.2019 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 без реєстрації.

Зазначене рішення набрало законної сили 07 квітня 2020 року.

Отже, стягненню з ОСОБА_1 підлягали аліменти у період з 13 грудня 2017 року по 07 квітня 2020 року на утримання двох дітей в розмірі 1/3 частки доходу на підставі судового наказу від 13 грудня 2017 року, а з 08 квітня 2020 року аліменти на утримання однієї дитини в розмірі 1/4 частки доходу на підставі судового наказу від 13 грудня 2017 року з урахуванням рішення суду від 24.02.2020, яке при примусовому виконанні рішення стягувач або боржник повинні були надати виконавцеві.

У постанові від 27 травня 2026 року колегія суддів Запорізького апеляційного суду у даній справі наголосила на тому, що відсутність у стягувача ОСОБА_3 та на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби оригіналу судового наказу, відповідає правовій природі втрати виконавчого документа, при цьому строк пред`явлення судового наказу до виконання не сплинув, оскільки аліменти присуджені до досягнення дітьми повноліття.

Окремо апеляційний суд прямо зазначив, що наявність рішення суду від 24 лютого 2020 року про зменшення розміру аліментів не є підставою для відмови у видачі дубліката судового наказу. При цьому суд наголосив, що виконанню підлягає судове рішення у редакції, яка діє на момент виконання, а дублікат видається як відтворення первісного виконавчого документа з урахуванням подальших судових рішень, що змінили його зміст.

Оскаржувана ухвала від 06.07.2026 не змінює змісту рішення суду від 24.02.2020 та не надає стягувачу права вимагати сплати аліментів у розмірі 1/3 частини доходу після зміни цього розміру судовим рішенням. Дублікат лише відтворює зміст первісного судового наказу, а його виконання здійснюється з урахуванням чинних на відповідний момент судових рішень.

Щодо доводів апелянта про повне виконання судового наказу, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 є фізичною-особою підприємцем і з 2016 року він перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується Витягом №31898 з Реєстру платників єдиного податку

Відповідно до ч. 2 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Матеріали справи не містять жодних квитанцій щодо сплати аліментів за період з 25.02.2017 по 07.04.2020, а також відомостей про середню заробітну плату у регіоні за кожен місяць у період з 13 грудня 2017 року по 07 квітня 2020 року окремо, що в свою чергу не може підтвердити повне виконання судового наказу, а тому доводи суду першої інстанції, що перевірити відповідність сплачених аліментів має саме виконавець під час проведення виконавчих дій, є правильними за встановлених обставин.

Доводи апеляційної скарги щодо форми укладення договору про надання правничої допомоги також не спростовують законності оскаржуваної ухвали. Повноваження адвоката Черкашина І.І. підтверджені наявними в матеріалах справи Договором про надання правничої допомоги від 26 листопада 2025 року, ордером серії АР № 1278906. Правові підстави участі представника стягувача в суді як першої, так і апеляційної інстанції були предметом розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 19 лютого 2026 року у цій справі. Жодних доказів на підтвердження недостовірності зазначених документів у тому числі і на спростування волевиявлення стягувача апелянтом не надано.

Посилання представника апелянта на постанову Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 не є слушними, оскільки її норми не розповсюджуються на громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах. У матеріалах справи наявні відомості про наявність у ОСОБА_3 посвідки на постійне проживання в Україні, законність її проживання представником апелянта не спростована.

Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 31 серпня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян