Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/10019/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/10019/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/10019/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, 40009), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 16.10.2024 № 184050007382 Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до стажу робота ОСОБА_2 такі періоди роботи: з 25.64.1987 року по 01.09.1987 року; з 29.12.1989 року по 05.05.1990 року, з 11.05.1993 року по 13.07.1993 року відповідно до трудових книжок серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 призначити і виплачувати пенсію за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.10.2024 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.10.2024 №184050007382 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу, який пенсійним органом визначено у розмірі 29 років 6 місяців 21 день за необхідних 30 років.

Ухвалою суду від 19.11.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, у яких позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зазначило, що 09.10.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву та додані до неї документи передано для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким прийнято рішення від 16.10.2024 №184050007382 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду поданих документів страховий стаж позивача визначено у розмірі 29 років 6 місяців 21 день за необхідних 30 років. До страхового стажу не зараховано повністю період роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987, який враховано лише по 25.04.1987 відповідно до дати наказу, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення. Період роботи з 20.11.1989 по 03.05.1990 враховано лише з 29.12.1989 відповідно до дати наказу, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття. На думку відповідача, зазначені розбіжності свідчать про неналежне оформлення записів у трудовій книжці та потребують підтвердження іншими документами.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області наголосило, що рішення від 16.10.2024 №184050007382 прийняте на підставі наданих позивачем документів та відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, відповідач указав, що призначення пенсії та здійснення відповідних розрахунків належать до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а суд не може підміняти пенсійний орган та самостійно приймати рішення про призначення пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області у відзиві також заперечило проти задоволення позову. Зазначило, що період роботи позивача на території Російської Федерації з 11.05.1993 по 13.07.1993 не підлягає зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з припиненням для України дії Угоди від 13.03.1992 та виходом України із зазначеної Угоди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328.Щодо періодів роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987 та з 20.11.1989 по 03.05.1990 відповідач зазначив, що записи про прийняття на роботу та звільнення повинні точно відповідати відповідним наказам роботодавця. Оскільки зазначені у трудовій книжці дати звільнення та прийняття на роботу не відповідають датам наказів, пенсійний орган правомірно зарахував ці періоди лише частково.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 26.12.1983, позивач 05.06.1986 був прийнятий на роботу, а 01.09.1987 звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП УРСР. Крім того, 20.11.1989 позивач був прийнятий на роботу, а 03.05.1990 звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП УРСР.

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , заповненої 13.11.1990, позивач 11.05.1993 був прийнятий слюсарем з ремонту автомобілів 4-го розряду в ремонтну дільницю на території Російської Федерації, а 13.07.1993 звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 29 КЗпП РРФСР.

09.10.2024 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав копії паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків та трудових книжок серії НОМЕР_1 і серії НОМЕР_3 .

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.10.2024 №184050007382 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У зазначеному рішенні вказано, що вік заявника становить 61 рік 1 місяць, пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», -60 років, а необхідний страховий стаж -30 років. Страховий стаж позивача визначено у розмірі 29 років 6 місяців 21 день.

До страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987, який зараховано частково по 25.04.1987 згідно з датою наказу, оскільки зазначена у трудовій книжці дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу про звільнення;

- період роботи з 20.11.1989 по 03.05.1990, який зараховано частково з 29.12.1989 по 03.05.1990, оскільки зазначена у трудовій книжці дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття;

- період роботи на території Російської Федерації з 11.05.1993 по 13.07.1993 з посиланням на те, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому на осіб, які працювали на території Російської Федерації після 01.01.1992, положення цієї Угоди щодо врахування стажу під час призначення пенсії не поширюються.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач через свого представника звернувся з позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

При цьому статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

З оскаржуваного рішення суд вбачає, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи на території Російської Федерації з 11.05.1993 по 13.07.1993 з посиланням на те, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому на осіб, які працювали на території Російської Федерації після 01.01.1992, положення цієї Угоди щодо врахування стажу під час призначення пенсії не поширюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення, яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 від 13.11.1990, у період з 11.05.1993 по 13.07.1993 позивач працював на території Російської Федерації слюсарем з ремонту автомобілів 4-го розряду в ремонтній дільниці. Відповідно до запису №8 трудової книжки, 13.07.1993 позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 29 КЗпП РРФСР.

Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Із урахуванням того, що спірний період роботи здобутий позивачем на території рф, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994р., ратифікованої Законом України від 11.07.1995р. №290/95-ВР, яка підписана, зокрема, Урядами рф та України.

Відповідно до ст. 1 Угоди ця Угода регулює основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування.

Статтею 4 вказаної Угоди передбачено, зокрема, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

За змістом статті 9 Угоди питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент здобуття позивачем спірного періоду роботи, а також на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено наступне.

Пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (стаття 1).

Статтею 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу (ст. 6).

Органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами (ст. 8).

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11).

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13).

Отже, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

З огляду на зміст наведених вище положень нормативно-правових актів, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 22 федерального закону №167-Ф3 від 15.12.2001р. «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013р. передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.

Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалася така діяльність.

При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески.

Відсутність у територіального органу ПФУ можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови у реалізації його права на пенсійне забезпечення.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), згідно якої несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Отже, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачка не підтвердила страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надала доказів сплати страхових внесків за цей період до Пенсійного Фонду російської федерації.

Також суд зазначає стосовно того, що з 01 cічня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді, тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні /перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.

У період роботи позивачки вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Також суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Інших підстав для незарахування позивачу спірного періоду трудової діяльності до страхового стажу відповідачем у спірному рішенні не наведено.

Крім того, суд зауважує, що набутий позивачем трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

За таких обставин суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області під час прийняття рішення від 16.10.2024 №184050007382 протиправно не зараховано до страхового стажу позивачу період роботи на території Російської Федерації з 11.05.1993 по 13.07.1993 слюсарем з ремонту автомобілів 4-го розряду в ремонтній дільниці, оскільки зазначений період підтверджується записами №7 та №8 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 13.11.1990.

Щодо зарахування до страхового стажу період роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987, який зараховано частково по 25.04.1987 згідно з датою наказу, оскільки зазначена у трудовій книжці дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу про звільнення; період роботи з 20.11.1989 по 03.05.1990, який зараховано частково з 29.12.1989 по 03.05.1990, оскільки зазначена у трудовій книжці дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття;

Як вже було зазначено судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі Інструкція №58).

Згідно п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Згідно п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно п. 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 Про трудові книжки працівників, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 30 вересня 2021 року у справі №300/860/17.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Як убачається з матеріалів справи, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, що підтверджує стаж роботи, -трудову книжку серії НОМЕР_1 від 26.12.1983.

Згідно із записами №6 та №7 зазначеної трудової книжки, 05.06.1986 позивача прийнято на роботу слюсарем 6-го розряду, а 01.09.1987 звільнено за власним бажанням. Водночас у реквізитах документа, на підставі якого внесено запис про звільнення, зазначено дату наказу 25.04.1987, яка не відповідає даті звільнення, зазначеній у самому записі.

Крім того, відповідно до записів №11 та №12 трудової книжки, 20.11.1989 позивача прийнято на роботу, а 03.05.1990 звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП УРСР. Разом із тим у реквізитах документа, на підставі якого внесено запис про прийняття на роботу, зазначено дату наказу 29.12.1989, яка не відповідає даті прийняття на роботу, вказаній у трудовій книжці.

Порядок додаткового підтвердження трудового стажу застосовується у разі відсутності трудової книжки або відсутності в ній необхідних відомостей про відповідні періоди роботи.

Дослідивши зміст та оформлення трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.12.1983, суд установив, що записи щодо спірних періодів роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987 та з 20.11.1989 по 03.05.1990 є послідовними, розміщені у хронологічному порядку, містять відомості про дати прийняття на роботу та звільнення, підстави звільнення, засвідчені підписами відповідальних осіб і печатками роботодавця та не містять ознак підчисток, виправлень або підроблення.

Водночас у трудовій книжці дійсно наявні розбіжності між датою звільнення позивача -01.09.1987 та датою наказу про звільнення -25.04.1987, а також між датою прийняття позивача на роботу -20.11.1989 та датою наказу про прийняття на роботу -29.12.1989.

Проте суд критично оцінює наведене пенсійним органом обґрунтування часткового незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу, оскільки обов`язок щодо належного ведення та оформлення трудових книжок покладається на роботодавця, а відповідальність за порушення встановленого порядку їх ведення, обліку, зберігання та видачі несуть посадові особи підприємства або роботодавець, а не працівник.

Позивач не мав повноважень самостійно вносити записи до трудової книжки, визначати зміст таких записів або виправляти допущені роботодавцем неточності. Тому формальні розбіжності між датами прийняття на роботу та звільнення, зазначеними у відповідних записах трудової книжки, і датами наказів, на підставі яких ці записи внесено, не можуть мати негативних наслідків для позивача.

Отже, невідповідність дати наказу про звільнення даті звільнення, зазначеній у трудовій книжці, а також дати наказу про прийняття на роботу даті фактичного прийняття на роботу, за наявності належно оформлених, послідовних і засвідчених записів, не є достатньою підставою для часткового незарахування періодів роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987 та з 20.11.1989 по 03.05.1990 до страхового стажу позивача.

Відповідно до ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається й на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Суд відхиляє доводи відповідача, наведені у відзиві, стосовно того, що позивач не скористався можливістю підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідно до положень Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637.

Перш за все, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Тобто, порядок додаткового підтвердження трудового стажу є обов`язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу.

Проте, як встановлено судом, у трудовій книжці позивачки є необхідні записи за спірний період.

За таких обставин суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області під час прийняття оскаржуваного рішення від 16.10.2024 №184050007382 протиправно частково не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи:з 05.06.1986 по 01.09.1987, який безпідставно зараховано лише по 25.04.1987 у зв`язку з невідповідністю дати звільнення даті наказу про звільнення;з 20.11.1989 по 03.05.1990, який безпідставно зараховано лише з 29.12.1989 по 03.05.1990 у зв`язку з невідповідністю дати прийняття на роботу даті наказу про прийняття,оскільки зазначені періоди підтверджуються відповідними записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.12.1983.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком суд зазначає таке.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, призначає пенсії та забезпечує фінансування їх виплати. Отже, безпосереднє вирішення питання про призначення пенсії, визначення її розміру та проведення відповідних розрахунків належить до повноважень органів Пенсійного фонду України.

Разом із тим наділення пенсійного органу відповідними повноваженнями саме по собі не свідчить про їх дискреційний характер, оскільки за наявності всіх передбачених законом умов орган Пенсійного фонду України зобов`язаний прийняти рішення про призначення пенсії.

У цій справі суд дійшов висновку про протиправність часткового незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 05.06.1986 по 01.09.1987 та з 20.11.1989 по 03.05.1990, а також незарахування періоду роботи на території Російської Федерації з 11.05.1993 по 13.07.1993.

Водночас у межах розгляду цієї адміністративної справи судом не здійснюється остаточний розрахунок загальної тривалості страхового стажу позивача, розміру пенсійної виплати та інших показників, необхідних для призначення пенсії. Здійснення таких розрахунків потребує опрацювання всіх матеріалів пенсійної справи та належить до компетенції органу Пенсійного фонду України.

Оскільки оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 16.10.2024 №184050007382 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за результатами розгляду заяви позивача від 09.10.2024, належним способом захисту порушеного права позивача є скасування зазначеного рішення та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням спірних періодів роботи та висновків суду.

Отже, позовна вимога про безпосереднє зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягає.

Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Вирішення питання про розподіл судових витрат здійснюється судом за результатами розгляду справи в порядку, встановленому статтею 139 КАС України, та не залежить від наявності у прохальній частині позовної заяви окремої вимоги про їх стягнення.

Враховуючи часткове задоволення позову та те, що спір виник унаслідок прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправного рішення від 16.10.2024 №184050007382, суд доходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань саме зазначеного відповідача понесених витрат зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 16.10.2024 року №П 184050007382 Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.10.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду щодо зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 25.04.1987 по 01.09.1987, з 29.12.1989 по 05.05.1990 та з 11.05.1993 по 13.07.1993, підтверджених трудовими книжками серії НОМЕР_1 та НОМЕР_3 , і прийняти за результатами повторного розгляду відповідне рішення.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403) 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець