Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №480/9139/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року Справа № 480/9139/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/9139/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх,м. Харків, 61022), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.11.2025 №184250013852, про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком №2 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 30.10.2025, на підставі пункту б статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.10.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.11.2025 №184250013852 їй відмовлено у призначенні пенсії виключно у зв`язку з недосягненням 55-річного пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV. Позивачка вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Ухвалою суду від 05.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №480/9139/25. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Крім того, залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

24.12.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області на виконання ухвали суду подано копії матеріалів пенсійної справи позивачки.

Суд, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.10.2025 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням від 06.11.2025 №184250013852 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачці у призначенні пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено, що вік заявниці на дату звернення становив 50 років 1 місяць 5 днів, страховий стаж - 32 роки 3 місяці 16 днів, пільговий стаж за Списком №2 - 14 років 4 місяці 14 днів.

При цьому пенсійним органом прямо зазначено, що до загального страхового стажу зараховані всі періоди роботи, а до пільгового стажу зараховані підтверджені періоди роботи за Списком №2. Єдиною підставою для відмови визначено недосягнення позивачкою 55-річного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV. У рішенні також зазначено, що за застосованим пенсійним органом підходом право на пенсійну виплату виникне з 26.09.2030.

Отже, у межах спірних правовідносин суду належить вирішити питання про те, який пенсійний вік підлягає застосуванню до позивачки при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2: 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV чи 50 років відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

У подальшому, Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам, з 50 років до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.".

Вказана норма застосовується з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.

При цьому, правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до зазначених законів були повністю ідентичними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до вищенаведеного, суд констатує, що з 23.01.2020 року існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, зокрема щодо позивача.

Водночас, Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справ та вимог статті 151-2 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.

У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас, у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідачів.

Отже, відповідно до вищевикладеного на противагу викладеному у спірному рішенні висновку відповідача про необхідність досягнення позивачем 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Згідно із п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Як убачається з оскаржуваного рішення та матеріалів пенсійної справи, позивачка має підтверджений пільговий стаж за Списком №2 тривалістю 14 років 4 місяці 14 днів, тобто більше необхідних 10 років, та страховий стаж 32 роки 3 місяці 16 днів, тобто більше необхідних 20 років, установлених пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Також матеріалами пенсійної справи підтверджено, що частину пільгового стажу за Списком №2 позивачка набула до 01.04.2015, а тому вона належить до кола осіб, на яких поширюється порядок застосування статті 13 Закону №1788-XII, визначений пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

На дату звернення 30.10.2025 позивачці виповнилося 50 років 1 місяць 5 днів. Таким чином, на зазначену дату вона одночасно відповідала всім умовам пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції, яка діяла до 01.04.2015: досягла 50-річного віку, мала страховий стаж понад 20 років та стаж роботи за Списком №2 понад 10 років.

За таких обставин посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на необхідність досягнення позивачкою 55-річного віку суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 та не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23 та від 16.10.2024 у справі №140/14380/23.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.11.2025 №184250013852 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання призначити пенсію суд враховує, що пенсійним органом під час розгляду заяви вже визначено страховий та пільговий стаж позивачки, зараховано всі періоди роботи до загального страхового стажу та встановлено пільговий стаж за Списком №2 у розмірі, який перевищує необхідний. Отже, спір не потребує додаткового визначення або перерахунку стажу, а єдиною перешкодою для призначення пенсії було неправильне застосування відповідачем вікового критерію.

З огляду на встановлення судом усіх необхідних умов для виникнення права на пенсію, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та прийняло оскаржуване рішення, призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у зазначених вище постановах.

Оскільки позивачка просить призначити пенсію з 30.10.2025, суд, вирішуючи спір у межах заявлених позовних вимог, вважає належним зобов`язати відповідача призначити пенсію саме з цієї дати.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки спір виник унаслідок прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправного рішення, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань саме цього відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.11.2025 №184250013852 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 30.10.2025 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та провести нарахування і виплату призначеної пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець