Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/5426/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/5426/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/5426/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 20.06.2025 №262240021361 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 за даними трудової книжки НОМЕР_1 періоди роботи в Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці з 08.05.1983 по 09.12.1983, з 14.12.1983 по 26.05.1987, з 17.08.1987 по 31.12.1991 та у російській федерації з 01.01.1992 по 02.10.1995 і призначити пенсію зі страховим стажем 17 років 3 місяці 19 днів з 08.07.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.06.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 20.06.2025 №262240021361 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Пенсійним органом страховий стаж визначено у розмірі 5 років 1 місяць 28 днів.

Позивачка зазначає, що не зараховані пенсійним органом періоди трудової діяльності підтверджуються трудовою книжкою НОМЕР_1 . Зокрема, робота у школі №43 м. Тули тривала до 02.10.1995, коли позивачку було звільнено у зв`язку з переведенням чоловіка до нового місця служби (проживання). Позивачка також посилається на те, що під час попередніх звернень у 2023 та 2024 роках органами Пенсійного фонду їй визначався страховий стаж у розмірі 13 років 6 місяців 18 днів, тоді як у рішенні від 20.06.2025 враховано лише 5 років 1 місяць 28 днів.

Ухвалою суду від 10.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №480/5426/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою до участі у справі як другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . 13.06.2025 вона звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву було передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області, яке 20.06.2025 прийняло рішення №262240021361 про відмову у призначенні пенсії за віком.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що вік заявниці на дату звернення становив 64 роки 11 місяців 6 днів, страховий стаж за наданими документами - 5 років 1 місяць 28 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 з 08.05.1983 по 09.12.1983, з 14.12.1983 по 26.05.1987, з 17.08.1987 по 31.12.1991 - через відсутність документального підтвердження нездійснення російською федерацією пенсійних виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, а період з 01.01.1992 по 02.10.1995 - через відсутність чинного міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією.

Разом з тим, у самому рішенні від 20.06.2025 наведено положення статті 24-1 Закону №1058-IV про те, що у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особа повідомляє про це орган Пенсійного фонду у заяві про призначення пенсії.

Формою РС-право, долученою до рішення від 20.06.2025, підтверджується, що до стажу позивачки фактично включено лише періоди з 29.08.1977 по 24.09.1977 та з 18.10.1977 по 19.11.1982, усього 5 років 1 місяць 28 днів.

При цьому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 21.06.2023 №262240021361 за тими ж даними трудової книжки страховий стаж позивачки визначався у розмірі 13 років 6 місяців 18 днів; не зарахованим був зазначений саме період роботи з 01.01.1992 по 02.10.1995. Аналогічний страховий стаж - 13 років 6 місяців 18 днів - було визначено і рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 26.07.2024 №262240021361.

Попередні рішення органів Пенсійного фонду самі по собі не створюють для суду наперед установленого висновку щодо права на пенсію за новою заявою, проте вони є доказами того, що записи трудової книжки про роботу позивачки до 01.01.1992 раніше приймалися пенсійними органами як належні документи про трудову діяльність. У рішенні від 20.06.2025 відсутні мотиви, які б ставили під сумнів достовірність самих записів трудової книжки.

Дослідженням трудової книжки НОМЕР_1 судом встановлено, що дата прийняття позивачки на роботу за першим із спірних періодів зазначена як 18.05.1983, а не 08.05.1983. Дата 18.05.1983 також наведена у розрахунку страхового стажу в обґрунтуванні позову. Отже, у прохальній частині позовної заяви в частині дати «08.05.1983» допущено розбіжність із первинним документом; при вирішенні спору суд виходить із підтвердженого трудовою книжкою періоду з 18.05.1983 по 09.12.1983.

Також трудовою книжкою підтверджуються періоди роботи з 14.12.1983 по 26.05.1987 та з 17.08.1987 по 02.10.1995, у тому числі робота у школі №43 м. Тули, яка не припинилася 31.12.1991, а тривала до звільнення 02.10.1995.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення, яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 мають особи за наявності страхового стажу від 15 до 22 років.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Пунктом 1.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Позивачка досягла 65-річного віку 07.07.2025, а із заявою звернулася 13.06.2025, тобто менш ніж за місяць до досягнення 65 років. За таких обставин при вирішенні питання про її право на пенсію пенсійний орган повинен оцінювати страховий стаж, необхідний саме для особи, яка досягає 65 років у 2025 році, тобто в межах від 15 до 22 років, а не виходити лише з показника 26 років, який стосувався іншого вікового етапу набуття права на пенсію.

Надаючи правову оцінку правомірності незарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 01.01.1992 по 02.10.1995 на території російської федерації, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди.

Цією ж статтею встановлено, що у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду у заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» затверджено, зокрема, Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу.

За пунктом 3 зазначеного Порядку №562, якщо у документах для призначення пенсії містяться періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього СРСР, у заяві про призначення пенсії особа зазначає, чи отримує вона пенсійні виплати в інших державах. Відповідно до пункту 4 Порядку №562, якщо особа не отримує таких виплат, до заяви додаються документи компетентних органів іншої держави про факт неотримання пенсії.

Водночас пункт 4 Порядку №562 передбачає спеціальний механізм на випадок відсутності таких документів: особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою у направленні відповідного запиту. До надходження документів пенсія обчислюється без таких періодів, крім випадку відсутності можливості здійснення обміну інформацією між пенсійними органами України та іншої держави і документального підтвердження нездійснення виплат.

У такому випадку до появи можливості обміну інформацією пенсія особі, яка проживає в Україні, обчислюється з урахуванням відповідних періодів роботи, а у заяві особа зазначає, що не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити їх нездійснення.

Отже, відсутність документа, виданого пенсійним органом іншої держави, не у всіх випадках є безумовною та остаточною підставою для неврахування стажу до 01.01.1992. Орган Пенсійного фонду повинен встановити, чи існує можливість інформаційного обміну та отримання такого документа, перевірити зміст заяви особи та, за потреби, застосувати передбачений Порядком №562 механізм сприяння в отриманні необхідних відомостей.

За пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник органу Пенсійного фонду, зокрема, повідомляє особу про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк. Такий обов`язок відповідає позитивному обов`язку суб`єкта владних повноважень сприяти особі у реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перекладати на неї наслідки обставин, об`єктивно незалежних від неї.

В оскаржуваному рішенні пенсійний орган обмежився констатацією відсутності документального підтвердження нездійснення російською федерацією пенсійних виплат. Водночас рішення не містить оцінки можливості чи неможливості відповідного інформаційного обміну, відомостей про застосування передбаченого Порядком №562 механізму запиту або про надання позивачці можливості дооформити заяву та документи.

За таких умов висновок про остаточне неврахування періодів роботи до 01.01.1992 є передчасним і не відповідає вимогам щодо повного та всебічного розгляду заяви.

Наявні у справі трудова книжка та попередні рішення Пенсійного фонду підтверджують сам факт роботи позивачки у спірні періоди до 01.01.1992. Водночас під час нового розгляду заяви відповідач зобов`язаний належним чином застосувати додаткову умову, передбачену статтею 24-1 Закону №1058-IV та Порядком №562, з урахуванням механізму, установленого для випадку неможливості інформаційного обміну.

Щодо періоду роботи з 01.01.1992 по 02.10.1995 суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів України у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 5-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності з 1 січня 1992 року до дня набрання чинності Законом України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення за межами України в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У період роботи позивачки з 01.01.1992 по 02.10.1995 діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За статтею 1 цієї Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. За статтею 6 призначення пенсій проводиться за місцем проживання, а для встановлення права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності Угодою.

Статтею 8 Угоди від 13.03.1992 передбачалась співпраця органів пенсійного забезпечення держав-учасниць, статтею 11 - прийняття належним чином виданих документів без легалізації. Відповідно до статті 13 пенсійні права громадян держав-учасниць, які виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають сили у разі виходу з Угоди держави-учасниці.

Крім того, абзацами другим та третім статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 передбачалось взаємне визнання трудового стажу, у тому числі стажу, що обчислюється у пільговому порядку, та стажу роботи за спеціальністю, набутого у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох держав. Обчислення стажу здійснювалося за законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.

Також Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994, ратифікована Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, передбачала взаємне визнання трудового стажу, у тому числі стажу на пільгових підставах і за спеціальністю, а питання пенсійного забезпечення пов`язувала з Угодою від 13.03.1992 та двосторонніми угодами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 Україна вийшла з Угоди від 13.03.1992. Однак подальше припинення дії міжнародного договору не змінює факту, що у 1992-1995 роках, коли позивачка працювала на території російської федерації, відповідне міжнародно-правове регулювання діяло і передбачало взаємне врахування трудового стажу.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення або скасування відповідальності особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 роз`яснено, що до події чи факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням наведеного вихід України та російської федерації з відповідних міжнародних угод не може сам по собі мати наслідком втрату вже набутого трудового стажу. Такий підхід узгоджується і зі статтею 13 Угоди від 13.03.1992, яка прямо передбачала збереження пенсійних прав у разі виходу держави-учасниці з Угоди.

Тому наведена в оскаржуваному рішенні єдина підстава незарахування періоду з 01.01.1992 по 02.10.1995 - відсутність на дату прийняття рішення чинного міжнародного договору між Україною та російською федерацією - не враховує правове регулювання, чинне в період набуття такого стажу, та положення про збереження раніше набутих пенсійних прав.

У трудовій книжці НОМЕР_1 відсутні відомості про припинення трудових відносин 31.12.1991; навпаки, запис про звільнення зі школи №43 м. Тули датований 02.10.1995. Отже, матеріали справи підтверджують безперервність відповідного періоду роботи після 01.01.1992 до 02.10.1995.

Додатково суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки щодо страхувальника та не може автоматично покладатися на працівника у вигляді втрати страхового стажу за фактично виконану роботу.

Верховний Суд у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а виходив із того, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування працівникові періоду роботи, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання страхувальником його обов`язків.

Отже, сама неможливість органу Пенсійного фонду перевірити окремі відомості безпосередньо на підприємстві, розташованому на території держави-агресора, не може підміняти оцінку належних документів про трудову діяльність та передбачених законом механізмів підтвердження стажу.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскаржуване рішення не містить повної оцінки записів трудової книжки, попередніх матеріалів пенсійної справи, механізму, передбаченого статтею 24-1 Закону №1058-IV та Порядком №562, і правового режиму періоду роботи з 01.01.1992 по 02.10.1995. Відтак рішення від 20.06.2025 №262240021361 не відповідає критеріям обґрунтованості та повноти, визначеним для рішення суб`єкта владних повноважень, і підлягає скасуванню.

При цьому суд виходить із того, що під час повторного розгляду заяви позивачки від 13.06.2025 орган Пенсійного фонду має врахувати висновки суду щодо підтвердження трудовою книжкою факту роботи з 18.05.1983 по 09.12.1983, з 14.12.1983 по 26.05.1987, з 17.08.1987 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 02.10.1995; щодо необхідності застосування до періодів до 01.01.1992 усіх положень статті 24-1 Закону №1058-IV та Порядку №562, у тому числі спеціального механізму на випадок неможливості обміну інформацією; а щодо періоду 01.01.1992-02.10.1995 - міжнародних договорів, чинних у період набуття стажу, та принципу збереження набутих пенсійних прав.

Щодо вимоги про безпосереднє зобов`язання призначити пенсію зі страховим стажем 17 років 3 місяці 19 днів з 08.07.2025 суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для їх виплати. Отже, первинна компетенція щодо обчислення загальної тривалості страхового стажу та прийняття рішення про призначення пенсії належить органам Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт. За частиною третьою цієї статті у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав позивача. Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує його вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У межах цієї справи суд не здійснює самостійного повного перерахунку всіх складових страхового стажу позивачки та не підміняє орган Пенсійного фонду при формуванні пенсійної справи. Тому належним способом захисту є скасування протиправного рішення та зобов`язання органу, який прийняв це рішення за принципом екстериторіальності, повторно розглянути заяву від 13.06.2025 з урахуванням правової оцінки суду.

Правову позицію про те, що вирішення питання призначення пенсії належить до компетенції Пенсійного фонду, а належним способом судового захисту за необхідності повторної оцінки документів є зобов`язання повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Отже, вимога про безпосереднє призначення пенсії та встановлення судом її страхового стажу саме у розмірі 17 років 3 місяці 19 днів задоволенню не підлягає; натомість заява позивачки підлягає повторному розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області з урахуванням наведених у цьому рішенні висновків.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з квитанцією від 08.07.2025 №4787-7962-0484-6789 позивачкою сплачено судовий збір за подання цього позову у розмірі 1211,20 грн. З огляду на скасування оскаржуваного рішення та задоволення основної вимоги про повторний розгляд заяви, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки зазначену суму судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 20.06.2025 №262240021361 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду щодо періодів роботи з 18.05.1983 по 09.12.1983, з 14.12.1983 по 26.05.1987, з 17.08.1987 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 02.10.1995, підтверджених трудовою книжкою НОМЕР_1 , та прийняти за результатами повторного розгляду відповідне рішення.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець