Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №320/12866/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Київ справа №320/12866/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги років;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області здійснити перерахунок та зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, вислугу років у пільговому обчисленні;

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови в оформленні і направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України Київській області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії пільгового стажу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про протиправність дій відповідача щодо відмови у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги років, що призвело до порушення прав позивача на отримання документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії пільгового стажу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві на позов вказав про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивач у відповіді на відзив вказав про недоведеність доводів відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

05.04.2003 ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.

15.04.2023 капітана поліції, заступника командира полку поліції особливого призначення ОСОБА_1 , на підставі рапорту останнього від 03.04.2023 року було звільнено (за власним бажанням) зі служби у поліції на підставі п.7 ч. І ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно вищезазначеного наказу станом на день звільнення зі служби в поліції вислуга років позивача склала 27 років 06 місяців 17 днів, з яких: 21 рік 10 місяців 25 днів - календарна вислуга років та 05 років 07 місяців 22 днів - вислуга років на пільгових умовах.

29.12.2023 позивач подав до відповідача заяву щодо проведення перерахунку вислуги років, підготовки та направлення до уповноваженого органу подання та інших документів, які необхідні для призначення останньому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ч. І ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Головне управління Національної поліції в Київській області, у відповідь на заяву позивача від 29.12.2023, листом від 24.01.2024 року за вих. № 254/109/12, повідомило, що за час проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 27.05.2014 року до 27.06.2014 року, протягом якого Позивач брав участь в антитерористичній операції, зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за три місяці та до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах із розрахунку один місяць за півтора місяці може бути зараховано час проходження служби з 05.04.2003 року до 19.03.2014 року на посадах рядового та начальницького складу підрозділів міліції особливого призначення «Беркут», у загальній кількості 05 років 07 місяців 22 дні, частково зараховується до вислуги років для призначення пенсії, тобто лише для визначення розміру пенсії відповідно до ст.ст. 13, 17 Закону №2262-ХІІ, однак до календарної вислуги років не зараховується.

Також, відповідач зазначив, що є можливим зарахування до вислуги років стажу роботи в пільговому обчисленні і цей стаж також ураховується при призначенні пенсії, але для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, до якої зарахування стажу в пільговому обчисленні Законом не передбачено.

З такою відмовою відповідача позивач не погоджується та вважає її незаконною.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовував наступні релевантні джерела права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами статті 1 Закону №2262-ХІІ визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги, зокрема, на військовій службі мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно з частиною 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до статті 17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" (далі - Постанова №393).

Вирішуючи справу №805/3923/18-а Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 дійшов наступного висновку: "… основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…".

При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №725/1959/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17.

Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Постановою №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.

Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, встановлені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно з зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

За наслідками розгляду справи №480/4241/18 Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 зробив наступні правові висновки:

1. В цілях Закону №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд в складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступив від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 15.08.2019 у справі №281/459/17, від 27.03.2020 у справі №569/727/17 та інших, у яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку №393 Закону №2262-ХІІ.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постановах від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, та від 21.10.2021 у справі №620/940/19, зокрема про те, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови №393.

Судом було встановлено, що вислуга років на пільгових умовах позивача становить 05 років 07 місяців 22 дні.

У свою чергу, відповідач у своїй відповіді на звернення позивача підтвердив, що календарна вислуга позивача становила на момент звернення 21 рік 10 місяців 25 днів.

Враховуючи наведене, період часу 05 років 07 місяців 22 дні (пільгова вислуга) є календарною одиницею виміру та повинен бути врахований до "вислуги років", яка підлягає обчисленню та застосуванню в порядку статей 12, 17 та 17-1 Закону №2262-ХІІ та Постанови №393, разом із визначеним періодом часу 21 рік 10 місяців 25 днів (календарна вислуга).

Як наслідок, вислуга років позивача з врахуванням пільгового стажу служби на дату звільнення становить 27 років 06 місяців 17 днів. Тобто вислуга років позивача з врахуванням пільгового стажу служби становить більше 25 календарних років, у зв`язку з чим позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім того суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Аналізуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що порушене право позивача має бути відновленим шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До заяви про стягнення витрат на правничу допомогу додано тільки договір про надання правової допомоги від 25.12.2023 №08-12/2023.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У даній справі позивачем не надано доказів фактичної сплати витрат на професійну правничу допомогу у встановленому законом порядку (договір, платіжні доручення, квитанції чи інші документи, що підтверджують оплату). У зв`язку з відсутністю належного документального підтвердження суд не має підстав для задоволення вимог про відшкодування зазначених витрат.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги років.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області здійснити перерахунок та зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, вислугу років у пільговому обчисленні.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови в оформленні і направленні до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, вул. Володимирська, буд.15, м. Київ. 01601) оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України Київській області необхідні документи для призначення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії пільгового стажу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.