Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №643/20791/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/20791/25

Провадження № 2/643/2444/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Замікули Б.С.,

за участю секретаря судового засідання – Юшиної К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», в особі адвоката Столітнього М.М., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1415565 від 31.01.2024 у розмірі 124458,88 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 31.01.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства укладено договір № 1415565 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний», за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 13000 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів за стандартною ставкою 2,5 % в день у межах строку кредиту. Кредитні кошти перераховано на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 через платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК». Свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів відповідач належним чином не виконала.

27.06.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27062025, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Станом на дату відступлення права вимоги загальна сума заборгованості склала 124458,88 грн, з якої: заборгованість за тілом кредиту — 12987,99 грн, заборгованість за процентами — 104970,89 грн, штрафні санкції — 6500,00 грн. Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань, позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 28.11.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; витребувано докази. Цією ж ухвалою частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів, а саме в частині витребування у банківської установи підтвердження факту зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Представник відповідача, адвокат Гулий А.В., подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів (первинних документів) на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки первісний кредитор і позивач не є банківськими установами та не ведуть рахунків, а наданий розрахунок заборгованості є внутрішнім документом товариства і не є первинним документом. Зазначено також, що номер платіжної картки зазначено не повністю (з маскуванням шести цифр), що унеможливлює встановлення її належності саме відповідачу, а нечіткі умови договору належить тлумачити на користь споживача (contra proferentem).

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій навів заперечення проти доводів відповідача та наполягав на задоволенні позову у повному обсязі. Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав раніше викладену правову позицію.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача та представник відповідача подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. За наведених обставин, з урахуванням положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Як визначено ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, наведене положення слід розуміти так, що у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, коли його проголошення не відбувається, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення, навіть якщо фактичне вирішення справи відбулось у судовому засіданні, яким завершено її розгляд; при цьому незбіг дати судового засідання та дати ухвалення (складення повного) судового рішення не є порушенням прав учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 31.01.2024 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 1415565 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний», підписаний з боку відповідача електронним підписом одноразовим ідентифікатором «E834» о 10 год 31 хв 52 сек 31.01.2024.

За умовами договору сума кредиту склала 13000 грн (п. 1.3); строк кредиту — 360 днів (п. 1.4); тип процентної ставки — фіксована; стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту (п. 1.5.1). Кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1). Розділом 6 договору передбачено відповідальність споживача за прострочення у вигляді штрафу у розмірі 1950,00 грн на 4-й день невиконання та 143,00 грн за кожен наступний день, починаючи з 5-го (п. 6.4).

Перерахування кредитних коштів у сумі 13000 грн на платіжну картку з маскою

№ НОМЕР_1 підтверджується листом платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» від 02.07.2025 вих. № 20250702-243, у якому зазначено реквізити транзакції, здійсненої 31.01.2024, банк-еквайр — АТ «ПУМБ».

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» листом від 06.11.2025 № 20.1.0.0.0/7-260416/91822-БТ повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_3

(IBAN НОМЕР_4 ), та підтвердило, що по вказаному рахунку 31.01.2024 здійснено зарахування коштів на суму 13000 грн (призначення платежу — «P2P_SL_CR, KYIV»).

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», у період з 31.01.2024 по 27.06.2025 відповідачем на рахунок первісного кредитора здійснено оплати на загальну суму 10741,01 грн, з яких на погашення тіла кредиту спрямовано 12,01 грн, на сплату процентів — 10729,00 грн.

Відповідачем обґрунтованість вказаного розрахунку не спростовано, оскільки позиція відповідача зводилась до заперечення самого факту отримання кредитних коштів.

27.06.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу № 27062025, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1415565 від 31.01.2024 у загальному розмірі 124458,88 грн (тіло кредиту — 12987,99 грн, проценти — 104970,89 грн, штрафні санкції — 6500,00 грн). ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» склало повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором на користь позивача.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України про позику та кредит, а також законодавством про споживче кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». За змістом ст. 11, 12 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Як передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Оцінюючи доводи відповідача про недоведеність факту укладення договору та отримання кредитних коштів, суд виходить із такого.

У постанові від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 Верховний Суд роз`яснив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить від виду підпису, за допомогою якого його підписано; електронний документ, підписаний одноразовим ідентифікатором (а не кваліфікованим чи удосконаленим електронним підписом), потребує вчинення судом окремих процесуальних дій, спрямованих на перевірку цілісності та незмінюваності даних. Водночас кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність факту отримання кредиту, зокрема з підстав неповного зазначення номера платіжної картки, оскільки сукупність доказів: умови підписаного відповідачем договору із зазначенням реквізитів картки; лист платіжного провайдера про перерахування коштів; надана на вимогу суду інформація банка — у їх взаємозв`язку дозволяє встановити факт надання кредиту саме відповідачу. Аналогічний підхід (щодо доведеності факту отримання коштів за наявності підтвердження їх зарахування та відсутності доказів звернення позичальника із заявою про шахрайські дії) застосовано Верховним Судом та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Окремо суд зазначає, що витребувана судом відповідь банку-емітента — АТ КБ «ПриватБанк» — усуває сумніви, на яких ґрунтувалися заперечення відповідача. Так, зазначений у кредитному договорі маскований номер платіжної картки № НОМЕР_1 повністю збігається з номером картки № НОМЕР_3 , яку, за підтвердженням банку-емітента, емітовано саме на ім`я відповідача, а банк прямо підтвердив факт зарахування на цю картку 31.01.2024 коштів у сумі 13000 грн. Наведене спростовує довід відповідача про неможливість встановити належність картки саме відповідачу з огляду на неповне зазначення її номера. Доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї шахрайських дій, а так само доказів належності вказаної картки чи повернення отриманих коштів матеріали справи не містять.

Що ж до посилання відповідача на правило contra proferentem (ст. 213, 637 ЦК України), то воно застосовується у разі неможливості з`ясувати справжній зміст умови договору за допомогою загальних підходів до тлумачення. У цій справі зміст істотних умов договору (сума, строк, розмір процентної ставки) є визначеним і зрозумілим, а відтак підстав для тлумачення умов на користь споживача суд не вбачає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до боржника. Матеріалами справи підтверджується, що на підставі договору факторингу № 27062025 від 27.06.2025 до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за спірним кредитним договором. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (ч. 1 ст. 516 ЦК України) і не припиняє самого зобов`язання, яке зберігається зі зміною лише його суб`єктного складу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Положенням ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлені договором. Оскільки факт отримання відповідачем кредиту доведено, а доказів повернення суми кредиту в повному обсязі матеріали справи не містять, вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12987,99 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В частині вимоги про стягнення заборгованості за процентами суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. За змістом п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка (2,50 % в день) застосовується у межах строку кредиту, визначеного п. 1.4 договору (360 днів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) сформульовано правовий висновок, згідно з яким проценти за користування кредитом, передбачені ст. 1048 ЦК України, нараховуються в межах строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення вимоги про дострокове повернення коштів, а в подальшому права кредитора забезпечені ст. 625 ЦК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, виключається одночасне застосування ст. 1048 та ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, перевіряючи правильність нарахування процентів, суд виходить з того, що за умовами п. 1.4 договору строк кредиту становить 360 днів (з 31.01.2024 по 25.01.2025), а стандартна процентна ставка 2,50 % в день застосовується виключно у межах цього строку (п. 1.5.1 договору). За весь строк кредитування максимальний розмір процентів за стандартною ставкою становить 117000,00 грн (13000 грн ? 2,50 % ? 360 днів), що відповідає п. 1.8.1 договору. Проте, за наданим первісним кредитором розрахунком заборгованості, процентів за стандартною ставкою нараховано у більшому розмірі — 125774,89 грн, що еквівалентно нарахуванню за 387 днів, тобто за межами погодженого сторонами 360-денного строку кредитування.

За змістом наведених висновків Верховного Суду проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) можуть бути нараховані та стягнуті лише в межах погодженого сторонами строку кредитування; нарахування процентів за цією ставкою за межами такого строку суперечить закону, а права кредитора у відповідний період забезпечуються ст. 625 ЦК України, вимог за якою позивач не заявляв.

Отже, стягненню як проценти за правомірне користування кредитом підлягає сума процентів, нарахованих у межах 360-денного строку, за вирахуванням сплачених та списаних сум, а саме: 117000,00 грн (максимум за строк) ? 10729,00 грн (сплачено відповідачем) ? 10075,00 грн (списано первісним кредитором) = 96196,00 грн. Проценти, нараховані понад зазначену суму (за межами строку кредитування), стягненню не підлягають.

Розмір процентної ставки, погоджений сторонами при укладенні договору, відповідачем у встановленому порядку не оспорено; договір у цілому чи окремі його положення (у тому числі щодо ціни договору) недійсними, несправедливими чи недобросовісними не визнано. Підписавши договір, позичальник погодилася на його умови, а часткова сплата нею процентів (10729,00 грн) свідчить про визнання нею відповідного обов`язку. За таких обставин вимога про стягнення заборгованості за процентами підлягає частковому задоволенню — у межах суми процентів, нарахованих у межах строку кредитування, тобто у розмірі 96196,00 грн. Водночас у стягненні процентів понад цю суму слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій суд дійшов таких висновків.

Положенням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX) встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, за яким позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Заявлені до стягнення штрафні санкції у розмірі 6500,00 грн нараховані за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, яке мало місце у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, який діє і на час розгляду справи. За таких обставин відповідач звільняється від обов`язку сплати вказаних штрафних санкцій, а відповідна нарахована сума підлягає списанню кредитодавцем. Тому у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 6500,00 грн слід відмовити.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

При цьому суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Руїз Торіха проти Іспанії», «Серявін та інші проти України») п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати цей обов`язок, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12987,99 грн, за процентами в розмірі 96196,00 грн, а всього 109183,99 грн. У задоволенні решти позовних вимог (стягнення процентів у сумі, що перевищує нараховані в межах строку кредитування, та штрафних санкцій у розмірі 6500,00 грн) слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Позовні вимоги задоволено на 87,73 % (109183,99 грн зі 124458,88 грн). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2125,10 грн.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

На підтвердження таких витрат позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024, заявку на виконання доручення, рахунок на оплату та акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), згідно з якими вартість наданої правничої допомоги становить 10000,00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Витрати на правничу допомогу мають бути реальними, обґрунтованими та розумними за розміром; їх відшкодування не може бути способом надмірного збагачення сторони (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду).

Разом з тим суд враховує, що за усталеною практикою Верховного Суду зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони про неспівмірність таких витрат; обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). З огляду на принципи диспозитивності та змагальності суд не вправі вирішувати питання про зменшення таких витрат з власної ініціативи (близький за змістом висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). Оскільки відповідач клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності не заявляв і доказів такої неспівмірності не подав, суд не вбачає підстав для зменшення цих витрат за власною ініціативою. З урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (87,73 %) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8773,00 грн.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Представником відповідача заявлено про понесення таких витрат згідно з договором про надання правничої допомоги № 2113 від 09.12.2025 у розмірі 8000,00 грн, на підтвердження чого надано детальний опис робіт (наданих послуг). При цьому позивач у відповіді на відзив заявив заперечення проти стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, що надає суду підставу оцінити їх співмірність за критеріями ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Враховуючи незначну складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом відповідача роботи (складання відзиву та заперечень) і критерії співмірності та розумності, суд вважає співмірним розмір таких витрат у сумі 5000,00 грн. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено частково (на 12,27 %), з позивача на користь відповідача пропорційно до тієї частини вимог, у задоволенні яких відмовлено, підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 613,5 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1415565 від 31.01.2024 у розмірі 109183,99 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12987,99 грн та заборгованості за процентами в розмірі 96196,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у розмірі 2125,10 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8773,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 613,5 грн.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ідентифікаційний код юридичної особи 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складено та підписано 31.08.2026.

Суддя Борис ЗАМІКУЛА