Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/12984/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12984/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), обчислити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_4 ) компенсації втрати частини грошових доходів за період з 24.09.2021 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі від 14 листопада 2024 року по справі № 420/27461/21, та нарахування по виплаті грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі від 18 липня 2025 року по справі № 420/4806/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 24.09.2021 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі від 14 листопада 2024 року по справі № 420/27461/21, та нарахування по виплаті грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі від 18 липня 2025 року по справі № 420/4806/25.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , та наказом №170 від 08.09.2021 був звільнений у запас. У період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення здійснювалося військовою частиною НОМЕР_1 , так як військова частина НОМЕР_2 делегувала їй ці повноваження, як вищестоящий орган. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №170 від 08.09.2021 року позив був виключений зі списків особового складу частини з 24.09.2021 року. Проте позивачу стало відомо, що грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року та не виплачувалася індексація.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року по справі № 420/27461/21 зобов`язано відповідача: нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 24.09.2021 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року по справі № 420/4806/25 зобов`язано: військову частину НОМЕР_2 подати документи розпоряднику коштів військовій частині НОМЕР_1 , необхідні для нарахування та виплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021. військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити мені грошове забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.

30.04.2026 року на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року по справі № 420/4806/25 та від 14.11.2024 року по справі № 420/27461/21 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021. Загальна сума, яка надійшла на рахунок була 347916,25 грн.

Однак, відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Позивач уважає вказану бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 11.05.2026 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/12984/26 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

26.05.2026 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідач не визнає адміністративний позов позивача та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач був звільнений з військової служби наказом начальника кадрового центру ВМС ЗСУ, а отже проходив військову службу у Командуванні ВМС ЗСУ або у військовій частині НОМЕР_2 , а не у Відповідача, оскільки військова частина НОМЕР_1 не є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак не є і військовою частиною НОМЕР_2 . Відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи ВМС ЗСУ від 02.01.15 №154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_2 ВМС ЗСУ ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Отже, позивач проходив військову службу у Командуванні ВМС ЗСУ, у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 не перебував, а тому командир військової частини НОМЕР_1 , в розумінні статті 117 КЗпП не був по відношенню до позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем). Перебування ж ІНФОРМАЦІЯ_2 на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 не дає жодних підстав вважати останню по відношенню до особового складу Командування ВМС ЗСУ – роботодавцем в розумінні КЗпП. Також відповідач зазначає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України. Крім того, відповідач вказує, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду із даним позовом.

27.05.2026 року до суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначено, що вимоги, викладені в позовній заяві позивачем, військова частина НОМЕР_2 вважає, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки відповідно до абзацу 3 пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 08.07.2018 року (зі змінами) (далі – Наказ МОУ №260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Так, відповідно до листа помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з фінансово-економічної роботи від 02.01.2015 № 154/24/2-4, з 01.01.2015 військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , на якому воно перебуває і по теперішній час. Військовою частиною НОМЕР_2 в межах повноважень видаються акти індивідуальної дії – накази, на підставі яких, військова частина НОМЕР_1 , як орган фінансового забезпечення, проводить нарахування та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, а тому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 проводиться органом фінансового забезпечення – військовою частиною НОМЕР_1 . також третя особа зазначає, що позивачем до позовної заяви не додано листа-відмови від військової частини НОМЕР_1 щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №170 від 08.09.2021 року позивач виключений зі списків особового складу частини з 24.09.2021 року.

Відповідно до листа помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з фінансово-економічної роботи від 02.01.2015 року №154/24//2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 24.09.2021 року включно із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі 4463,15 грн. щомісячно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 24.09.2021 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не подання документів розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ), необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 подати документи розпоряднику коштів (військовій частині НОМЕР_1 ), необхідні для нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_5 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 24.09.2021 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021.

В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання судового рішення у справі № 420/27461/21 відповідачем 30.04.2026 року було виплачено позивачу 223555,99 грн.

На виконання судового рішення у справі № 420/4806/25 відповідачем 30.04.2026 року було виплачено позивачу 124360,26 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 р. № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі ст.ст.1-3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 р. прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Згідно пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту ст.1 Закону № 2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 р. у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 р. у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 р. у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 р. у справі № 240/6583/20, від 17.11.2021 р. у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 р. у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 р. у справі № 460/786/20, від 22.05.2025 р. у справі № 160/19149/23.

Судом встановлено, що фактична виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року та грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року відбулася лише 30.04.2026 року, тобто з порушенням строків його виплати.

Суд зазначає, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 р. у справі № 240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 р. у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

З огляду на викладене, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення в належному розмірі.

Під час розгляду вказаної категорії справ суд застосовує правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 19.05.2022 р. у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 р. у справі № 200/10176/19-а.

Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Таким чином обов`язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошової компенсації не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21 та перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, виплаченого 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25 є протиправною.

Суд зазначає, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 420/27461/21) по 30.04.2026 року (дата фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/27461/21) та у зв`язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 року (моменту порушення строку виплати грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 420/4806/25) по 30.04.2026 року (дата фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 420/4806/25).

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо. У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 р.

Статтею 9 КАС України передбачено що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд керуючись ст. 9 КАС України вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21 та зобов`язання військової частини НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, виплаченого 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25 та зобов`язання військової частини НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, виплаченого 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що не є по відношенню до позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем), оскільки позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем, і саме військова частина НОМЕР_1 за рішеннями судів у справах № 420/27461/21, № 420/4806/25 зобов`язано здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення та перерахувати грошове забезпечення. На виконання даних судових рішень військовою частиною здійснено виплату позивачу 30.04.2026 року індексацію грошового забезпечення та перераховане грошове забезпечення. Тобто, дохід у вигляді індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення за судовими рішеннями виплачено відповідачем і саме військова частина НОМЕР_1 повинна була виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати. Це випливає з природи компенсації, яка пов`язана виключно з несвоєчасною виплатою доходу тим органом, який здійснює виплату доходу.

Щодо твердження відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.

Так, в указаному Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, на підставі аналізу наведених положень законодавства, враховуючи вказаний правовий висновок Конституційного Суду України, висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Такі висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 30.06.2026р. по справі №380/21384/24.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

За правилами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі за рішенням суду). Виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону №2050-III і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого доходу.

Як вже зазначалося судом, за обставинами цієї справи на виконання судових рішень у справах № 420/27461/21, № 420/4806/25 військова частина НОМЕР_5 30.04.2026 року виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення та перераховане грошове забезпечення.

Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (30.04.2026 року) останній був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2026р. у справі №620/14074/24 та від 09.04.2026р. у справі №380/18334/24.

До суду з даним позовом позивач звернувся 05.05.2026 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено тримісячний строк, визначений частиною 2 статті 233 КЗпП України.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 24.09.2021 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2021 року у справі № 420/27461/21.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, виплаченого 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 24.09.2021 року, виплаченого 30.04.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 року у справі № 420/4806/25.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Суддя Г.В. Лебедєва