Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №420/19271/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19271/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 17.07.2025 по 17.01.2026 включно середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплата перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року 19.05.2023 року);

зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 за період 17.07.2025 по 17.01.2026 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (виплата перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року 19.05.2023 року), включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Позивач у позові зазначив, що з 22.11.2001 по 16.07.2025 він проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні. Наказом від 16.07.2025 № 520-ос начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України звільнений в запас ЗСУ.

У зв`язку з неправильним обчисленням його грошового забезпечення він звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі №420/40845/25 його адміністративний позов задоволено та, зокрема, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року 19.05.2023 року, з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на01.01.2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду 29.05.2026 року йому виплачено 635 828,71 грн.

Проте не виплачені середній заробіток у відповідності зі ст.ст.116,117 КЗпПУ.

Позивач вважає порушеними свої права та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову,вважаючи, що норми трудового законодавства та, зокрема, ст.ст.116,117 КЗпПУ не розповсюджуються на на спори щодо проходження військової служби. Представник наводить теоретичні положення щодо загальних та спеціальних норм права та вважає, що правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16 була викладена без розгляду аргументів та позицій, аналогічним наведеним у відзиві, і Верховний Суд жодного разу не досліджував той факт, що військове і трудове законодавство є окремими загальними нормами права.

Також представник звернув увагу на практичний висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період як до так і після 19 липня 2022 року (прим. після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу з 22.11.2001 по 16.07.2025 в НОМЕР_1 прикордонному загоні.

Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16.07.2025 № 520-ос виключено зі списків особового складу ОСОБА_1 , звільненого наказом від 02.07.2025 року №447-ос з військової служби в запас ЗСУ за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 5 статі 26 Закону України «Про військової обов`язок і військову службу».

Позивач вважаючи, що йому не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення у зв`язку з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", а не на відповідний рік, звернувся 08.12.2025 року до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі №420/40845/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений та, зокрема, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року 19.05.2023 року, з 19.06.2025 року по 16.07.2025 року, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки, премії), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на01.01.2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду 29.05.2026 року позивачу виплачено 635 828,71 грн.

Позивач вважаючи, що йому повинні були одночасно виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку звернулась до суду з даним позовом у цій справі.

Дослідивши заяви по суті, надані сторонами докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій є військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ.

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008).

Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п.241Положення)

Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Позивач звільнений та виключений зі списків особового складу військової частини, доказів того, що він не давав згоди на його виключення з особового складу не надав.

Лише після звільнення та виключення зі списків особового складу позивач майже через 5 місяців звернувся до суду щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на01.01.2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За сталою судовою практикою на військовослужбовців розповсюджуються норми КЗпПУ, якщо спірні правовідносини не врегульовані спеціальним законодавством, у зв`язку з чим доводи представника відповідача в цієї частині є неспроможними в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов`язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.

Редакція ст.117 КЗпПУ як до внесення змін так і після внесення змін не містила положень щодо застосування принципу співмірності.

Проте вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС, виходячи саме з того, що виплата за затримку розрахунку при звільненні має саме компенсаційний характер.

На решти Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

ВПВС сформулювала правовий висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати (п.105 постанови).

Судом встановлено, що позивачу на виконання рішення суду виплачене грошове забезпечення у розмірі 635 828,71 грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з 17.07.2025 року по 17.01.2026 року.

Згідно з довідкою її середньомісячне грошове забезпечення при звільненні складає 27133,15грн (травень 27012,30грн, червень 27254,00грн), отже за шість місяців сума складає 162798,9 грн (27133,15грн х 6).

Суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку 162798,9 грн відповідає компенсаційному характеру стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, правовим висновкам ВПВС щодо дотримання принципу розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому суд також враховує, що позивач, окрім справи №420/40845/25, на виконання рішення по якій виплачено 635 828,71 грн та позивач просить стягнути середній заробіток в цій справі №420/19271/26, позивач також подав окремо позов щодо неповного з ним розрахунку у справі №420/40938/25 (позов поданий 09.12.2025 року). Рішенням від 08.07.2026 року позов задоволений та, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року 28.02.2018 року із застосуванням при обчисленні «базового» місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4 325,71 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 16.07.2025 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (рішення не набрало законної сили).

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо виплаті грошового забезпечення у сумі 635 828,71 грн на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі №420/40845/25.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті грошового забезпечення у сумі 635 828,71 грн на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі №420/40845/25 у розмірі 162798,9 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва