Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №173/3625/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3625/25

Номер провадження2/173/765/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 серпня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 28.03.2025 укладено кредитний договір № 28.03.2025-100002593, відповідно до якого Позичальнику надано кредит у розмірі 500,00 грн строком до 30.10.2025. Умовами договору передбачено сплату процентів, комісій та інших платежів, визначених договором.

У подальшому між сторонами укладено додаткові договори від 02.04.2025, 03.06.2025 та 14.06.2025, якими за ініціативою Позичальника збільшено суму кредиту до 4200,00 грн шляхом надання додаткових траншів, а також внесено відповідні зміни до умов договору щодо комісій та інших платежів.

Відповідач не виконала свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк, внаслідок чого виникла заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 10540,00 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено, що 28.03.2025 між сторонами укладено кредитний договір (кредитної лінії)№ 28.03.2025-100002593, відповідно до якого Позивач надав Відповідачу кредит у розмірі 500,00 грн строком на 217 днів, з кінцевим терміном повернення до 30.10.2025. Договором передбачено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів, а надалі – процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом. Також договором встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 9 % від суми кредиту (45,00 грн), комісію за обслуговування кредитної заборгованості та неустойку у розмірі 7,50 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

Надалі сторони уклали додаткові договори, якими за ініціативою Відповідача збільшували суму кредиту шляхом надання додаткових траншів. Зокрема, 02.04.2025 надано другий транш у розмірі 1500,00 грн строком на 212 днів, у зв`язку з чим загальна сума кредиту склала 2000,00 грн, а комісію за надання другого траншу встановлено у розмірі 135,00 грн. 03.06.2025 сторонами укладено наступний додатковий договір, за яким надано третій транш у розмірі 1000,00 грн строком на 150 днів, внаслідок чого загальна сума кредиту збільшилась до 3000,00 грн, а комісія за надання третього траншу становила 90,00 грн. 14.06.2025 сторони уклали ще один додатковий договір, відповідно до якого Відповідачу надано четвертий транш у розмірі 1200,00 грн строком на 139 днів, унаслідок чого загальна сума кредиту становила 4200,00 грн, а комісія за надання четвертого траншу – 108,00 грн. Додатковими договорами також були змінені розміри комісії за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до збільшення суми кредиту.

Зі змісту пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявки кредитного договору №28.03.2025-100002593 (кредитної лінії), відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору№28.03.2025-100002593 (кредитної лінії), примірних пропозицій про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), додатка до кредитного договору, примірних відповідей кредитодавця про прийняття пропозиції (акцепт) про укладення додаткового договору до кредитного договору (кредитної лінії), які є невід`ємними частинами договору №28.03.2025-100002593 від 28.03.2025, укладеного між сторонами, вбачається, що відповідач підписав вказані документи за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е855, К551, К969, К422.

Позивач виконав умови договору, перерахувавши відповідачу кредитні кошти 14.06.2026 в розмірі 1200,00 грн номер транзакції в системі iPay.ua – 772816610, 02.04.2025 в розмірі 1500,00 грн номер транзакції в системі iPay.ua – 698850056, 03.06.2025 в розмірі 1000,00 грн номер транзакції в системі iPay.ua – 760695625.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 28.03.2025-100002593 від 28.03.2025 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 10540,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4500,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 3664,00 грн, комісія за надання – 198 грн, комісії за обслуговування–378,00 грн, неустойки –2100,00 грн.

Між сторонами виникли цивільно-правові відносини, що ґрунтуються на кредитному договорі та регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять умови, погоджені сторонами, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту, а електронний договір, підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, відповідно до яких договір, укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є належною письмовою формою правочину.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірах та на умовах, визначених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання процентів від суми позики, а згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються договором.

З наданих позивачем доказів судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором та надало відповідачу кредитні кошти. Водночас відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, отримані кошти та передбачені договором платежі у встановлений договором строк не повернула, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України у разі порушення позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту кредитодавець має право вимагати дострокового повернення суми кредиту та сплати належних процентів.

Згідно з наданою Позивачем довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором заборгованість Відповідача становить 10540,00 грн, з яких: 4200,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 3664,00 грн – заборгованість за процентами, 198,00 грн – комісія за надання кредиту, 378,00 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 2100,00 грн – неустойка.

Разом із тим судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного надання Відповідачу першого траншу кредитних коштів у розмірі 500,00 грн, зокрема квитанції про видачу коштів або іншого документа, який би підтверджував їх перерахування чи отримання Відповідачем. За таких обставин Позивач не довів факту надання кредитних коштів у зазначеному розмірі, а тому вимоги про стягнення 500,00 грн основної суми боргу та нарахованих на неї процентів задоволенню не підлягають.

Як убачається з графіка платежів, проценти за користування першим траншем у розмірі 500,00 грн були нараховані за період з 28.03.2025 по 30.10.2025 у загальному розмірі 775,00 грн, а саме:

за перший черговий період (28.03.2025–27.04.2025) – 155,00 грн;

за другий черговий період (28.04.2025–28.05.2025) – 155,00 грн;

за третій черговий період (29.05.2025–28.06.2025) – 155,00 грн;

за четвертий черговий період (29.06.2025–29.07.2025) – 77,50 грн;

за п`ятий черговий період (30.07.2025–29.08.2025) – 77,50 грн;

за шостий черговий період (30.08.2025–29.09.2025) – 77,50 грн;

за сьомий черговий період (30.09.2025–30.10.2025) – 77,50 грн.

Таким чином, зі складу заявленої до стягнення заборгованості підлягають виключенню 500,00 грн основного боргу та 775,00 грн процентів, нарахованих на непідтверджений перший транш кредиту. Відтак до стягнення підлягає 3700,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 2889,00 грн процентів за користування кредитом.

В той же час, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за неустойкою, суд виходить з наступного.

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу Українита доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи зазначене вище, вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 2100,00 грн задоволенню не підлягає.

Крім цього, умовами кредитного договору № 28.03.2025-100002593 від 28.03.2025 передбачено сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розмір якої після укладення додаткових договорів визначався залежно від суми кредиту та чергових періодів користування кредитом.

Так, відповідно до умов додаткових договорів від 02.04.2025, 03.06.2025 та 14.06.2025, Позивачем було збільшено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості до 378,00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного надання Відповідачу послуг, за які передбачено сплату зазначеної комісії, а також не доведено економічної обґрунтованості таких платежів. Саме лише включення до умов кредитного договору положень про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості не підтверджує факту отримання Відповідачем відповідних послуг та не свідчить про наявність у Позивача права на стягнення такої плати.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, які саме послуги були фактично надані Відповідачу в межах обслуговування кредитної заборгованості, їх обсяг, періодичність та вартість. Надання загального переліку можливих послуг у тексті кредитного договору не є доказом їх фактичного надання.

У рішенні від 11.07.2013, № 7-рп/2013 Конституційний Суд Українивказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування»безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановоювизнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору та фактичного їх отримання відповідачем, то положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією за обслуговування є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Отже, суд доходить висновку, що оскільки положення кредитного договору № 28.03.2025-100002593 від 28.03.2025 щодо сплати відповідачем на користь кредитодавця комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому вказана заборгованість у розмірі 378,00 грн стягненню не підлягає.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 28.03.2025-100002593 від 28.03.2025 у розмірі 6787,00 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 3700,0 грн, заборгованості за процентами в розмірі 2889,00 грн, комісії за надання кредиту –198,00 грн.

При цьому, відповідач не скористалася своїм процесуальним правом, не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Споживчий центр», не довела відсутність заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1559 грн 85 коп. (6787,00 * 100% : 10540,00* 2422,40).

Керуючись ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6787 (шість тисяч сімсот вісімдесят сім ) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1559 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят дев`ять ) грн 85коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІПерехідних положень ЦПК Українив редакції від 03.10.2017.

Суддя: Є.В. Челюбєєв