Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №137/116/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 137/116/26

Провадження № 22-ц/801/1916/2026

№22ц/801/1916/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ткаченко Тамари Володимирівни

на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 28 травня 2026 року та додаткове рішення Літинського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Желіховського Л.М.,

у справі №137/116/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 616283100 на суму 1 000,00 грн.

Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 1 000,00 шляхом перерахування через банк провайдер.

Проте, в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 19 400,00 грн.

28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року.

ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам.

Через неналежне відповідачем виконання свого зобов`язання, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 81 471,74 грн, яка складається з 19 396,79 грн - заборгованість по тілу кредиту; 62 074,95 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

За наведених обставин позивач просив стягнути вказаний розмір заборгованості на свою користь із відповідача.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 28 травня 2026 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 у розмірі 81 471,74 грн, а також судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Додатковим рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 10 червня 2026 року з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» стягнуто у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовими рішеннями, представник відповідача адвокат Ткаченко Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити судове рішення від 28 травня 2026 року, зменшивши заборгованість за кредитним договором до 1 427 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечується, проте останній не згоден із сумою заборгованості. Так на думку апелянта до відповідача слід застосовувати норми п. 15 ст. 14 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, а тому звільняється від сплати процентів за кредитним договором.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення, апелянт посилається на те, що воно ухвалене без повідомлення та участі сторін у справі, що є порушенням процесуального права.

Щодо розміру судових витрат, які стягнуто з відповідача, то на думку апелянта вони є завищеними, неспівмірними . Їх стягнення не може бути способом збагнення сторони на користь якої вони стягуються у даному випадку позивача.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Сахарова О.І. просила залишити судові рішення без змін.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою на додаткове рішення, а 06 липня 2026 року - на рішення від 28 травня 2026 року.

Ухвалою від 16 липня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 25.03.2021 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 616283100, згідно умов якого відповідачу надано кредитні кошти в сумі 1000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору .

Відповідно до Паспорту споживчого кредиту відповідачу надано кредит на споживчі цілі, строком на 14 календарних днів, процентна ставка річних 160,60 % річних.

На виконання кредитного договору № 616283100 від 25.03.2021 р. укладеним з ОСОБА_1 було ініційовано платіжну операцію, а саме на рахунок отримувача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; перераховано кошти в сумі 1400,00 грн. Дата завершення платіжної операції 23.05.2021 11:45:42. Надання кредитних коштів було здійснено на підставі Додаткової угоди до Договору №616283100 та погоджено Графік розрахунку.

В подальшому позичальник неодноразово збільшував розмір кредиту, що підтверджується додатковими угодами та довідками ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Факт перерахування наданих кредитних коштів підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором та розрахунку заборгованості її розмір становить 81 471,74 грн, яка складається з 19 396,79 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 62 074,95 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е , відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року, що підтверджується Реєстром прав вимоги від 30.05.2023.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс" та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року, що підтверджується Реєстром прав вимоги .

28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 , відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс" та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01 відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 616283100 від 25.03.2021 року, що підтверджується Реєстром боржників.

Відповідно до довідки від 15.11.2025 року солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині № НОМЕР_2 та згідно Довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, солдат ОСОБА_1 в період з 10.11.2023 по 28.12.2023 дійсно брав участь у таких заходах, перебуваючи в селі Кринки Херсонського району Херсонської області.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 163) ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Відповідно до листа АТ КБ «Приватбанк» за № 20.1.0.0.0/7-260316/100557-БТ від 23.03.2026 банком надано інформацію стосовно рахунків ОСОБА_1 , за змістом якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ). Також емітувались інші картки. Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_4 за період 25-03-2021 - 28-05-2021 р.: - номер телефону НОМЕР_6 був/є фінансовим та знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . По рахунку (ax) НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суми : 1000 UAH за період 25.03.2021-26.05.2021, 1050 UAH за період 27.03.2021-13.05.2021, 500 UAH за період 03.04.2021-14.05.2021, 400 UAH за період 23.04.2021-28.04.2021, 750 UAH за період 24.04.2021-29.04.2021, 100 UAН за період 26.04.2021-01.05.2021, 750 UAН за період 04.05.2021-09.05.2021, 3050 UAH за період 04.05.2021-09.05.2021, 1450 UAH за період 07.05.2021-12.05.2021, 1400 UAH за період 18.05.2021-28.05.2021.

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та доведеним, проценти за кредитом нараховані правомірно, згідно умов кредитного договору.

Колегія суддів не повністю погоджується із такими висновками та вважає їх помилковими з огляду на таке.

Оскільки факт укладення кредитного договору ніким не оспорюється, а судове рішення оскаржується в частині правомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами, то апеляційний суд в силу статті 367 ЦК України переглядає рішення лише в цій частині.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25 березня 2021 року укладено договір кредиту року № 616283100 у електронній формі з використанням електронного підпису.

Відповідно до пункту 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит в сумі 1000 грн, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

В подальшому, згідно додаткових угод, сторони домовились збільшити суму кредиту на 1400 грн, 1050 грн, 500 грн, 1000 грн, 500 грн, 1000 грн, 500 грн, 500 грн, 400 грн, 750 грн, 100 грн, 500 грн, 3800 грн, 1450 грн, 1050 грн, 500 грн, 1000 грн, 1400 грн, 1000 грн, 1000 грн, 2400 грн. А тому на підставі платіжних доручень від 23.05.2021, 25.03.2021, 27.03.2021, 03.04.2021, 07.04.2021 , 12.04.2021, 13.04.2021, 18.04.2021 , 22.04.2021, 23.04.2021, 24.04.2021, 26.04.2021, 27.04.2021, 04.05.2021, 07.05.2021, 08.05.2021, 09.05.2021, 11.05.2021, 18.05.202 , 21.05.2021, 22.05.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ Покотило Д.В. кредитних коштів на вказані вище суми для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_7 зазначену у заявці.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором колегія суддів виходить з такого.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також уточнила раніше висловлений свій висновок, викладений у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, та зазначила, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання, нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже позикодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії договору позики або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування процентів є безпідставним.

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів, як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як норми статті 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

Апеляційним судом досліджено умови кредитного договору №616283100 від 25 березня 2021 року та встановлено, що сума кредиту складає 1000 грн.

Кредит первісно був наданий відповідачеві на 14 днів, за користування 0,44 % від суми кредиту за кожний день користування ним.

Крім того, 27.03.2021, 03.04.2021, 07.04.2021, 12.04.2021, 13.04.2021, 18.04.2021, 22.04.2021, 23.04.2021, 24.04.2021, 26.04.2021, 27.04.2021, 04.05.2021, 07.05.2021, 08.05.2021, 09.05.2021,11.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021, 23.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Додаткові угоди до Договору №616283100 від 25 березня 2021 року, згідно з якою Товариство зобов`язалося збільшити суму кредиту на строк дії Договору №616283100 від 25 березня 2021 року на умовах строковості зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування кредитом на умовах Договору.

У Додатках № 1 до вказаних Додаткових угод сторони погодили новий Графік розрахунків.

При цьому із досліджених доказів слідує, що протягом дисконтного періоду відповідач вносив проплати, зокрема 07.04.2021, 04.05.2021, 01.06.2021, частково сплачуючи відсотки та не погашаючи частину наданого в користування тіла кредиту відповідно до графіку платежів, тим самим давав згоду на пролонгацію кредитного договору.

Отже строк, на який надавався кредит за договором №616283100 від 25 березня 2021 року, становив 14 днів з терміном платежу 08 квітня 2021 року, відповідно до додаткових угод до цього договору, такий строк було продовжено, і згідно останньою укладеною додатковою угодою від 23 травня 2021 року та графіку розрахунків до неї, термін платежу визначений 03 червня 2021 року.

Відтак, у період з 25 березня 2021 року по 03 червня 2021 року (продовжений період кредитування згідно з додатковими угодами) нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося в межах погодженої сторонами відсоткової ставки.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також уточнила раніше висловлений свій висновок, викладений у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, та зазначила, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання, нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, позикодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії договору позики або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування процентів є безпідставним.

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів, як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як норми статті 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

На підтвердження кредитної заборгованості за кредитним договором від 25.03.2021 року позивачем - ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» надано розрахунки, за якими не виконано зобов`язання з повернення тіла кредиту в сумі 19 396,79 грн та сплати відсотків за користування кредитом, зокрема, за період з 23 березня 2021 року по 05 жовтня 2021 року первісному кредитору, а в подальшому з 05 жовтня 2021 року по 26 листопада 2021 року ТОВ «Таліон плюс», що в загальному в загальному розмірі становить 62 074,95 грн.

Водночас із розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» пред`явило до ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів за понадстрокове користування кредитними коштами, зокрема за період з 03 червня 2021 року по 26 листопада 2021 року, а не процентів від простроченої суми (відповідно до статті 625 ЦК України).

Крім того, із того ж розрахунку слідує, що станом на 03 червня 201 року загальний розмір заборгованості становить 19 894,53 грн, із них 19 396,79 грн тіло кредиту, а 494,53 грн проценти за користування ним.

В подальшому відповідачем ОСОБА_1 на погашення цієї заборгованості здійснено два платежі: 30 червня 2021 року та 30 липня 2021 року на загальну суму 9 343 грн, із яких банком здійснено зарахування на погашення процентів 9 341,84 грн, що свідчить про зарахування не лише заборгованості по процентах в сумі 494,53 грн, а й за процентами, нарахованими після закінчення строку кредитування, що є недопустимим.

При цьому про стягнення процентів після 03 червня 2021 року в порядку ст. 625 ЦК України позивач не заявляє.

Оскільки після закінчення строку кредитування відповідачем здійснено два платежі на погашення заборгованості в сумі 9 343 грн, то розмір заборгованості за тілом кредиту зменшується на вказану суму і становить 10 033,79 грн.

За таких підстав колегія суддів прийшла до висновку про те, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором та додатковими угодами до нього становить 10 033,79 грн, що складається із залишку простроченого тіла кредиту.

Водночас колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_1 як військовослужбовець згідно з ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» був звільнений від сплати відсотків за користування кредитом, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Тобто, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. В тому числі, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією рф проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування відповідної пільги не з самим фактом існування кредитного договору, а з наявністю у боржника спеціального правового статусу військовослужбовця у визначений законом період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування держави, органів влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, який настає з моменту оголошення мобілізації або введення воєнного стану та охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період.

Загальновідомим є те, що особливий період в Україні триває з 2014 року та не припинений станом на момент розгляду справи.

Разом із тим, сам факт існування особливого періоду не є достатньою підставою для автоматичного звільнення особи від сплати процентів за кредитом.

Юридичне значення має саме дата набуття особою статусу військовослужбовця та співвідношення цієї дати з періодом нарахування процентів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження проходження військової служби відповідачем до відзиву на позовну заяву надано копію посвідчення про набуття ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, довідку № 463 від 15.11.2025 якою підтверджено перебування його на військовій службі в військовій частині НОМЕР_8 , та з довідку № 809/119/1 від 25.07.2024 року за змістом якої ОСОБА_1 в період з 10.11.2023 по 28.12.2023 дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в селі Кринки Херсонського району Херсонської області.

З огляду на положення ч. 15 ст. 14 згаданого Закону та роз`яснення Міністерства оборони України, у даному випадку відповідач ОСОБА_1 пільгу, відповідно до якої йому як військовослужбовцю кредитором проценти за користування кредитом не підлягали нарахуванню, набув лише з 10 листопада 2023 року, тобто з дня коли він брав безпосередню участь у бойових діях та захисті країни, а строк кредитування по договору закінчився 03 червня 2021 року .

Таким чином, період нарахування процентів в повному обсязі передує моменту мобілізації відповідача та набуття ним спеціального статусу військовослужбовця.

За таких обставин колегія суддів виходить із того, що на момент виникнення у відповідача обов`язку зі сплати процентів за користування кредитом та протягом періоду їх нарахування вона не перебувала на військовій службі, а тому не належала до кола осіб, на яких поширюються гарантії, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такий висновок узгоджується із загальними принципами дії закону в часі та правової визначеності.

Колегія суддів також враховує, що передбачене ч. 15 ст. 14 зазначеного Закону звільнення військовослужбовців від сплати процентів за користування кредитом є спеціальною законодавчою гарантією, яка має винятковий характер і не підлягає розширеному тлумаченню. Відтак застосування цієї гарантії можливе виключно за умови доведення сукупності обставин, з якими закон пов`язує виникнення відповідного права, зокрема перебування особи на військовій службі саме в період виникнення та існування обов`язку зі сплати таких процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги на 12,31% (10 033,79 грн х 100% / 81471,74 грн), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 189,44 грн (12,31х9662,40 грн/100%) судових витрат, понесених позивачем у межах цієї справи, а саме 2 662,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив 3 195 грн судового збору, який підлягає стягненню з позивача пропорційно до частини позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, а саме 2801,69 грн (3195 грн х 87,69/100).

З урахуванням положень частини десятої статті 141 ЦПК України, з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» слід стягнути на користь ОСОБА_1 різницю сум понесених судових витрат в розмірі 1 612,25 грн (2 801,69 грн -1 189,44 грн).

Керуючись статтями 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Ткаченко Тамари Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 28 травня 2026 року скасувати і додаткове рішення цього ж суду від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 616283100 від 25 березня 2021 року в сумі 10 033,79 грн.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙ»" на користь ОСОБА_1 різницю сум понесених судових витрат в розмірі 1 612,25 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: Ю.Б.Войтко

І.В. Міхасішин