Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №320/387/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м.Київ 320/387/26

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Головенка О.Д., суддів: Колеснікової І.С., Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України про визнання протиправною та нечинною постанови, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України та просить суд:

визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині змісту п.п. 7 п. 1 Додатка 5 "Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

зобов`язати Кабінет Міністрів України привести постанову Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" у відповідність до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" із врахуванням висновків суду по даній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Ухвалою суду 27.04.2026 вирішено продовжити розгляд справи по суті в порядку письмового провадження

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має на своєму утриманні дитину з інвалідністю І групи та неодноразово звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період спочатку на підставі п. 5 . 1 ст. 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543), а після 29.07.2023 (досягнення дитиною повноліття) - на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 № 3543.

Відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 09.10.2025 № 11/3437 було повідомлено, що ОСОБА_1 , неодноразово звертався до комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з заявою для оформлення та продовження відстрочки.

У протоколі № 51 від 03.05.2025 було прийнято рішення про відмову у зв`язку з відсутністю підтвердження щодо неутримання дитини рідним батьком, у протоколі № 63 від 09.08.2025 відмову було надано у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують родинні зв`язки між заявником та повнолітньою дитиною з інвалідністю.

Зазначає, що п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 прямо встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю І або ІІ групи. Вважає, що зазначена норма закону не містить вимог щодо обов`язкової наявності кровного споріднення, не обмежує коло осіб виключно біологічними батьками та не встановлює додаткових умов, окрім факту утримання повнолітньої дитини з інвалідністю відповідної групи.

Натомість, п.п. 7 п. 1 Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого спірною постановою Кабінету Міністрів України № 560, передбачено, що для підтвердження родинних стосунків подається свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, що фактично виключає можливість реалізації права на відстрочку для осіб, які відповідно до норм сімейного законодавства зобов`язані утримувати дитину, але не є її біологічними батьками (зокрема, вітчимів та мачух).

Від представника Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечують та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки Кабінет Міністрів України діяв в межах, спосіб та на підставі передбачених положень законодавства. Вважає, що оскаржуваний підпункт постанови визначає саме порядок та організацію бронювання певної категорії військовозобов`язаних.

Також від третьої особи до суду надійшли пояснення, відповідно до яких просить суд відмовити у задоволенні позову. Міністерство оборони України вважає, що вищевказана правова норма постанови Кабінету Міністрів України не суперечить положенням Закону № 3543.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 07.07.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Карлівському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про що складено актовий запис № 57.

Від попереднього шлюбу у ОСОБА_2 є донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 29.07.2005 Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції.

З дитинства ОСОБА_3 є особою з інвалідністю І групи, підгрупа «А», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим УСЗН Полтавської обл. від 12.09.2023 (номер особової справи 645551), довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 110077 від 31.07.2023, висновком ЛКК про необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи в наслідок психічного розладу № 4 від 07.04.2025.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні було введено воєнний стан.

Відповідно до Закону № 3543 Указом Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» з 24.02.2022 на території України оголошено загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Таким чином, у ОСОБА_1 відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543 виникло зобов?язання з?явитися до військової частини або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих документах.

Користуючись наданим йому законом правом, неодноразово звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період спочатку на підставі п. 5, а після 29.07.2023 (досягнення дитиною повноліття) - на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.

Погодження та надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підтверджується довідками: від 17.07.2024 № 4в/1231 на строк до 11.08.2024; від 18.02.2025 № 4в/853 на строк до 08.05.2025; від 24.07.2025 № 4в/2292 на строк до 07.08.2025.

27.08.2025 ОСОБА_1 отримав повідомлення, у якому зазначалося, що ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянула його заяву та подані документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.

За результатами розгляду було складено протокол № 63 від 09.08.2025, яким відмовлено в наданні відстрочки та повідомлено, що останній підлягає призову на загальних підставах.

Причиною відмови вказано відсутність родинних зв?язків між заявником та особою з інвалідністю за посиланням п.п. 7 п. 1 Додатка 5 Переліку документів, що подаються військовозобов?язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону № 3543, який затверджено спірною постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

На думку позивача, затвердження даного порядку в частині п.п. 7 п. 1 Додатку 5 до нього є протиправним та нечинним, тому звернувся з даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 (далі - Закон № 794) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями ст. 4 вказаного Закону № 794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами ст. 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 Закону № 794 Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, Уряд спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Також, згідно положень абзацу 3 та 5 п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону № 794 Уряд здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу та вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань.

Водночас, Закон № 3543 встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 3543 закріплені основні принципи і зміст мобілізаційної підготовки та мобілізації та визначено, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Як встановлено ст. 24 Закону № 3543 бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

У відповідності до ч. 2 ст. 25 Закону № 3543 визначено, що порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно - правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Статтею 22 Закону № 3543 визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації та встановлено, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних норм Урядом України, затверджено Постановою від 16.05.2024 № 560 Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Даний порядок визначає механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України, процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи, порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів, процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Як вбачається з пояснювальної записки метою прийняття оскаржуваної постанови є врегулювання механізму залучення військовозобов`язаних та резервістів до виконання військового обов`язку в умовах правового режиму воєнного стану та їх призову на військову службу під час мобілізації.

Судом встановлено, що постанова розроблена на підставі змін до ст. 22 Закону № 3543, внесених Законом України № 3633-IX від 11.04.2024 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку, щодо визначення Кабінетом Міністрів України Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, встановлення Кабінетом Міністрів України переліку документів, які необхідно пред`явити категоріям громадян, які відповідно до ст. 23 Закону № 3543 можуть отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, здійснювалися на виконання ст. 22 Закону № 3543 якою передбачено, що порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Також слід вказати, що відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України (далі - СК України) якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

В силу вимог ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Карлівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 07.07.2018, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 07.07.2018, актовий запис № 57.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції від 29.07.2005, актовий запис № 671, батьком дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначений ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_2 .

Частиною 4 ст. 3 СК України визначено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 14 СК України якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього Кодексу.

Слід звернути увагу, що ч. 3 ст. 128 СК України встановлено, що позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

В силу вимог ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1,2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Отже, відповідно до законодавства України, відстрочка від військової служби надається батькам, які беруть на себе фактичне утримання дитини.

З матеріалів позовної заяви, вбачається що позивач, ОСОБА_1 , не має кровного споріднення та не усиновлював вже повнолітню дитину, яка є особою з інвалідністю І групи, ОСОБА_3 , а отже, не має юридичного правового статусу до неї, хоча має юридичні обов`язки саме до своєї дружини як подружжя (матері дитини/особи з інвалідністю).

Тобто, в даному випадку позивач, який фактично являється вітчимом, не вчинив дії щодо оформлення усиновлення дитини та не є офіційним опікуном ОСОБА_3 .

У даному випадку необхідність підтвердження родинних стосунків шляхом надання свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, зокрема, узгоджується із положеннями ст. 198 СМ України, оскільки повнолітня ОСОБА_3 яка є особою з інвалідністю І групи має біологічного батька, який згідно ст. 198 СМ України зобов`язаний утримувати непрацездатну дочку, яка потребує матеріальної допомоги.

Саме тому керівництвом ІНФОРМАЦІЯ_5 , як суб`єктом владних повноважень, була надана відмова позивачу у зв`язку із відсутністю підтвердження щодо неутримання ОСОБА_3 як повнолітньої дитини з інвалідністю І групи її рідним батьком.

Необхідно звернути увагу, що норми ст. 198 СМ України є спеціальними нормами права по відношенню до норм ст. 268 цього ж Кодексу якою передбачено обов`язок мачухи або вітчима утримувати малолітніх/неповнолітніх падчерку або пасинка якщо вони проживають разом і у дитини немає рідних батьків, діда/баби чи братів/сестер, або якщо ті не можуть надавати допомогу.

З огляду на викладене, та враховуючи що відсутня інформація стосовно надання вищезгаданих доказів позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_5 вбачається що даний спір має індивідуальний характер.

У повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_5 за вих. № 4в/2214 від 27.08.2025 адресованому позивачу було вказано про те, що за результатами розгляду питання стосовно надання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543 протоколом від 09.08.2025 № 63 комісія прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки.

Також зазначено, що рішення комісії може бути оскарженим у судовому порядку.

Підпунктом 5 п. 60 Порядку № 560 від 16.05.2024 визначено, що у разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою визначеною у додатку 7, таке рішення, тобто індивідуальна дія, а саме відмова, може бути оскаржено у судовому порядку.

Позивач, право на думку якого порушено рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 , може бути оскаржено в судовому порядку та у разу доведення своєї позиції отримати судовий захист порушеного права шляхом визнання такого рішення протиправним та зобов`язання суб`єкта владних повноважень забезпечити реалізацію свого права.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що викладена у його рішенні від 30.10.2014 у справі «Швидка проти України» у п. 54 якого вказано, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

В той же час, суд при вирішенні даної справи виходить з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу протиправності прийнятої постанови Кабінетом Міністрів України, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство оборони України про визнання протиправною та нечинною постанови, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Головенко О.Д.

Судді: Колеснікова І.С.

Перепелиця А.М.