Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №200/3637/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 р. № 200/3637/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повної суми заборгованості по пенсії, нарахованої на виконання судового рішення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити повну виплату залишку заборгованості у розмірі 187 942,15 грн одним платежем, без застосування будь-яких обмежень, черговості чи графіків, встановлених Постановою КМУ №821, а також усі подальші нарахування що виникнуть у продовж судового розгляду ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при здійсненні виплат пенсії позивачу не застосовувати положення постанови Кабінету Міністрів України №821 як підставу для обмеження або відтермінування виплат;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати звіт про його виконання у встановлений судом строк та призначити судове засідання для розгляду цього звіту за участю сторін.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року було відкрито спрощене провадження у справі №200/3637/26 без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (ст. 263 КАС України).

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву – протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області:

- довідку, з відображенням суми заборгованості з пенсії позивача, яка виникла на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року справі № 200/3468/25 та існує на час виконання даної ухвали (з відображенням періоду, за який така заборгованість існує);

- помісячний розрахунок зазначеної заборгованості;

- всі інші, наявні у відповідача докази, що стосуються предмету спору.

Встановлено строк для подання витребуваних доказів - по 26 травня 2026 року.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 змінено територіальну підсудність судових справ Донецького окружного адміністративного суду шляхом передачі їх на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 було визначено головуючого суддю у справі №200/3637/26.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №200/3468/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо неприйняття рішення за заявою позивача від 18 грудня 2024 року та зобов`язано відповідача повторно розглянути вказану заяву і прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 29 жовтня 2025 року.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №200/3468/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року.

Після проведеного перерахунку розмір пенсії позивача становив: з 01 січня 2025 року - 19 969,76 грн, з 01 березня 2025 року - 20 429,06 грн, з 01 березня 2026 року - 21 164,50 грн.

Водночас різниця між перерахованим розміром пенсії та сумою пенсії, яка фактично виплачувалася позивачу, у повному обсязі виплачена не була.

Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 липня 2026 року №22145/05-16 загальна сума заборгованості, облікованої за період з 01 січня 2025 року по 31 серпня 2026 року, становить 243 381,87 грн, з яких 144 248,37 грн - за період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року та 99 133,50 грн - за період з 01 січня 2026 року по 31 серпня 2026 року.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що розмір щомісячної різниці між перерахованою та фактично виплаченою пенсією становив 11 794,64 грн у січні та лютому 2025 року, 12 065,91 грн щомісячно з березня по вересень 2025 року, 12 065,90 грн у жовтні 2025 року, 12 065,91 грн у листопаді та грудні 2025 року, а також у січні та лютому 2026 року, і 12 500,28 грн щомісячно з березня по серпень 2026 року.

Протягом 2025-2026 років відповідачем здійснювалося часткове погашення зазначеної заборгованості. Загальна сума проведених виплат становила 19 886,89 грн, з яких у грудні 2025 року виплачено 13 243,73 грн, у лютому 2026 року - 1 613,72 грн, у березні 2026 року - 1 593,72 грн, у квітні 2026 року - 1 487,72 грн, у травні 2026 року - 880,00 грн, у червні 2026 року - 1 068,00 грн.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку залишок облікованої заборгованості станом на 27 липня 2026 року становив 223 494,98 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що на виконання рішення суду відповідач здійснив перерахунок його пенсії, однак нараховану різницю між належним та фактично виплаченим розміром пенсії у повному обсязі не виплатив.

За розрахунком позивача, станом на момент звернення до суду загальна сума нарахованої за період з 01 січня 2025 року по 31 травня 2026 року заборгованості становила 205 881,04 грн, з якої відповідачем було виплачено 17 938,89 грн, у зв`язку з чим залишок невиплаченої заборгованості становив 187 942,15 грн.

Позивач не погодився із виплатою заборгованості частинами у розмірах, визначених відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821. На переконання позивача, встановлена цією постановою черговість та залежність розміру виплат від бюджетних асигнувань не можуть бути підставою для відтермінування виплати належних йому сум пенсії.

