Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/20420/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20420/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобілізований під час дії воєнного стану та з 27.08.2022 року проходив службу в в/ч НОМЕР_2 .

За час проходження служби позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій.

При цьому, 13.03.2023 року під час виконання бойового завдання отримав поранення. Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії каліцтва) №6398 від 01.06.2023 року - травма (поранення) відноситься до тяжких та пов`язана із захистом Батьківщини.

У зв`язку з отриманням травми, позивача наказом №174 від 18.06.2024 року звільнено зі служби за станом здоров`я.

Між тим, 20.05.2025 року позивач повторно був прийнятий на військову службу за контрактом та проходив службу у в/ч НОМЕР_1 .

Отже, позивач, як громадянин України з числа осіб рядового складу Збройних Сил, який у віці до 25 років прийнятий на службу під час воєнного стану, проходив службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, у зв`язку із наявністю у нього травми, одержаної під час захисту Вітчизни має підстави для виплати йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у повному розмірі, тобто 1 млн. грн.

Проте, станом на час звернення до суду з позовом, пакет документів для погодження щодо виплати одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» не сформовано, виплати не здійснено.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплати вказаної винагороди.

Проте, за наслідками розгляду заяви, відповідач листом від 11.06.2026 року відмовив у нарахуванні та виплаті вказаної винагороди, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 10.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі, враховуючи внесені зміни в КАС України, а саме частиною 9 ст.18 КАС України визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Згідно з п.128 Розділу VII Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішенням ВРП 17 серпня 2021 №1845/0/15-21 встановлено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Вказаною ухвалою також зобов`язано відповідача надати докази у справі.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що станом на 13.02.2025 тобто на дату набрання чинності Постановою № 153 позивач не проходив військову службу, а відтак не відповідав одній із обов`язкових умов для отримання зазначеної одноразової грошової винагороди, що виключає наявність у нього права на її виплату.

На думку відповідача, вказані обставини підтверджують, що ним не допущено протиправних дій під час розгляду спірного питання позивача.

Враховуючи вищевикладене, в/ч НОМЕР_1 вважає, даний позов таким, що не підлягає задоволенню.

Справа розглянута в письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 , 27 серпня 2022 року, відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 3084 від 07.08.2023.

З 22.10.2022 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді стрільця-номера обслуги 3 парашутно-десантного взводу 3 парашутно-десантної роти 1 парашутно-десантного батальйону, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.10.2022 року № 214.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 153 від 09.01.2023 року, 30.10.2022 року ОСОБА_2 під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_3 ) одержав поранення: АДРЕСА_4 поздовжній уламковий перелом проксимальної фаланги IV пальця лівої кисті зі зміщенням уламків. Травматичне пошкодження гілок ліктьового нерву на лівій долоні, пошкодження власних м`язів кисті до IV пальця ліворуч з формуванням рубцового стенозуючого лігаментиту навколо сухожилків довгих згиначів IV пальця ліворуч.

Також, згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 6398 від 01.06.2023 року, позивач 13.03.2023 року під час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_3 (Луганська обл.), одержав тяжке поранення: МВТ. Вогнепальні уламкові відкриті переломи середньої третини стегнової кістки, середньої третини великогомілкової кістки, I-II-III-IV плесневих кісток зі зміщенням уламків та дефектом м`яких тканин.

Висновками військово-лікарських комісій (довідки ВЛК № 496 від 25.05.2023, № 570 від 19.06.2023, № 729 від 01.08.2023, № 1112 від 11.09.2023, № 1541 від 12.12.2023, № 932 від 05.02.2024) неодноразово встановлювалася потреба позивача у медичній реабілітації, відпустках для лікування після поранення та стаціонарному обстеженні, а поранення визнано тяжким та таким, що ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 4 ААГ № 689451 від 22.03.2024 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності строком до 01 квітня 2026 року; причина інвалідності — поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 18.06.2024 № 174 солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) від 17.06.2024 № 18- РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я — за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) п. ч. ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 18.06.2024 року.

Між тим, 20.05.2025 року ОСОБА_3 був повторно прийнятий на військову службу за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки та проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді стрільця-санітара відділення охорони взводу охорони роти охорони НОМЕР_5 окремого батальйону охорони та обслуговування Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України (призваний на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 20.05.2025 № 57-РС).

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 08.04.2026 № 71-РС позивача звільнено з військової служби у запас та 10.04.2026 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_7 .

Вважаючи наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 постанови КМУ №153, позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою, щодо виплати йому одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п.4 постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року.

За наслідками розгляду заяви, відповідач листом від 11.06.2026 року №2131/2258 відмовив у нарахуванні та виплаті вказаної винагороди, у зв`язку тим, що у позивача був перерваний період служби з 17.06.2024 року по 20.04.2025 року.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 постанови КМУ №153, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши позовну заяву, викладені в ній доводи та надані доказі в обґрунтування наявності права на нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1млн грн згідно з п.4 постанови КМУ №153, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 ст.9 Закон №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 року №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02. 2022 року № 2102-ІХ в Україні введений воєнний стан, якій триває. Воєнний стан та мобілізація продовжена до 04.05.2026 року на підставі Закону України від 14.01.2026 року, яка затвердила Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».

11.02.2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153, відповідно до п. 1 якої постановлено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 2 постанови КМУ №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 постанови №153 визначені: - учасники експериментального проекту; - координатор (Міністерство оборони); - фінансування (за рахунок коштів державного бюджету)

Учасники експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом 4 п. 4 постанови КМУ №153 установлено, що:

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Позивач вважає, що має право на винагороду у розмірі 1 млн. гривень саме на підставі абз. 4 п. 4 постанови КМУ №153.

Абзацом 4 п. 4 постанови КМУ №153 також установлено, що винагорода не виплачується військовослужбовцям, зазначеним в абз.2,3 цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Отже за приписами абзаців 2,4 п.4 визначена сукупність обов`язкових умов, за яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень:

1) особа повинна бути громадянином України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу (Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення);

2) до набрання чинності цією постановою особа мала бути у віці до 25 років прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-IX;

3) особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон);

4) відсутність двох або більше разів за сукупністю притягнення до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Судом встановлено, що для нарахування та виплати вказаної одноразової грошової винагороди відносно позивача наявна сукупність необхідних умов визначених абз.2,4 п.4 постанови №153, з огляду на наступне.

Позивач є громадянином України, у віці до 25 років, проходив службу у рядовому складі ВСУ, відсутні відомості про притягнення його до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

При цьому, позивач призваний на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64 та є особою рядового складу (старший солдат).

Згідно довідкою в/ч НОМЕР_2 від 07.02.2024 року, позивач дійсно в період з 23.10.2022 року по 30.10.2022 року, з 21.02.2023 року по 13.03.2023 року брав безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій та Луганській областях.

Судом також встановлено, що відповідно до періодів, зазначених у вказаній довідці, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постанови №153.

Проте, довідками про обставини травми (поранення, контузії каліцтва) № 153 від 09.01.2023 року, №6398 від 01.06.2023 року підтверджено, що позивач 30.10.2022 року та 13.03.2023 року під час виконання бойових завдань отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Крім того, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв`язку з пораненням пов`язаним із захистом Батьківщини.

Вказане підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААГ № 689451 від 22.03.2024 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди відносно позивача наявна сукупність необхідних умов, визначених абз.2,4 п.4 постанови №153.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача, про станом на 13.02.2025 тобто на дату набрання чинності Постановою № 153 позивач не проходив військову службу, а відтак не відповідав одній із обов`язкових умов для отримання зазначеної одноразової грошової винагороди, що виключає наявність у нього права на її виплату, оскільки відповідно до абз. 1 п. 4 Постанови № 153, позивач до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років був призваний на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64.

Враховуючи вищевикладене, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п.4 Постанови КМУ №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», що свідчить про обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині та наявність підстав для їх задоволення.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд враховує наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проєктом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача вирішити питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Частиною 9 ст.18 КАС України визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з п.128 Розділу VII Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішенням ВРП 17 серпня 2021 №1845/0/15-21 встановлено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних в суді можливостей.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.1997 року №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох норм, які по-різному регулюють спірне питання повинні застосовуватися положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що ч.9 ст.18 КАС України, якою визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), прийнята пізніше ніж абз.1 ч.10 ст.243 КАС України, суд застосовує норму, яка прийнята пізніше.

Оскільки ухвалою суду при відкритті провадженні вирішено здійснити розгляд справи та її формування та зберігання в електронній формі суд викладає рішення в електронній формі.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 241-246 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п.4 Постанови КМУ № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вирішити питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п.4 Постанови КМУ № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва