Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №466/8321/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8321/25

Провадження № 2/466/608/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого- судді Єзерського Р.Б.

при секретарі Свиті А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічну позовну заяву адвоката Мельничука Ігоря Андрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

встановив:

05 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд ухвалити рішення, яким поділити належне сторонам на праві спільної сумісної власності нерухоме майно наступним чином: визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири в АДРЕСА_1 , а іншу 1/2 ідеальну частину квартири в АДРЕСА_1 , залишити у власності відповідачки, ОСОБА_2 . Припинити право спільної сумісної власності на квартиру в АДРЕСА_1 . Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що між нею та відповідачкою, ОСОБА_2 , на підставі рішення Самбірського міськрайонного районного суду Львіської області від 11.12.2024 року в справі № 452/2996/24 було розірвано шлюб. Зазначає, що вони перебували в шлюбі з 14.02.2019 року, у якому у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час шлюбу, на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер: 721, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Рачинською Іриною Ярославівною 01.04.2020 року, реєстраційний № 2032702746101 в Державному Реєстрі речових прав від 01.04.2020 року, вони придбали квартиру в АДРЕСА_1 . Під час придбання спірної квартир він як чоловік надавав згоду на придбання нерухомого майна дружині, і ця квартира була оформлена на неї. При цьому, це є спільно набуте майно, яке підлягає поділу. Оскільки, відповідачка на його усні неодноразові прохання, добровільно не хоче розділити їх спільне майно, тому він змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Таким чином, у відповідності до вищевказаних норм закону спільним майном подружжя квартира в АДРЕСА_1 . Згідно Довідки про оціночну вартість у відповідності з Додатком 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку (пункт розділу III), унікальний реєстраційний № 201-20250618-0009903709 від 18.06.2025 року, її ціна становить 2 850 616,60 гривень.

26 вересня 2025 на адресу суду від від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Мельничука Ігоря Андрійовича надійшла зустрічна позовна заява, у якій просить суд визнати 2/3 квартири в АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 61,8 кв. м особистою приватною власністю ОСОБА_2 ; визнати 1/3 квартири в АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 61,8 кв. м спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/6 вказаної квартири; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/6 вказаної квартири.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначає, що на момент придбання квартири, її вартість становила в еквіваленті до долара США - 30 000, 00 доларів США. Для придбання оспорюваної квартири батьки ОСОБА_2 подарували їй готівкові грошові кошти у розмірі 20 000, 00 доларів США. Ці кошти батьки позичили в ОСОБА_4 , що підтверджується розпискою. Решту коштів в еквіваленті до долара США в сумі 10000, 00 доларів США подружжя, позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 , надали зі спільного сімейного бюджету. Таким чином, частки у праві власності на квартиру підлягають розподілу наступним чином, зокрема: 2/3 частина квартири – особиста приватна власність позивачки ОСОБА_2 ; 1/3 частина квартири спільна сумісна власність подружжя, позивачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 , з яких: 1/6 частина квартири - особиста приватна власність позивачки ОСОБА_2 ; 1/6 частина квартири - особиста приватна власність відповідача ОСОБА_1 . Водночас зазначає, що відповідач ОСОБА_1 лише з 2022 року офіційно працевлаштований на посаду поліцейського в Управління поліції охорони у Львівській області. До моменту працевлаштування на посаду поліцейського в Управління поліції охорони у Львівській області відповідач ОСОБА_1 ніде офіційно не працював і особистих офіційних відкладень не мав. Водночас, вона офіційно працевлаштована в АТ "Укрзалізниця".

Також разом із зустрічною позовною заявою на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі з мотивів, які дублюються у зустрічній позовній заяві.

Ухвалою від 16 квітня 2026 прийнято зустрічний позов адвоката Мельничука Ігоря Андрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

У судове засідання сторона позивача за первісним позовом не з`явилася, проте надіслала на адресу суду заяву про розгляд даної справи у відсутності сторони позивача за первісним позовом, просили задовольнити первісну позовну заяву з підстав наведених у ній, у задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити.

У судове засідання сторона відповідача не з`явилися, проте від представника відповідача за первісним позовом Мельничука І.А. на адресу суду надійшло клопотання про розгляд даної справи у відсутності сторони відповідача, у задоволенні первісного позову просив відмовити, та задовольнити зустрічні позовні вимоги з підстав викладених у таких.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Турківського районного суду Львівської області від 11 грудня 2024 року, шлюб, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14.02.2019 Турківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Льввській області, було розірвано.

У даному шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

За час перебування сторін у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за №721, посвідченого приватним нотаріусом Льввського міського нотаріального округу Львівської області Рачинською І.Я. від 01 квітня 2020 року, було придбано квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 2 Договору купівлі-продажу, квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні, загальна площа квартири становить 61,8 кв. м, житлова площа – 34,8 кв. м.

Відповідно до п. 5 Договору купівлі-продажу, продаж за домовленістю сторін вчинено за 828 900,00 грн., що становить еквівалент 30 000 доларів США за офіційним курсом доларів США, встановленим НБУ станом на 01 квітня 2020 року, які покупець ОСОБА_2 заплатила готівкою.

Також при посвідченні даного Договору Купівлі-продажу, позивачем ОСОБА_1 було подано заяву, яку зареєстровано в реєстрі за №1382, посвідчену приватним нотаріусом Турківського районного нотаріального округу Комарницькою О.Й. про надання ним згоди на купівлю його дружиною ОСОБА_2 будь-якого нерухомого майна на території Львівської області, засобом платежу за яке будуть гроші як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, на умовах і за ціну, визначених його дружиною самостійно на її власний розсуд, на що він дає таку згоду, та проти чого не має будь-яких заперечень, тобто позивач ОСОБА_1 за кошти, як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, які набуті подружжям за час їх шлюбу, надав згоду на купівлю в тому числі і даної спірної квартири. Жодних заперечень щодо даного формулювання відповідачем ОСОБА_2 внесено не було.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №430593578 від 10.06.2026, квартира АДРЕСА_2 на праві власності належить ОСОБА_2 , яку зареєстровано на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.

Відповідно до довідки від 18.06.2025 про оціночну вартість квартири АДРЕСА_2 , становить 2 850 616,06 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Нормою ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Нормами ч. ч. 1, 2 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п. п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п. 30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Таким чином, враховуючи, що спірне майно: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за №721 від 01.04.2020 набуте сторонами за час шлюбу, то таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Окрім цього, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, які могли б вплинути на збільшення частки у спільному майні подружжя на користь когось із сторін суду надано не було.

Доводи сторони відповідача за первісним позовом, що її батьками було подаровано їй грошові кошти у розмірі 20000 доларів США для фінансової допомоги ОСОБА_2 у купівлі спірної квартири, при вартості квартири у розмірі 30000 доларів США, які її батьки взяли у позику у ОСОБА_4 , відповідно до наданої суду розписки від 20.01.2020, суд до уваги не бере, оскільки матеріали справи жодних відомостей та фактів, зокрема нотаріального посвідчення, про дарування грошових коштів у розмірі 20000 доларів США батьками своїй доньці ОСОБА_2 не містять. Наявна у матеріалах справи розписка, жодним чином не свідчить про те, що вказані грошові кошти були подаровані та передані відповідачу, які остання неодмінно внесла на купівлю спірної квартири.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, яким слід визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину квартири в АДРЕСА_1 , а іншу 1/2 ідеальну частину квартири в АДРЕСА_1 , залишити у власності відповідачки, ОСОБА_2 , відповідно, оскільки задоволення первісного позову повністю виключає задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, тому у такому слід відмовити.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а у зустрічному позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 9084,00 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, у зв`язку з відмовою у зустрічній позовній заяві, судові витрати щодо розгляду зустрічної позовної заяви слід покласти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, ст. 60, ч. 1 ст. 61, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2 ст. 70, ст.71, с. 163 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 76, 77, 81, ч. 1 ст. 141, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 до ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_2 .

Припинити право спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 - 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири ) грн., 00 коп. сплаченого судового збору.

У задоволенні зустрічних позовних вимог адвоката Мельничука Ігоря Андрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 про поділ майна подружжя – відмовити.

Судові витрати щодо розгляду зустрічної позовної заяви – покласти на позивача ОСОБА_2 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Р. Б. Єзерський