Позивач вважав, що після проведення перерахунку та визначення суми заборгованості у відповідача виник обов`язок виплатити її у повному обсязі, а відсутність бюджетного фінансування не звільняє пенсійний орган від виконання такого обов`язку. Часткові виплати, на думку позивача, підтверджують визнання відповідачем наявності заборгованості, проте не свідчать про повне поновлення порушеного права.

У зв`язку з цим позивач просив зобов`язати відповідача виплатити залишок заборгованості одним платежем без застосування обмежень, черговості та графіків, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, а також установити судовий контроль за виконанням рішення, ухваленого у цій справі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що діяв у межах наданих повноважень та відповідно до законодавства, чинного на час здійснення часткових виплат.

Відповідач не заперечував факту проведення перерахунку пенсії позивача, наявності облікованої заборгованості та здійснення її часткового погашення. Разом із тим зазначив, що виплата нарахованих на виконання судового рішення сум пенсії здійснювалася відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, у межах бюджетних асигнувань, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

За твердженням відповідача, протягом грудня 2025 року - червня 2026 року на поточний рахунок позивача у межах виділених бюджетних призначень було перераховано 19886,89 грн, а невиплачений залишок заборгованості обліковано в інформаційній системі Пенсійного фонду України.

Водночас у відзиві відповідач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 визнано протиправною та нечинною. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року вказане рішення залишено без змін.

З огляду на набрання судовим рішенням у справі №320/51895/25 законної сили відповідач визнав, що з 08 червня 2026 року постанова Кабінету Міністрів України №821 втратила чинність та більше не може застосовуватися, у тому числі під час виплати сум, нарахованих позивачу після виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/3468/25.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю відповідач зазначив, що заявлення такої вимоги не є безумовною підставою для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт. На думку відповідача, позивач не навів об`єктивних і підтверджених належними доказами обставин, які давали б підстави вважати, що без установлення судового контролю майбутнє рішення суду залишиться невиконаним або його виконання потребуватиме значних зусиль.

Посилаючись на наведені обставини, положення бюджетного законодавства та здійснені часткові виплати, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, пенсія є щомісячною пенсійною виплатою в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю або яку отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який вона виплачується, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Отже, після визначення належного особі розміру пенсії орган Пенсійного фонду України зобов`язаний не лише здійснити її обчислення, а й забезпечити фактичну виплату відповідних сум у встановлений законом строк. Відображення певної суми в інформаційній системі пенсійного органу без її фактичної виплати не є належним виконанням обов`язку щодо пенсійного забезпечення особи.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, який призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Зміст наведеної норми свідчить, що необхідними умовами для виплати пенсійних сум за минулий час є їх нарахування пенсійним органом та неотримання пенсіонером таких сум з вини органу, який призначає і виплачує пенсію.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, відповідно до якого положення статті 46 Закону №1058-IV щодо виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком застосовуються за умови, що відповідні суми нараховані пенсійним органом та не виплачені з вини держави в особі цього органу.

Судом встановлено, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2025 року та визначено її розмір: з 01 січня 2025 року - 19 969,76 грн, з 01 березня 2025 року - 20 429,06 грн, з 01 березня 2026 року - 21 164,50 грн.

Довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 липня 2026 року №22145/05-16 підтверджено, що різниця між перерахованим розміром пенсії та сумами, які фактично виплачувалися позивачу, облікована відповідачем як заборгованість.

У вказаній довідці наведено помісячний розрахунок перерахованого розміру пенсії, фактично виплачених сум, суми утвореної заборгованості та її часткового погашення. Загальна сума облікованої заборгованості за період з 01 січня 2025 року по 31 серпня 2026 року визначена відповідачем у розмірі 243 381,87 грн, з якої станом на 27 липня 2026 року виплачено 19 886,89 грн.

Відповідач у відзиві не заперечує проведення перерахунку, розміру облікованої заборгованості, а також обставин її неповного погашення. Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо права позивача на отримання перерахованої пенсії та факту існування невиплаченого залишку. Спір стосується правомірності відтермінування його виплати та застосування до цих правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що спірна заборгованість виникла на виконання рішення суду у справі №200/3468/25, суд ураховує зміст резолютивної частини цього рішення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року у справі №200/3468/25 відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 18 грудня 2024 року та прийняти за результатами її розгляду обґрунтоване рішення. Безпосереднього обов`язку виплатити позивачу визначену судом суму зазначене рішення не містило.

Після повторного розгляду заяви відповідач самостійно прийняв рішення про перерахунок пенсії, визначив її розмір та облікував різницю між належними і фактично виплаченими сумами.

Тому предметом даного спору є правомірність подальшої бездіяльності відповідача щодо виплати сум, нарахованих ним після прийняття нового рішення за результатами розгляду заяви позивача.

Отже, спір у цій справі виник з нових правовідносин, які склалися після проведення відповідачем перерахунку пенсії та виникнення облікованої, але не виплаченої заборгованості.

Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 було затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених або перерахованих на виконання судових рішень.

Пунктами 5-8 зазначеного Порядку передбачалося проведення таких виплат у межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету та помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України. Розмір щомісячної виплати визначався пропорційно виділеним бюджетним асигнуванням.

Як убачається з відомостей на зарахування пенсій та грошової допомоги, саме із застосуванням зазначеного Порядку відповідачем здійснювалися часткові виплати заборгованості у грудні 2025 року та в лютому-червні 2026 року.

Разом із тим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі №320/51895/25 постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 визнано протиправною та нечинною.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №320/51895/25 апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постанова апеляційного суду набрала законної сили 08 червня 2026 року.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, із 08 червня 2026 року постанова Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 втратила чинність та не може бути правовою підставою для подальшого відтермінування виплати позивачу облікованої заборгованості.

Наведена обставина визнана й самим відповідачем у відзиві, в якому зазначено, що після 08 червня 2026 року постанова №821 не може застосовуватися, зокрема, під час виплати сум, нарахованих позивачу після виконання рішення у справі №200/3468/25.

Водночас суд зазначає, що заборгованість, яка виникла та не була погашена в період застосування зазначеного Порядку, не припинилася і не втратила характеру належних позивачу пенсійних виплат.

Після 08 червня 2026 року правова підстава для подальшого застосування передбачених постановою №821 черговості, пропорційності та залежності виплат від обсягу виділених на відповідний місяць бюджетних асигнувань відсутня.

Посилання відповідача на положення статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України і недостатність бюджетних призначень суд відхиляє, оскільки норми бюджетного законодавства визначають порядок планування та використання бюджетних коштів, проте не скасовують права особи на отримання вже нарахованої пенсії та не припиняють відповідного обов`язку пенсійного органу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, доки відповідні положення законодавства, які передбачають виплату, залишаються чинними.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема у постанові від 11 березня 2020 року у справі №160/3586/19, відповідно до якої гарантовані законом пенсійні виплати не можуть ставитися в залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Суд також ураховує, що за приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Нараховані пенсійним органом суми, право на отримання яких відповідачем визнано, становлять майновий інтерес позивача, який підлягає захисту.

Отже, облік заборгованості в інформаційній системі Пенсійного фонду України та здійснення окремих часткових виплат не свідчать про повне поновлення порушеного права позивача. Доказів виплати заборгованості у повному обсязі відповідачем до суду не надано.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надані відповідачем довідка, помісячний розрахунок та платіжні відомості підтверджують існування невиплаченої заборгованості, проте не доводять правомірності її подальшої невиплати після втрати чинності постановою №821.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непогашення у повному обсязі нарахованої позивачу заборгованості з пенсії.

Визначаючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що в разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Заявлена позивачем до стягнення сума 187 942,15 грн була визначена ним виходячи з розрахунку заборгованості станом на момент звернення до суду та враховувала нарахування по травень 2026 року і здійснені на той час виплати в сумі 17 938,89 грн.

Водночас після звернення позивача до суду відповідач продовжив здійснювати окремі виплати в рахунок погашення заборгованості та нараховувати щомісячну різницю. Відповідно до довідки від 27 липня 2026 року загальний залишок заборгованості вже становив 223 494,98 грн.

При цьому зазначена довідка, складена 27 липня 2026 року, містить нарахування також за серпень 2026 року, тобто за місяць, який на дату складання довідки ще не настав і встановлений статтею 47 Закону №1058-IV строк виплати пенсії за який не закінчився.

Таким чином, сума 187 942,15 грн на час вирішення справи не відображає актуального залишку заборгованості, тоді як сума 223 494,98 грн охоплює також нарахування за період, щодо якого на дату складення довідки ще не настало порушення строку виплати.

Повноваження щодо обчислення пенсії, ведення пенсійної справи, обліку нарахованих сум і проведених виплат законом покладені на органи Пенсійного фонду України. Саме відповідач володіє необхідними відомостями для визначення актуального залишку заборгованості за кожний місяць спірного періоду.

Суд не наділений повноваженнями здійснювати замість пенсійного органу помісячний розрахунок пенсійних виплат та визначати остаточну суму заборгованості за наявності подальших нарахувань і часткових платежів.

Обставини справи свідчать, що заборгованість охоплює тривалий період, має помісячну структуру, частково погашалася під час судового розгляду, а наданий відповідачем загальний розрахунок містить також нарахування за майбутній на дату його складення місяць.

Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є покладення на відповідача обов`язку виплатити фактично нараховану і не виплачену заборгованість за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року з урахуванням усіх сум, фактично виплачених у рахунок її погашення.

Виплата заборгованості за вказаний період має бути проведена без застосування порядку, черговості та обмежень, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, оскільки на час вирішення справи зазначений нормативно-правовий акт утратив чинність.

Водночас вимога позивача про зобов`язання відповідача не застосовувати постанову №821 під час здійснення будь-яких подальших пенсійних виплат не підлягає задоволенню, оскільки судовому захисту підлягає наявне порушене право, а не право, яке може бути порушене в майбутньому.

За таких обставин суд вважає і такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про виплату всіх подальших нарахувань, які виникнуть протягом судового розгляду, без визначення конкретного періоду.

Також, суд вважає, що не підлягає задоволенню й вимога про виплату заборгованості саме одним платежем, оскільки покладений судом обов`язок виплатити всю нараховану та не виплачену заборгованість уже передбачає її повне погашення. Водночас судом не визначається фіксована сума стягнення, а остаточний залишок має бути визначений відповідачем з урахуванням усіх проведених платежів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Законом України від 21 листопада 2024 року №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль» Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 381-1 та викладено в новій редакції положення щодо подання звіту про виконання судового рішення.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 382 КАС України в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання та одержання пенсійних виплат за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про його виконання. Відповідні зміни внесені Законом №4094-IX.

Застосована законодавцем конструкція «суд зобов`язує» свідчить про імперативний характер відповідного повноваження у справах щодо пенсійних виплат за наявності своєчасно поданої письмової заяви. Тому посилання відповідача на те, що встановлення судового контролю є виключно дискреційним правом суду, не відповідає редакції процесуального закону, чинній на час розгляду справи.

Крім того, матеріалами справи підтверджується тривале непогашення значної суми заборгованості та здійснення відповідачем лише окремих часткових виплат, що додатково свідчить про доцільність перевірки фактичного виконання рішення.

З огляду на характер покладеного на відповідача обов`язку суд вважає необхідним установити строк у три місяці для подання звіту, який належить обчислювати з дня набрання рішенням суду законної сили.

Водночас вимога позивача про призначення судового засідання для розгляду майбутнього звіту є передчасною. Питання про спосіб розгляду звіту, необхідність витребування додаткових доказів та виклику учасників справи вирішується судом після надходження звіту з урахуванням його змісту й доданих до нього доказів.

Отже, вимога про встановлення судового контролю підлягає задоволенню в частині зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили. Підстав для призначення судового засідання до подання такого звіту суд не вбачає.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непогашення у повному обсязі нарахованої ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість з пенсії за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року з урахуванням сум, фактично виплачених у рахунок її погашення, без застосування порядку, черговості й обмежень, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Клопотання ОСОБА_1 щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати звіт про виконання рішення суду у строк протягом трьох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

У задоволенні іншої частини клопотання – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31 серпня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях