Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №520/18379/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

31 серпня 2026 р. справа № 520/18379/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо звільнення ОСОБА_1 08.06.2026 з посади старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області відповідно до наказу (по особовому складу) від 08.06.2026 №405 о/с, згідно із Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.20215 №580 – VІІ (далі Закон №580 – VІІ) за п.8 ч.1 ст.77 /у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)/;

- скасувати наказ (по особовому складу) від 08.06.2026 №405 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 08.06.2026 з посади старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області, згідно із Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.20215 №580 – VІІ (далі Закон №580 – VІІ) за п.8 ч.1 ст.77 /у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)/ та поновити його в посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за 18 (вісімнадцять) днів із розрахунку середньоденної заробітної плати – 895,77 грн (вісімсот дев`яносто п`ять гривень 77 копійок) в сумі 16 123,86 грн (шістнадцять тисяч сто двадцять три гривні 86 копійок);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі середньомісячного заробітку із розрахунку 27 320,99 грн (двадцять сім тисяч триста двадцять гривень 99 копійок), що передував звільненню, тобто з 08.06.2026 по день видання наказу про поновлення на службі;

- стягнути з відповідача витрати позивача на правничу допомогу, згідно договору про надання правової допомоги № 11/06-к від 11.06.2026, в сумі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що станом на 20.05.2026 проходив службу в органах Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області, маючи спеціальне звання капітана поліції. 21.05.2026 його було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Про факт мобілізації позивач повідомив відповідача та надав відповідні підтверджуючі документи. Наказом ГУНП в Харківській області від 29.05.2026 № 367/о/с позивачу припинено виплату грошового забезпечення на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації із збереженням місця служби та посади відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України. Однак наказом від 08.06.2026 № 405/о/с його звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Позивач вважає таке звільнення протиправним, оскільки проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації не є переходом на роботу до іншого міністерства чи відомства, а відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за ним на період військової служби мають зберігатися місце роботи та посада. У зв`язку з цим позивач просить скасувати наказ про звільнення та поновити його на попередній посаді.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивач добровільно повідомив про призов на військову службу за мобілізацією та після зарахування до списків особового складу військової частини фактично розпочав проходження іншого виду державної служби - військової служби у складі Збройних Сил України. На думку відповідача, положення частини третьої статті 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та посади поширюються виключно на трудові правовідносини та не підлягають застосуванню до проходження служби в Національній поліції, яка є різновидом публічної служби та регулюється спеціальним законодавством. Відповідач вважає, що з моменту зарахування позивача до особового складу військової частини відбулася зміна виду державної служби та підпорядкування, що фактично свідчить про його перехід до іншого відомства, а тому звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є правомірним.

Крім того, відповідач зазначив, що відсутні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки позивач після призову фактично проходив військову службу та отримував або мав право на отримання грошового забезпечення як військовослужбовець. На думку відповідача, у такому випадку відсутній юридичний факт вимушеного прогулу, а виплата середнього грошового забезпечення за час такого періоду призвела б до подвійного бюджетного забезпечення однієї особи.

Також відповідач заперечував проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що стаття 117 КЗпП України регулює трудові, а не службові правовідносини, а у разі поновлення позивача на службі службові відносини фактично не вважатимуться остаточно припиненими. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що заявлені позивачем вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку розрахунку охоплюють один і той самий період, що, на його думку, що може призвести до подвійної компенсації.

Представником позивача подані заперечення на відзив, в яких зазначено, що звільнення позивача є незаконним, оскільки на нього поширюються гарантії частини третьої статті 119 КЗпП України щодо збереження місця служби та посади на час мобілізації. Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцію) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області.

29.05.2026 до начальника ГУНП в Харківській області надійшла доповідна записка начальника управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області Олега Гриня від 29.05.2026 № 177846-2026 «Щодо призову на військову службу під час мобілізації капітана поліції ОСОБА_1 »

У доповідній записці на ім`я начальника ГУНП в Харківській області зазначено, що капітан поліції ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) УМП ГУНП в Харківській області.

25.05.2026 позивач прибув на службу та повідомив керівництво про призов за власним бажанням на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України, надавши витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.05.2026 № 147 та довідку форми № 5.

Відповідно до наданих документів, ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації з 21.05.2026 та зараховано до списків особового складу військової частини.

Доповідна також містить інформацію про те, що за наявними обліками УКЗ ГУНП в Харківській області на момент зарахування до списків військової частини ОСОБА_1 перебував у статусі заброньованого, однак, незважаючи на це, був призваний на військову службу.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами, наказом начальника ГУНП в Харківській області від 08.06.2026 № 405 о/с позивача звільнено з органів Національної поліції України на підставі п. 8 ч. 1 ст. 77 (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) Закону України «Про Національну поліцію» з 08.06.2026.

Не погодившись з наказом про звільнення зі служби в поліції позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIІI Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Положеннями частини першої статті 3 Закону №580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У силу пункту 8 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Так, у ході судового розгляду судом встановлено, що позивач оскаржує правомірність наказу ГУНП в Харківській області про звільнення його зі служби в поліції у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), а саме - зарахуванням на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України.

Оцінюючи правомірність наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, суд враховує, що норми Закону №580-VIII та інші спеціальні нормативно-правові акти, які регламентують діяльність поліції, не визначають порядку переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних відносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (зокрема, постанови від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 12.06.2023 у справі №560/10571/21).

Суд вказує, що оскільки порядок звільнення зі служби в поліції у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) не урегульований спеціальним законодавством (зокрема, Законом №580-VIII), наявні підстави для застосування до спірних відносин положень Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП).

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 36 КЗпП визначено, що підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, відповідно до частини першої статті 32 КЗпП, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Верховний Суд у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а зазначив, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП. Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП у погоджений сторонами строк. Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може.

Відповідно до Витягу із Наказу від 21.05.2026 №147 ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", призначено на посаду солдата резерву 311 запасної роти військової частини НОМЕР_2 за штатом воєнного часу.

Стаття 65 Конституції України проголошує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Вказане кореспондується з положеннями частини першої статті 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII).

У силу статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, зокрема, ч. 3 ст. 119 КЗпП визначено, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У частинах шостій та сьомій статті 119 КЗпП визначено вичерпний перелік осіб, на яких не поширюються вищезгадані гарантії, а саме:

гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими;

гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також громадяни віком від 18 до 25 років, які проходять військову службу за контрактом, укладеним відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 23 цього Закону строком на один рік, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжено та діє донині.

Воєнний стан, в розумінні положень статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З моменту призову (прийняття) на військову службу, за громадянами України, які були призвані (прийняті) на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються місце роботи та посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

Суд вважає, що гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини.

Суд вважає, що призов (прийняття) на військову службу під час мобілізації не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається відповідач, як на підставу звільнення позивача зі служби в поліції.

Суд звертає увагу, що позивача прийнято на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, а тому на нього поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП, зокрема, в частині збереження на період проходження військової служби місця роботи та посади у ГУНП в Харківській області.

При цьому, суд звертає увагу на послідовність дій самого відповідача.

Так, наказом ГУНП в Харківській області від 29.05.2026 № 367 о/с позивачу було припинено виплату грошового забезпечення на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації із збереженням місця служби та посади відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Отже, на момент видання оскаржуваного наказу від 08.06.2026 № 405 о/с відповідач уже визнав та реалізував щодо позивача гарантію збереження місця служби та посади на період проходження військової служби.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України не поширюються на позивача як на поліцейського та що його призов на військову службу свідчить про перехід на інший вид державної служби, який є підставою для припинення служби в поліції.

При цьому, наступне звільнення позивача наказом від 08.06.2026 № 405 о/с на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII фактично суперечить раніше прийнятому відповідачем наказу від 29.05.2026 № 367 о/с, яким за позивачем було збережено місце служби та посаду саме на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Таким чином, відповідач, визнавши за позивачем право на збереження місця служби та посади на період мобілізації, не мав законних підстав через десять днів припиняти ці правовідносини шляхом звільнення позивача з тієї ж підстави - у зв`язку з переходом до іншого міністерства чи відомства.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на військову службу під час мобілізації, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Отже, призов позивача на військову службу під час мобілізації не припиняє гарантованого законом збереження за ним місця служби та посади в ГУНП в Харківській області, а тому не може розглядатися як його перехід у встановленому порядку на роботу до іншого міністерства чи відомства в розумінні пункту 8 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ГУНП в Харківській області не мало законних підстав для звільнення позивача, у зв`язку з чим наказ від 08.06.2026 № 405 о/с є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, позивача належить поновити на посаді ОСОБА_1 08.06.2026 на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 17.04.2025 у справі № 440/4057/23, що прийнята за аналогічних обставин справи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 27 320,99 грн, що передував звільненню, за період з 08.06.2026 по день видання наказу про поновлення на службі, суд зазначає таке.

У ході судового розгляду суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача від 08.06.2026 № 405 о/с є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач — поновленню на посаді з 08.06.2026, із допущенням рішення в цій частині до негайного виконання.

Водночас, суд враховує, що з 21.05.2026 позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації та отримує відповідне грошове забезпечення військовослужбовця. При цьому наказом ГУНП в Харківській області від 29.05.2026 № 367 о/с позивачу припинено виплату грошового забезпечення на час проходження військової служби із збереженням за ним місця служби та посади.

Отже, у період з 08.06.2026 позивач не був позбавлений можливості здійснювати професійну діяльність та отримувати грошове забезпечення, оскільки фактично проходив військову службу та отримував відповідне грошове забезпечення військовослужбовця.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, тобто за 18 днів із розрахунку середньоденної заробітної плати 895,77 грн у сумі 16 123,86 грн, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, наказом ГУНП в Харківській області від 29.05.2026 № 367 о/с позивачу припинено виплату грошового забезпечення на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації із збереженням місця служби та посади відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

При цьому остаточне припинення службових правовідносин між сторонами відбулося не 29.05.2026, а лише 08.06.2026, коли було видано оскаржуваний наказ про звільнення позивача зі служби в поліції.

Водночас судом встановлено, що зазначений наказ про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач — поновленню на посаді. Отже, звільнення позивача не призвело до остаточного припинення службових правовідносин між сторонами.

За таких обставин правові підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, у зв`язку з чим позовна вимога в цій частині також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку часткову про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Представником позивача надано до суду копії договору про надання правової допомоги №11/06-к від 11.06.2026, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №11/06-к від 11.06.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльності, платіжна інструкція №Р24А6082909975D9257 від 26.06.2026 на суму 20000, 00 грн, акт прийому - передачі за Договором про надання правової допомоги №11/06-к від 11.06.2026 від 09.07.2026.

Відповідно до прийому - передачі за Договором про надання правової допомоги №11/06-к від 11.06.2026 від 09.07.2026 адвокатом в період з 11.06.2026 по 09.07.2026 надано наступні послуги:

- консультація адвоката 11.06.2026 щодо перспективи судового захисту законних прав та інтересів Клієнта, дослідження та аналіз наданих Клієнтом документів - 1 година;

- підготовка адвокатського №11/06-2 від 11.06.2026 до Головного управління Національної поліції в Харківській області - 1 годин;

- підготовка адвокатського №11/06-3 від 17.06.2026 до Головного управління Національної поліції в Харківській області - 1 годин;

- підготовка адвокатського №11/06-4 від 18.06.2026 до Головного управління Національної поліції в Харківській області - 1 годин;

- підготовка адвокатського №11/06-5 від 24.06.2026 до Головного управління Національної поліції в Харківській області - 1 годин;

- підготовка позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії до Харківського окружного адміністративного суду - аналіз законодавства, аналіз отриманих відповідей на адвокатські запити до Головного управління Національної поліції в Харківській області розробка правої позиції, узгодження правої позиції з Клієнтом - 6 годин;

- подання позовної заяви Адвокатом до Харківського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" 26.06.2026 - 1 година;

- аналіз отриманої ухвали Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/18379/26 від 29.06.2026 (провадження П/520/22215/26, доповідач: суддя Котеньов О.Г.), надання консультації Клієнту щодо подальшого розгляду справи, процесуальних прав Сторін - 1 година.

Судом встановлено, що адвокатом Сергієм Швецем підписано позовну заяву.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.134 КАС України).

Відповідачем подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначено, що заявлений позивачем розмір витрат у сумі 20 000 грн є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, обсягом і часом виконаних адвокатом робіт. Відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумного та співмірного розміру.

Представником позивача подано заперечення на клопотання відповідача, в яких зазначено, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн є обґрунтованим та відповідає складності справи, її значенню для позивача і середньоринковій вартості таких послуг. Представник також послався на те, що гонорар адвоката визначений договором у фіксованому розмірі, та просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також — чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що даний спір підпадає під визначення справ незначної складності та розглядався за правилами ст.ст.257-262 КАС України.

Такий спір також не може вважатися складним як і з огляду на наявність численної судової практики, так і того, що обсяг аналізованих адвокатом документів не був надмірним або складним.

Відповідно до ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням того, що позовні вимоги у справі задоволено частково, оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, а також те, що їх сума була не співмірною зі складністю предмета спору та обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 08.06.2026 №405 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 08.06.2026 з посади старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 1-го відділу (боротьби з нелегальною міграцією) управління міграційної поліції ГУНП в Харківській області з 08.06.2026.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 31 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