Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №351/833/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 351/833/25

Провадження №22-ц/4808/1066/26

Провадження № 22-ц/4808/1040/26

Головуючий у 1 інстанції КАЛИНОВСЬКИЙ М. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Томин О.О., Бойчука І.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 , адвоката Кошман І.В., представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Зленка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційні скарги адвоката Кошман Ірини Вадимівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року та на додаткове рішення від 31 березня 2026 року, ухвалене суддею Калиновським М.М. в м. Снятин Івано-Франківської області, у справі за позовом адвоката Кошман Ірини Вадимівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2025 року адвокат Кошман Ірина Вадимівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 грудня 2023 року, між ОСОБА_3 , який є сином відповідачки, та ОСОБА_1 , укладено шлюб зареєстрований Снятинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі, Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис за № 160. Cпільних дітей подружжя не мало.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 . У день смерті чоловіка позивачки, ОСОБА_3 , який перебував у закладі охорони здоров`я, відповідачка привселюдно звинуватила ОСОБА_1 у смерті сина, голосно кричала «…ти його вбила….», вигукувала образливу та принизливу інформацію, допускала образливі неетичні висловлювання.

З того часу відповідачка поширює щодо позивачки недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію. Так, ОСОБА_2 в громадському місці називає ОСОБА_1 «вбивцею» та поширює недостовірну інформацію про стан психічного здоров`я останньої, що нібито, вона має «жовту картку» (у психіатрії цим терміном позначають документ, що засвідчує факт серйозного психічного відхилення). З невідомих телефонних номерів телефонує до місця роботи ОСОБА_1 та повідомляє недостовірну інформацію щодо психічного стану її здоров`я.

До моменту поширення відповідачкою щодо ОСОБА_1 недостовірної інформації остання мала бездоганну ділову репутацію. Відомості, які містяться у висловлюваннях відповідачки, не носять оціночний характер та викладені у формі фактичних тверджень, які формують у необмеженого кола потенційних роботодавців позивачки негативне уявлення про неї, її професійні якості та навички.

У зв`язку з цим, зазначені відомості є недостовірними та підлягають спростуванню.

Крім вищевказаного, відповідачка також поширює інформацію, яка не відповідає дійсності у соціальній мережі «Фейсбук», коментуючи дописи, вказуючи у них звинувачення позивачки у смерті свого сина «…Ти потрапив в руки поганої людини, яка спричинила тобі смерть…», «…Ти помер в неволі, в страху, від людини, від якої ти не зміг втекти, не встиг….».

З метою захисту своїх порушених прав, 11 березня 2025 року, ОСОБА_1 , звернулась до Відділення поліції №1 (м. Снятин) з заявою про вчинення злочину ОСОБА_2 . За результатами розгляду вищевказаної заяви, ОСОБА_1 повідомлено про те, що із громадянами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проведено бесіду профілактичного характеру про недопущення вчинення ними антигромадської поведінки в майбутньому.

Зазначеними незаконними діями відповідачки позивачці завдано моральної шкоди, оскільки вона зазнала сильних душевних хвилювань, стресу та психоемоційного навантаження, що вплинуло на стан її здоров`я, який раптово погіршився. В результаті цього, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП «Снятинська БЛ» СМР у квітні 2025 року. Їй діагностовано «Хронічний церебральний арахноїдит в стадії загострення з вираженим вестибуло-атактичним та антено-невротичним синдромом». Крім цього, ОСОБА_1 змушена на постійній основі вживати велику кількість заспокійливих препаратів.

Таким чином, внаслідок поширення відповідачкою недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 , просить:

визнати недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі та ділової репутації інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом розміщення допису у соціальній мережі «Фейсбук» наступного змісту: «…Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька м. Снятин, мама ОСОБА_6 , приношу свої вибачення дружині мого покійного сина ОСОБА_6 , ОСОБА_1 …», а також стягнути з відповідача на користь позивача 500 000 гривень у відшкодування заподіяної моральної шкоди і судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду:

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову адвоката Кошман Ірини Вадимівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги на рішення суду:

Представник ОСОБА_1 адвокат Кошман І.В. подала апеляційну скаргу, в якій з рішенням суду першої інстанції не погодилася. Зазначила, що це рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, а також з неповним з`ясуванням всіх фактичних обставин справи.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено факту поширення відповідачкою недостовірної інформації, а висловлювання відповідачки мають характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню. Крім того, суд зазначив, що надані скріншоти із соціальної мережі Facebook не підтверджують, що відповідні публікації здійснені саме відповідачкою. Такі висновки суду ОСОБА_1 вважає передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

По-перше, суд неповно дослідив докази та фактично позбавив її можливості довести свої вимоги. Представником позивачки заявлено у суді першої інстанції клопотання про витребування у компанії Meta Platforms, Inc. інформації щодо власника облікового запису Facebook під ім`ям « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Саме цей доказ мав вирішальне значення для встановлення особи, яка поширювала спірну інформацію.

Відмовивши у задоволенні зазначеного клопотання, суд зробив висновок про недоведеність належності сторінки відповідачці. Позивачка вважає, що цим самим суд позбавив її можливості отримати доказ, необхідний для підтвердження своїх вимог, а також поклав негативні наслідки відсутності такого доказу саме на неї.

По-друге, суд дійшов помилкового висновку, що всі висловлювання відповідача є виключно оціночними судженнями. Висловлювання: «Ти його вбила», «Ти спричинила йому смерть», «Ти помер від людини, від якої не зміг втекти», а також твердження про наявність у позивача психічного захворювання («жовта картка») не є суб`єктивною оцінкою чи емоційним припущенням. Вони містять конкретні твердження про факти, які можуть бути перевірені на відповідність дійсності.

Позивачка вважає, що відповідачка публічно приписує їй вчинення тяжкого протиправного діяння-спричинення смерті людини, а також поширює інформацію про нібито психічне захворювання позивачки. Такі відомості є очевидно негативними, можуть бути перевірені шляхом дослідження доказів та істотно впливають на честь, гідність, ділову репутацію особи і ставлення до неї з боку суспільства.

По-третє, суд безпідставно не надав належної оцінки іншим доказам, що підтверджують систематичність протиправної поведінки відповідачки. Матеріалами справи підтверджується, що після смерті чоловіка позивачки відповідачка неодноразово у присутності сторонніх осіб публічно звинувачувала позивачку у смерті свого сина, використовувала образливу лексику, називала її «вбивцею», поширювала інформацію про нібито психічне захворювання позивачки, телефонувала за місцем її роботи та повідомляла неправдиві відомості.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, зверненням ОСОБА_1 до поліції, відповіддю правоохоронних органів щодо проведення профілактичної бесіди з відповідачкою, а також іншими доказами, що містяться в матеріалах справи. Проте суд фактично залишив зазначені докази без належної правової оцінки, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України щодо всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів.

Крім того, на думку позивачки, суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди. Унаслідок тривалого поширення недостовірної інформації вона зазнала значних душевних страждань, моральних переживань, психологічного тиску, була змушена звертатися за медичною допомогою та проходити стаціонарне лікування, що підтверджується медичною документацією, наявною у матеріалах справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зазначила, що для задоволення позову необхідно встановити сукупність таких обставин: факт поширення інформації; те, що вона стосується позивача; її недостовірність; порушення нею особистих немайнових прав позивача. Позивачка зазначає, що у цій справі всі необхідні елементи цивільного правопорушення підтверджуються матеріалами справи. Проте суд першої інстанції неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази, не забезпечив їх повного дослідження, неправильно застосував положення статті 30 Закону України «Про інформацію», статті 277 ЦК України та норми цивільного процесуального законодавства, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення суду:

У березні 2026 року представник відповідачки ОСОБА_2 , адвокат Зленко В.А., подав заяву про ухвалення додаткового рішення суду.

Заяву обґрунтовував тим, що під час ухвалення рішення від 17 березня 2026 року Снятинський районний суд не вирішив питання щодо розподілу судових витрат, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України є підставою для ухвалення додаткового рішення.

Представник відповідачки вказав, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_2 понесла витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 900 грн. На підтвердження понесених витрат до заяви додано: договір про надання правничої допомоги № 11-06/2025 від 10 червня 2025 року, додаткову угоду № 1 до цього договору від 2 лютого 2026 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 березня 2026 року та квитанцію від 19 березня 2026 року про оплату послуг адвоката.

Також представник відповідачки зазначив, що ще у заяві від 15 вересня 2025 року повідомив суд про намір подати докази понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

З огляду на викладене, адвокат Зленко В.А., що діє в інтересах ОСОБА_2 , просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 900 грн.

Короткий зміст додаткового рішення суду:

Додатковим рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року задоволено частково заяву адвоката Зленка В.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 гривень. В задоволенні іншої частини заяви відмовив.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду:

Представник ОСОБА_1 адвокат Кошман І.В. подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року, в якій зазначила, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосував норми процесуального права. У зв`язку з цим додаткове рішення від 31 березня 2026 року підлягає скасуванню.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив, що, виходячи з критеріїв реальності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, заявлена відповідачкою сума у розмірі 18 900 грн є завищеною, а обґрунтованим розміром таких витрат визначив 10 000 грн. Водночас зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу свідчить про те, що заявлена до відшкодування сума не була безумовно обґрунтованою. Разом із тим суд першої інстанції не надав належної оцінки запереченням позивача щодо відсутності підстав для стягнення будь-яких витрат на професійну правничу допомогу, а також не мотивував, з яких підстав дійшов висновку про необхідність їх часткового відшкодування.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначила, що застосування критерію співмірності витрат належить до дискреційних повноважень суду, однак такий розсуд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. При цьому суд може застосовувати ці критерії лише за наявності належних доказів та обґрунтувань, поданих стороною, яка заявляє про неспівмірність витрат. Відтак, зазначена правова позиція не наділяє суд правом довільно визначати суму компенсації. Суд зобов`язаний надати належну оцінку доводам сторін та встановити, чи були витрати фактично понесені, чи вони були необхідними, обґрунтованими, неминучими та співмірними конкретним обставинам справи.

Представник позивачки зазначила, що нею подані у суді першої інстанції письмові заперечення, у яких детально обґрунтовано неспівмірність заявленої до стягнення суми 18 900 грн зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, витраченим на її виконання, а також характером наданих правничих послуг. Проте зазначеним доводам суд першої інстанції належної оцінки не надав. Водночас усталена практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, додатковій постанові від 12 вересня 2019 року у цій же справі, а також у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, свідчить про те, що суд не пов`язаний умовами договору між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати не лише факт їх понесення, а й необхідність, розумність, обґрунтованість та неминучість таких витрат. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є завищеним з огляду на складність справи, обсяг виконаної роботи, витрачений адвокатом час та принципи справедливості й пропорційності. Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19.

За таких обставин представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Кошман І.В. вважає, що додаткове рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція інших учасників справи:

Представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Зленком В.А. подано відзиви на апеляційні скарги, подані на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року та додаткове рішення цього суду від 31 березня 2026 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року представник відповідачки ОСОБА_2 зазначив, що вважає доводи цієї скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості рішення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки досліджених судом першої інстанції доказів та незгоди позивачки з висновками суду, однак не містять належних правових чи фактичних підстав, які відповідно до статей 376–379 ЦПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.

Під час розгляду справи позивачка не надала належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували існування сторінки у соціальній мережі Facebook, з якої нібито були поширені спірні коментарі, не встановила особу користувача цієї сторінки та не довела належними доказами авторство відповідачки щодо поширення спірної інформації. Копії скріншотів та інших матеріалів, поданих позивачкою не підтверджують ані факту існування відповідної сторінки, ані факту поширення саме відповідачкою спірної інформації, а також не є достатніми доказами у розумінні статей 76, 77, 78, 89 та 100 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що соціальна мережа Facebook не забезпечує належної ідентифікації користувачів, а тому саме лише зазначення імені профілю не свідчить про належність сторінки конкретній фізичній особі. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 607/19370/20.

Вважає, безпідставними доводи апеляційної скарги щодо незаконної відмови суду у задоволенні клопотання про витребування доказів. Таке клопотання подано позивачкою після закінчення процесуальних строків, без належного обґрунтування причин їх пропуску та без пояснення неможливості його подання одночасно з позовною заявою або в строки, визначені ЦПК України. Тому переконаний, що за таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у його задоволенні.

Також позивачкою не доведено наявності підстав для відшкодування моральної шкоди. Надані нею докази не підтверджують існування причинно-наслідкового зв`язку між заявленими нею моральними стражданнями та діями відповідачки. Навпаки, матеріали справи свідчать про наявність у позивачки хронічного захворювання, яке існувало задовго до виникнення спірних правовідносин, а також містять відомості, що у період її нібито стаціонарного лікування вона здійснювала звичну трудову та повсякденну діяльність.

Крім того, позовні вимоги про визнання інформації недостовірною сформульовані без належної конкретизації. Позивачка не визначила, які саме висловлювання або фрагменти інформації вона просить визнати недостовірними, що не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України та усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 453/582/21 та від 28 травня 2025 року у справі № 453/732/22.

Не підлягала задоволенню і вимога про зобов`язання відповідачки публічно спростувати інформацію та вибачитися, оскільки такий спосіб захисту не передбачений статтями 16 та 277 Цивільного кодексу України, що неодноразово підтверджувалося Верховним Судом та відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зміст спірних коментарів не містить конкретних фактичних тверджень щодо позивачки, які можна було б перевірити на предмет їх достовірності, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року - без змін та здійснити розподіл судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану на додаткове рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року, представник відповідачки Лазаренко І.Я. зазначив, що відповідачка вважає її доводи безпідставними та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості додаткового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Згідно зі статтями 133, 137 та частиною восьмою статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови їх належного документального підтвердження.

На виконання вимог процесуального закону відповідачка подала до суду першої інстанції всі необхідні докази, що підтверджують понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № 11-06/2025 від 10 червня 2025 року, додаткову угоду № 1 від 2 лютого 2026 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 19 березня 2026 року та квитанцію про оплату послуг адвоката. Подані документи повністю відповідають вимогам статей 137 та 141 ЦПК України та підтверджують реальність і фактичне понесення відповідних витрат.

Крім того, ще у відзиві на позовну заяву відповідачка виконала вимоги пункту 8 частини третьої статті 178 ЦПК України, повідомивши суд про орієнтовний розмір судових витрат, які очікувала понести у зв`язку з розглядом справи. Позивачка не подала жодних заперечень щодо попереднього розрахунку судових витрат та не скористалася процесуальним правом заявити про їх неспівмірність у порядку, передбаченому статтею 179 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість витрат на правничу допомогу вважає хибними також з огляду на обсяг виконаної адвокатом роботи. Представником відповідачки здійснено правовий аналіз матеріалів справи та актуальної практики Верховного Суду, підготовлено відзив на позов, адвокатські запити, заперечення на клопотання позивачки про витребування доказів, клопотання про витребування доказів, письмові дебати, заяву про ухвалення додаткового рішення та інші процесуальні документи. Крім цього, адвокат брав участь у всіх судових засіданнях, що відбулися під час розгляду справи.

При цьому суд першої інстанції вже застосував критерії співмірності та розумності судових витрат і, оцінюючи конкретні обставини справи, зменшив заявлену до стягнення суму витрат із 18 900 грн до 10 000 грн. Незважаючи на таке зменшення, відповідачка погодилася з ухваленим додатковим рішенням та не оскаржувала його.

Таким чином, апеляційна скарга фактично спрямована на повторну оцінку вже перевірених судом першої інстанції обставин без наведення нових доказів чи правових підстав, які б свідчили про незаконність або необґрунтованість додаткового рішення.

Посилання позивачки на відсутність детального погодинного розрахунку витраченого адвокатом часу також є безпідставними. Верховний Суд у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18 та від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 роз`яснив, що якщо договором встановлено фіксований розмір гонорару, відсутність погодинного обліку не є підставою для відмови у компенсації витрат, оскільки їх розмір визначений самим договором і не залежить від фактично витраченого часу.

Крім того, відповідачка є особою з інвалідністю по зору, що підтверджується матеріалами справи. Звернення до адвоката було для неї необхідним способом реалізації права на судовий захист. Витрати на професійну правничу допомогу були вимушеними та безпосередньо пов`язаними із захистом її прав у справі, ініційованій позивачкою.

За таких обставин просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а додаткове рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2026 року - без змін, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені відповідачкою під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:

Адвокат Кошман І.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у судовому засіданні підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Зленко В.А. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Встановлені обставини справи:

Позивачка ОСОБА_1 та син відповідачки ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 грудня 2023 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.11, т.1) та не заперечується учасниками справи.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.12, т.1).

Позивачкою подана роздруківка із соціальної мережі «Facebook» у профілі ОСОБА_7 оприлюднено допис, у якому зазначено про смерть сина без його ідентифікації як фізичної особи з обвинуваченнями щодо іншої особи щодо насильного утримання (обмеження волі) і вчинення насильства. Жодні ідентифікаційні дані про цю особу не вказані (а.с. 15-17 том 1).

ОСОБА_1 звернулась до начальника ВП №1 (м. Снятин) із заявою про те, що ОСОБА_2 безпідставно звинуватила її у смерті сина ОСОБА_3 та поширює щодоо неї неправдиву інформацію. В ході розгляду звернення ознак кримінального правопорушення не виявлено. На підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення розгляд звернення завершено. Із гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проведено бесіду профілактичного характеру про недопущення вчинення ними антигромадської поведінки в майбутньому (а.с.13, т.1).

Відповідно до довідки №85/01-28, наданої КНП «Снятинська багатопрофільна лікарня» Снятинської міської ради від 28.04.2025р., ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні КНП «Снятинська БЛ» СМР з 23 квітня 2025 року. Діагноз: «Хронічний церебральний арахноїдит в стадії загострення з вираженим вестибуло-атактичним та антено-невротичним синдромом» (а.с.14, т.1).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №477658, ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, група інвалідності: перша «б» по зору. Потребує стороннього догляду (а.с. 39, т.1).

Згідно з відповіддю ТзОВ «Стефайно Фекторі», наданою на адвокатський запит №13 від 27.06.2025р., ОСОБА_1 працює в Товаристві на посаді менеджера відділу збуту з 20 лютого 2025 року. В період з 23.04.2025 року по 28.04.2025 року ОСОБА_1 перебувала на роботі, їй нараховувалась заробітна плата (а.с.58, т.1).

Застосовані норми права:

Конституцією України гарантовано кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, що честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

У ст. 201 ЦК України закріплено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

За змістом ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження 12-110гс19) зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.

Чинним законодавством встановлено, що електронні докази є окремим способом доказування, тобто законодавець не відніс електронні докази ні до речових, ні до письмових, а виділив їх окремим різновидом.

Електронним доказом може бути: листування двох людей; інформація із веб-сайту;

електронний лист із поштового сервісу; пост у соціальній мережі; інше.

Способом фіксації електронного доказу буде створення його електронної копії, найчастіше це відбувається у вигляді скріншоту. З цього можна зробити висновок, що скріншот сам по собі не є електронним доказом, це лише джерело інформації, яка вже надалі нестиме доказове значення у справі, тобто є електронною копією того чи іншого електронного доказу.

Водночас важливо враховувати, що суд може перевірити копію електронного документа, зажадавши його оригінал та провести огляд та дослідження веб-сайту, листування у приміщенні суду з відповідного пристрою (ноутбука, планшета, телефона тощо). Тобто роздруківка з сайту як доказ у суді може бути взята судом до уваги, проте заявник такого доказу має бути готовий продемонструвати такий сайт та інформацію, яка подана у роздруківці на відповідному пристрої.

У більшості випадків позиція судів зводиться до того, що зареєструватися у соціальній мережі може будь-хто та під будь-яким іменем. Тому скріншоти із зображенням змісту таких сторінок не є належним доказом (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц).

Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Частиною другою статті 16 ЦК України серед інших передбачені такі способи захисту цивільних прав та інтересів як: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Ст. 280 ЦК України встановлено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, позивач повинен довести, які саме спричинено страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її обґрунтований розмір, а суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії відповідачів негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1 та 2 статті 76 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з нормою ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Звертаючись до суду з позовом, представник позивача посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 поширила щодо ОСОБА_1 недостовірну інформацію, яка не відповідає дійсності та принижує її честь, гідність та ділову репутацію серед невизначеного кола осіб, зокрема за місцем роботи позивачки, а також, що відповідач поширила неправдиву інформацію у соціальній мережі «Фейсбук», коментуючи дописи, вказуючи у них звинувачення ОСОБА_1 у смерті свого сина.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність поширення відповідачем недостовірної інформації як такої, що, відповідно до вимог закону, порушує особисті немайнові права позивачки, завдає шкоди її честі та гідності, так і поширення такої інформації саме відповідачкою, з огляду на таке.

Про допит жодних свідків по справі позивачка не заявляла і будь-яких інших доказів про те, що відповідачкою поширена негативна інформація щодо позивачки серед певного кола осіб, зокрема за місцем роботи, позивачка не подала.

Суд правильно вважав, що висловлювання свідчать про критичну оцінку ситуації, що склалася у зв`язку із смертю близької людини дописувача в мережі інтернет, емоційний стан, а тому вони не підлягають спростуванню, оскільки не можуть вважатися негативною інформацією щодо позивачки.

Фейсбук є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь-яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок. Оскільки інтернет-мережа при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікації особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію, неможливо, за винятком сторінок, які створені державними органами та офіційними особами.

Надані позивачкою скріншоти тексту поширеної інформації в соціальній мережі не доводять факт її поширення як відповідачкою, оскільки будь-хто може зареєструватися у "Фейсбук" під будь-яким іменем і створити сторінку, на яку завантажити будь-які фотографії та інформацію будь-якого змісту, так і що ця інформація поширена щодо позивачки, оскільки усі дописи не ідентифікують особу, якої вони стосуються.

Доводи позивачки про те, що вона подавала заяву до правоохоронного органу про порушення її прав відповідачкою не дають підстав зробити висновок про достатність такого доказу, оскільки у відповіді Коломийського районного відділу поліції, яку вона подала як доказ у матеріали справи, міститься інформація про проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однак матеріали справи не містять інформації про те, як ці особи пов`зані із відповідачкою і у чому полягала їх антигромадська поведінка і як їх поведінка пов`язана із поведінкою відповідачки в контексті завдання шкоди її честі, гідності та діловій репутації.

Враховуючи зазначене, місцевий суд правильно вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яким чином поширена інформація в мережі інтернет принижує її честь та гідність у розумінні захисту особистих немайнових прав, а також факт поширення цієї інформації відповідачкою.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у компанії Meta Platforms, Inc. інформації щодо власника облікового запису Facebook під ім`ям « ІНФОРМАЦІЯ_3 », однак у апеляційній скарзі позивач не просить апеляційний суд витребувати цей доказ, а саме по собі посилання на відмову суду у витребуванні доказу без отримання і оцінки цього доказу не дає підстав трактувати його на користь сторони, яка заявила клопотання.

Враховуючи, що позивачем не доведено протиправність діяння заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останньої в її заподіянні, то суд правильно відмовив у позовній вимозі про відшкодування на користь позивачки за рахунок ОСОБА_2 моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги стосуються переоцінки доказів по справі.

Щодо розміщення допису у мережі інтернет із спростуваннями інформації у формі вибачень, слід зазначити, що такий спосіб захисту не відповідає положенням ст.16 ЦК України.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду

З огляду на вищевикладене, застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню у правовідносинах у цій справі, повно та всебічно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, заявлені заявником до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 900,00 грн. є значно завищеними, а обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу є сума 10 000 грн, яка відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Вказані висновки місцевого суду є правильними з огляду на таке.

Встановлено, що представник відповідача Лазаренко І.Я. просив стягнути грошові кошти у розмірі 18 900,00 грн., що складається з загальної вартості виконаних послуг адвокатом, що входить в гонорар становить 18 900,00 грн., який сплачено відповідачкою адвокату та підтверджується актом приймання наданих послуг за договором про надання правової допомоги №11-06/2025 від 10.06.2025р., складеним 19.03.2026р., договором про надання правової допомоги №11-06/2025 від 10.06.2025р., додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги №11-06/2025 від 10.06.2025р., укладеною 02.02.2026р.

За змістом додаткової постанови Верхового Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Врахувавши усі обставини справи, місцевий суд дійшов правильного висновку, що обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу є сума 10 000 грн, яка відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги адвоката Кошман Ірини Вадимівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року та додаткове рішення від 31 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.О. Максюта

Судді: О.О.Томин

І.В. Бойчук

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.