Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №505/2912/20 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/2912/20

Провадження № 2/505/273/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.06.2026 року м.Подільськ Одеської області

Подільський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючої судді Павловської Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Киларь Н.А,

представника позивача – адвоката Чирка О.О.

представника відповідача – адвоката Бережного О.В.

у відсутності позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728, адреса: Одеська область м.Подільськ, вул.Соборна 198-г, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди та просить визнати неправомірним і скасувати наказ про звільнення його з роботи в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", з посади водія. Поновити його на роботі в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" на посаді водія та звернути рішення до негайного виконання. Стягнути з ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення по справі. Стягнути з ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" на його користь моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що він з 21.07.2016 року призначений на посаду водія ТОВ «ФІРМА ФЕДЕРАЛ» де і працював до листопада 2019 року.

27.11.2019 року він прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки, йому присвоєно первинне військове звання «солдат» військової частини НОМЕР_1 .

Проте, на підставі наказу керівника ТОВ "ФІРМА"ФЕДЕРАЛ" від невідомої йому дати, його водія ТОВ"ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" звільнено з роботи за невідомих йому підстав.

Зазначив, що він 27.11.2019 уклав контракт під час дії особливого періоду, який не скасовано, до теперішнього часу проходить службу в лавах ЗСУ України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, тому у відповідача не було законних підстав для його звільнення.

Зауважив, що наявність чинного контракту, укладеного ним з Міністерством оборони України 27.11.2019 року на проходження військової служби під час дії особливого періоду строком на три роки, надає підстави для висновку про поширення на нього гарантій, встановлених частиною 119 КЗпП України на строк дії контракту та відсутність підстав припинення трудового договору.

Тому, вважає наказ про його звільнення незаконним, протиправним та таким, що має бути скасований.

Щодо відшкодування моральної шкоди позивач вказав, що внаслідок порушення відповідачем трудового законодавства він зазнав душевних страждань та стану постійного стресу, порушення звичних комфортних умов його проживання та членів його сім`ї, яку оцінює у 200 000 грн. яка є розумною і справедливою.

Таким чином, позивач вважає його звільнення незаконним, а він має бути поновлений на посаді зі стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року задоволено заяву про забезпечення доказів та витребувано у відповідача: наказ №6-о/с від 21.07.2016 року про прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 на посаду водія; довідку про виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , за період з 01.01.2019 року по дату надання відповіді; копію трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 ; наказ про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 з посади; відомості про те, де на даний час зберігається трудова книжка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області, суддею Павловською Г.В. від 23.09.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

09.11.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" - Бережного Олександра Володимировича, який зареєстрований в канцелярії Подільського міськрайонного суду Одеської області за вх.№15803 від 09.11.2021 року.

Представник відповідача зазначив, що заявлені позивачем вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Так, 21.07.2016 року відповідно до наказу №6 о/с від 21.07.2016 року позивача було прийнято на роботу до ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" за фахом водія, тобто з зазначеної дати позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах.

05.11.2019 року о 08 год. 00 хв. позивач за графіком мав вийти на роботу та заступити на чергування у складі групи швидкого реагування №20, але на роботу не вийшов та про причину невиходу на роботу не повідомив, на телефонні виклики не відповідав, з приводу чого було складено відповідні акти.

08.11.2019 року позивач вийшов на роботу, на вимогу начальника групи швидкого реагування ОСОБА_2 надати письмові пояснення з приводу причин відсутності на роботі 05.11.2019 року відповів відмовою, будь-яких документів щодо причини відсутності на роботі не надав, про що складено відповідний акт та доповідну записку. Після чого позивач на роботі більше не з`являвся, на телефонні виклики не відповідав.

20.11.2019 року наказом №9 о/с ОСОБА_1 було звільнено з 05.11.2019 року з роботи на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, відсутність на роботі 05.11.2019 року.

Тобто, звільнення, як різновид стягнення за вчинення дисциплінарного проступку було застосовано до позивача наказом від 20.11.2019 року за прогул 05.11.2019 року (відсутність на роботі без поважних причин) в межах встановленого ст. 148 КЗпП України місячного строку.

Припис військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №1574/ВКП, згідно якого позивачу пропонується прибути 26.11.2019 року в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_4 НЦ для вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду за ВОС-124 для в/ч НОМЕР_1 ЗСУ, датовано 26.11.2019 року.

Контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посаді осіб рядового складу у складі в/ч НОМЕР_5 було укладено позивачем 27.11.2019 року.

27.11.2019 року позивача було зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_5 та постановлено на всі види забезпечення відповідно до виписки з наказу №282.

З наведеного вбачається, що на час укладення контракту позивачем, 27.11.2019 року він вже не працював у відповідача, оскільки його було звільнено з роботи за порушення трудової дисципліни наказом від 20.11.2019 року, положення ч.3 ст. 119 КЗпП України можуть бути застосовані лише до працівників, які були працівниками на час призову, а відтак посилання позивача на проходження військової служби за контрактом та положення ч.3 ст. 119 КЗпП є безпідставними, тому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року у справі витребувано додаткові докази.

Ухвалою суду від 21.12.2021 року повторно витребувано докази у відповідача ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ".

Ухвалою суду від 01.03.2022 року витребувано з Головного управління ДПС в Одеській області звіт ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" 1ДФ за весь 2020 рік стосовно ОСОБА_1 звіт ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" по сплаченому ЄСВ за ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 19.04.2022 року повторно витребувано докази, згідно ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 01.03.2022 року.

Ухвалою суду від 02.06.2022 року приєднано до матеріалів справи копію контракту від 18.05.2022 року про проходження військової служби ОСОБА_1 .

21.12.2023 року представником позивача – адвокатом Чирка О.О. надані суду письмові пояснення, які зареєстровані в канцелярії за вх.№ 16968, в яких представник позивача зазначила, що записка начальника ГШР; акт про відсутність робітника на роботі від 05.11.2019р.; акт про відсутність ОСОБА_1 на підприємстві від 20.11.2019р. – не доводять відсутності ОСОБА_1 на робочому місті, оскільки в даних документах мова йде про «охоронця», але позивач займав посаду водія; співробітники відповідача начебто виїжджали за місцем проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , але місце проживання позивача АДРЕСА_2 ;

Відповідно до відомості про видачу зброї, набоїв та бронежилетів (п.2, 6, 11) ОСОБА_1 , за власноручним підписом, отримав та здав зброю, набої та бронежилет, відповідно: отримав 03.11.2019 о 03.00 год та здав 03.11.2019 о 18:40 год., отримав 05.11.2019 р о 01:00 та здав 05.11.2019 о 15:30 год., отримав 06.11.2019 р . о 20:00 та здав 08.11.2019 о 11:54 год.

Вказані відомості говорять про те, що ОСОБА_1 ані 03.11.2019року, ані 05.11.2019 року роботу не прогулював, перебував на робочому місці та виковував посадові обов`язки.

Також, відповідачем не надані суду докази відмови ОСОБА_1 в отриманні трудової книжки та наказу про звільнення №9 о/с від 20.11.2019 року, не надані докази направлення поштового повідомлення за місцем прописки позивача з інформацією про його звільнення та тим більш, навіть на адвокатські запити вже в 2020 р. відповідач не надав жодної інформації про звільнення позивача.

Відповідно до звітів, наданих на виконання ухвали суду від Головного управління ДПС в Одеській області вбачається, що ОСОБА_1 фактично був оформлений та отримував заробітну платню і в листопаді 2019 року (30 днів), і в грудні 2019 року (31 день) та за нього сплачувався ЄСВ у вказані періоди, тобто ОСОБА_1 не був звільнений фактично ані в листопаді 2019, ані в грудні 2019 року, а наданий суду наказ про звільнення з 20.11.2019 року – не спростовує тієї обставини, що заробітна плата та ОСОБА_3 нараховувались у грудні 2019 року, а значить ОСОБА_1 в той час був співробітником відповідача, та звільнений не раніше грудня 2019 року – тобто в порушення ст.119 КЗпП України.

Так, під час роботи Позивача в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", його трудова книжка у встановленому законом порядку зберігалася у роботодавця, тобто Відповідача, та діючи відповідно до чинного законодавства, Відповідач зобов`язаний був видати Позивачу його трудову книжку в день звільнення.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки», трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку

Так, на вимогу суду Відповідач вказав, що трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться в нього, доказів належного виконання вимог п. 4.2. Інструкції відповідач не надав, а тому трудова книжка не видана саме з вини відповідача і є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з листопада 2019 року по дату постановлення рішення по справі.

Таким чином, аналіз позову, доказів по справі та правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі на посаді водія ТОВ «ФІРМА «ФЕДЕРАЛ» зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 30.05.2024 року витребувано у ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" копію книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, що затверджена наказом Мінстату України від 27.10.1995 року №227, а саме: копію обкладинки книги першої сторінки, сторінки, де зазначено про прийом трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата заповнення трудової книжки 20.05.2004 року), останньої сторінки.

Ухвалою суду від 11.11.2024 року витребувано у ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" копію книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, що затверджена наказом Мінстату України від 27.10.1995 року №227, а саме: копію обкладинки книги першої сторінки, сторінки, де зазначено про прийом трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата заповнення трудової книжки 20.05.2004 року), останньої сторінки.

Ухвалою суду від 13.03.2025 року у задоволенні заяви представника відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" адвоката Бережного О.В. про відвід судді Павловської Г.В. відмовлено.

23.03.2026 року від представника відповідача ТОВ «ФІРМА ФЕДЕРАЛ» адвоката Бережного О.В. надійшли письмові пояснення, які зареєстровані в канцелярії суду за вх.№ 5208.

Представник відповідача зазначив, що 21.07.2016 відповідно до наказу № 6 о/с від 21.07.2016 року позивача було прийнято на роботу до "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" за фахом водія, тобто з зазначеної дати позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах.

20.11.2019 наказом № 9 о/с ОСОБА_1 було звільнено з 05.11.2019 року з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин, відсутність на роботі 05.11.2019 року.

26.11.2019 згідно припису військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №1574/ВКП позивачу пропонувалося прибути 26.11.2019 в розпорядження командира Ч НОМЕР_4 НЦ для вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду за ВОС-124 для ВЧ НОМЕР_1 ЗСУ.

27.11.2019 позивачем укладено контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посаді осіб рядового складу у складі ВЧ НОМЕР_5 . Того ж дня позивача зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_5 та поставлено на всі види забезпечення відповідно до витягу з наказу № 282.

В якості доказу позивачем до позовної заяви долучено копію трудової книжки, засвідчену начальником штабу в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_4 та печаткою військової частини.

Зазначена копія трудової книжки містить записи про трудові відносини позивача з відповідачем. Наведена обставина свідчить про безпідставність тверджень позивача про факт невидачі йому відповідачем трудової книжки.

Зважаючи на те, що на час укладання контракту позивачем 27.11.2019 його вже було звільнено з роботи за порушення трудової дисципліни наказом від 20.11.2019, положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України не можуть бути застосовані. Крім того, позовну заяву подано позивачем майже через рік після звільнення без клопотання про поновлення встановленого законом строку. Просив відмовити позивачу в задоволенні позовну у повному обсязі.

29.06.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Чирка О.О. через підсистему «Електронний суд» надала додаткові пояснення, які зареєстровані за вх.№12043. Зазначила, що Згідно даних Головного управління ДПС в Одеській області, а саме: звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" (Код ЄДРПОУ 38111728 1ДФ за 3 та 4 квартал 2019 р.; звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" (Код ЄДРПОУ 38111728 по сплаченому ЄСВ за 3 та 4 квартал 2019 р. вбачається, що з ОСОБА_1 припинив відповідач трудові відносини 4 грудня 2019 оку, та до 04.12.2019 за нього сплачувався ЄСВ та податки, тобто ОСОБА_1 не був звільнений фактично в листопаді 2019, а наданий суду наказ про звільнення з 20.11.2019 року – не спростовує тієї обставини, що заробітна плата та ОСОБА_3 нараховувались до 4 грудня 2019 року, а значить ОСОБА_1 в той час був співробітником відповідача, та звільнений не раніше грудня 2019 року – тобто в порушення ст.119 КЗпП України.

Так, під час роботи Позивача в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", його трудова книжка у встановленому законом порядку зберігалася у роботодавця, тобто Відповідача, та діючи відповідно до чинного законодавства, Відповідач зобов`язаний був видати Позивачу її трудову книжку в день звільнення.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в cm. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним оргацу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно із ч.5 ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Так, на вимогу суду Відповідач вказав, що трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться в нього, доказів належного виконання вимог п. 4.2. Інструкції відповідач не надав, а тому трудова книжка не видана саме з вини відповідача і є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з грудня 2019 року по дату постановлення рішення по справі.

Також, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 під час дії в країні особливого періоду, прийнятий на військову службу за контрактом, йому присвоєно первинне військове звання «солдат» військової частини НОМЕР_1 , а отже він не міг бути звільнений з огляду на пряму вказівку ч.3 ст.119 КЗпП України про обов`язок роботодавця зберегти робоче місце та виплачувати середній заробіток працівнику, прийнятому на військову службу, до часу закінчення особливого періоду або фактичного звільнення з військової служби.

На час укладення позивачем контракту про проходження військової служби діяв особливий період, тому на позивача поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України. Звільнення позивача з роботи – є незаконним й позивач підлягає поновленню на попередній роботі зі стягненням середнього заробітку.

Таким чином, аналіз позову, доказів по справі та правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі на посаді водія ТОВ «ФІРМА «ФЕДЕРАЛ» зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ОСОБА_1 фактично звільнений 04.12.2019 року, згідно даних ГУ ДПС в Одеській області в жовтні 2019 йому нарахована заробітна плата 5000, 15грн., а в листопаді 2019 року – 4784,92 грн., і середньомісячний заробіток складає – 4892,52 грн.

Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу слід обраховувати шляхом множення середньомісячного заробітку – 4892,52 грн. на кількість місяців до винесення судом рішення по справі – 31 день (грудень 2019) +12 місяців 2021 року+12 місяців 2022 року+12 місяців 2023року+12 місяців 2024 року+12 місяців 2025 року+ 6 місяців 2026 року Х 4784,92 грн.= 320 589,64 грн.

Визнати неправомірним та скасувати наказ №9 о/с від 20.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" з посади водія. Поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" на посаді водія та звернути рішення до негайного виконання. Стягнути з ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення по справі в розмірі 320 589,64 грн. Стягнути з ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн., просила справу розглядати за її відсутності та відсутності позивача та врахувати вищезазначені пояснення.

Представник відповідача – адвокат Бережний О.В. в судове засідання не з`явився, але надав заяву, яка зареєстрована 16.04.2026 року за вх.№ 6926 про розгляд справи за відсутності представника відповідача з урахуванням раніше наданих пояснень.

Суд, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Статтею 2 КЗпП України передбачено, що право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

26.11.2019 згідно припису військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №1574/ВКП позивачу запропоновано прибути 26.11.2019 в розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 НЦ для остаточного вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду за ВОС-124 для військової частини НОМЕР_1 Збройні Сили України.

27.11.2019 позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу строком на три роки.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_5 №282 від 27.11.2019 року позивача зараховано до списків особового складу В/Ч НОМЕР_5 та поставлено на всі види забезпечення.

Згідно копії наказу №1 «По особовому складу» від 21.07.2016 року, виданого директором ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" С.В. Літвіновим, ОСОБА_1 прийнято на посаду водія ТОВ «ФІРМА ФЕДЕРАЛ» з 21.07.2016 року, з посадовим окладом 1500,00 грн. в місяць.

Згідно копії наказу №9 о/с від 20.11.2019 року, виданого директором ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" С.В.Літвіновим, ОСОБА_1 , водій ГШР, 05.11.2019 року був відсутній на роботі протягом робочого дня без поважних причин, на підставі викладеного ОСОБА_1 , водія ГШР, звільнено 5 листопада 2019 року через відсутність на роботі протягом робочого дня без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 21.07.2016 року прийнятий на посаду водія ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", 20.11.2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади водія ГШР ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно доповідної записки чергової пункту охорони ОСОБА_6 , останньою повідомлено директора ТОВ по відсутність ОСОБА_7 на робочому місці 05.11.2019 року,

Згідно рапорту чергового ОСОБА_8 , останній повідомив начальника ГШР Козака про те, що ОСОБА_9 отримав спецзасоби для виконання супроводження, проте до своїх обов`язків не приступив, місцезнаходження його невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає.

05.11.202019 року, головою комісії, директором ОСОБА_10 було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

Актом від 20.11.2019 року підтверджено, що ОСОБА_1 , 05.11.2019 року здійснив прогул, не вийшовши на своє робоче місце згідно графіка. При отриманні заробітної плати 08.11.2019 року ОСОБА_1 від письмових пояснень щодо прогулу 05.11.2019 року відмовився, що розглядається як порушення трудової дисципліни та кваліфікується як прогул без поважної причини.

З 09.11.2019 року по теперішній час ОСОБА_1 на підприємстві взагалі не з`являвся та на зв`язок із керівництвом не виходив.

Згідно табелю роботи персоналу ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" за листопад 2019 року та графіку чергувань за 03.11.2019 року, 05.11.2019 року, 06.11.2019 року ОСОБА_1 за власноручним підписом отримав та здав зброю, набої та бронежилет.

Згідно даних Головного управління ДПС в Одеській області, а саме: звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" (Код ЄДРПОУ 38111728) 1ДФ за 3 та 4 квартал 2019 р. та звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" (Код ЄДРПОУ 38111728) по сплаченому ЄСВ за 3 та 4 квартал 2019 р. вбачається, що ОСОБА_1 припинив трудові відносини 04.12.2019 року та до 04.12.2019 за нього сплачувався ЄСВ та податки і йому була нарахована заробітна плата.

Вирішуючи пред`явлені позовні вимоги у частині скасування наказу ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ" №9 від 20.11.2019 року про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновлення позивача на посаді водія ТОВ «ФІРМА ФЕДЕРАЛ» судом враховується наступне.

Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, що стався з об`єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За змістом ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Згідно ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Враховуючи сталу судову практику, позицію Верховного Суду України, висловлену в Постанові Пленуму Верховного Суду України, основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Указом Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» , затвердженим Законом України від 17.03.2014 року № 1126-УІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» в Україні запроваджено особливий період.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01.03.2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введено в дію Указом Президента України від 02.03.2014 року №189/2014 констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Дати початку та закінчення військової служби, що зазначені у військовому квитку, визначають період, протягом якого на працівника поширюються гарантії, що передбачені у статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина 8 статті 235 КЗпП України).

Так, позивач ОСОБА_1 з 27.11.2019 проходить військову службу, що визнано і не оспорюється відповідачем.

Згідно наданих відомостей з ГУ ДПС України позивачу у листопаді 2019 року нараховувалась заробітна плата, згідно наданих відомостей про нарахування заробітної плати, ЄСВ та податки відповідачем сплачувались до 04.12.2019 року.

Оскільки на момент прийняття позивача на військову службу за контрактом 27.11.2019 трудові правовідносини між ним та відповідачем фактично не були припинені, що підтверджується відомостями Державної податкової служби про нарахування заробітної плати та сплату єдиного внеску до 04.12.2019 року, на позивача поширювалися гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та на час проходження військової служби за позивачем повинні були зберігатися місце роботи і посада. Таким чином, при звільненні позивача відповідач не дотримався вимог статті 119 КЗпП України.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено наявності достатніх правових підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення, дотримання порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також не доведено відсутності поважних причин неявки позивача на роботі. При цьому суд враховує, що обов`язок доведення правомірності звільнення покладається на роботодавця.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач виконав вимоги трудового законодавства щодо видачі трудової книжки позивачу в день звільнення або повідомив його про необхідність її отримання. Разом із тим, надана до матеріалів справи копія трудової книжки, засвідчена начальником штабу військової частини, свідчить лише про те, що на момент проходження військової служби така книжка перебувала у розпорядженні позивача, однак сама по собі не підтверджує дотримання відповідачем встановленої законом процедури її видачі при звільненні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що наказ ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ"№ 9 о/с від 20.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України виданий з порушенням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач — поновленню на попередній посаді водія.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України судом встановлено.

За змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення позивача з роботи та про його поновлення на посаді, на підставі ст. 235 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зазначений Порядок застосовується, зокрема, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які підлягають оплаті за середнім заробітком.

Згідно з наданими суду відомостями заробітна плата позивача за жовтень 2019 року становила 5 000,13 грн, за листопад 2019 року — 4 784,92 грн. У зазначені місяці позивач відпрацював повністю 44 робочі дні.

Таким чином, середньоденний заробіток становить:

(5 000,13 грн + 4 784,92 грн) / 44 = 222,39 грн.

Разом із тим, табель обліку робочого часу за листопад 2019 року підтверджує, що на момент звільнення позивач працював за змінним режимом роботи. Водночас відповідачем не надано графіків змінності, табелів обліку робочого часу або інших документів, які б давали можливість визначити кількість робочих днів (годин), що підлягали б оплаті за час вимушеного прогулу відповідно до індивідуального графіка роботи позивача. Табель за листопад 2019 року не містить відомостей, які б дозволяли визначити кількість робочих днів (годин) за весь період вимушеного прогулу.

Враховуючи, що обов`язок ведення та зберігання документів щодо режиму роботи та обліку робочого часу покладається на роботодавця, а інших належних і допустимих доказів, які б давали можливість здійснити розрахунок відповідно до індивідуального графіка роботи позивача, матеріали справи не містять, суд здійснює розрахунок виходячи із загальної кількості робочих днів за п`ятиденним робочим тижнем.

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 04 грудня 2019 року по 30 червня 2026 року становить 1 715 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить:

222,39 грн ? 1 715 = 381 398,85 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди судом встановлено.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

За правилами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши письмові докази у справі, встановивши фактичні обставини та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку, що внаслідок незаконного звільнення було порушено трудові права позивача, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Незаконне звільнення призвело до моральних переживань позивача, необхідності звернення до суду за захистом своїх прав, тривалого перебування у стані правової невизначеності та докладання додаткових зусиль для відновлення порушених трудових прав.

Разом із тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлений розмір моральної шкоди, зокрема не подано доказів, що свідчили б про особливу інтенсивність чи тривалість моральних страждань, погіршення стану здоров`я або інші істотні негативні наслідки, які обґрунтовували б стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі.

Враховуючи характер допущеного відповідачем порушення трудових прав позивача, тривалість такого порушення, характер заподіяних моральних страждань, необхідність звернення до суду за захистом своїх прав, а також вимоги статті 23 ЦК України, статті 237-1 КЗпП України, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 244, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №9 о/с від 20.11.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728, адреса: Одеська область м.Подільськ, вул.Соборна 198-г, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія ТОВ "ФІРМА"ФЕДЕРАЛ".

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728, адреса: Одеська область м.Подільськ, вул.Соборна 198-г на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 381 398 (триста вісімдесят одна тисяча триста дев`яносто вісім) грн. 85 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728, адреса: Одеська область м.Подільськ, вул.Соборна 198-г на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_2 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІРМА "ФЕДЕРАЛ", код ЄДРПОУ 38111728, адреса: Одеська область м.Подільськ, вул.Соборна 198-г на користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді водія ТОВ «ФІРМА ФЕДЕРАЛ» та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Павловська