Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №160/8735/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 р. № 160/8735/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3

провизнання протиправним та скасування наказу від 06.10.2024 №960-ОС в частині, визнання протиправним та скасування наказу від 15.10.2024 №994-ОС в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 24.03.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини № НОМЕР_2 , з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати наказ, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 по військовій частині № НОМЕР_2 , щодо самовільного залишення частини ОСОБА_1 від 06.10.2024 року № 960-ОС в частині щодо: "Зняття з усіх видів забезпечення у зв`язку з відсутністю на військовій службі;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 по військовій частині № НОМЕР_2 , щодо самовільного залишення частини ОСОБА_1 від 15.10.2024 року № 994-ОС в частині щодо: «зараховано у розпорядження начальника прикордонного закону згідно п. 127 пп. 8 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач вказує, що відповідно до рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 01.08.2024 року у справі № 495/7243/24, було встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що Позивач самостійно виховує малолітню дитину у віці до 18 років без участі матері. Позивач з 01.09.2024 року по 18.09.2024 року, згідно відпускного квитка перебував у щорічній відпустці. В той же час з 16.09.2024 року по 24.09.2024 року за станом здоров`я вибув на лікування, що підтверджується довідкою № 1797 від 16.09.2024 року. В подальшому лікування було продовжено з 24.09.2024 року по 04.10.2024 року, що підтверджується довідкою № 34. Позивач звертає увагу суду, що на час закінчення лікування, у нього залишалися два дні невикористаної відпустки, а відтак прибути до місця несення служби він мав 06.10.2024 року. В той же час відповідно спірного наказу № 960-ОС від 06.10.2024 позивача знято з усіх видів забезпечення, а наказом № 994-ОС зараховано у розпорядження начальника прикордонного загону. Позивач стверджує, що єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова (вирок) суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили. Отже, на думку позивача, станом на 06.10.2024 факт самовільного залишення військової частини у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно, спірний наказ № 960-ОС від 06.10.2024 року, в частині, що стосується самовільного залишення військової частини або місця служби та його зняття з всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою від 14.04.2025 Дніпропетровський окружний адміністративний суд передав справу № 160/8735/25 за підсудністю до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Справу направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду супровідним листом від 05.05.2026.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу, зазначений позов було розподілено на судді Дерев`янко Л.Л.

Ухвалою суду від 13.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду.

Ухвалою від 13.05.2026 суд залишив позовну заяву без руху після відкриття, запропонував позивачу у 10 - денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку.

Ухвалою суду від 29.05.2026 суд визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними, продовжив розгляд справи.

04.06.2026 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким відповідач проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що відповідно до абзацу 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затверджена наказом МВС України від 06.06.2017 №468 військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення. З рапорту від 05.10.2024 №26/51729/24-Вн здійснена доповідь начальнику загону щодо не прибуття сержанта ОСОБА_1 після виписки з медичного закладу, де він проходив лікування. Протягом трьох діб місцезнаходження військовослужбовця не відоме. Відповідно до підпункту 8 пункту 127 Положення про проходження служби (в ред. станом на 26.12.2023) зарахування військовослужбовців у розпорядження начальників, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого проходження такими військовослужбовцями військової служби допускається в разі: 8) коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим. Враховуючи відсутність позивача більше 10 діб, відповідачем прийнятий наказ від 15.10.2024 №994-ОС «Про особовий склад» про зарахування в розпорядження. Таким чином, за позицією відповідача, наказ начальником загону від 06.10.2024 №960-ОС «Про особовий склад» та наказ начальника загону від 15.10.2024 №994-ОС «Про особовий склад» є законним, оскільки альтернативних дій, окрім як прийняти оскаржуваний наказ не було, підстав для скасування немає. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Справу розглянуто у письмовому провадженні.

Дослідивши подані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив такі обставини справи.

Позивач проходить службу в лавах Державної прикордонної служби України, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – начальника загону) від 11.07.2024 №641-ОС «Про особовий склад» позивач зарахований у списки особового складу та всі види забезпечення.

