Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/6924/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6924/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу та постанови ВЛК,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військовий облік військовозобов`язаних;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині що стосується призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 (мобілізаційний пункт) №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 р. про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви із уточненням кола відповідачів; доказів сплати сплату судового збору у розмірі 3194,88 грн.

23.03.2026 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено уточнену позовну заяву та квитанцію про сплату судового збору.

В уточненій позовній заяві позивачем змінено відповідача ІНФОРМАЦІЯ_9 на Військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у 2007 році був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Даний факт підтверджується Тимчасовим посвідченням № НОМЕР_2 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_10 25.01.2007 року. У графі «прийнятий на облік» зазначено код ВОС №999000 (непридатні), а на звороті міститься запис: «виключений з військового обліку згідно п.п. «б» п. 1 ст. 18 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я». Станом на лютий 2026 року позивач все ще мав статус «Виключено з військового обліку», що підтверджується сформованим електронним військово-обліковим документом у застосунку «Резерв+» від 14.04.2025. 23.02.2026 року позивача без складання протоколу затримання було примусово доставлено до мобілізаційного пункту ІНФОРМАЦІЯ_11 . Попри пред`явлення документів про виключення з обліку, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 проігнорували юридичний статус позивача та заочно без його згоди пройшли медичний огляд. За результатами огляду була видана довідка ВЛК №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 р., згідно з якою поивача визнано «придатним» на підставі статей 66в, 64в, 23в Розкладу хвороб. На підставі вказаного висновку позивача без будь-якої його заяви про постановку на військовий облік, ігноруючи місце проживання та реєстрації у місті Луцьку було постановлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_12 у АДРЕСА_1 , що є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_11 та незаконно призвано на військову службу та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, де позивач фактично знаходиться на даний момент.

Позивач уважає протиправними визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо взяття на військовий облік військовозобов`язаних, а також протиправними та такими, що підлягають скасуванню наказ начальника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині що стосується призову та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період та постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 р. про визнання його придатним до військової служби, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 30.03.2026 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/6924/26, та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

Також вказаною ухвалою суд витребував докази по справі, а саме: від ІНФОРМАЦІЯ_1 копію особової справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України копію наказу стосовно мобілізації та призначення на посаду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

13.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли пояснення у справі, в яких з метою виконання вимог ухвали суду в частині витребування доказів повідомлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до призову на військову службу під час мобілізації перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_13 з 25.01.2007 року, що підтверджується долученим до позовної заяви витягом з додатку «Резерв+». 23.02.2026 року ОСОБА_1 пройшов військово – лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами якої був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово – лікарської комісії №2026-0223-1610- 0579-7 від 23.02.2026 року. Враховуючи, що абзацом 12 пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 року «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку), 23.02.2026 року згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 №105 від 23.02.2026 року солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 . Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів було встановлено, що позивач до призову на військову службу під час мобілізації 23.02.2026 року військову службу не проходив. Зважаючи на дані обставини, особова справа формується на військовозобов`язаних лише при призові на військову службу за контрактом. У зв`язку з вище викладеним, ІНФОРМАЦІЯ_14 не в змозі виконати вимоги ухвали суду в частині надання копій особової справи позивача оскільки дана справа відсутня у ІНФОРМАЦІЯ_15 .

20.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . Заперечуючи проти позову, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) зазначає, що згідно поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.02.2026 №882, позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.02.2026 № 53мтд зараховано в списки особового складу та всі види забезпечення та призвано на військову службу по мобілізації з 23 лютого 2026 року. Після чого позивач приступив до виконання службових обов`язків за посадою стрільця-оператора безпілотних літальних апаратів 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення (ВОС-100915П671) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 13.03.2026 року №72мтд солдат ОСОБА_1 вибув у службове відрядження до навчального батальйону військової частини НОМЕР_4 , для проходження курсу проходження базової загальновійськової підготовки, з 15 березня 2026 року. На думку військової частини НОМЕР_1 , підстави для звільнення позивача з військові служби, які визначені п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні. Крім того, військова частина НОМЕР_1 не здійснює мобілізаційних заходів згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а Позивач прибув для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 по поіменному списку та призваний наказом ІНФОРМАЦІЯ_12 . Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що відповідно до п. 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 (далі також Положення), виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Військова частина НОМЕР_1 в свою чергу виконувала завдання поіменного списку і не мала правових підстав для того щоб не зарахувати позивача до списків особового складу військової частини.

30.04.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява, в якій він вказує, що враховуючи відзиви відповідачів по справі та додані ними документи щодо призначення його на відповідну посаду, він вирішив скористатися своїм процесуальним правом та уточнити позовні вимоги у частині скасування наказу про зарахування до списків військової частини шляхом заповнення його реквізитів та збільшити позовну вимогу із відповідним правовим обґрунтуванням щодо виключення зі списків військової частини та звільнення із військової служби. До вказаної заяви позивачем долучена уточнена редакція позову зі збільшеними позовними вимогами.

В уточненій позовній заяві до ІНФОРМАЦІЯ_4 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, позивач виклав позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військовий облік військовозобов`язаних;

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині), що стосується призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із призначенням його на посаду стрільця-оператора безпілотних літальних апаратів 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення;

- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 (мобілізаційний пункт) №2026-0223-1610- 0579-7 від 23.02.2026 р. про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання -1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання -1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » та звільнити з військової служби, як непридатного до військової служби згідно постанови ВЛК від 2007 року.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення розміру та уточнення позовних вимог у справі № 420/6924/26 та ухвалено розглядати справу з урахуванням збільшених та уточнених позовних вимог.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_4 докази по справі, а саме: інформацію про перейменування ІНФОРМАЦІЯ_1 на ІНФОРМАЦІЯ_17 , або письмові пояснення з приводу наявності розбіжностей в найменуванні районного територіального центру комплектування та підтримки з кодом ЄРДПОУ НОМЕР_5 ; копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 №105 від 23.02.2026 року про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; копію поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.02.2026 року №882.

18.05.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли пояснення у справі, в яких з метою виконання вимог ухвали суду від 12.05.2026 року про витребування доказів повідомлено, що у зв`язку з удосконаленням організаційно – штатних структур територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та на підставі вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 20.02.2025 року №Д-321/22/дск, директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_18 » «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_18 », а також на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №2дск від 25.02.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_17 з 30.04.2025 року був перейменований у ІНФОРМАЦІЯ_17 без зміни коду ЄДРПОУ НОМЕР_5 . Дана вимога також стосується підпорядкованих відділів ( ІНФОРМАЦІЯ_19 , ІНФОРМАЦІЯ_20 , ІНФОРМАЦІЯ_21 ). У зв`язку з тим, що керівні документи згідно яких ІНФОРМАЦІЯ_17 був перейменований у ІНФОРМАЦІЯ_17 відносяться до відомостей з грифом «для службового користування» надати копії даних документів на вимогу суду немає можливості. Разом з поясненями надано копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 №105 від 23.02.2026 року про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; копію поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.02.2026 року №882.

28.05.2026 року до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову, ІНФОРМАЦІЯ_17 зазначає, що 23.02.2026 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_12 у місті Луцьку, Волинської області було зупинено для перевірки військово – облікових документів у відповідності до пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Питання проведення призову громадян під час мобілізації, на особливий період» громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . В ході перевірки військово – облікових документів, останній не зміг пред`явити дані документи, оскільки паперовий військово – обліковий документ у нього був відсутній, а застосунок «Резерв +» не відкривався на особистому телефоні позивача. В усній розмові громадянин ОСОБА_1 повідомив, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних за станом здоров`я. В зв`язку з даними обставинами громадянину ОСОБА_1 було запропоновано прослідувати до службового автомобіля з метою вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою перевірки військово – лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 наявних хвороб, згідно яких останнього було виключено з військового обліку. 23.02.2026 року ОСОБА_1 пройшов військово – лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами якої був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово – лікарської комісії №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 року. Оскільки за результатами проходження військово - лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 – мобілізаційний пункт позивач був визнаний придатним до військової служби було прийняте рішення про взяття останнього на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_12 . Враховуючи, що абзацом 12 пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 року «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку), 23.02.2026 року згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 №105 від 23.02.2026 року солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .

Також ІНФОРМАЦІЯ_17 вказує, що Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 ( зі змінами) «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», а саме пунктом 2.8.3 визначено, що ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону. Пунктом 2.8.5. у порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК. Отже, підставою поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 було рішення військово – лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 – мобілізаційний пункт оформлене довідкою №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 року.

Ухвалою суду від 31.08.2026 року змінено найменування відповідачів у справі, а саме: з ІНФОРМАЦІЯ_4 на ІНФОРМАЦІЯ_17 ; з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 .

Згідно наданого позивачем тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , виданого військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_22 , убачається, що ОСОБА_1 прийнятий на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України за ВОС № 999000, тимчасове посвідчення видано в замін військового квитка та дійсне безстроково.

На зворотній частині вказаного тимчасового посвідчення наявний запис « 25.01.2007 р. Лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_23 визнаний не придатним до строкової служби з виключенням з військового обліку, згідно статті 59 «б» наказу МОУ № 2-1994 р., №207- 1990р.».

Згідно військово-облікового документу позивача, який сформований 11.01.2026 року у системі «Резерв+», містить наступні відомості:

- Категорія обліку: Не військовозобов`язаний;

- Підстава зняття/виключення: непридатні;

- ТЦК та СП: ІНФОРМАЦІЯ_24 ;

- Постанова ВЛК: Непридатний з виключенням з військового обліку;

- Дата ВЛК: 25.01.2007.

23.02.2026 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_12 у місті Луцьку, Волинської області було зупинено для перевірки військово – облікових документів у відповідності до пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Питання проведення призову громадян під час мобілізації, на особливий період» громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно довідки військово-лікарської комісії №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 – мобілізаційний пунт 23.02.2026 року. Діагноз (включаючи код, згідно з чинним НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): «N03.2, М54.4, М45, Н52.1 Опис діагнозу: Міопія ст 2,.Д обох очей. Дорсалгія. Люмбоішалгія з легким больовим синдромом, іррадіацією в праву нижню кінцівку, стадія нестійкої ремісії. Хронічний гломерулонефрит, гематурій на форма, некритичний синдром, догіпертензивна стадія, без порушення функцій нирок. ХХН І ст., ХНН 0 (ШКФ 110,59 мл/хв./1.73). На підставі статті 66в, 64в, 23в графи ІІ Розкладу хвороб Придатний до військової служби.».

Позивач був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2026 року № 105 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2026 року № 882 позивача направлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

Пунктом 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині) від 24.02.2026 року № 53мтд, солдата ОСОБА_1 , який перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_25 та відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022, згідно частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та розпорядження командувача Національної гвардії України від 24.02.2022 року №27/9/1/3/М-282т-Е прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та призначений на посаду стрільця-оператора безпілотних літальних апаратів 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення (ВОС-100915П671), з 23.02.2026 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Позивач уважаючи протиправними дії щодо взяття його на військовий облік військовозобов`язаних, а також протиправними та такими, що підлягають скасування постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_8 (мобілізаційний пункт) №2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 року та пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині), що стосується призову та направлення його для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період із призначенням його на посаду, звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення №402).

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення №402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Згідно абзацу 1 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Так, абзацом 2 підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби».

Як вбачається з військово-облікового документа позивача, який сформований 11.01.2026 року у системі «Резерв+», містить наступні відомості:

- Категорія обліку: Не військовозобов`язаний;

- Підстава зняття/виключення: непридатні;

- ТЦК та СП: ІНФОРМАЦІЯ_24 ;

- Постанова ВЛК: Непридатний з виключенням з військового обліку;

- Дата ВЛК: 25.01.2007.

Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем призовної комісії, а саме 25.01.2007), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку. Проте, в чинній редакції міститься підстава виключення з військового обліку як «визнані непридатними до військової служби».

Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, ІНФОРМАЦІЯ_17 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров`я, ІНФОРМАЦІЯ_17 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Також суд звертає увагу, що відповідно до Положення № 154 від 23 лютого 2022 року (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України) передбачені функції ТЦК та СП:

- ведення військового обліку громадян, які підлягають призову на військову службу або перебувають у запасі

- внесення змін до облікових даних громадян (зміна місця проживання, роботи, сімейного стану тощо)

- проведення регулярних перевірок облікових даних та контроль за їх актуальністю

- здійснення мобілізаційної роботи

- надання соціальної підтримки військовослужбовцям та їхнім сім`ям..

Отже, представники ТЦК не мають права затримувати громадян і тим паче примусово доправляти їх до територіальних центрів комплектування.

Повноваження проводити адміністративне затримання та примусово доправляти громадянина до ТЦК мають лише працівники поліції. Військовослужбовці, які здійснюють оповіщення військовозобов`язаних, такого права не мають.

Працівники ТЦК можуть ініціювати затримання лише в разі, коли людина перебуває в розшуку за ігнорування повісток, але фізично затримувати і доставляти особу може тільки поліція. Будь-яке самостійне затримання представниками ТЦК є незаконним.

Отже, затримання осіб, як захід забезпечення провадження у справах за КУпАП, входить до компетенції Національної поліції та інших органів у випадках, визначених у ст. 262 КУпАП. До цього переліку центри комплектування не віднесено.

Жодних доказів на підтвердження перебування позивача у розшуку за порушення правил військового обліку відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_1 законих підстав для затримки та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_26 для проходження ВЛК.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункту 3.3 розділу II Положення №402) ІНФОРМАЦІЯ_17 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано.

Також матеріали справи не містять доказів того, що рішення Лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_23 від 25.01.2027, відповідного до якого позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, згідно з встановленим Положенням №402 порядком переглянуто, скасовано чи змінено.

При вирішенні спору суд також зауважує, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-IX (з наступними змінами) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, законодавець передбачив обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

При цьому обов`язок проходити повторний медичний огляд щодо громадян, визнаних непридатними до військової служби, законодавець не встановив.

За таких обставин суд виснуває, що медичний огляд позивача ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 проведений за відсутності на те правових підстав, а тому підлягає скасуванню.

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, як повторний медичний огляд, так і призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язане з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку суду, питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стали наслідком взяття позивача на військовий облік, мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2026 року № 105 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинить відновлення попереднього становища особи, яка була призвана на військову службу, з посиланням на висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, то суд не приймає її до уваги, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.

Крім того, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК, отже, справи не є тотожними.

При цьому, висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання відповідачів.

Отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Суд зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (виключення позивача з військового обліку), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача.

Суд з урахуванням вищевикладеного доходить висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів як позивача так і інших громадян з боку районного ТЦК та СП.

В той же час, оскільки судом встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині) від 24.02.2026 року № 53мтд в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу даної військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

Варто вказати, що після видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 23.02.2026 року № 105 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 , стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Вказаним законом не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини. Наказ військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 року № 53мтд вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, позивач оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача на військову службу та, як наслідок, наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту їх прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Наведеним спростовуються доводи представника ІНФОРМАЦІЯ_1 про безповоротну дію мобілізації. Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

Разом із тим, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, керуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнення з військової служби.

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За таких обставин залишення позивача на військовій службі після встановлення судом незаконності його призову означало б фактичне збереження правових наслідків протиправного рішення суб`єкта владних повноважень та унеможливлювало б повне поновлення порушеного права.

Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача1 про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом:

- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військовий облік військовозобов`язаних;

- визнання протиправною та скасування постанови Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 (мобілізаційний пункт) № 2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби;

- визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2026 року № 105 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 ;

- визнання протиправним та скасування пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині) від 24.02.2026 року № 53мтд про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військова частина НОМЕР_1 ;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Матеріалами справи підтверджено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4526,08 грн.

Враховуючи викладене, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 4526,08 грн належить стягнути на його за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (протиправними діяннями якого зумовлений цей спір).

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу та постанови ВЛК – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на військовий облік військовозобов`язаних.

Визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 (мобілізаційний пункт) № 2026-0223-1610-0579-7 від 23.02.2026 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.02.2026 року № 105 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 оперативно-тактичного з`єднання - 1 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_16 » (по стройовій частині) від 24.02.2026 року № 53мтд про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військова частина НОМЕР_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати в розмірі 4526,08 (чотири тисячі п`ятсот двадцять шість) грн 08 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Суддя Г.В. Лебедєва