Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/5144/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5144/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заяви ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 23.02.2026 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період з 09.02.2021 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.02.2021 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 02.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.02.2021 по 19.05.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 09.02.2021 по 28.09.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимнього походу (по особовому складу) від 26.09.2024 № 222-РС був звільнений з військової служби та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2024 № 294, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу не в повному розмірі вплачувалось грошове забезпечення по 19.05.2023 року.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

17.03.2026 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що за змістом постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 за №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023 за №481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі – 1,762,00 грн. Вказана обставина засвідчує, що у спірних правовідносинах відсутня подія прийняття Урядом України як єдиним компетентним суб`єктом права з даного питання у період часу з 29.01.2020 постанови КМУ з приводу збільшення розмірів посадових окладів та окладів за званнями у порядку ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тому, у силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру усі суб`єкти владних повноважень були зобов`язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за постановою КМУ від 30.08.2017 за №704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у – 1762 грн. Доводи позивача щодо необхідності обчислення посадового окладу та окладу за військове звання виключно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025, на думку військової частини НОМЕР_1 є недоречними, оскільки таке застосування суперечить застосуванню п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704 п. 4 постанови КМУ № 704. А тому, відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.

27.03.2026 року відповідач надав на виконання ухвали від 02.03.2026 року витребувані докази.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.02.2021 року по 28.09.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.

Відповідно до:

- витягу з наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимнього походу (по особовому складу) від 09.02.2021 року №29-РС ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби та зараховано до списків особового складу (а.с.16);

-витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 09.02.2021 року №32 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.17);

- витягу з наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимнього походу (по особовому складу) від 26.09.2024 № 222-РС ОСОБА_1 звільнений з військової служби (а.с.18) та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2024 № 294, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У наказі, зокрема, зазначено:

«Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна – 10 років 00 місяців 26 днів, безперервна – 03 роки 07 місяців 19 днів, пільгова – 01 рік 02 місяці 00 днів.

Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 483% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 28 вересня 2024 року.

Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана, щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась, щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 25 діб (з 12 по 21 червня 2023 року, з 25 листопада по 11 грудня 2023 року), щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 15 діб (з 19 березня по 02 квітня 2024 року).

Відпустка за сімейними обставинами за 2024 рік не надавалась. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 05 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік.

На підставі рішення Міністра оборони України від 14 листопада 2019 року № 17709/3, статті 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплатити грошову компенсацію за 56 діб невикористаної додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) за 2021 – 2024 роки.

Грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, виплачена.

Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, відповідно до вимог Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 та окремого доручення МОУ № 183/уд від 16.01.2024, у зв`язку із хворобою, пов`язаною із захистом Батьківщини, у сумі 25602 гривень 61 копійка.

Виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 у розмірі 50% грошового місячного забезпечення за 03 повних роки служби.

Виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 20840 гривень 83 копійок.

Постійним або службовим житлом не забезпечений» (а.с.19-20).

Як зазначив відповідач, під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року.

Не погоджуючись із таким нарахуванням грошового забезпечення та інших виплат в спірний період, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2,3 статті 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) в редакції чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд з цього питання висловив свою правову позицію, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» необхідно розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Таким чином, зазначення у пункті 4 постанови КМУ № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Закони "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 29 січня 2020 року набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

П. 6 постанови Кабінету міністрів України від 21.02.2018 № 103 був скасований в судовому порядку у межах справи № 826/6453/18, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 набрала чинності з дати її прийняття.

Це свідчить про те, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Крім того, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Звідси слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Тому, з 29 січня 2020 року та у подальшому грошове забезпечення позивача має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують права позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі, встановленому законом.

Саме про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїх постановах від 11.02.2021 року по справам № 240/11952/19, № 200/3757/20-а та № 200/3774/20-а.

Верховний Суд у постанові по справі № 440/6017/21 від 02 серпня 2022 року дійшов висновку, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), передбачає, що військовослужбовцям, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.1, 2, 6 розд. XХІІІ Порядку № 260).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п.1 розділу ХХІV Порядку № 260).

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.(п.2 розд. ХVІ Порядку № 260).

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». (п.1 розд. ХХХІІ Порядку № 260).

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються:

звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою;

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад),- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення;

яких відсторонено від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або яких відсторонено від виконання службових повноважень у зв`язку зі складанням щодо них протоколу про адміністративне корупційне правопорушення,- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які мали право військовослужбовці за останньою займаною посадою на день відсторонення від посад (відсторонення від виконання службових повноважень) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення. (п.5 розд. ХХХІІ Порядку № 260).

У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;

тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини. (п.3 розд. ХХХІ Порядку № 260).

З огляду на викладене та враховуючи, що на розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та премії впливає розмір посадового окладу, окладу за військове звання, суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо їх обчислення за період з 09.02.2021 року по 19.05.2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1762 грн.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані приписами Закону України від 19.10.2000 за №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Згідно ст.ст.1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно п.п. 2,3 Порядку №159 Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (відповідачем) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Таким чином умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1,2,4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості відповідних сум.

Водночас відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі відповідачем, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ, і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Допущення відповідачем пасивної поведінки, що проявляється, зокрема, у невиплаті спірної компенсації, слід розглядати як протиправну бездіяльність відповідача.

Вказаний правовий висновок підтверджується усталеною практикою Верховного Суду.

Отже відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошового забезпечення в повному обсязі, повинен здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації позивача, є порушенням його прав на отримання такої компенсації.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 09.02.2021 року (дата виникнення зобов`язання) по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Підстави для встановлення судового контролю, передбачені ч.ч.5,6 ст.382 КАС України, згідно п.6-1 ч.1 ст.244 КАС України наразі відсутні.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 у вигляді обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у період з 09.02.2021 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 09.02.2021 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених йому сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у вигляді ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 09.02.2021 року компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 09.02.2021 року компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з урахуванням раніше виплачених йому сум.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Суддя М.М. Аракелян