Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/6243/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/6243/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/6243/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в не оформленні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою, поданою 18.04.2024, вхідний відповідача за № 2/712 від 24.04.2024;

- зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача, подану 18.04.2024, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та надати позивачу в порядку, передбаченому чинним законодавством, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, згідно з при писами статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як такому, що самостійно виховую дитину віком до 18 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як батьку, який самостійно виховує дитину віком до 18 років. Позивач зазначає, що шлюб між ним та матір`ю малолітнього сина розірвано, дитина проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, а мати фактично участі у вихованні сина не бере. На підтвердження наведеного посилається на рішення суду про розірвання шлюбу, нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відомості про місце проживання, довідки закладу освіти, Лебединської міської ради та сімейного лікаря. Позивач не погоджується з висновком відповідача, викладеним у листі від 25.04.2024 №2/1875, про відсутність документів, які підтверджують факт самостійного виховання дитини, та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 17.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. На виконання зазначеної ухвали позивачем усунуто недоліки, та приведено позовну заяву у відповідність до вимог ст. ст. 160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/6243/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що заява представника позивача від 18.04.2024, зареєстрована 24.04.2024, була розглянута, а листом від 25.04.2024 №2/1875 представнику позивача надано обґрунтовану відповідь. На думку відповідача, розірвання шлюбу, окреме проживання батьків та визначення місця проживання дитини разом з батьком не свідчать про самостійне виховання дитини, оскільки мати не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою чи померлою та зберігає права й обов`язки щодо дитини. Крім того, відповідач посилається на зміст нотаріально посвідченого договору від 26.03.2024, яким передбачено право матері брати участь у вихованні дитини та її обов`язок сплачувати аліменти. Також відповідач звертає увагу на зміну статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Законом України від 11.04.2024 №3633-IX та вважає, що надані позивачем документи не підтверджують наявності підстав для відстрочки.

Вивчивши матеріали справи, щодо предмету спору, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як особа, яка самостійно виховує дитину віком до 18 років.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 20.09.2023 у справі №950/2319/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.09.2002 Лебединським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Сумського обласного управління юстиції. Судом у вказаному рішенні встановлено, що сторони мають двох синів — повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач має сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , у якому батьком зазначений ОСОБА_1 , а матір`ю — ОСОБА_2 .

26.03.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до якого після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_4 проживатиме разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3 , та перебуватиме на повному матеріальному утриманні батька. Водночас умовами договору передбачено обов`язок матері сплачувати аліменти на утримання дитини та її право брати участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею.

Згідно з витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 24.06.2024, за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_1 та його сини — ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 від 27.05.2024 №01-13/170 ОСОБА_1 сам виховує сина ОСОБА_4 , учня 8-Б класу. У довідці також зазначено, що мати — ОСОБА_2 — участі у вихованні сина не бере, до навчального закладу не приходила, успішністю дитини не цікавилася та у батьківських зборах участі не брала.

Довідкою від 27.05.2024 №1266 підтверджено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , разом із синами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без дружини ОСОБА_2 з 10.04.2023.

Крім того, довідкою сімейного лікаря від 30.05.2024 №27 підтверджено, що ОСОБА_4 перебуває під наглядом сімейного лікаря, а за медичною допомогою з дитиною звертається батько.

18.04.2024 адвокат Мороз Віталій Вікторович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі самостійного виховання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заява зареєстрована відповідачем 24.04.2024 за вхідним №2/712.

Листом від 25.04.2024 №2/1875 відповідач повідомив представника позивача, що надані разом із заявою документи не підтверджують факт самостійного виховання ОСОБА_1 дитини та не доводять наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неоформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При розгляді спору норми законодавства застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово був продовжений і діє станом на час розгляду справи.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (Закон №389-VIII ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (Закон №2232-XII).

Відповідно до частин 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частинами 1, 2 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (Закон 3543-XII).

Відповідно до ч.1 Закону 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За ч.5 ст.22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закон 3543-XII визначено питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до абз.5 ч.1 цієї статті (в редакції Законів № 1614-VII від 25.07.2014, № 2122-IX від 15.03.2022) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

В силу п.12 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем, що 18.04.2024 представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як такому, що самостійно виховує дитину віком до 18 років. Заява зареєстрована відповідачем 24.04.2024 за вхідним №2/712.

На підтвердження права на відстрочку до заяви було додано, зокрема, копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків позивача, витягів з реєстру територіальної громади, акта про фактичне місце проживання, свідоцтва про народження ОСОБА_4 , рішення Лебединського районного суду Сумської області від 20.09.2023 у справі №950/2319/23 про розірвання шлюбу та нотаріально посвідченого договору від 26.03.2024 про участь у вихованні та утриманні дитини.

Розглянувши вказану заяву, відповідач листом від 25.04.2024 №2/1875 повідомив, що подані документи не підтверджують факт самостійного виховання позивачем дитини.

Відповідач виходив з того, що розірвання шлюбу, окреме проживання батьків та визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливають на обсяг прав та обов`язків іншого з батьків щодо дитини.

У відзиві відповідач наполягає, що самостійне виховання дитини одним із батьків має місце за наявності обставин, які унеможливлюють участь іншого з батьків у її вихованні.

Зокрема, відповідач посилається на позбавлення іншого з батьків батьківських прав, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідач зазначає, що матір ОСОБА_4 батьківських прав не позбавлена, безвісно відсутньою не визнана та померлою не оголошена.

Крім того, відповідач звертає увагу, що договором від 26.03.2024 за матір`ю дитини збережено право брати участь у її вихованні та особистому спілкуванні, а також передбачено сплату нею аліментів.

Також відповідач посилається на те, що з 18.05.2024 статтю 23 Закону №3543-XII викладено у новій редакції та законодавцем уточнено підстави для відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням та утриманням дитини.

З огляду на наведене відповідач вважає, що підстави для оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відсутні.

При цьому суд зауважує, що абзац 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою та надання відповідачем листа від 25.04.2024 №2/1875, не містив вичерпного переліку документів, якими мав підтверджуватися факт самостійного виховання дитини, та не встановлював обов`язкової наявності рішення суду про позбавлення іншого з батьків батьківських прав, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим.

Відтак посилання відповідача на необхідність підтвердження самостійного виховання виключно зазначеними обставинами не ґрунтується на положеннях абзацу 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Посилання відповідача на редакцію статті 23 Закону №3543-XII, яка набрала чинності 18.05.2024, суд не приймає до уваги при оцінці правомірності розгляду заяви позивача від 18.04.2024, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності відповідними змінами.

Разом з тим сама по собі наявність у матері дитини батьківських прав та обов`язків не є безумовним підтвердженням її фактичної участі у вихованні дитини, а тому подані позивачем документи підлягали оцінці відповідачем у сукупності з урахуванням фактичних обставин.

При цьому відповідач у листі від 25.04.2024 №2/1875 обмежився посиланням на загальні положення сімейного законодавства та не надав оцінки всім юридично значимим обставинам, на які посилався позивач у заяві та які підтверджувалися доданими до неї документами.

За таких обставин висновок відповідача про відсутність у позивача підстав для оформлення відстрочки не може вважатися таким, що прийнятий з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення питання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини з утримання дітей є предметом регулювання Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Поняття наявності у батька чи матері обов`язку брати участь у вихованні дитини та фактичної участі такого з батьків у її вихованні не є тотожними, у той час як абзацом 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII у відповідній редакції передбачалась саме обставина самостійного виховання дитини одним із батьків.

Отже, факти розірвання шлюбу, окремого проживання батьків та визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків самі по собі не є безумовним доказом самостійного виховання дитини, однак такі обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами фактичної участі кожного з батьків у вихованні дитини.

Суд вказує, що обставини самостійного виховання дитини мають юридичне значення та можуть підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Заінтересована особа може підтверджувати відповідні обставини шляхом отримання документів від органів та організацій, а також у судовому порядку у випадках, передбачених законом.

Отже, відсутність окремого рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини сама по собі не виключає можливості підтвердження таких обставин іншими належними та допустимими доказами.

При цьому суд враховує, що довідки від 27.05.2024, 30.05.2024 та витяг від 24.06.2024 видані після надання відповідачем листа від 25.04.2024 №2/1875. Водночас на момент розгляду заяви у відповідача були наявні рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про народження дитини, відомості про місце її проживання разом з батьком, акт про фактичне місце проживання та нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дитини, які підлягали належній оцінці у сукупності.

Так, обставини, на які позивач посилається на підтвердження фактичного самостійного виховання ним сина ОСОБА_4 , підтверджуються наявними у справі документами:

- рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 20.09.2023 у справі №950/2319/23 про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 ;

- нотаріально посвідченим договором від 26.03.2024 про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до якого малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком та перебуває на його матеріальному утриманні;

- витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 24.06.2024 та довідкою від 27.05.2024 №1266, якими підтверджено проживання позивача разом із синами за адресою: АДРЕСА_3 , без ОСОБА_2 ;

- довідкою Лебединського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 від 27.05.2024 №01-13/170, у якій зазначено, що позивач сам виховує сина, а мати участі у його вихованні не бере, та довідкою сімейного лікаря від 30.05.2024 №27, згідно з якою за медичною допомогою з дитиною звертається батько.

З огляду на встановлене суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належної оцінки сукупності документів, поданих разом із заявою від 18.04.2024, а висновок про відсутність підстав для оформлення відстрочки фактично обґрунтований вимогами, які абзац 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлював.

Отже, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неоформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за заявою від 18.04.2024 підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 18.04.2024 та надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як такому, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Отже, позовна вимога в частині безпосереднього зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації задоволенню не підлягає, оскільки суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів і підстав для надання відстрочки на час прийняття рішення уповноваженим органом.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2024, зареєстровану 24.04.2024 за вхідним №2/712, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та правового регулювання, чинного на момент подання вказаної заяви.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, позовна заява підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Отже, оскільки основну вимогу позовної заяви позивача задоволено, сплачений судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неоформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за його заявою від 18.04.2024, зареєстрованою 24.04.2024 за вхідним №2/712.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2024, зареєстровану 24.04.2024 за вхідним №2/712, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та правового регулювання, чинного на момент подання заяви.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець