Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №216/6839/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7550/26 Справа № 216/6839/25 Суддя у 1-й інстанції - Скиба М.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.В.,

сторони:

позивач Комунального підприємства «Кривбасводоканал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Балюра Олена Володимирівна, на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Скибою М.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

В серпні 2025 року Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» (надалі - КП «Кривбасводоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Позовна заява мотивована тим, що КП «Кривбасводоканал» надає послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення населенню, зокрема, за адресою проживання та реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 , який зобов`язаний здійснювати оплату цих послуг, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, нехтує своїми обов`язками споживача в частині щомісячної, повної оплати за отримані послуги, внаслідок чого сума основного боргу за отримані послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, за період з 01 вересня 2018 року по 31 липня 2025 року, становить 33 324,12 грн.

Заборгованість по абонентській платі, за період з 01 квітня 2022 року по 31 липня 2025 року, складає 800 грн.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за порушення грошових зобов`язань, відповідачам, за період з 01 березня 2024 року по 31 липня 2025 року, нараховано 3% річних у розмірі 145,65 грн, втрати від інфляції у розмірі 599,74 грн, що разом з сумою боргу становить 34 869,51 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, абонентське обслуговування в сумі 34 124,12 з яких: 15880,66 грн - за послугу з централізованого водопостачання за період з 01.09.2018 по 31.07.2025; 17443,46 грн. - за послугу з централізованого водовідведення за період з 01.09.2018 по 31.07.2025; 800,00 грн. за абонентське обслуговування за період 01.04.2022 по 31.07.2025. Також позивач просив стягнути з відповідача за 3% річних у сумі 145.,65 грн. та інфляційні втрати у сумі 599,74 грн. за період з 01.01.2024 по 31.07.2025.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Крив басводоканал» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та плати за абонентське обслуговування у сумі 14 912,89 грн., за період з 01.04.2022 по 31.07.2025, 3% річних у сумі 145, 65 грн., та втрати від інфляції у сумі 599,74 грн. за період з 01.01.2024 по 31.07.2025, а всього на загальну суму 15 658,28 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Сплачений позивачем судовий збір за розгляд справи у розмірі 1 362,60 грн. компенсовано Комунальному підприємству «Кривбасводоканал» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Балюра О.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь КП «Кривбасводоканал» заборгованості за період з 01.04.2022 року по 31.04.2025 року, а також 3% річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові КП «Кривбасводоканал» до ОСОБА_2 відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки визнавши доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 за кордоном з 27.02.2022 року до липня 2025 року суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав для перерахунку у зв`язку з недотриманням процедури повідомлення. Факт звернення відповідача підтверджується заявою від 25 жовтня 2025 року. При цьому КП «Кривбасводоканал» безпідставно відмовив у перерахунку за період, який підтверджується доказами, через надумане порушення строків на повідомлення. Закон не ставить право на перерахунок у залежність від дати подання заяви, а лише вимагає документального підтвердження факту відсутності.

Крім того апелянт посилається, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин висновки щодо продовження позовної давності на весь період карантину та воєнного стану.

Також зазначає, що суд визнав наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом, незважаючи на заперечення відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Комунальним підприємством «Кривбасводоканал» (виконавцем) надаються послуги з постачання холодної води та централізованого водовідведення.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 26.11.2020 року.

Відповідно до наданих позивачем відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 починаючи з 19.05.2010 року.

КП «Кривбасводоканал» надавалися послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення до вказаного житлового приміщення відповідно до чинних тарифів.

Фактичне споживання води підтверджується матеріалами справи, а оплата за надані послуги не здійснювалася.

Розмір заборгованості за надані послуги, згідно з наданими позивачем розрахунками становить: 15880,66 грн - за послугу з централізованого водопостачання за період з 01.09.2018 по 31.07.2025; 17443,46 грн. - за послугу з централізованого водовідведення за період з 01.09.2018 по 31.07.2025; 800,00 грн. за абонентське обслуговування за період 01.04.2022 по 31.07.2025. Також позивач просив стягнути з відповідача за 3% річних у сумі 145.,65 грн. та інфляційні втрати у сумі 599,74 грн. за період з 01.01.2024 по 31.07.2025.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявність між сторонами договірних відносин в період з 01.09.2018 року по 31.03.2022 року не доведена, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Починаючи з 01.04.2022 року між сторонами виникли договірні відносини на підставі публічного договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, тому відповідач має здійснювати оплату за надані житлово-комунальні послуги починаючи з вказаної дати. При цьому суд не прийняв посилання відповідача щодо того, що відповідач має право на перерахунок, оскільки з 27.07.2022 року проживає за межами України, оскільки відповідачем не дотримано процедуру повідомлення виконавця послуг про тимчасову відсутність за місцем реєстрації із долученням відповідного документа, що підтверджує такий факт.

Також суд не прийняв заперечення представника відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за період з 22.07.2022 по 31.07.2025 в яких остання посилається на постанову КМУ № 390 від 21.04.2023 року, якою внесені зміни до постанови КМУ від 5 березня 2022 р. № 206, та введено заборону на стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, оскільки м. Кривий Ріг Дніпропетровської області до вказаного переліку не віднесений, а тому заборони встановлені наведеною постановою на стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги до спірних правовідносин у цій справі застосовані бути не можуть.

Також суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог за період з 01.09.2018 року по 31.07,2022 року.

Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, КП «Кривбасводоканал» має право на стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період прострочки виконання зобов`язань.

Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем у задоволеній частині позовних вимог, тому відповідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в оскаржуваній відповідачем частині рішення, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з 19.05.2010 року, з 26.11.2020 року зареєстрований за вказаною адресою.

Тому несе відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг, зокрема, з послуги централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.04.2022 року по 31.07.2025 й доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за послуги централізованого водопостачання та водовідведення та абонентської плати, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги з відповідача на користь КП «Кривбасводоканал» і правильність нарахування боргу не спростовано, як і не надано власного розрахунку заборгованості.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, неправомірними діями відповідача, позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.

Таким чином, згідно розрахунку позивача, з яким погодився суд першої інстанції та який не спростований відповідачем в апеляційній скарзі, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати та 3% річних у періоді, встановлені судом першої інстанції.

При цьому колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що судом першої інстанції помилково не застосовані наслідки спливу строку позовної давності, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Наведені вище норми передбачають, що строки позовної давності, визначені статтею 257 ЦК України, були зупинені у період з 02 квітня 2020 року до 03 вересня 2025 року включно. Цей період охоплює як карантинні обмеження, так і період дії воєнного стану.

Відповідно, перебіг строку позовної давності за вимогами позивача пропущений не був і розрахунок заборгованості здійснений позивачем у межах строку позовної давності.

Також колегія суддів не приймає доводи відповідача щодо того, що він не користувався послугами позивача у зв`язку з проживанням за межами України з 27.07.2022 року і має право на перерахунок, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та свідчать про правильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 7 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Також п. 45 п.п 7 Постанови 690 передбачено, що споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.

Пунктом 50 тієї ж Постанови визначений обов`язок Виконавця (Відповідача) розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором.

Положенням ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (введено в дію з 01.05.2019), дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

За положенням п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (введено в дію з 01.05.2019), індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Згідно пп.3 п.28 «Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 (далі Правил № 690), споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору.

Відповідно п.п 11, 11-1 п. 47 вказаних Правил індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором; інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі;

Отже, за змістом наведених спеціальних норм вбачається, що звільнення споживача від сплати вартості комунальних послуг або ж зменшення їх розміру можливе за умови, що споживач письмово повідомив виконавця послуг про тимчасову відсутність за місцем реєстрації (проживання) із долученням відповідного документа, що підтверджує такий факт.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 звертався до КП «Кривбасводоканал» із заявою про тимчасове припинення нарахування плати за послуги на період своєї відсутності, як то передбачено п. 47 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недотримання споживачем процедури повідомлення виконавця послуг про тимчасову відсутність за місцем реєстрації (проживання) із долученням відповідного документа, що підтверджує такий факт.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Балюра Олена Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: