Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №210/7486/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1532/26 Справа № 210/7486/25 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 лютого 2026 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, місце роботи не повідомив, місце проживання: АДРЕСА_1 ,

про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст.130 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови судом встановлено, що 11.11.2025 року о 10.04 годині в м.Кривий Ріг, проспект Металургів 1, водій ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 керував транспортним засобом Volkswagen Tiguan днз НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота; порушення мови; порушення координації рухів. Від проходження огляду на встановлення стану сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, що зафіксовано на нагрудний відео реєстратор Motorola VB400, 475201, 475465. Факт руху зареєстровано на відео реєстратор Ксяомі далі кам. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Постановою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 06 травня 2026 року подав апеляційну скаргу з пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження та заявив клопотання про його поновлення.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку вказує, що оскаржувана постанова була ухвалена за його відсутності, а судові повістки та копія постанови направлялися за адресою у м. Кривому Розі по вул. Спасівській, за якою він не проживає та не зареєстрований. Зазначає, що з 13 грудня 2024 року зареєстрований та проживає за іншою адресою, яку повідомив працівникам поліції під час оформлення матеріалів.

Також посилається на те, що не має зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, є військовослужбовцем та про існування постанови суду дізнався лише 16 квітня 2026 року після накладення арешту на його рахунки в межах виконавчого провадження. 22 квітня 2026 року уклав договір про надання правничої допомоги, а 04 травня 2026 року його адвокат ознайомився з матеріалами справи та отримав копію постанови, після чого 06 травня 2026 року була подана апеляційна скарга.

Просить визнати наведені причини поважними та поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вислухавши думку ОСОБА_1 , який підтримав вимоги свого клопотання, апеляційний суд доходить висновку, що підстав для його задоволення не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Оскаржувану постанову ухвалено 13 лютого 2026 року, тоді як апеляційну скаргу подано лише 06 травня 2026 року, тобто зі значним пропуском установленого законом десятиденного строку.

При цьому доводи ОСОБА_1 про те, що пропуск строку був зумовлений виключно його необізнаністю про судове провадження та ухвалену постанову, не узгоджуються з матеріалами справи.

Як убачається з письмових матеріалів справи та відеозаписів, долучених до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 достовірно був обізнаний про складення щодо нього протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП та його зміст. Під час оформлення адміністративних матеріалів йому були роз`яснені права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.

Водночас під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 відмовився повідомляти та належним чином підтверджувати свої анкетні дані, відмовився від підпису протоколу про адміністративне правопорушення та отримання його копії.

Така поведінка була свідомо обраним способом реалізації ОСОБА_1 своїх процесуальних прав. Однак відмова особи від підписання та отримання копії протоколу не спростовує факту її обізнаності про складення цього процесуального документа та не може сама по собі створювати для такої особи переваги у вигляді необмеженої можливості оскарження майбутнього судового рішення.

Більше того, відмовляючись повідомити працівникам поліції необхідні відомості про себе та отримати складені щодо нього матеріали, ОСОБА_1 власною поведінкою створив ситуацію, за якої для подальшого повідомлення про судовий розгляд могли бути використані ті відомості про його місце проживання, які фактично містилися у матеріалах адміністративної справи.

За наявними у справі даними суд першої інстанції вживав заходів для повідомлення ОСОБА_1 про судовий розгляд та направляв судові повістки на 03 грудня 2025 року, 07 січня та 13 лютого 2026 року за адресою, зазначеною у наданих суду матеріалах справи. За цією ж адресою судом було направлено копію постанови.

Отже, посилання апелянта на те, що судові документи направлялись не за його фактичним місцем проживання, за встановлених обставин саме по собі не свідчить про наявність об`єктивної та непереборної перешкоди для своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження, оскільки виникненню такої ситуації передувала власна поведінка ОСОБА_1 , який при оформленні матеріалів відмовився належним чином повідомити необхідні для подальшого листування відомості.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 достовірно знав про складення щодо нього протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП, а отже знав про існування провадження щодо притягнення його до адміністративної відповідальності. Водночас матеріали справи не містять відомостей про те, що упродовж часу з моменту складення протоколу 11 листопада 2025 року і до 13 лютого 2026 року він вчиняв будь-які дії з метою з`ясування подальшого руху відомого йому провадження, звертався до суду або органу поліції чи іншим чином цікавився результатами розгляду справи.

Вказане має істотне значення для оцінки поважності причин пропуску строку.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, зазначив, що навіть у випадку неповідомлення сторони органами влади про прийняте рішення можливість поновлення строку не є необмеженою, а сторони повинні через розумні проміжки часу вживати заходів, щоб дізнаватися про стан відомого їм судового провадження. При вирішенні питання про поновлення строку національні суди повинні оцінювати, чи виправдовують наведені причини втручання у принцип юридичної визначеності.

Такий підхід узгоджується і з рішенням ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, відповідно до якого особа повинна виявляти належну сумлінність при здійсненні процесуальних дій, які залежать від неї, та утримуватися від поведінки, що призводить до затягування провадження.

Зазначеної процесуальної активності у поведінці ОСОБА_1 апеляційний суд не вбачає.

Саме пасивна процесуальна поведінка ОСОБА_1 після достовірного отримання інформації про складення щодо нього протоколу, у сукупності з його відмовою повідомити необхідні анкетні дані, підписати протокол та отримати його копію, призвела до того, що він своєчасно не отримав інформацію про подальший рух справи та пропустив строк апеляційного оскарження. Наслідки такої свідомо обраної процесуальної поведінки не можуть бути покладені на суд та слугувати самостійною підставою для поновлення встановленого законом строку.

Проходження ОСОБА_1 військової служби, особливо в умовах збройної агресії проти України, залежно від конкретних обставин може бути визнано поважною причиною пропуску процесуального строку. Водночас така обставина не є безумовною підставою для його поновлення у кожному випадку. Особа має навести та підтвердити конкретні обставини проходження служби, які саме у період пропуску строку об`єктивно ускладнювали або унеможливлювали реалізацію права на захист та своєчасне звернення до суду, а також причинний зв`язок між проходженням військової служби і пропуском установленого законом строку. У цьому випадку таких обставин та належних доказів їх існування апелянтом не наведено.

Так само відсутність у ОСОБА_1 зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС не є обставиною, яка сама по собі перешкоджала йому цікавитися рухом відомого провадження іншими доступними способами.

Апеляційний суд враховує й те, що, за твердженням самого апелянта, про існування постанови він достовірно дізнався 16 квітня 2026 року, однак апеляційну скаргу подав лише 06 травня 2026 року. Наведені у клопотанні обставини звернення за правничою допомогою та подальшого ознайомлення адвоката з матеріалами справи не спростовують факту тривалої попередньої бездіяльності апелянта та не дають підстав визнати весь період пропуску строку таким, що був зумовлений об`єктивними й незалежними від його волі обставинами.

Таким чином, наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження у своїй сукупності не свідчать про існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали своєчасне звернення з апеляційною скаргою, а пропуск строку став наслідком насамперед обраної ним пасивної процесуальної поведінки.

За таких обставин підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.

У зв`язку з відмовою у поновленні строку доводи апеляційної скарги щодо законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції по суті апеляційним судом не перевіряються.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у поновлені строку ОСОБА_1 на апеляційне оскарження постанови судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 лютого 2026 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене за ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами повернути ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя