Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №491/443/25 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа № 491/443/25

УХВАЛА

31 серпня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

учасників кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Одеської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62024150020002788, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 грудня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Ананьївського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження № 62024150020002788, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 грудня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та перебуваючи у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтей 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статтей 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, 25 серпня 2023 року о 08 годині 00 хвилин не з`явився вчасно на службу до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , яке розташовувалась за адресою: АДРЕСА_1 (більш точна адреса не підлягає розголошенню в умовах правового режиму воєнного стану) та перебував поза її межами по 22 червня 2024 року, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України – нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

29 липня 2026 року прокурор Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 подав до суду клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання зазначив, що обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до статті 12 КК України вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від п`яти до десяти років. Відповідно до статті 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Метою обрання застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, тобто ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини першої статті 177 КПК України. Зокрема, існує реальний ризик переховування ОСОБА_4 від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вказаному кримінальному правопорушенні. У зв`язку із вищевикладеним, існує ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, та наявні підстави вважати, що будь-який з інших більш м`яких запобіжних заходів ОСОБА_4 не зможе запобігти настанню вказаного ризику та належному виконанню останнім своїх процесуальних обов`язків. Також обвинувачений під загрозою можливого покарання, беручи до уваги характер та обставини вчиненого кримінального правопорушення може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз змінити покази на свою користь або викривлення обставин, які підлягають доказуванню, що дозволить уникнути відповідальності за вказане кримінальне правопорушення. Так, перебування ОСОБА_4 навіть під цілодобовим домашнім арештом не виключає його можливості здійснення впливу на вказаних осіб. Таким чином, є достатньо підстав вважати, що наявний ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України. З метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , може вчинити інше кримінальне правопорушення, що вказує на існування ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України. Таким чином, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 є цілком обґрунтованим, так як вищевикладене дає достатні підстави для обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обрання інших, менш тяжких запобіжних заходів, таких як особисте зобов`язання, домашній арешт чи застава не забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього кримінальним процесуальним законодавством обов`язків. Посилаючись на положення частини четвертої статті 183 КПК України, прокурор просить не визначати розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на те, що доведені ризики не знизились.

Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що частково визнає свою вину та не заперечував щодо задоволення клопотання прокурора.

Дослідивши заявлене прокурором клопотання, вислухавши думку обвинуваченого, суд дійшов наступного висновку.

26 травня 2025 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області поштовим відправленням надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024150020002788, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 грудня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 26 травня 2025 у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання (а.с.19-20).

З матеріалів справи вбачається, що будучи повідомленим про здійснення кримінального провадження відносно нього, обвинувачений на виклики суду не з`являвся, про причини неявки не повідомляв, адресована йому кореспонденція поверталася без вручення, за останнім відомим місцем проживання відсутній (а.с.23, 30, 34).

Також, за клопотанням прокурора судом було постановлено ухвалу про привід обвинуваченого в підготовче судове засідання, а саме 18 вересня 2025 року, однак вказана ухвала суду виконана не була, обвинувачений в підготовче судове засідання не з`явився. Згідно листаТериторіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (з дислокацією у м. Одеса) за результатами вжитих заходів на теперішній час встановити місцезнаходження ОСОБА_4 не представилось можливим (а.с.59).

05 листопада 2025 року на електронну адресу суду від прокурора ОСОБА_5 надійшли клопотання про оголошення в розшук обвинуваченого, про дозвіл на затримання з метою приводу обвинуваченого ОСОБА_4 для участі у розгляді клопотання про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року провадження у справі було зупинено у зв`язку з ухиленням обвинуваченого ОСОБА_4 від явки до суду та було надано дозвіл на його затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовому засіданні вАнаньївському районному суді Одеської області (а.с.64-65).

Строк дії наведеної вище ухвали суду в частині надання дозволу на затримання обвинуваченого ОСОБА_4 сплив 05 травня 2026 року.

29 липня 2026 року до Ананьївського районного суду Одеської області надійшло клопотання прокурора Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про надання дозволу на затримання обвинуваченого ОСОБА_4 і доставки його до суду для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с.70-75).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 29 липня 2026 року, на час розгляду клопотання прокурора про затримання обвинуваченого ОСОБА_4 і доставки його до суду, відновлено судовий розгляд у кримінальному провадженні № 62024150020002788 (а.с.76).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 29 липня 2026 року провадження у справі було зупинено до розшуку обвинуваченого ОСОБА_4 та було надано дозвіл на його затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовому засіданні вАнаньївському районному суді Одеської області (а.с.79-80).

18 серпня 2026 року до Ананьївського районного суду Одеської області надійшло повідомлення начальника Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Одесі) ОСОБА_6 , згідно якого встановлено, що ОСОБА_4 було затримано працівниками поліції за скоєння ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР 29 грудня 2025 року, кримінальне провадження № 12025163520000792. На теперішній час ОСОБА_4 знаходиться у Державній установі «Одеський слідчий ізолятор». Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2026 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 12 вересня 2026 року (а.с.84-88).

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (Єдиного державного реєстру судових рішень).

Судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2026 року в рамках кримінального провадження № 12025163520000792, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 грудня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 12 вересня 2026 року(№ рішення в реєстрі 138350087).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 24 серпня 2026 року відновлено судовий розгляд у кримінальному провадженні № 62024150020002788 та призначено підготовче судове засідання (а.с.90).

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення КПК України передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи тримання під вартою.

Відповідно до положень статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за кваліфікуючими ознаками: нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Як зазначив прокурор, підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 згідно частини другої статті 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.

КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених частиною першою статті 177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.

Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Так, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, його характеру та тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років), суд вважає, що є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.

Стосовно загрози втечі особи, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

При визначенні імовірності переховування ОСОБА_4 від суду, суд враховує 1) тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке класифікується, як тяжкий злочини; 2) майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працює, не має постійного заробітку; 3) сімейний стан, а саме ОСОБА_4 розлучений.

Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув`язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

На переконання суду, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_4 у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція суду кореспондується із практикою Європейського суду з прав людини, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Суд вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_4 є раніше судимою особою.

Суд також вважає, що в судовому засіданні доведено наявність існування ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України. Обвинувачений може незаконно впливати на свідків, і може вплинути на них з метою викривлення тих обставин, які йому відомі, для уникнення від кримінальної відповідальності. Перебуваючи на волі, обвинувачений може незаконно впливати на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках цього кримінального провадження з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Після відкриття матеріалів кримінального провадження обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі свідків, показання яких можуть підтвердити його вину у вчиненні інкримінованих йому злочинах.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша, друга статті 23, статті 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений обізнаний як про їх персональні данні, так і про зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.

Суд зазначає, що на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 розгляд справи перебуває на стадії підготовчого провадження, у зв`язку з чим свідки ще недопитані.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Відповідно до частини першої, пункту 4 частини другої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання.

Суд вважає, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, оскільки такі обставини як зміст та обсяг обвинувачення, конкретні обставини кримінального правопорушення, яке інкриміновано обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Так, на сьогодні існують такі ризики як: обвинувачений, перебуваючи на волі зможе переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 може переховуватись від суду. Крім того, доведеним є те, що на теперішній час, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати.

Відповідно до пункту 3 статті п`ятої Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Оскільки, відповідно до статті 12 КК України ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, суд приходить до висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Суд, оцінивши обставини та з урахуванням воєнного стану на території України, введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року, пункту 3 частини першої статті 138 КПК України, відповідно до якого непереборною силою є епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини, пункту 8 рекомендації Ради суддів України від 02 березня 2022 року, відповідно до якого у розумінні статті 177 КПК України новими ризиками, які виправдовують тримання особи під вартою, безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Відповідно до вимог частини першої статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує прокурор, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

З урахуванням того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років; з огляду на те, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 статті 177 КПК України, враховується тяжкість покарання за вчинене кримінальне правопорушення суд доходить до висновку про доцільність обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.

В силу абзацу восьмого частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 407 Кримінального кодексу України.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд вважає, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігатиме існуючим ризикам.

Суд вважає доцільним, відповідно до положень абзацу восьмого частини четвертої статті 183 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, з урахуванням того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого під час дії воєнного стану.

Приймаючи до уваги наведене, з урахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, існування доведених прокурором ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, суд доходить до висновку про наявність підстав для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 176-178, 183, 184, 194, 196, 197, 199, 295, 331, 615 ч. 15 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Любашівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 29 жовтня 2026 року (включно) із утриманням його в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

Строк дії ухвали суду обчислюється з моменту обрання запобіжного заходу, тобто з 31 серпня 2026 року.

Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - протягом цього ж строку з дня вручення копії цієї ухвали.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.

На підставі частини п`ятнадцятої статті 615 КПК України у судовому засіданні проголошено резолютивну частину з врученням повного тексту.

Суддя ОСОБА_1