Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №722/437/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м. Чернівці

Справа № 722/437/26

Провадження №22-ц/822/1335/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Унгурян С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 13.12.2023 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103876953, згідно з умовами якого відповідачка отримала 6000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів, відповідачкою не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну суму. Відповідачка зі свого боку не виконала умови кредитного договору. Укладаючи кредитний договір відповідачка та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

26.04.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №107-МЛ/Т. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 103876953 від 13.12.2023, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою.

Сума заборгованості відповідачки становить 21 837,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 6000,00 грн; простроченої заборгованості за сумою відсотків 14 697,00 грн; простроченої заборгованості за комісією 1140 грн.

Просило стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 103876953 від 13.12.2023 в сумі 21 837,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №103876953 від 13.12.2023 в розмірі 21 837 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено кредитний договір в електронному вигляді, який підписаний одноразовим ідентифікатором, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 6000 грн на строк кредитування 105 днів та зобов`язався повернути кошти та сплатити відсотки.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором у встановлені ним строки не виконав, а тому з нього підлягає стягненню на користь нового кредитора ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість, яка складається з основної суми боргу, відсотків та комісії.

На зазначене рішення суду відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині стягнення заборгованості за кредитним договором й ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги ТОВ "ФК "Кредит- Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 6000 грн, що становить загальний розмір кредиту (тіло кредиту).

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості є таким, що не відповідає нормам матеріального права, наданим доказам та фактичним обставинам справи, а саме судом проведено неправильну правову експертизу поданих доказів, неповно досліджено та піддано оцінці обставини, що спричинили прийняття помилкового висновку суду, з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної уваги порядку та умовам визначення заборгованості перед первісним кредитором ТОВ «Мілоан», право стягнення якої перейшло до позивача, а саме стосовно створення кредитором штучної заборгованості.

Стягнення комісії за надання кредиту є неправомірним, оскільки така комісія фактично не пов`язана з наданням окремої самостійної послуги для позичальника, а спрямована виключно на збільшення вартості кредиту для споживача. Надання кредиту є основним обов`язком банку або фінансової установи за кредитним договором, а тому саме по собі не може розглядатися як додаткова платна послуга, за яку допускається окреме стягнення комісійної винагороди.

У відзиві ТОВ «ФК «Кридит-Капітал» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказує на те, що умовами кредитному договорі №103876953 від 13.12.2023 визначено, що позичальник надає свою згоду на укладення кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною договору. Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Крім того, укладаючи Кредитний договір, відповідач повинна була достовірно знати про його умови та про наслідки невиконання умов кредитного договору, повинна була діяти добросовісно, а підписавши договір, вона погодилась з його умовами та взяла на себе зобов`язання, передбачені договором, в тому числі і щодо оплати комісії за надання кредиту. Встановлення ТзОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди. Слід зазначити, що на час дії на території України воєнного стану законодавством України не передбачено скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а отже таке нарахування є правомірним і позичальник має сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог до відповідача про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та комісії, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2023 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103876953. Згідно з умовами договору відповідачка отримала кредит у розмірі 6000 грн строком на 105 днів з 13.12.2023 і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 28.12.2023 (п.1.3.1 договору) та поточний період складає 90 днів, що настає з дня, наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 27.03.2024 (п.1.3.2 договору).

Комісія за надання кредиту становить 1140 грн та нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1 Договору).

Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2250 грн, які нараховуються за ставкою 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 18900,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2, 2.3 цього договору (п.1.5.2, п.1.5.3, п.16 Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .

Згідно з платіжним дорученням №78482795 від 12.13.2023 ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок відповідачки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 6000 грн згідно з кредитним договором №103876953.

Вказаний договір було укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачкою підписаний електронним підписом з застосування одноразового ідентифікатора (одноразового паролю).

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем за кредитним договором № 103876953 від 13.12.2023, вбачається, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 12.02.2026 складає 21 837 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 6000 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків 14 697 грн; прострочена заборгованість за комісією 1140 грн.

У подальшому, 26.04.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги №107-МЛ/Т з додатком до нього, а також додаткова угода №1 від 04.02.2025, акт приймання-передачі реєстру боржників від 26.04.2024, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору, на підставі якого до ТОВ ФК «Кредит-Капітал» за кошти перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №103876953 від 13.12.2023 у розмірі 21 837 грн.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

У справі, яка переглядається, встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103876953 від 13 грудня 2023 року в електронному вигляді та підписаний одноразовим ідентифікатором 531390, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі у розмірі 6000 грн, строком на 105 днів з 13.12.2023 і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 28.12.2023 (п.1.3.1 договору) та поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 27.03.2024 (п.1.3.2 договору). Комісія за надання кредиту становить 1140 грн та нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1 Договору).

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103876953 від 13 грудня 2023 року в електронній формі, який підписаний одноразовим ідентифікатором 531390.

В свою чергу відповідач не заперечує укладання договору про споживчий кредит №103876953 від 13 грудня 2023 року та отримання коштів у розмірі 6000 грн.

Оскільки зазначений договір є чинним, він підлягає виконанню сторонами.

Також встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Мілоан» виконало своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси у повному обсязі, що підтверджується письмовими доказами та не заперечується стороною відповідача.

У кредитному договорі №103876953 від 13 грудня 2023 року сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, погодили строк дії договору, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховувалися в межах дії кредитного договору. Також вказаний розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору перевірений судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів враховує, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами, при цьому відповідач доказів на спростування вказаних обставин не надала.

Кредитний договір №103876953 від 13 грудня 2023 року та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов`язань суду не надано.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку, судом не встановлено.

Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Отже, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір процентів за користування кредитом є несправедливим що прямо суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістом частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Однак, у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим суд не вправі зменшувати їх розмір.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

У постанові Верховного Суду від 04.11.2025 у справі №916/2740/21 зроблено висновок про те, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відсотки були нараховані не на підставі статті 625 ЦК України як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а на підставі кредитного договору, тобто вони є платою боржника за користування кредитом, а тому їх розмір зменшенню судом не підлягає.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

При цьому проценти за кредитним договором, згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.

Надаючи оцінку нарахуванню комісії за надання кредиту за договором №103876953 від 13 грудня 2023 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено нарахування комісії за видачу кредиту, яка становить 19% від суми виданого кредиту, що становить 1140 грн.

Отже, сторони, з урахуванням положень пункту 1.5.1 кредитного договору, погодили розмір комісії за видачу кредиту у розмірі 19% від суми виданого кредиту, а саме 1140 грн (6000 х 19%).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що сплата позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є неправомірними, колегія суддів відхиляє, оскільки Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Щодо переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належними та допустимими доказами доведений факт переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Зокрема до позовної заяви долучено платіжну інструкцію від 26 квітня 2024 року про оплату у розмірі 1 944 279,09 грн, згідно з договором відступлення права вимоги №107-МЛ/Т від 26 квітня 2024 року.

Отже, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №103876953 від 13 грудня 2023 року у розмірі 21 837 грн, що підтверджується Витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №107-МЛ/Т від 26 квітня 2024 року (порядковий № 2307).

Згідно з долученим до справи договором, за яким відступлено право вимоги боргу за вказаним кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.

Договір факторингу, що містить підписи уповноважених представників сторін та скріплений печатками, підтверджують належний перехід прав вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Договір факторингу є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягають виконанню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до відповідачки за укладеним договором про споживчий кредит №103876953 від 13 грудня 2023 року у розмірі 21 837 грн.

Тобто, відповідачка ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК Кредит-Капітал» у розмірі 21 837 грн, з яких 6000 грн – заборгованість за кредитом; 14 697 грн - прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1140 грн прострочена заборгованість за комісією.

Отже, доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Б. Перепелюк