Відповідно до наказу начальника загону від 15.07.2024 658-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії – гранатометником першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С)

ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.10.2024 №26/51729/24-Вн здійснена доповідь начальнику загону щодо не прибуття сержанта ОСОБА_1 після виписки з медичного закладу, де він проходив лікування, до МТД підрозділу (н.п. Костянтинівка). Також, зазначено, що о 02.30 05.10.2024 по лінії ОЧС надійшла доповідь про те, що близько 02.00 год 05.10.2024 на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_3 прикз, при спробі незаконного перетину державного кордону, було затримано сержанта ОСОБА_1 . Одночасно, просив провести службове розслідування за даним фактом та зняти зі всіх видів забезпечення.

Згідно наказу начальника загону від 06.10.2024 №960-ОС «Про особовий склад» позивач знятий з усіх видів забезпечення на підставі 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу державної прикордонної служби України №468 від 06.06.2017 (військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.).

Наказом від 07.10.2024 №6340-АГ «Про призначення службового розслідування» за фактом неприбуття після завершення лікування до місця тимчасової дислокації підрозділу сержанта ОСОБА_1 в умовах воєнного стану призначено службове розслідування.

Наказом начальника загону від 15.10.2024 №994-ОС «Про особовий склад» позивач звільнений з посади інспектора прикордонної служби 2 категорії – гранатометником першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування, згідно пункту 127 підпункту 8 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, з 15 жовтня 2024 року та зарахований у розпорядження начальника загону.

Згідно висновку від 16.10.2024 №03.2/2288/24 факт неприбуття після завершення лікування до місця тимчасової дислокації підрозділу (н.п. Костянтинівка, Донецька область) сержанта ОСОБА_1 , в умовах воєнного стану підтвердився.

В матеріалах службового розслідування міститься протокол про адміністративне правопорушення №308053, який підтверджує спробу незаконного перетину сержантом ОСОБА_1 державного кордону близько 02 год 00 хв 05.10.2024 на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_4 » 2. Позивач був затриманий.

До протоколу про адміністративне правопорушення №308053 долучені пояснення позивача, згідно яких акт спроби перетину державного кордону не заперечується.

Згідно наказу начальника загону від 17.10.2024 №6720-АГ «Про результати службового розслідування» матеріали службового розслідування направити до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Краматорську.

17.10.2024 на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Краматорську направлений лист №03.2/13801-24- Вих, з долученням матеріалів службового розслідування.

Згідно відомостей з Єдиного Державного реєстру досудових розслідувань щодо порушення кримінального провадження відносно позивача, внесені відомості до ЄРДР №62025050010007550 від 18.02.2025 ч. 5. ст. 407 ККУ Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську.

Вважаючи протиправними накази відповідача від 06.10.2024 №960-ОС, від 15.10.2024 №994-ОС позивач звернувся до суду.

До спірних відносин підлягають застосуванню такі норми права.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За змістом частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Частиною третьою статті 21-4 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених цим Законом.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) (в редакції, чинним на момент спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 15 Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;

якщо виплачуються академічні стипендії;

за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;

за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;

за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);

за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;

за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (надалі також Порядок №608).

За змістом пункту 2 розділу І Порядку №608, службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення. Службова перевірка - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За змістом пункту 1 розділу V Порядку №608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проєкт відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку №608).

Пунктами 1, 3, 6 розділу ІІ Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року №604 (надалі також Інструкція №604), за своєчасність та об`єктивність надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, скоєні (вчинені) військовослужбовцями або працівниками (під час виконання службових обов`язків, у робочий час), що сталися у військових частинах, відповідають командири (начальники) військових частин.

Командири (начальники) військових частин про кожний виявлений факт ненадання інформації про подію, кримінальне правопорушення, військове адміністративне правопорушення та адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначають службове розслідування, після завершення якого надають письмові доповіді за підпорядкованістю та до відповідного органу управління Військової служби правопорядку, зазначаючи вжиті заходи до службових осіб, які не надали доповідь.

Відповідно до пунктів 21 - 22 розділу ІІ Інструкції №604, про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез`явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров`я, нез`явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової військової служби, його нез`явлення вчасно зі звільнення в розташування військової частини, у разі призначення або переведення до іншого місця служби, нез`явлення з відрядження, відпустки або закладу охорони здоров`я командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно (негайно протягом 15 хвилин) - з моменту встановлення факту самовільного залишення частини, а протягом 12 годин з моменту надання усної доповіді - письмово.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (працівником - місця несення служби) зі зброєю оперативний черговий (черговий) військової частини негайно з моменту встановлення факту самовільного залишення військової частини або місця служби доповідає командиру (начальнику) військової частини та повідомляє оперативного чергового органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Інструкція з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затверджена наказом МВС України від 06.06.2017 №468, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за №1011/30879 (далі – Інструкція 468) визначає організацію й порядок обліку військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України (далі - особовий склад) в Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація Держприкордонслужби), регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, навчальних закладах, науково-дослідній установі, органах забезпечення, підрозділах спеціального призначення (далі - органи Держприкордонслужби), підрозділах, на кораблях та катерах морської охорони органів Держприкордонслужби в мирний час і в особливий період. Також, Інструкція 468 визнає основні типові зразки наказів. Відповідно до абзацу 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції 468 військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі – Положення про проходження служби). Відповідно до підпункту 8 пункту 127 Положення про проходження служби (в ред. станом на 26.12.2023) зарахування військовослужбовців у розпорядження начальників, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого проходження такими військовослужбовцями військової служби допускається в разі: 8) коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим.

Аналіз викладених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини має наслідком призупинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини або місця служби до дня повернення, про що оголошується наказом командира військової частини; а також призупинення військової служби у разі внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з дня внесення таких відомостей.

При цьому частиною четвертою статті 24 Закону №2232-XII визначено вичерпний перелік умов, за яких військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, а саме:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Виходячи з наведених норм, очевидним є те, що військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, до моменту його повернення, не вважається таким, що виконує обов`язки військової служби, відповідно, не повинен отримувати грошове забезпечення.

ОСОБА_1 у позовній заяві не заперечує факт самовільного залишення військової частини.

Аргументи позивача в цій частині зводяться лише до поважності причин залишення військової частини.

Так, позивачем не заперечується, що ні 05.10.2024, ні 06.10.2024, ні в подальшому до подання позову по суті, позивач до місця розташування військової частини, в який він проходив військову службу, не прибув.

Позивач зазначає, що він мав право на два дні відпустки, проте доказів подання рапорту щодо такої відпустки і її надання позивачу у встановленому порядку матеріали справи не містять. Натомість, матеріалами службового розслідування підтверджено, що лікування позивача було завершено 04.10.2024 і 05.10.2024 він мав повернутись до місця служби в АДРЕСА_4 .

Також, матеріалами службового розслідування встановлено, а позивачем не спростовано, що 05.10.2024 його було затримано при спробі незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон України.

06.10.2024 відповідно до наказу начальника загону від 06.10.2024 №960-ОС «Про особовий склад» позивач знятий з усіх видів забезпечення.

З даного приводу суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 15 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Також, відповідно до абзацу 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції 468 військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.

Таким чином, наказ начальника загону від 06.10.2024 №960-ОС про зняття з усіх видів забезпечення з 05.10.2024 року є законним в частині визначення дати припинення виплати грошового забезпечення.

Доводи позивача про необхідність дотримання вимог статті 24 Закону №2232 в контексті можливості припинення виплати грошового забезпечення тільки з моменту внесення відповідних відомостей про самовільне залишення місця проходження служби до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та отримання командиром витягу про реєстрацію кримінального правопорушення - суд відхиляє, як такі, що прямо протирічать процитованій вище прямій нормі права, якою приписано призупиняти виплату з дня самовільного залишення місця служби. Аргументація позивача в цій частині є довільним тлумаченням правових норм на користь обраної й бажаної правової позиції.

Суд має зазначити, що навіть якщо погодитися з послідовністю дій та рішень, на яку вказує позивач ОСОБА_1 , це не відміняє необхідності призупинити виплату грошового забезпечення саме з дати залишення місця несення служби. Тому навіть якби відповідний наказ командира про зупинення виплат було винесено пізніше в часі й після отримання витягу про реєстрацію відповідного кримінального провадження - існуюче нормативне регулювання вимагає вказати у цьому наказі дату призупинення виплати грошового забезпечення датою самовільного залишення місця служби. Що, відповідно, ніяк не змінить фактів, з якими позивач не згоден.

Крім того, стаття 24 Закону №2232 в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, пов`язувала з моментом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄДРДР призупинення військової служби.

Тобто частиною другою статті 24 Закону №2232 врегульовано саме порядок призупинення та продовження військової служби.

Натомість, в наказі відповідача від 06.10.2024 №960-ОС йдеться не про призупинення служби, а про зняття з усіх видів забезпечення.

При цьому, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, який і підлягав застосуванню відповідачем під час призупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

У даному випадку військову службу ОСОБА_1 не було призупинено 06.10.2024, натомість правомірно 06.10.2024 позивача знято з усіх видів грошового забезпечення з 05.10.2024, оскільки військовослужбовець самовільно залишив військову частину.

Додатково суд щододо твердження позивача про те, що призупинення виплат можливе лише після отримання витягу з ЄРДР та призупинення військової служби, зазначає, що процедура фіксації самовільного залишення військової частини (СЗЧ) полягає у виявленні відсутності військового, проведенні службового розслідування та реєстрації кримінального правопорушення у базі ЄРДР, що займає тривалий проміжок часу. Призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, який самовільно залишив військову частину лише після дотримання цих етапів (які можуть тривати не один місяць), зумовить безпідставну виплату грошового забезпечення.

Отже, ОСОБА_1 правомірно знято з усіх видів грошового забезпечення з 05.10.2024 відповідно до наказу начальника загону від 06.10.2024 №960-ОС з урахуванням пункту 15 Порядку №260; абзацу 13 пункту 5 глави 2 розділу ІІ Інструкції 468; підстави для скасування наказу від 06.10.2024 №960-ОС відсутні.

За змістом норм Порядку №608 та Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, наведених судом у попередньому розділі, у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем без поважних причин, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, проводиться службове розслідування.

Суд наголошує, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. У разі не встановлення обставин, при яких військовослужбовець залишив місце служби, для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин неперебування військовослужбовця на місці служби.

Наказом від 07.10.2024 №6340-АГ «Про призначення службового розслідування» за фактом неприбуття після завершення лікування до місця тимчасової дислокації підрозділу сержанта ОСОБА_1 , в умовах воєнного стану призначено службове розслідування.

Причини залишення військової частини самим ОСОБА_1 прикордонному загону не повідомлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Згідно висновку від 16.10.2024 №03.2/2288/24 факт неприбуття після завершення лікування до місця тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_4 ) сержанта ОСОБА_1 , в умовах воєнного стану підтвердився.

Зазначені твердження позивачем не спростовані та визнаються.

Позивач висновки службового розслідування не оскаржує.

Отже, факт самовільного залишення військової частини доведений.

Порушення процедури проведення службового розслідування судом не встановлено.

Також, Наказом начальника загону від 15.10.2024 №994-ОС «Про особовий склад» позивач звільнений з посади інспектора прикордонної служби 2 категорії – гранатометником першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування, згідно пункту 127 підпункту 8 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, з 15 жовтня 2024 року та зарахований у розпорядження начальника загону.

Позивач вважає цей наказ протиправним, знову ж таки посилаючись на частину другу статті 24 Закону №2232, яка в редакції до 30.04.2025 року передбачала призупинення військової служби з моменту внесення відомостей про самовільне залишення військової частини до ЄДРДР.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до підпункту 8 пункту 127 Положення про проходження служби зарахування військовослужбовців у розпорядження начальників, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого проходження такими військовослужбовцями військової служби допускається в разі: 8) коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця, - до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим.

Відтак, з огляду на ці приписи і на те, що на 15.10.2024 позивач був відсутній на військовій службі а більше 10 діб, відповідачем правомірно прийнятий наказ від 15.10.2024 №994-ОС «Про особовий склад» про зарахування в розпорядження.

Отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розгляді справи судом не встановлено протиправності у діях відповідача під час прийняття спірних наказів, а, отже, підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко