Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №2а-1624/12/2670 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Київ справа №2а-1624/12/2670

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство Безпеки КУБ» до Головного управління ДПС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» (далі - позивач, ТОВ «АБ «КУБ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 січня 2015 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, позов задоволено повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 квітня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року скасував і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нову про задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі №2а-1624/12/2670 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

15 лютого 2023 року вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена судді Горобцовій Я.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року адміністративну справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року замінено первісного відповідача Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві на її правонаступника ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. На думку позивача, надані первинні документи містять усі обов`язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується надання та використання послуг (товару) у господарській діяльності ТОВ «АБ «КУБ», а тому останній правомірно включив відповідні суми до складу податкового кредиту та валових витрат.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, відповідач наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки.

Крім того, податковий орган вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентом з огляду на підписання первинних документів невстановленими особами, а також на наявність пояснень ОСОБА_1 , наданих під час досудового розслідування, згідно яких він заперечив свою участь у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Леміш Груп».

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідач провів позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «АБ «КУБ», код ЄДРПОУ 32620689, з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» (код за ЄДРПОУ 36521019) за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої склав акт перевірки від 11 листопада 2011 року №444/23-304/32620689 (далі – акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 2 103 236,00 грн, у тому числі за 3 квартали 2009 року та 2010 рік; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 663 096,00 грн, у тому числі за вересень-грудень 2009 року, січень-липень 2010 року.

На підставі наведених висновків акту перевірки, контролюючий орган прийняв наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 02 грудня 2011 року №0001212330 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «АБ «КУБ» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2 629 045,00 грн, в тому числі за основним платежем - 2 103 236,00грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 525 809,00 грн;

- від 02 грудня 2011 року №0001222330 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «АБ «КУБ» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 078 870,00 грн, в тому числі за основним платежем - 1 663 096,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 415 774,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Правовідносини врегульовані положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (які застосовуються в редакції, чинній на момент спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» закріплено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вищезазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У справі, яка розглядається, встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) укладено ряд договорів про надання послуг контролю №01-09/1 від 01 вересня 2009 року, №05-1/1 від 05 січня 2010 року, №03-03/1 від 03 жовтня 2010 року, №04-04/1 від 01 квітня 2010 року, №05-05/1 від 05 травня 2010 року, №06/06/2010-к від 01 червня 2010 року, №01/07/2010-к від 01 липня 2010 року, за умовами яких виконавець зобов`язується надати замовнику за плату послуги з контролю (у тому числі дистанційному) із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів відносно об`єктів силами замовника, виявленню факторів, які можуть негативно вплинути на виконання замовником договірних зобов`язань відносно здійснення заходів по охороні об`єктів охорони, а також перепускного режиму.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано: податкові накладні та акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) укладено договори про надання послуг із виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції в межах України №02-09/1 від 02 вересня 2009 року, №01-10/1 від 01 жовтня 2009 року, №03-11/1 від 03 листопада 2009 року, №02-12/1 від 02 грудня 2009 року, №04-1/1 від 04 січня 2010 року, №01-02/1 від 01 лютого 2010 року, №01-03/1 від 01 березня 2010 року, №322-04/1 від 01 квітня 2010 року, №06/2010/1-к від 01 червня 2010 року, №07/2010/1-к від 01 липня 2010 року, за умовами яких виконавець зобов`язується виготовити замовнику поліграфічну продукцію та забезпечити подальше розповсюдження цієї поліграфічної продукції в межах України у відповідності до укладеного договору, а замовник зобов`язується прийняти продукцію та послуги по розповсюдженню та оплатити їх вартість.

Позивач обґрунтовував виконання договорів податковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), примірниками рекламних листівок, що були підготовлені в рамках вищевказаних договорів.

Також, відповідно до правочину, підписаного позивачем як замовником та ТОВ «Леміш Груп» як виконавцем про надання послуг із правової роботи №02-09/2 від 02 вересня 2009 року, сторонами складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкову накладну.

03 вересня 2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) укладено договір про проведення підбору персоналу №03-09/1, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов`язання здійснити підбір персоналу для замовника з подальшим використанням в якості охоронників.

На підтвердження виконання умов вищенаведеного договору позивачем надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкову накладну.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) укладено договір про надання послуг із фотозйомки об`єктів №04-09/1 від 04 вересня 2009 року, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги з проведення фотозйомки визначених замовником об`єктів, які вважаються замовником пріоритетними щодо проведення відносно них основної діяльності, щодо їх оточення на місцевості в прив`язці до місця розташування, з описом основних характеристик, а замовник зобов`язується прийняти та оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором.

Позивач на ствердження здійснення господарських операцій за зазначеним договором подав акт здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкову накладну.

Окрім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Леміш Груп» (продавець) було узгоджено договірні відносини про продаж матеріальних цінностей (канцелярських товарів, меблів, сантехніки, спецодягу) - договір №20-05/1 від 20 травня 2010 року, відповідно до якого позивачем було придбано сорочки (х/б синя довгий та короткий рукав), костюми охоронників, берці шкіряні, канцелярські товари та меблі.

На підтвердження зберігання та використання, оприбуткування придбаних товарів позивачем подано наказ №01/22/12-ОД від 22 грудня 2010 року «Про проведення інвентаризації», Положення про порядок забезпечення працівників ТОВ «АБ «КУБ» спеціальним одягом, спеціальним взуттям, іншими засобами індивідуального захисту та норм їх експлуатації, реєстр довіреностей за 2010 рік, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, акти списання малоцінних і швидкозношуваних предметів, інвентарні картки обліку основних засобів.

Верховний суд під час перегляду даної справи, у постанові від 29 листопада 2022 року, зокрема зазначив, що судами не надано оцінки посиланням відповідача на непричетність керівника, що мав право підпису первинних документів, до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леміш Груп», які мають значення для розгляду справи і відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок, чи підтверджені відтворені позивачем в податковому обліку фінансові показники операцій з таким підприємством належними документами, а відтак, чи правомірно позивач визначив витрати та податковий кредит за цими операціями. У разі якщо документи, надані позивачем під час перевірки, підписані не тією особою, яка вказана в них як уповноважена особа на здійснення операцій, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону №996-XIV і не можуть бути доказом у адміністративній справі.

Суд зазначає, що 25 травня 2009 року Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією ТОВ «Леміш Груп» було зареєстровано як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа, за адресою: місто Київ, вулиця Печерський узвіз, 19.

В єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ТОВ «Леміш Груп`зареєстровано під ідентифікаційним номером суб`єкта підприємницької діяльності 36521019 - та має свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 299988 за номером 1 070 102 0000 036639 від 25 травня 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що спірні взаємовідносини ТОВ «АБ «КУБ» та ТОВ «Леміш Груп» відбувались в період, коли директором та засновником останнього значився ОСОБА_1 , до того ж, первинні документи містять відомості про їх складання та підписання саме останнім.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2012 року у справі № 2610/9798/2012 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 358 КК України.

Вказаним вироком суду, зокрема, ОСОБА_1 визнано винним в умисних діях, які виразились в пособництві у вчиненні фіктивного підприємництва, тобто наданні засобів чи знарядь для створення суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також. в умисних діях, які виразилися в підробленні іншого документа, який посвідчується приватним нотаріусом, і надає права, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 120/19486/21-а, 29 березня 2023 року у справі №560/12630/21, від 1 квітня 2025 року у справі № 816/2223/15, від 12 березня 2026 року у справі №280/902/25 Верховний Суд вказав на те, що обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2025 року у справі № 600/1052/20-а зазначив, що докази, які здобуті під час кримінального провадження, мають бути оцінені судом на предмет допустимості, що вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення в кримінальній справі, а недопустимі докази не можуть використовуватися при прийнятті рішення судом. Визнання доказів кримінального провадження допустимими або не допустимими належить до виключної компетенції кримінального суду при розгляді кримінальної справи.

Слід також звернути увагу і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19, якою відступлено від висновку Верховного Суду України щодо поширення на податкові правовідносини норму статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). У цій постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цієюстаттею Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

При розгляді даної справи, суд звертає увагу, що встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником під час визначення податкових зобов`язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість відповідно, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Проте якщо ж господарська операція фактично не відбулась, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає й вимозі статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.

Ці вимоги однаковою мірою стосуються формування й інших показників податкового обліку, в тому числі, доходу і податкових зобов`язань з ПДВ за господарськими операціями, оскільки податковий облік, як і будь-який облік, обов`язковість якого встановлена законом, не може ґрунтуватися на недостовірних даних.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у низці постанов, до прикладу (але не виключно) у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі № 280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 826/1308/18, від 6 травня 2020 року у справі № 640/4687/19.

Схожі за змістом висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року по справі № 160/5256/19, від 16 січня 2018 року у справі № 820/4648/13-а, від 1 лютого 2023 року у справі № 380/9660/21, від 26 червня 2018 року у справі № 825/3731/15-а, від 19 червня 2018 року у справі № 806/4988/13-а, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17, від 16 жовтня 2020 року у справі № 820/2587/15, від 1 лютого 2023 року у справі № 380/9660/21, від 16 квітня 2020 року у справі № 810/3443/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 400/1986/19.

Висновки щодо реального виконання господарської операції, що породжує право платника податків на податковий кредит та зменшення фінансового результату до оподаткування на суму витрат, зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року по справі № 160/3364/19.

Велика Палата в цій постанові акцентувала увагу на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог 2 другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час нового розгляду даної справи, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 листопада 2022 року, позивачем не доведено факту наявності у контрагента трудових та інших ресурсів, які, з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єкту господарювання для їх виконання.

На переконання суду, наявність лише податкових накладних, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та примірників рекламних листівок не є достатніми доказами, що підтверджують як спірні операції, так і задекларовані позивачем показники податкового обліку.

Здійснивши аналіз умов договорів за спірними господарськими операціями із ТОВ «Леміш Груп» та наведених у акті перевірки доводів податкового органу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено дотримання ним законодавчо передбачених умов щодо документального підтвердження реальності фінансово-господарських операцій, за участю його контрагента, досягнення позивачем законної мети - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2011 року № 0001212330 та № 0001222330 ґрунтуються на нормах податкового законодавства та не підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.