Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/19001/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19001/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10.01.2023 по 30.01.2023;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 10.01.2023 по 30.01.2023.

Стислий виклад позиції позивача.

У позові вказано, що згідно з довідкою від 11.09.2024 №713 позивач у період з 10.01.2023 по 12.02.2023, з 24.02.2023 по 24.03.2023, з 06.04.2023 по 01.08.2023, з 08.08.2023 по 20.11.2023, з 07.12.2023 по 05.01.2024, з 17.01.2024 по 26.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській області, Бериславський район, с. Високе (Тягинська сільська ТГр) та АДРЕСА_1 (Дар`ївська ТГр) на посаді начальника відділу персоналу ВЧ НОМЕР_1 .

Однак, оглядом картки особового рахунку військовослужбовця за час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 позивач встановив, що за період з 10.01.2023 по 30.01.2023 йому не була нарахована і виплачена додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Позивач, зокрема посилається на розділ XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, яким, на його переконання, з 01.01.2023 встановлено виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання, зокрема під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно.

Крім того, позивач посилається на статтю 57 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

На переконання позивача, зазначена бездіяльність відповідача щодо ненарахування й невиплати додаткової винагороди є протиправною та порушує його право на отримання грошового забезпечення.

Стислий виклад заперечень відповідача.

У відзиві відповідач заперечив позовні вимоги та вказав, що райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 до 31 січня 2023 року визначались наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 лютого 2023 року №26, до якого наказом від 17.03.2023 №67 було внесено зміни.

Згідно із зазначеними вище наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, населені пункти Тягинської та Дар`ївської територіальних громад Бериславського району Херсонської області не входили до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій.

Посилання представника позивача на довідку від 11.09.2024 №713 відповідач вважає безпідставним, оскільки законом встановлено інший порядок підтвердження участі особи у бойових (спеціальних) діях в районах їх ведення та на лінії бойового зіткнення з противником та визначення тривалості такої участі.

Крім того, відповідач наголошував, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 05.02.2023 №83 позивачу виплачено додаткову винагороду у розмірі 30000 грн, адже позивач виконував службові обов`язки поза районами ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідач також зазначив, що інших наказів про виплату позивачу додаткової винагороди чи внесення змін до наказу від 05.02.2023 №83 щодо позивача командиром Військової частини НОМЕР_1 не видавалось.

Щодо письмових доказів, витребуваних ухвалою від 07.11.2025, відповідач відповідно до вимог частини сьомої статті 80 КАС України, повідомив суд про те, що бойові накази (бойові розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 10.01.2023 по 30.01.2023, у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні. Функціональні обов`язки в зазначений період позивачу окремо не визначались, оскільки він виконував свої посадові обов`язки начальника стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 , а до виконання інших обов`язків позивач не залучався.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 19.06.2025 залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду мотивованої та обґрунтованої заяви щодо поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважності причин такого пропуску з наданням відповідних доказів.

Ухвалою від 21.07.2025 суд визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначені представником позивача у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду (вх.№ЕС65329/25 від 26.06.2025), відмовив у задоволенні цієї заяви та повернув позовну заяву позивачу без розгляду.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.09.2025 задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та направив справу №420/19001/25 до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд ухвалою від 07 листопада 2025 року відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 07.11.2025 суд витребував у Військової частини НОМЕР_1 :

докази проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 (копії наказів (по стройовій частині) про зарахування до списків та виключення зі списків, тощо);

належним чином завірені документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань), які підтверджують безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 10.01.2023 по 30.01.2023;

інформацію з доказами щодо функціональних обов`язків ОСОБА_1 під час залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 10.01.2023 по 30.01.2023.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягів з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.10.2022 №213 та від 03.10.2024 №285, позивача 07.10.2022 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, а 03.10.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2023 №10, виданим у АДРЕСА_2 , підполковника ОСОБА_1 , начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , слід вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків в район оборони для виконання бойових завдань в польових умовах за призначенням, з метою переходу до позиційної оборони у складі 1 ешелону оборони ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Підставою видання наказу зазначено рапорт начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 від « 10» січня 2023 року.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 №713, складеною за формою додатка 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, позивач у період з 10.01.2023 по 12.02.2023, з 24.02.2023 по 24.03.2023, з 06.04.2023 по 01.08.2023, з 08.08.2023 по 20.11.2023, з 07.12.2023 по 05.01.2024, з 17.01.2024 по 26.07.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській області, Бериславський район, с. Високе (Тягинська сільська ТГр) та с. Лиманець (Дар`ївська сільська ТГр). Підставою видачі довідки зазначено витяги з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2023 №10, від 11.02.2023 №42, від 24.02.2023 №55, від 23.03.2023 №82, від 06.04.2023 №96, від 01.08.2023 №217, від 08.08.2023 №224, від 19.11.2023 №327, від 07.12.2023 №345, від 04.01.2024 №4, від 17.01.2024 №17, від 25.07.2024 №209. У тексті довідки зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни).

Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 №26 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій», яким визначено райони ведення воєнних (бойових) дій з 01 до 31 січня 2023 року, у Херсонській області до таких районів віднесено:

Херсонський район - Олешківську міську територіальну громаду;

Каховський район - Великолепетиську, Верхньорогачицьку, Горностаївську, Любимівську селищні, Каховську, Таврійську та Новокаховську міські територіальні громади;

Скадовський район - Голопристанську міську та Чулаківську сільську територіальні громади.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.03.2023 №67 пункт перший наказу від 02.02.2023 №26 викладено в новій редакції, за якою у Херсонській області районами ведення воєнних (бойових) дій з 01 до 31 січня 2023 року визначено Херсонський район - Олешківську міську територіальну громаду, острови Забіч, Великий, Бакайський, Борщевий на території Білозерської селищної територіальної громади, острови Карантинний, Великий Потьомкін, Малий Потьомкін, Круглик на території Херсонської міської територіальної громади, Нижньодніпровський національний природний парк, а також Каховський та Скадовський райони у наведеному вище складі територіальних громад.

Тягинська сільська територіальна громада Бериславського району та Дар`ївська сільська територіальна громада Херсонського району Херсонської області до районів ведення воєнних (бойових) дій з 01 до 31 січня 2023 року за наведеними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України не віднесені.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.02.2023 №83 «Про виплату додаткових винагород за січень 2023 року військовослужбовцям військової частини», виданого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, підполковнику ОСОБА_1 , начальнику стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , наказано виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн в розрахунку за січень 2023 року пропорційно часу проходження служби.

За наведеними наказами командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2023 №10 та від 05.02.2023 №83 позивач у спірний період обіймав посаду начальника стройової частини відділення персоналу штабу цієї військової частини.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік, копію якої позивач подав як додаток до позовної заяви, у графі «Додаткова винагорода відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168» за розрахунковий період «січень» позивачу нараховано 30000,00 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування й невиплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі до 100000,00 грн за період з 10.01.2023 до 30.01.2023.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої (у первісній редакції) установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Передбачено, що вказана постанова набирає чинності 28.02.2022 та застосовується з 24.02.2022.

У період, за який позивач заявив вимоги, пункт 1 Постанови №168 діяв у двох редакціях. До 21.01.2023 діяла редакція від 18.10.2022, за якою тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

З 21.01.2023, тобто з дня набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43, наведене положення діє в редакції, за якою розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень тим з військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, «перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів».

Цією ж постановою пункт 1 Постанови №168 доповнено новим абзацом (абзац другий), за яким особам, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень.

Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 застереження про застосування її з більш ранньої дати не містить. Тому до відносин, що виникли з 10.01.2023 до 20.01.2023, суд застосовує пункт 1 Постанови №168 у редакції від 18.10.2022, а до відносин з 21.01.2023 до 30.01.2023 - у редакції від 21.01.2023. Обидві редакції пов`язують право на збільшену до 100000 гривень додаткову винагороду з безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та з його перебуванням безпосередньо в районах здійснення (ведення) таких дій і заходів.

Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 (яка застосовується з 24 лютого 2022 року) Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.

Відповідно до пункту 3 розділу І Наказу №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 (яким доповнено цей Порядок на підставі Наказу Міністерства оборони України №98 від 01.04.2022, який застосовується з 24 лютого 2022 року), на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за №177/39233, Порядок №260 доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Пунктом 3 цього наказу встановлено, що він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01 лютого 2023 року.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, Міністром оборони України прийнято Окреме доручення від 25.03.2022 №248/1298 (яке діяло до 01 червня 2022 року), Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (окремі доручення доведено до відома кожної окремої військової частини (установи) телеграмами).

У період з 10.01.2023 до 30.01.2023 порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України були визначені Постановою №168 та окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29.

У цей період додаткова винагорода виплачувалась військовослужбовцям Збройних Сил України в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення (з 21.01.2023 - в районах їх ведення (здійснення)) зазначених заходів, - у збільшеному до 100000 гривень розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 червня 2025 року у справі №160/19476/23, від 13 березня 2025 року у справі №580/2826/24 та від 27 березня 2025 року у справі №560/1191/23, у яких Верховний Суд навів нормативне регулювання спірних правовідносин, зокрема зміст окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, та застосовуючи ці висновки до обставин цієї справи, суд зазначає таке.

Безпосередня участь визначалась на основі виконання військовослужбовцем конкретного переліку бойових (спеціальних) завдань. Підтвердження такої участі здійснювалось на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

У той же час, у п.1 Окремого доручення №912/з/29 визначено, що під безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів вважається, з-поміж іншого, й виконання бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій, а також виконання бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями. Крім того, до безпосередньої участі цим пунктом віднесено виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави.

Так, згідно з пунктом 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойового наказу (бойового розпорядження);

журналу бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Документи, визначені пунктом 3 окремого доручення №912/з/29, щодо позивача за період з 10.01.2023 до 30.01.2023 у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні, та, за твердженням відповідача, не складались, у зв`язку з тим, що позивач не залучався до виконання таких завдань.

Суд також враховує, що за приписами ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII), бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях чи самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

Водночас, відсіч і стримування збройної агресії є більш широким поняттям, яке може включати як рішучий опір та протидію збройної агресії, так і недопущення подальшої збройної агресії. При цьому, для відсічі і стримуванні збройної агресії не обов`язковим є факт проведення бойових дій.

Натомість, за цією, ширшою, підставою право на збільшену додаткову винагороду пов`язане з виконанням конкретних завдань із переліку пункту 1 окремого доручення №912/з/29.

Окрім того, ст.1 Закону №1932-XII визначено, що район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 повноваження затверджувати перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, надано Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Такий Перелік, затверджений наказом цього Міністерства від 22.12.2022 №309 (діяв на час виникнення спірних правовідносин), поділяє території на території можливих бойових дій і території активних бойових дій.

Водночас, цей Перелік визначає території для цілей надання державної підтримки та соціальних гарантій і не є актом, яким визначаються райони ведення воєнних (бойових) дій. За статтею 1 Закону №1932-XII та пунктом 3 окремого доручення №912/з/29, райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України. Тому для цілей виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд керується наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 №26 та від 17.03.2023 №67.

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 02 жовтня 2025 року у справі №560/14120/24 Верховний Суд зазначив, що статус території як активної зони бойових дій або зони можливих бойових дій не має визначального значення під час розгляду питання про право військовослужбовця на додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, а ключовим є встановлення факту підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії (пункт 81 постанови).

З наведеного висновку випливає, що суд не може обмежитися констатацією невключення території, на якій перебував військовослужбовець, до районів ведення воєнних (бойових) дій, а має встановити, які саме завдання, за якою посадою та в якому місці виконував військовослужбовець у спірний період та якими доказами це підтверджується.

У постанові від 12 серпня 2026 року у справі №600/662/24-а Верховний Суд зазначив: «Отже, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, але не виконував бойових чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час» (пункт 62 постанови).

Суд враховує також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2026 року у справі №560/8541/24: «Отже, право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі пов`язувалося не лише з фактом проходження військової служби в районі ведення бойових дій, а насамперед із безпосереднім виконанням визначених бойових (спеціальних) завдань. Безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони підтверджувалася виконанням конкретних бойових (спеціальних) завдань та мала бути оформлена відповідними документами, зокрема: бойовим наказом (бойовим розпорядженням); журналом бойових дій, журналом ведення оперативної обстановки, бойовим донесенням або постовою відомістю; рапортом (донесенням) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях чи виконанні бойових (спеціальних) завдань».

Цей висновок Верховний Суд сформулював щодо періоду з 13 квітня 2022 року до 31 січня 2023 року, тобто щодо того самого правового регулювання, яке діяло у спірний період у цій справі, а тому суд визнає його застосовним до спірних правовідносин.

Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постанові від 26 червня 2025 року у справі №160/19476/23: «З наведеного слідує, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою №168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови №168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами».

У цій же постанові Верховний Суд скасував судові рішення про відмову в позові та направив справу на новий розгляд, вказавши, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, які саме завдання, за якою посадою і де виконував військовослужбовець у спірний період та чим це підтверджується, чи належав він до підрозділів, які виконували бойові завдання відповідно до наданих бойових розпоряджень, не дослідили записи журналу бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу і не встановили, чи складалися стосовно військовослужбовця рапорти про його участь у бойових діях та у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постанові від 13 березня 2025 року у справі №580/2826/24, у якій, скасовуючи рішення про відмову в позові, зазначив: «Водночас суди у справі не встановили правових підстав для видачі цієї довідки, зокрема мети її складання, а також не дослідили документів, на підставі яких вона була видана, зокрема не з`ясували, чи підтверджують зазначені у ній документи факт безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у періоди, вказані у цьому позові».

У цій же постанові Верховний Суд визначив і друге питання, яке належить з`ясувати суду: «Власне завданням суду в цій адміністративній справі в окресленій частині вимог позивача є з`ясування того, а чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які слугують підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, як про це зазначає позивач».

З огляду на наведені висновки суд не обмежується встановленням місця служби позивача, а встановлює, які саме завдання та за якою посадою він виконував у період з 10.01.2023 до 30.01.2023 та якими доказами це підтверджується.

Виконуючи ці вимоги та керуючись частиною четвертою статті 9 КАС України, суд ухвалою від 07.11.2025 витребував у Військової частини НОМЕР_1 докази проходження позивачем військової служби у цій військовій частині, документи, визначені пунктом 3 окремого доручення №912/з/29, які підтверджували б його безпосередню участь у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 10.01.2023 по 30.01.2023, а також інформацію з доказами щодо його функціональних обов`язків під час залучення до виконання бойових (спеціальних) завдань за цей період.

Цією ж ухвалою суд зазначив, що якщо запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений, і що наявність грифу «Для службового користування» не є підставою для відмови у наданні інформації, з посиланням на пункт 15.8.9 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40.

Надаючи оцінку довідці Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 №713 на предмет її належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обставин безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у період з 10.01.2023 до 30.01.2023, суд виходить з такого.

Ця довідка складена за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, в самому її тексті зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни). До переліку документів, якими згідно з пунктом 3 окремого доручення №912/з/29 підтверджується безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах, така довідка не віднесена.

Суд не обмежується цим висновком та, як того вимагає наведена вище практика Верховного Суду, досліджує документи, зазначені підставою видачі цієї довідки.

З дванадцяти наказів командира Військової частини НОМЕР_1 , названих у довідці, одинадцять видані 11.02.2023 та пізніше, тобто після закінчення спірного періоду, а тому відповідно до статті 73 КАС України, не містять інформації щодо предмета доказування у цій справі та суд їх до розгляду не бере. Спірного періоду стосується лише наказ від 10.01.2023 №10, який суд дослідив.

Суд ураховує, що Верховний Суд виклав в постанові від 14 листопада 2024 року у справі №120/4383/23 таку правову позицію: «За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі №560/12539/22, від 28 травня 2024 року у справі №560/1200/23, від 06 червня 2024 року у справі №200/706/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав» (пункт 46 постанови).

Цей висновок суд не застосовує до спірних правовідносин з таких мотивів.

Він сформований щодо відряджених військовослужбовців, безпосередню участь яких у бойових діях підтверджує довідка керівника органу військового управління або командира військової частини, до яких військовослужбовця відряджено, - тобто щодо документа, прямо передбаченого абзацом останнім пункту 3 окремого доручення №912/з/29 (для Державної прикордонної служби України - пунктом 3 наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 31.03.2022 №164-АГ).

Натомість, позивач у період з 10.01.2023 до 30.01.2023 у відрядженні не перебував, а виконував службові обов`язки за штатною посадою у Військовій частині НОМЕР_1 , а довідка від 11.09.2024 №713 видана командиром тієї самої військової частини за формою додатка 6 до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, для цілей надання статусу учасника бойових дій, а не за формою та не з підстав, передбачених пунктом 3 окремого доручення №912/з/29.

Межі дії наведеної правової позиції Верховний Суд визначив у постанові від 27 березня 2025 року у справі №560/1191/23: «Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам №1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 вищевказаного окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця...».

Отже, презумпція достовірності, про яку йдеться у наведеній практиці, пов`язується з довідкою, зміст та форма якої відповідають додаткам №1, №2 до окремого доручення №912/з/29. Довідка від 11.09.2024 №713 такій формі не відповідає, а тому зазначена презумпція на неї не поширюється.

Досліджуючи витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2023 №10, суд встановив, що цим наказом позивача визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків в район оборони для виконання бойових завдань в польових умовах за призначенням, з метою переходу до позиційної оборони у складі 1 ешелону оборони ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Суд окремо оцінює наведене формулювання наказу від 10.01.2023 №10. Із нього вбачається, що станом на дату видання наказу перехід до позиційної оборони у складі НОМЕР_3 ешелону оборони ще не був здійснений, а прибуття позивача в район оборони відбувалося саме з метою такого переходу, тобто на етапі підготовчих до нього заходів. Відомостей про те, коли та чи відбувся такий перехід у період з 10.01.2023 до 30.01.2023, матеріали справи не містять. Крім того, це формулювання описує завдання та бойовий порядок військової частини (підрозділу), а не індивідуальне залучення позивача до виконання конкретного бойового (спеціального) завдання. За своїм змістом наказ фіксує прибуття позивача до місця виконання службових обов`язків за штатною посадою та початок їх виконання. Відомостей про те, яке саме завдання із числа передбачених пунктом 1 окремого доручення №912/з/29 позивач виконував та скільки днів тривала така участь, наказ не містить.

Пункт 1 окремого доручення №912/з/29 пов`язує безпосередню участь із виконанням завдань самим військовослужбовцем, а не з бойовим порядком, у якому перебуває чи до якого готується перейти військова частина. Кваліфікуючою ознакою є виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, а не належність військової частини до першого ешелону оборони. Належність військової частини до першого ешелону оборони сама по собі не поширює ознаку безпосередньої участі на кожного військовослужбовця цієї частини та не звільняє від встановлення того, які завдання виконував конкретний військовослужбовець.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 серпня 2026 року у справі №560/8541/24, за якою право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі пов`язувалося не лише з фактом проходження військової служби в районі ведення бойових дій, а насамперед із безпосереднім виконанням визначених бойових (спеціальних) завдань.

У постанові від 26 червня 2025 року у справі №160/19476/23 Верховний Суд серед обставин, які належить встановити, назвав і те, чи належав військовослужбовець до підрозділів, які виконували бойові завдання відповідно до бойових розпоряджень. У цій справі бойових розпоряджень, за якими можна було б встановити склад підрозділів та коло залучених до виконання завдань військовослужбовців, суду не подано, а за повідомленням відповідача такі документи щодо позивача у Військовій частині НОМЕР_1 не складались.

Оцінюючи наведене, суд виходить із розподілу обов`язку доказування у цій справі.

Ухвалою від 07.11.2025 про відкриття провадження у справі суд зазначив сторонам, що згідно зі статтею 44 КАС України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідач відповідно до вимог частини сьомої статті 80 КАС України повідомив суд про те, що документи, визначені пунктом 3 окремого доручення №912/з/29, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах у період з 10.01.2023 по 30.01.2023, у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні, а також про те, що функціональні обов`язки в зазначений період позивачу окремо не визначались, оскільки він виконував свої посадові обов`язки начальника стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 , і до виконання інших обов`язків не залучався. Означені твердження відповідача узгоджуються з наказом від 10.01.2023 №10 та з обсягом посадових обов`язків позивача. Позивач цих тверджень відповідача не спростував та інших доказів, які підтверджували б виконання ним бойових (спеціальних) завдань у спірний період, суду не подав.

Перевіряючи, чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які слугують підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, суд виходить із того, що відповідач повідомив не про недоліки фіксації, а про те, що позивач у спірний період виконував посадові обов`язки за штатною посадою, функціональні обов`язки йому окремо не визначались та до виконання інших обов`язків він не залучався. За таких обставин суд не встановив ознак того, що участь позивача у бойових діях або заходах мала місце, але не була зафіксована.

Суд ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2024 року у справі №120/4383/23, за яким порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду (пункт 49 постанови).

Неоформлення чи неналежне оформлення службових документів не може бути поставлене військовослужбовцю у вину та само по собі не позбавляє його права на виплату.

Проте у цій справі підставою висновків суду є не відсутність документів як така, а незалучення позивача до виконання бойових (спеціальних) завдань, про що відповідач повідомив суд.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи, навіть суб`єктом владних повноважень, декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне прямо суперечить меті правосуддя - з`ясуванню об`єктивної істини у справі (пункт 83 постанови Верховного Суду від 02.10.2025 у справі №560/14120/24).

Правильність такого тлумачення частин першої та другої статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19: «визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги» (пункт 47 постанови).

Частина п`ята статті 77 КАС України, яка забороняє суду витребовувати докази у позивача в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, прямо залишає поза цією забороною докази обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Позивач не назвав жодного конкретного бойового (спеціального) завдання із числа передбачених пунктом 1 окремого доручення №912/з/29, до виконання якого він залучався у період з 10.01.2023 до 30.01.2023, не зазначив кількості днів такої участі та не навів доводів про те, чому виконання таких завдань не було задокументоване, обмежившись посиланням на довідку від 11.09.2024 №713, оцінку якій суд надав вище.

При цьому характер та місце виконання ним службових обов`язків у спірний період є обставинами, які позивачу відомі особисто, а не такими, доступ до яких він мав виключно через відповідача.

Місцем виконання позивачем службових обов`язків у період з 10.01.2023 до 30.01.2023 були с. Високе (Тягинська сільська територіальна громада Бериславського району) та с. Лиманець (Дар`ївська сільська територіальна громада Херсонського району) Херсонської області, що підтверджують довідка від 11.09.2024 №713 та наказ від 10.01.2023 №10, виданий у с. Високе. Жодна з цих територіальних громад до районів ведення воєнних (бойових) дій з 01 до 31 січня 2023 року наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 №26 та від 17.03.2023 №67 не віднесена.

Оцінюючи характер завдань, які позивач виконував у спірний період, суд виходить із обсягу його службових обов`язків за штатною посадою.

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Обсяг завдань за посадою, яку обіймав позивач, визначено, зокрема, але не виключно, Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743 (далі - Інструкція №280, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За пунктом 4 розділу І Інструкції №280, облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командирів (керівників), у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів, передбачених цією Інструкцією.

Пунктом 6 розділу I Інструкції №280 передбачено, що організація обліку особового складу покладається: в органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях - на начальників штабів, а там, де вони штатом не передбачені, - на командирів (керівників) органів військового управління та органу управління Держспецтрансслужби, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій; у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки - на керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; у службах персоналу - на керівників служб персоналу.

Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції №280 визначено перелік облікових документів, які ведуться на особовий склад у штабі військової частини, зокрема книгу обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу, книгу обліку вибулого та прибулого особового складу і добову відомість. Цим же пунктом установлено, що облік сержантів і солдатів та працівників військової частини ведеться в стройовій частині, облік офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу веде служба персоналу штабу військової частини, а у військових частинах, де штатом передбачено об`єднані служби персоналу та стройові частини, облік усього особового складу ведеться в цих об`єднаних службах.

Пунктом 14 розділу XII Інструкції №280, який визначає особливості організації та ведення обліку особового складу в особливий період, установлено, що облік військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях, ведеться у службах персоналу управлінь з`єднань (органів військового управління) за книгами штатно-посадового обліку окремо на кожну військову частину.

Позивач у спірний період обіймав посаду начальника стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 , тобто посаду в об`єднаній службі персоналу та стройовій частині, на яку пунктом 7 розділу ІІ Інструкції №280 покладено ведення обліку всього особового складу військової частини, у тому числі обліку прибулого та вибулого особового складу і тимчасово відсутнього та тимчасово прибулого особового складу.

Отже, обсяг завдань, доручених позивачу за штатною посадою, становило, зокрема ведення обліку особового складу військової частини. Завдання із числа передбачених пунктом 1 окремого доручення №912/з/29 до цього обсягу не входять, а доказів залучення позивача у спірний період до виконання інших завдань матеріали справи не містять.

Наказ від 10.01.2023 №10 є наказом по стройовій частині, тобто документом того виду, підготовка якого належить до завдань цієї служби, а підставою його видання зазначено рапорт начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 . Суд наводить ці обставини для з`ясування того, документом якого виду є наказ від 10.01.2023 №10 та які саме обставини він фіксує.

Суд наголошує, що невключення території до районів ведення воєнних (бойових) дій само по собі не є підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди. Проте у цій справі суд оцінює цю обставину не окремо, а в сукупності з іншими: документи, визначені пунктом 3 окремого доручення №912/з/29, які підтверджували б безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах у спірний період, у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні. Єдиний наказ, що стосується цього періоду, фіксує прибуття позивача та початок виконання ним службових обов`язків за штатною посадою начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини. Функціональні обов`язки в цей період позивачу окремо не визначались і до виконання інших обов`язків він не залучався.

Окремо суд перевіряє, чи не набув позивач права на збільшену додаткову винагороду за другою з альтернативних підстав, передбачених пунктом 1 Постанови №168, тобто за забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Пункт 1 окремого доручення №912/з/29 відносить до безпосередньої участі, зокрема, і виконання бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, проте лише безпосередньо в районі ведення бойових дій та згідно з бойовими розпорядженнями. Бойових наказів (бойових розпоряджень) щодо позивача за період з 10.01.2023 до 30.01.2023 матеріали справи не містять, а населені пункти, в яких позивач виконував службові обов`язки, до районів ведення воєнних (бойових) дій за наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2023 №26 та від 17.03.2023 №67 не віднесені.

Тому й за цією підставою право на збільшену до 100000 гривень додаткову винагороду у позивача не виникло.

Не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і абзац другий пункту 1 Постанови №168 у редакції від 21.01.2023, за яким розмір додаткової винагороди може бути збільшений, але не більше ніж до 50000 гривень. Так, ця норма стосується осіб, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, що здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, які ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення, тоді як позивач обіймав посаду у штабі військової частини та виконання ним таких завдань матеріалами справи не підтверджено. До того ж, ця норма пов`язує збільшення розміру з умовами та розмірами, визначеними Міністерством оборони України, а такі умови та розміри визначені розділом XXXIV Порядку №260, який згідно з пунктом 3 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 застосовується з 01 лютого 2023 року, тобто після закінчення спірного періоду.

Отже, на питання, які саме завдання, за якою посадою та в якому місці виконував позивач у період з 10.01.2023 до 30.01.2023, суд встановив таку відповідь: позивач виконував службові обов`язки за штатною посадою начальника стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 у районі оборони військової частини в польових умовах у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , поза районами ведення воєнних (бойових) дій, визначеними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України. Виконання позивачем у цей період бойових (спеціальних) завдань із числа передбачених пунктом 1 окремого доручення №912/з/29 матеріалами справи не підтверджено.

Суд вважає помилковим посилання позивача на розділ XXXIV Порядку №260.

Пунктом 3 наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, яким цей розділ запроваджено, встановлено, що наказ застосовується з 01 лютого 2023 року.

Отже, розділ XXXIV Порядку №260, зокрема пункти 2 і 4 цього розділу, на які посилається позивач, до відносин, що виникли з 10.01.2023 до 30.01.2023, не застосовується, і саме з цієї підстави суд цю норму не застосував.

Суд відхиляє доводи позивача про нечинність окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 з підстав, передбачених статтею 57 Конституції України, та про ненабрання ним чинності у встановленому законодавством порядку. Прийняття Міністром оборони України такого рішення узгоджується з його повноваженнями, визначеними пунктом 17 розділу І Порядку №260, а тому це рішення підлягає врахуванню при вирішенні питання про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 25 червня 2025 року у справі №420/13755/23 (пункт 34 постанови).

Суд відхиляє твердження позивача про те, що додаткова винагорода за спірний період йому взагалі не нараховувалась. Витягом з наказу від 05.02.2023 №83 та карткою особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік, копію якої подав сам позивач, підтверджено, що за січень 2023 року позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі 30000,00 грн. Спір між сторонами стосується не факту нарахування такої винагороди, а її розміру.

Суд також дослідив картку особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік у частині нарахувань за наступні місяці 2023 року, за якими розмір додаткової винагороди відрізняється від нарахованого за січень. Накази командира військової частини про виплату додаткової винагороди за ці місяці та рішення Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій за відповідні періоди до матеріалів справи не подані та спірного періоду не стосуються, а тому висновків щодо січня 2023 року з цих нарахувань суд не робить.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що довідка від 11.09.2024 №713 не може підтверджувати жодних обставин, у тій частині, у якій ці доводи стосуються самого факту перебування позивача у зазначених у ній населених пунктах. Цю обставину довідка підтверджує та відповідач її не оспорює. Водночас безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах у розумінні пункту 1 окремого доручення №912/з/29 ця довідка не підтверджує з наведених вище мотивів.

За таких обставин, у позивача не виникло право на додаткову винагороду у збільшеному до 100000 гривень розмірі за період з 10.01.2023 до 30.01.2023, а відповідач, нарахувавши та виплативши позивачу за січень 2023 року додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн на підставі наказу від 05.02.2023 №83, діяв відповідно до пункту 1 Постанови №168 та положень окремого доручення №912/з/29.

Тому, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000,00 грн за період з 10.01.2023 до 30.01.2023 та про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду задоволенню не підлягають.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 2, 9, 44, 72-77, 80, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.