Вирок від 30 серпня 2026 р. у справі №302/1029/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1029/26

Провадження № 1-кп/302/146/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке 20 червня 2026 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026071110000116, щодо

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця села Рекіти Міжгірського району Закарпатської області, з професійно-технічною освітою, одруженого, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, особи з інвалідністю III групи загального захворювання, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

Учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

потерпілий – ОСОБА_5 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2026 року о 20 годині 04 хвилини водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем марки «RENAULT», моделі «Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автомобільною дорогою місцевого значення 070601 сполученням Майдан – Лісковець у напрямку села Лісковець та, перебуваючи в населеному пункті – селі Голятин Хустського району Закарпатської області, навпроти будинку № 40, у світлу пору доби, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, грубо порушуючи вимоги пунктів 13.1, 13.3, 14.2 «г», 14.6 «г» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, будучи самовпевненим, розраховуючи на свій водійський досвід та навички керування транспортним засобом, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, маючи можливість завчасно оцінити дорожні умови та дорожню обстановку, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її змін, не забезпечив безпеки дорожнього руху в конкретних дорожніх умовах.

Так, на правому заокругленні дороги з обмеженою оглядовістю ОСОБА_3 , здійснюючи обгін мотоцикла марки «SHINERAY», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він мав намір виїхати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані та що після обгону він зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу, який обганяє, повернутися на займану смугу руху, при цьому не дотримався безпечного бічного інтервалу праворуч та допустив зіткнення, під час якого правим заднім бампером автомобіля зачепив переднє колесо мотоцикла, внаслідок чого водій ОСОБА_5 не втримав мотоцикл та впав із нього на асфальтобетонне покриття.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді: садна шкірних покривів виличної ділянки справа, садна лобної ділянки справа, саден шкірних покривів передньої поверхні правого колінного суглоба, саден шкірних покривів внутрішньої поверхні у верхній третині правого передпліччя, садна шкірних покривів передньо-внутрішньої поверхні у верхній третині правого плеча.

Під час стаціонарного обстеження та лікування у КНП «Хустська ЦЛ ім. Вицинського» ОСОБА_5 діагностовано: ВЧМТ; контузійні вогнища лобних долей обох гемісфер; САК; перелом кісток склепіння; перелом виличної кістки справа зі стійким цефалгічним синдромом, помірним статико-координаторним розладом; набряк мозку.

Тілесне ушкодження у вигляді діагностованого клінічно та підтвердженого рентгенологічно перелому вилично-скроневого відростка справа за ступенем тяжкості слід кваліфікувати як тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров`я понад 21 день, згідно з пунктом 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6.

Тілесні ушкодження у вигляді діагностованих клінічно та підтверджених рентгенологічно забою лобних долей обох півкуль головного мозку, субарахноїдального крововиливу, перелому склепіння черепа (правої скроневої кістки) за ступенем тяжкості слід кваліфікувати як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, згідно з підпунктами «б», «в» пункту 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6.

Вказані тілесні ушкодження могли бути спричинені в термін, зазначений в обставинах справи, а саме 19 червня 2026 року, від дії тупих, тупогранних твердих предметів за ударним механізмом спричинення, якими могли бути окремі виступаючі частини мотоцикла, на якому потерпілий рухався як водій, з подальшим падінням із мотоцикла та ударом об дорожнє покриття внаслідок задньо-крайового зіткнення з легковим автомобілем, який рухався в попутному напрямку, та можуть розцінюватися як такі, що спричинені водію мотоцикла під час задньо-бокового крайового зіткнення з легковим автомобілем, який рухався в попутному напрямку.

Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги пунктів 13.1, 13.3, 14.2 «г», 14.6 «г» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, якими визначено:

пункт 13.1 – водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;

пункт 13.3 – під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху;

пункт 14.2 «г» – перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що після обгону зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу, якого він обганяє, повернутися на займану смугу;

пункт 14.6 «г» – обгін заборонено у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості.

Невиконання водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 13.1, 13.3, 14.2 «г», 14.6 «г» Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали, а саме отриманням ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ОСОБА_3 , маючи можливість оцінити дорожні умови та дорожню обстановку, розпочав маневр обгону мотоцикла на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, не переконавшись, що після обгону зможе, не створюючи перешкоди транспортному засобу, який він обганяє, повернутися на займану смугу, при цьому не дотримався безпечного бічного інтервалу.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

Пояснив, що 19 червня 2026 року, керуючи належним йому автомобілем, під час обгону мотоцикла під керуванням ОСОБА_5 не переконався у безпечності такого маневру та не дотримався безпечного бічного інтервалу. Унаслідок цього правою задньою частиною автомобіля зачепив переднє колесо мотоцикла, після чого ОСОБА_5 не втримав мотоцикл та впав на дорожнє покриття.

У вчиненому розкаявся, висловив жаль з приводу того, що сталося, та зазначив, що усвідомлює наслідки своїх дій і готовий нести передбачену законом відповідальність.

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, завдана йому шкода відшкодована у повному обсязі. Просив суд призначити ОСОБА_3 покарання, наближене до мінімальної межі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому просив врахувати, що обвинувачений має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку, у зв`язку з чим потребує можливості користуватися транспортним засобом, зокрема для поїздок до медичних закладів.

Враховуючи, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не оспорював фактичних обставин кримінального провадження та погодився з правовою кваліфікацією своїх дій, а також з огляду на те, що в суду не виникло сумнівів у добровільності та істинності його позиції, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти такого порядку дослідження доказів, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися.

При цьому суд відповідно до частини 3 статті 349 КПК України з`ясував, чи правильно учасники судового провадження розуміють зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їхньої позиції, та роз`яснив їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого.

Розглядаючи кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення та в порядку, передбаченому частиною 3 статті 349 КПК України, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за частиною 2 статті 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Санкцією частини 2 статті 286 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, крім випадків, прямо передбачених цією нормою.

Вирішуючи питання про вид і розмір покарання ОСОБА_3 , суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки, конкретні обставини його вчинення, характер допущених обвинуваченим порушень Правил дорожнього руху, а також те, що під час дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом у тверезому стані.

Суд також враховує, що кримінальне правопорушення вчинене з необережності, обвинувачений не мав умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та не бажав настання наслідків, які настали в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуються судом і дані про особу ОСОБА_3 , який має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, одружений, раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, проживає разом із батьками похилого віку, є особою з інвалідністю III групи, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Суд бере до уваги позицію потерпілого ОСОБА_5 , який зазначив про повне відшкодування завданої йому шкоди, відсутність претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого та просив призначити останньому покарання, наближене до мінімальної межі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також суд враховує позицію сторони обвинувачення щодо можливості виправлення ОСОБА_3 без реального відбування покарання із застосуванням положень статті 75 КК України та необхідності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Обставинами, які відповідно до статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, що виразилося у повному визнанні вини, критичному ставленні до вчиненого та висловленні жалю з приводу його наслідків, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди.

Крім того, суд враховує добровільне перерахування ОСОБА_3 коштів у сумі 10 000 гривень на потреби Збройних Сил України.

Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Як убачається з досудової доповіді Хустського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області, ризик небезпеки ОСОБА_3 для суспільства та ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінено як низькі. Орган пробації дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином, необережну форму вини, конкретні обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, зміст досудової доповіді, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, а також позиції потерпілого і сторони обвинувачення, суд доходить висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства.

При цьому суд враховує повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття та жаль з приводу вчиненого і його наслідків, відшкодування потерпілому завданої шкоди, позитивні дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, а також низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення, встановлений органом пробації.

З огляду на викладене, виходячи із засад справедливості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 286 КК України та на підставі статті 75 КК України звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, поклавши на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК України.

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, але за умови здійснення протягом іспитового строку контролю за його поведінкою з боку уповноваженого органу з питань пробації та належного виконання покладених на нього обов`язків.

Суд вважає, що саме таке основне покарання відповідатиме характеру та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого, обставинам його вчинення та наслідкам, забезпечить досягнення визначеної статтею 50 КК України мети покарання і буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане з порушенням обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, характер допущених ним порушень та тяжкість наслідків, які настали для потерпілого.

Суд бере до уваги позицію потерпілого, який просив не позбавляти ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами, посилаючись на його сімейні обставини та необхідність здійснювати поїздки, зокрема до медичних закладів. Водночас зазначені обставини, з урахуванням характеру допущених порушень Правил дорожнього руху та тяжкості наслідків кримінального правопорушення, не дають суду достатніх підстав для висновку про недоцільність призначення додаткового покарання.

Визначаючи строк додаткового покарання, суд враховує сукупність наведених вище обставин, що пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, повне відшкодування завданої потерпілому шкоди та позицію останнього, у зв`язку з чим вважає необхідним і достатнім призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Арешт, накладений на майно під час досудового розслідування, відповідно до частини 4 статті 174 КПК України підлягає скасуванню.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у межах кримінального провадження не заявлявся.

Керуючись статтями 100, 174, 368, 369–371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю один рік шість місяців.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 червня 2026 року, на:

?легковий автомобіль марки «RENAULT», моделі «KANGOO», реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

?мотоцикл марки «SHINERAY», без реєстраційного номера.

Речові докази після набрання вироком законної сили:

?легковий автомобіль марки «RENAULT», моделі «KANGOO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та мотоцикл марки «SHINERAY», без реєстраційного номера, – вважати повернутими власникам;

?оригінал медичної карти стаціонарного хворого № 6914-505-993, оформленої на ім`я ОСОБА_5 , – повернути за належністю;

?відео файл із відеозаписом – залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього строку їх зберігання.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право ознайомитися з журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілому.

Суддя ОСОБА_1