Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №380/11085/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 рокусправа № 380/11085/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2025 по 29.04.2026 (включно);

- зобов`язати НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2025 по 29.04.2026 (включно).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 2 червня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( далі – відповідач ) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що відповідно до статей 19, 43 Конституції України та статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям належне матеріальне та грошове забезпечення. Згідно зі статтею 116 КЗпП України всі належні при звільненні суми мають бути виплачені у день звільнення, а відповідно до статті 117 КЗпП України за наявності вини роботодавця у затримці розрахунку працівникові виплачується середній заробіток за час такої затримки, але не більш як за шість місяців. Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмір такого відшкодування може бути зменшений з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, зокрема розміру простроченої заборгованості, тривалості затримки, майнових втрат працівника, поведінки сторін та співмірності заявленої суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23). У цій справі середній заробіток позивача становить 358,45 грн на день. Загальна сума виплат при звільненні — 275 103,39 грн, з яких 69 072,28 грн (25,10 %) виплачено на виконання судового рішення. За таких обставин арифметичний розмір можливого відшкодування за період з 06.03.2025 по 06.09.2025 становить 16 644,63 грн (358,45 грн Ч 185 днів Ч 25,10 %), однак остаточний розмір має визначатися судом з урахуванням усіх обставин справи та принципу співмірності. При цьому відповідач є бюджетною установою та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, яка здійснює видатки виключно в межах відповідних бюджетних асигнувань. Фінансування Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а матеріальне забезпечення органів Держприкордонслужби організовує її Адміністрація. Зазначені обставини підлягають врахуванню при оцінці вини відповідача та розміру можливого відшкодування, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16. Крім того, відповідач в умовах воєнного стану безпосередньо залучена до виконання завдань з відсічі збройної агресії та забезпечення правового режиму воєнного стану. Такі обставини, які не залежали від волі відповідача, об`єктивно впливають на можливість своєчасного проведення розрахунків та мають бути враховані судом при встановленні вини і визначенні розміру відшкодування. Суттєве значення має і поведінка позивача. Після звільнення 05.03.2025 позивач звернувся до суду у справі № 380/10228/25 лише 21.05.2025, тобто більш ніж через два місяці. З огляду на правові позиції Верховного Суду, така поведінка може враховуватися при визначенні періоду затримки та розміру компенсації. Водночас остаточний розрахунок із позивачем фактично не може вважатися завершеним, оскільки щодо окремих складових грошового забезпечення тривають судові спори. Зокрема, у справі № 380/11290/25 оскаржується питання розміру компенсації за невикористану додаткову відпустку. Рішення суду першої інстанції від 09.12.2025 оскаржене в апеляційному порядку та станом на цей час законної сили не набрало. Отже, до завершення зазначених спорів неможливо остаточно визначити загальний розмір належних позивачу виплат, фактично виплачену та невиплачену їх частки, а також дату остаточного розрахунку. Відтак позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку є передчасними. Крім того, у справі № 380/8448/26 позивач уже заявив вимоги до військової частини НОМЕР_2 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за аналогічний період. Таким чином, у цій та зазначеній справі фактично розглядається один і той самий вид відповідальності за одне й те саме можливе порушення. Згідно зі статтею 61 Конституції України особа не може бути двічі притягнута до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 також зазначила, що після стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідальність роботодавця за відповідне порушення є вичерпаною. Таким чином, відсутність остаточного розрахунку, наявність незавершених спорів щодо складових грошового забезпечення, відсутність доведених винних дій відповідача, особливості бюджетного фінансування військової частини, виконання нею завдань в умовах воєнного стану, поведінка позивача та наявність аналогічного спору у справі № 380/8448/26 у сукупності свідчать про безпідставність і передчасність заявлених вимог. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної прикордонної служби України.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.03.2025 № 240-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.03.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 380/10228/25 позов задоволено частково; визнано протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні із січня 2020 року по серпень 2021 року включно та з грудня 2021 року по січень 2022 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, допомоги по вагітності та пологам, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язано НОМЕР_4 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по серпень 2021 року включно та з грудня 2021 року по січень 2022 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, допомоги по вагітності та пологам, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/10228/25 апеляційні скарги ОСОБА_1 та НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року в справі № 380/10228/25 – без змін.

На виконання рішення суду від 30 липня 2025 року у справі № 380/10228/25 відповідач 29.04.2026 виплатив грошове забезпечення в сумі 69 072,28 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022 №2352-ІХ положення ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Суд враховує, що ст.116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст.117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, в свою чергу, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23).

Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (грошового забезпечення) здійснений відповідачем 29.04.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі № 380/10228/25.

Періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 6.03.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 12.04.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ).

За усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, та сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Період з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями,

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Суд встановив, що позивача було знято з усіх видів забезпечення з 5.03.2025, а відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 12.04.2026 виплативши на виконання рішення суду у сумі 69 072,28 грн.

Суд зазначає про те, що відповідно до витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 8.08.2022 №5-ОС позивача зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону за підпунктом 10 п.127 Положення ( скорочення осади, яку займає військовослужбовець, що перебуває у відсутності у зв`язку з вагітністю та пологами чи догляду за дитиною, в разу неможливості перевести такого військовослужбовця на вакантну посаду

З огляду на те, що останнім днем виключення позивача зі всіх видів грошового забезпечення є 5.03.2025, тому двома попередніми повними місяцями перед звільненням є травень 2021 року та червень 2021 року.

Суд встановив, що відповідно до Довідки про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням позивачу виплачено у травні 2021 року – 10 932,60 грн. та червні 2021 року – 10 932,60 грн. ( загальна сума за два останні календарні місяці перед звільненням 21 865,20 грн)

Кількість календарних днів за травень 2021 року та червень 2021 року становить 61 календарних днів.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 358, 44 грн ( 21 865,20 грн (розмір грошового забезпечення за травень 2021 року та червень 2021 року) / 61 (кількість календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 6.03.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 12.04.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних дні.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 65 952,96 грн ( 358, 44 грн х 184 календарних дні).

Водночас, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 6.03.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 12.04.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ), суд звертає увагу на таке.

У порівнянні із розміром присудженої позивачу грошового забезпечення (69 072,28 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з період з 6.03.2025 (з дня наступного за датою звільнення) по 12.04.2026 (але не більш як шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) (65 952,96 грн) можна вважати співмірною.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі, який просить позивач, а саме 65 952,96 грн.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань- ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 65 952,96 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_2 ) 1064 грн 96 коп сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович